Франція могла втратити Анрі, Тюрама й Анелька: чому Кюрасао грає на ЧС, а Гваделупа – ні
Кюрасао дебютував на чемпіонаті світу при тому, що не є суверенною державою.
Офіційний статус острова – "автономна держава у складі королівства Нідерландів". Тобто, Кюрасао має свою конституцію, уряд, закони, але усе це в межах суверенітету Амстердама.
Подібних територій навколо Карибського моря ще чимало, і майже всі вони теж змагаються за місце на ЧС.
Всі, крім французьких Гваделупи, Мартініки та Гвіани.
Чому?
***
Не лише політикою, а й футболом править прагматизм.
Дебют Кюрасао на ЧС-2026 підсвітив ситуацію в Карибському морі, яку видно на мапі.
США, Велика Британія, Нідерланди зберігають тут володіння – колишні колонії – яким "забули" дати незалежність, але дозволили представляти себе на футбольній арені.
Це стосується абсолютно всіх володінь Лондона – Ангілью, Британські Віргінські о-ви, Теркс і Кайкос, Бермудські о-ви, Кайманові о-ви, Монтсеррат.
На тих же правах беруть участь у відборах на Мундіалі американські Пуерто-Рико й Віргінські о-ви та нідерландські Кюрасао й Аруба.
На якій підставі?
Так-от ФІФА лише в 2024 році заборонила вступати до організації територіям, які не є незалежними державами. Але оскільки закон зворотної дії не має, то аж 19 таких територій встигли "вскочити" в потяг.
***
Здавалося б, у чому тут інтерес великих держав? Адже це виглядає як розбазарювання талантів.
Проте сіль у тому, що ризик майже відсутній.
Ангілья – це 15-16 тисяч остров'ян, Британські Віргінські о-ви – неповні 40 тисяч, Теркс і Кайкос – 47 тисяч, Кайманові о-ви – 77 тисяч, Монтсеррат – 5 тисяч, Бермудські о-ви – 64 тисячі. За всю історію з цих місць вийшов лише один відомий гравець – нападник Ман Сіті кінця 1990-х Шон Гоутер (84 голи).
Натомість усі інші темношкірі зірки Трьох левів родом з того ж регіону, але набагато більш густонаселених місць. Так, Енді Коул, Сол Кемпбелл, Рахім Стерлінг чи Джуд Беллінгем з Ямайки, Еміль Хескі – з Антигуа й Барбуди, Джермейн Дефо – з Домініки.
Грубо кажучи, Велика Британія погодилася із повноправним членством своїх територій у ФІФА, бо нічим не ризикує.
***
Чи ризикували Нідерланди, впустивши до ФІФА 185-тисячний Кюрасао й 108-тисячну Арубу?
Колись здавалося, що ні, а от зараз, серед іншого, уся родина Юррієна Тімбера й Джетро Віллемса з Кюрасао, тоді як Дензел Дюмфріс – із Аруби.
Ба більше, сам факт кваліфікації Кюрасао на ЧС-2026 свідчить про зростання цієї збірної.
Нідерланди самі створили собі конкурента, який претендує ледь не на половину дітей мігрантів з вулиць Амстердама! І відкотити все назад не варіант, бо Кюрасао та Аруба – правонаступники Нідерландських Антильських о-вів, які ФІФА прийняла ще у 1932-му.
Єдиний, кого нідерландці змогли хоч якось "відшити" – це Суринам, який зараз незалежний, а от колись подарував Ораньє Гулліта, Зеєдорфа, Давідса, Клюйверта та інших.
Річ у тому, що зараз у Нідерландах нема подвійного громадянства – отже, кожен бажаючий грати за Суринам має спершу відмовитися від нідерландського паспорту. Як легко здогадатися, таких обмаль.
***
Щодо американських володінь в Карибах, то все просто – їм настільки байдуже на соккер, що аж незручно.
***
І хто залишається?
Ага, Франція, що споконвіку виступала проти повноцінного членства своїх карибських володінь у ФІФА.
Вона ж була одним із лобістів правила, за яким лише незалежні держави могли бути включені до ФІФА.
Для нас на величезній світові мапі всі ті острівці здаються однаково крихітними, але це не так. Мартініка – це 350 тисяч населення, Гваделупа – понад 400 тисяч, Гвіана – 320 тисяч. По суті, це співставно з Ісландією.
І так повелося, що в тих краях дуже, дуже добре грають у футбол.
Батько Тьєррі Анрі родом з Гваделупи, а матір – з Мартініки.
Батьки Алекса Ляказетта, Кінгслі Комана, Ліліана Тюрама, Антоні Марсьяля переїхали до Франції з Гваделупи, а Жослен Англома та Тома Лемар прямо там і народилися.
Мартініка дала футболу серед інших Сільвена Вільтора, Рафаеля Варана, Ніколя Анелька та нинішнього фулбека Челсі Мало Гюсто.
Французька Гвіана з північно-східної околиці Південної Америки подарувала збірній Франції Флорана Малуда і двох чудових воротарів – Міка Меньяна та Бернара Лама.
Як гадаєте, яку збірну вони б усі обрали, якби Гвіана, Мартініка та Гваделупа могли грати на Мундіалях?
Даємо 95%, що це була б Франція.
Але у Парижі не хочуть ризикувати навіть на 5%, тож відрізали можливість вибору під корінь.
Ну, а щоб остров'яни не надто ображалися, їм вручили ексклюзивне право брати участь у континентальних турнірах – Золотих кубках та Лізі націй КОНКАКАФ. Це така компенсація.
При тому інший заморський департамент Франції Нова Каледонія, що у Тихому океані неподалік Австралії, за місце на ЧС ще й як бореться – там Париж проти не виступає, бо ризику нуль. За всю історію тих країв у топи пробився лише Крістіан Карамбе, чиїх прадіда й прабабу демонстрували на Паризькій виставці разом з людиноподібними мавпами. Втім, це вже інша історія.
