До "Шальке" – на перекладних і без сну! Пригоди Седнєва, Семеренко та Шамрая перед Різдвяною гонкою
Українська пара біатлоністів в складі Сергія Седнєва та Валентини Семеренко посіла друге місце в Різдвяній гонці на арені "Шальке" у 2011-му! Але логістична частина цього успіху досі залишалася "за кадром". І ця історія вкотре доводить те, що життя спортсменів – це велика пригода та постійні виклики не лише на трасах та майданчиках!
Як кажуть, ніщо не віщувало проблем, але ж куди без них… Українська міні-делегація діяла за програмою пунктуальних німецьких організаторів. Ввечері – приїзд та поселення, на другий день – різноманітні заходи – інтерв’ю, фотосесії, підписування сувенірних стартових номерів. Весь час до гонки – розписано до хвилини.
За словами Сергія Седнєва – все максимально продумано, видовищно та незабутньо. Але до цього шоу ще треба було доїхати. І саме про шлях до Різдвяної гонки – ця розповідь. Головні персонажі різдвяної пригодницької історії – Сергій Сєднєв, Валентина Семеренко та їх тренер Григорій Шамрай. Вони видали незабутній спринт ще до самої гонки! Хоча це більше нагадувало саме гонку переслідування.
"Їхати в Гельзенкірхен ми мали з Тисовця. Ми там були чи то на зборі, чи то на чемпіонаті України. Приїхали ми втрьох в аеропорт "Львів", квитки були, здається до Дюсельдорфа, а звідти нас мали автобусом забрати. Багажу в нас як такого не було, рюкзаки та й все. Бо наша сервіс-бригада з інвентарем була в Європі й вони мали туди все перевезти самі. Сидимо в аеропорту, вже десь обід, а погода псується. Один рейс скасовують, інший… А потім виявилось, що наш скасували взагалі. І аеропорт закрили!"
Сергій пригадує як довелось терміново телефонувати в федерацію біатлону України, аби наша сторона могла вчасно попередити німецьку про форс-мажор, адже рівень змагань дуже серйозний і зволікати часу не було. Представники ФБУ дивом знайшли рейс до Німеччини, з Варшави. Але ж до польської столиці ще потрібно було доїхати, причому швидко…
"На оперативній кризовій нараді з Валею та Григорієм Івановичем я згадав про свого друга, біатлоніста Сергія Ушарука. Він проживав в Новояворівську на Львівщині. Набираю його, кажу, Серьога, так і так, виручай. Він відповідає "No problem" і ми розуміємо, що в нас є шанс встигнути", – згадує ексбіатлоніст.
Але план Сергіїв, Сєднєва та Ушарука, був на межі провалу. Безвізового режиму з країнами ЄС у 2011-му ще не було. А віза Сергія закінчилась саме в цей день…
"Сергій тиснув на газ, ми мчали до польського кордону, іноді на спідометрі 200 км/год світилось. А паралельно він шукав і знайшов знайомого з візою, який погодився нас повезти від кордону до Варшави. Здавалося, це вже перемога, але де там… Примчали на кордон, а там черга, якій не видно кінця-краю, а в нас кожна година на вагу золота. Довелось пояснювати нашу критичну ситуацію і нам пішли назустріч. І вже зранку ми вилетіли з Варшави…"
Ексбіатлоніст згадує, що в готелі перед гонкою ще й вдалося півтори-дві годинки передрімати. І навіть встигнути на деякі заходи, які передували гонці.
"Там шоу а усьому. До готелю приходить багато вболівальників. А за учасниками приїжджають ледь не "карети", окремий бус везе окрему команду. І це при тому що до стадіону якихось кілька сотень метрів. Ми з Валею під шум вболівальників і спалахи камер втомлені та щасливі їхали на арену. А там коли побачили всю цю красу, ілюмінацію, стадіон, то вся втома вмить кудись поділась…
У Різдвяній гонці 2011 українська пара фінішувала на другій позиції, стартувавши четвертими після масстарту! А перемогу здобула пара Кайса Макаряйнен/Карл-Йоган Бергман. Єдина інтернаціональна, фінсько-шведська, команда в цій гонці.
"Не знаю звідки в нас взялись сили, але ми з Валею зуміли зібратись і на рівні провести гонку. Досі шкодую, що пропустив шведа за 200 метрів до фінішу. Там траса дуже вузька, обганяти немає де, але перед містком він якось прошмигнув, ближню прикрив, я не вчасно зорієнтувався і це стало для мене уроком.
Я програв тактично. Але з огляду на всі пригоди – ми непогано впорались. Взагалі, треба розуміти що це дуже унікальна гонка. Емоційна стрільба, специфічний трек, атмосфера. Там все не так, як на етапах Кубку світу чи чемпіонатах. Там можна як вистрелити так і провалитись. Але тому ця гонка така й цікава, непередбачувана та драйвова".
Сергій та Валентина, до речі, останніми приїхали на змагання, першими й поїхали після їх завершення.
"Після гонки всі йдуть в готель, готуються до банкету, а ми – у двері! В нас в той час працював сервісмен німецький, і він саме їхав до того місця, де в нас мав бути тренувальний збір перед наступними етапами. Ми вирішили не ризикувати і їхати з ним машиною. В холі готелю наші суперники нас підкололи, мовляв, ну ви й даєте! Ледь на гонку встигли, ледь її не виграли, і тепер ще й першими нас залишаєте…"
