Мордою об газон — це не вибачення за невдачі. 6 висновків з матчу Динамо – Ференцварош
Київське Динамо провело черговий матч у межах основного раунду Ліги Європи. Команда Олександра Шовковського зазнала розгромної поразки від угорського Ференцвароша, пропустивши 4 м'ячі без відповіді.
Чемпіон традиційно підбиває підсумки важливого матчу за участі українського клубу. Що сталося в Гамбурзі? Які слова якнайкраще підходять для характеризування ситуації в колективі? Чому за участі киян вчергове простежуються одні й ті самі помилки?
Вилучення, яке… дало надію
Червона картка Владиславу Дубінчаку стала не тільки наслідком невдалих непродуманих дій футболіста, питань до якого з початку сезону вистачало й без цього епізоду, а й черговим проявом низької індивідуальної майстерності більшості гравців нинішнього складу київської команди. Однак гра в меншості також на тривалий період ігрового часу стала каталізатором зусиль, яких аж до другої половини докладало Динамо, щоб досягти результату попри несприятливий розвиток подій.
Парадокс, але до гри в меншості "біло-сині" командою, яка виглядала налаштованою на перемогу, аж ніяк не виглядали. І лише після втрати чисельної рівності колектив Шовковського раптом вирішив, що три бали самі по собі до твого активу не прийдуть. Як виявилося, це була "акція" з аж надто обмеженим терміном дії.
Фортуна, яка зрадила
Чи міг матч розвиватися за іншим сценарієм? Так, безумовно. Важко не погодитися з тим, що два поспіль епізоди у першій половині, коли менш як за хвилину "біло-сині" влучили у каркас воріт суперника, могли стати такими, які визначать хід гри. І так, коли усе вирішують сантиметри, це вже категорія невезіння.
Були в грі й інші миттєвості, у яких долю епізодів вирішував невдалий відскок чи інші дрібниці, які завжди грають у футбол. Звернення до суб'єктивних речей, від яких ми залежимо – фактор, до якого чи не всі спортсмени будуть звертатися й надалі. Однак історія умовного способу, як відомо, не визнає.
Характер, якого нема
Це був той випадок, коли команда, яка програла, має не просто подивитися на себе зі сторони, а й неодмінно порівняти свій виступ із грою принципового конкурента на внутрішній арені, який напередодні здобув позитивний результат на міжнародній арені за абсолютно аналогічних обставин у сенсі підготовки та логістичних труднощів. То що ж завадило киянам бути бодай такими ж зарядженими на гру з першої до останньої хвилини, щоб після фінального свистка сказати "Ми зробили усе від нас залежне!"?
Питання "Чого не вистачило Динамо для перемоги?", насправді треба обговорювати не в контексті червоної картки. А морально-вольових якостей команди, яка виявилася не здатною зібратися у потрібний момент, щоб протистояти несприятливому фону. Поразки бувають різні. Та, що сталася на "Фолькспаркштадіоні" увечері 7 жовтня – торжество безсилля, безхребетності та приниження.
Індивідуальні помилки, які вирішили
Чи не кожен забитий суперником киян м’яч став наслідком невдалих дій футболістів Динамо, які замість одного рішення вибирали інший, як правило, найгірший варіант. Як відомо, у футболі дрібниць не буває. На міжнародному ж рівні – й поготів.
Тема підбору виконавців та комплектації Динамо виринає не вперше, і є одним з головних рушіїв подальшого провисання команди у спробах вийти на новий, якісно кращий рівень. В умовах украй обмеженого зовнішніми обставинами кадрового ресурсу кияни будуть змушені орієнтуватися на нинішній кістяк іще тривалий час. Тож неважко спрогнозувати, що подібні провали – випадок аж ніяк не не останній.
Лідер, якого не вистачило
За відсутності Андрія Ярмоленка ношу футболіста, який мав би вести команду за собою, мав би зайняти Віталій Буяльський. Проте на 24-й хвилині пішов з поля й він. Ні Микола Шапаренко, ні Олександр Караваєв, чи Назар Волошин і Владислав Ванат, себе проявити у критичній ситуації вчергове не змогли.
Питання слабкої гри провідних футболістів команди у моменти, коли питання успішності їхніх дій — уже не просто елемент командного механізму, а критична залежність, постає не вперше. І так само є одним із проявів того, що увесь клуб рухається явно в неправильному напрямку.
Ліга Європи, яка… не потрібна?..
Рішення Шовковського не задіювати основних футболістів для протистояння італійській Ромі тепер виглядає не просто тактичною забаганкою з прицілом на наступну гру у чемпіонаті України, а справжнісінькою "пророчою" іронією долі.
За останні років так лише 5 кількість матчів за участі Динамо, у яких киян знищували чи вказували їм неприємне місце в футбольній ієрархії не через якусь екстраординарну гру суперника, а, в першу чергу, з причин чи то відвертої байдужості футболістів, чи то невміння виконувати свою роботу якісно не усі 90 хвилин, а якихось умовних 50-60, давно зашкалює. Та питання "Чому команда тупо кидає грати, і що для її футболістів узагалі значить ота емблема на грудях?" на тих чи інших відтинках матчів, що глобально виливається у цілі провалені періоди вже у вимірі сезону, залишається риторичним. А мало б турбувати тренерський штаб та керівництво клубу як не вирішене завдання, яке має першочергову вагу.