Найкраща гравчиня України Анастасія Терех – про воротарські голи, Ван дер Сара та Шакіру у збірній
Воротарка збірної України Анастасія Терех – найкраща гравчиня 2024 року за версією Асоціації пляжного футболу України. Здавалося б, найкраща та й найкраща, але ж 26-річна "пляжниця" – воротарка, яка ще й вправно забиває голи. Для пляжного футболу це ніби й не дивина та все ж таки далеко не в усіх збірних є забивні воротарі. У дворовому футболі колись таких називали "воротар-мотала". А шлях до успіху киянка торувала саме з двору і про це далі...
Цікаво, що Анастасія ще й футзалістка, і це також особливість українських "молодших братів" великого футболу. Грати в пляжний і в футзал – це майже норма. Анастасія боронить футзальну рамку збірної України та португальського клубу Леойш де Порту-Салву.
В ексклюзивному інтерв’ю "Чемпіону" Анастасія розповіла про непростий сезон збірної, зв'язок з легендарним голкіпером Ван дер Саром, а також дала поради тим хто хоче пов’язати життя з пляжним футболом чи футзалом.
А ми намагаємось тримати марку спортивного медіа, яке активно висвітлює та популяризує жіночий футбол.
Євроліга розчарувала, але зарядила
– Анастасіє, наскільки приємно та важливо отримати звання найкращої за підсумками року? Причому, що серед чоловіків в цій номінації відзначено також голкіпера, Андрія Неруша
– Завжди дуже приємно отримувати визнання, тим більше на всеукраїнському чи міжнародному рівні. Окреме задоволення – отримувати нагороду як найкраща гравчиня, а не просто воротарка. Не здивувалася, що і в чоловічій категорії теж відзначили голкіпера. Хороший воротар не лише захищає рамку, але й веде гру, організовує атаки, створює гольові нагоди та забиває. Тож принагідно вітаю Андрія із заслуженою нагородою.
– Уяви, що ти не береш участі в конкурсі, ти – в журі. Кому б віддала перше місце в жіночій номінації?
– Передусім, хотіла б відзначити те, як дівчата зростають, швидкість, з якою вчаться новенькі. Моїми топ-3 були б Дубицька Ірина, Костюк Юлія та Сніжана Воловенко.
– Як оцінюєш свій виступ і збірної в сезоні що минув?
– Я підійшла до Євроліги у своїй найкращій формі. Моя підготовка до сезону почалася ще у січні, почала індивідуально і в маленьких групках з Дубицькою і хлопцями з "вишки" Португалії виходити на пісок. Потім був чемпіонат і кубок Іспанії, які я вважаю змаганнями найвищої якості з тих, де вже доводилося грати на клубному рівні. Відбір у Назаре грала вже у "рідній пісочниці", адже до цього півтора місяця грала в португальському чемпіонаті й тренувалася саме там, і з жіночою, і з чоловічою командами, з тренером воротарів. Проте на командному рівні нам було важко. Це були перші змагання сезону для збірної та більшості дівчат. Половина складу оновилася, були дівчата, які вперше грали у пляжний, якщо не рахувати трьох днів чемпіонату України. Метою Євроліги були медалі, але, попри велике бажання, досвіду і якості гри не вистачило, фінішували п’ятими. Тому оцінка турніру негативна, хоча він і допоміг зрости, як командно, так і індивідуально.
– Дещо підсолодив сезон NEOM Cup в Саудівській Аравії в листопаді за участі елітних збірних світу…
– Так, ми там нарешті вибороли медалі. Радість з гірким осадом, адже бронза могла б бути сріблом чи золотом, якби не прикрі помилки у матчі проти Бразилії – як мінімум, можу сказати за власні помилки. Тут я вже була не в найкращій формі, адже почався футзальний сезон і вже переключилася на паркет, не так часто тренувалася на піску й не мала ігрової практики. Те саме можна сказати й за інших дівчат. Задоволена розвитком і досвідом, набутим за сезон, але розчарована результатом.
Сухов – топ. Хочу так саме!
– У матчі проти англійок в Саудівській Аравії ти забила двічі. Це більше ваша командна комбінація, "фішка"? Бо такі ж воротарські голи забивають й інші команди, зокрема, в "пляжці" це часто трапляється, але у вас, здається, це частіше за інших виходить.
– Не скажу, що це суто наше, цей елемент вже давно в пляжному футболі. Я окремо це треную, ми напрацьовуємо це у збірній і в клубах, і це часто дає нам перевагу, а мені можливість святкувати забиті голи. Навіть не в усіх чоловічих збірних воротарі б’ють. Серед жінок якісна гра ногами є лише у декількох збірних – Польща, Бразилія, Іспанія.
– Пам’ятаємо видовищний гол воротаря Сухова на чемпіонаті світу з футзалу в матчі плейоф Україна – Венесуела. Це з тієї ж серії?
– Гол Олександра, звісно, бачила, вболівала за хлопців. Проте там зовсім інше: протягнув через весь майданчик, показав ніби віддає, прокинув далі й забив в оточенні всіх пʼяти суперників! Такі я ще, на жаль, не забивала.
– Який матч був найскладнішим в цьому сезоні, той який хочеться забути, і який був таким, що, навпаки, хочеться залишити в пам’яті надовго?
– Люди чомусь зазвичай надають більшої ваги помилкам і невдачам, аніж хорошим моментам. Це одна з неочевидних причин, чому я роблю і виставляю відеонарізки зі своїх матчів.
Ігри як такі я швидко забуваю, скоріше є окремі моменти з них. Наприклад, мій "привоз" при рахунку 4:3 у матчі проти Бразилії на NEOM CUP у "пляжці". Або червона картка за гру рукою після невдалої передачі за збірну з футзалу на відборі до чемпіонату світу в матчі проти Чехії. Якими б неприємними не були ці моменти, я не хочу їх забувати, вони для мене є прикладом того як не треба діяти у майбутньому.
З кайфових моментів можу виділити два відбитих пенальті проти Португалії на Євролізі. У футзалі – це перед-асист проти Італії та сейв на останній секунді останнього матчу сезону в першості Португалії, що приніс моїй команді чемпіонство і вихід у першу лігу.
У рамку "привів" двір, Манчестер Юнайтед та 5G
– Як у твоєму спортивному житті з’явилися ворота? Хтось з кумирів надихнув, хтось порадив чи просто так склалося?
– Я просто була дівчинкою серед хлопців. Ставили у ворота, бо не вміла бігати з мʼячем. Дорослішала і мені більше подобалося оборонятися ніж атакувати, бісити хлопців, які не можуть забити дівчинці. У дитинстві моїм улюбленим футболістом був Едвін ван дер Сар. Дивитися футбол та вболівати за МЮ почала з татом.
Я багато грала в полі, навіть у професійній жіночій команді ІMS та в чоловічих аматорських колективах Києва. Тому і зараз люблю підключатися до атаки в футзалі, обожнюю пляжний за можливість більше бути з мʼячем і розганяти атаки.
Але стала воротаркою і, взагалі, дізналася про футзал завдяки Головіній Світлані Сергіївні – тренерці моєї першої футзальної команди 5G. І завдяки багатьом іншим тренерам і збігам обставин (випадковості не випадкові) вже "приросла" до цієї позиції.
Кумирів я не маю, але є воротарі, чия гра чи її окремі елементи мені дуже до вподоби. Той самий Сухов – давно мій улюблений український голкіпер, його введення м'яча рукою вважаю найкращим у світі. Завжди надихаюся воротарями й воротарками, які грають ногами, підключаються до атак – Бʼянка Кастаньяро, Іґіта та інші. У пляжному теж виділяю для себе саме тих, хто не лише класно грає в лінії, а й віддає передачі, забиває голи – бразильці Бобо, Рафа Паділья; португалець Педро Ману, швейцарець Еліотт.
– Які, до речі у вас в збірній є ще "нікнейми" окрім "Дуда"? Під час трансляцій чули як у такий спосіб кликали Юлію Костюк (Дударчук). Як на тебе кажуть партнерки по збірній?
– Окрім Дуди є Дубчик, Снєг, Шакіра, Скубі – самі здогадайтеся, хто є хто.
А я в команді Сонечко коли відбиваю важливі мʼячі. Якщо помиляюся, то можуть і не так назвати.
– Складність для воротаря в пляжному футболі – це ж не лише рикошети від піску? Яка ще специфіка впливу пляжу на гру воротаря? Чи важко перемикатись з "пляжки" на футзал і навпаки? М’яч, паркет, техніка – все ж інше...
– Відскоки від піску – найскладніший момент, але є ще й погодні умови: сонце, вітер, дощ, спека. Все це може зіграти як проти, так і за. Не люблю грати проти вітру і на мокрому піску, а спека – не проблема. Хоча й бували матчі, коли хотілося попросити заміну. 36 хвилин інтенсивної гри на піску під пекучим сонцем іноді даються важко.
З футзалу на пляжку перемикатися важче, ворота тут більші. На паркет після піску я завжди повертаюся впевненішою.
– Чи є вже плани на наступний сезон щодо збірних?
– У футзалі, на жаль, ми не пройшли на перший чемпіонат світу, тому цих змагань у поточному році у нас вже точно не буде… На клубному рівні план – завершити португальський чемпіонат за "Левів" у призах. На пляжний теж є плани, але треба дочекатися завершення футзалу. Індивідуальні тренування на піску припиняти не збираюся, тож маю підстави думати, що до сезону буду підготовленою.
– Різниця між українським та португальським футзалом та пляжним футболом – це лише техніка? Що вирізняє Португалію в цьому контексті?
– У футзалі й пляжному відчувається різниця в техніці й стилі гри, у нас більш силовий варіант. Тут більше обігрують один в один. Але тактично португальців я теж вважаю сильнішими. У пляжному це характерно більше для чоловічого футболу, а у футзалі більше серед жінок.
Взагалі тут настільки більша вибірка дівчат, які грають, що навіть за рахунок кількості вони набувають якісних показників.
З воротарського боку – тут давно визнали, що підключення воротарів – ефективний елемент гри. В Україні великою мірою завдяки тому ж Сухову, це вже не є інновацією.
– Як саме, на твою думку, війна вплинула на український жіночий пляжний футбол та футзал?
– Багато гравчинь виїхали за кордон. З одного боку, це дуже ослабило наш чемпіонат, а з іншого, допомогло їм індивідуально сильно зрости завдяки тренувальному та ігровому процесу у більш розвинених у футзальному плані країнах – переважно, Іспанії та Португалії.
Вплинуло і те, що люди, яким раніше цікаво було спонсорувати жіночі команди, тепер обґрунтовано віддають ці кошти на військові потреби. В пляжному футболі чемпіонат "постраждав" аж на дві людини, з "біженців" лише я та Іра Дубицька. Ну, й звісно, під час війни важко зі спонсорами й у пляжному футболі.
Повні очі піску – це не завжди травма
– Коли бачу як воротар в пляжному футболі стрибає в ноги за м’ячем чи здійснює "сейв", завжди думаю, мовляв, зараз же повні очі піску будуть. В тебе часто такі історії траплялись? Як убезпечити очі від піску? Чи ця загроза взагалі перебільшена?
– Цей момент сильно залежить від індивідуальної чутливості. Я в цьому плані взагалі створена для пляжки – можу грати з повною "пісочницею" в очах, ніколи не промиваю їх під час гри. Часто пісок в очах – просто тактична хитрість. Але під час гри й воротарям, і польовим нерідко потрібна пауза для промивки.
Після матчу, навіть під час сну, пісок може турбувати ще довго, до декількох днів. Також десь мене рятують контактні лінзи. Вони працюють наче щит, але коли їх знімаєш, то відкриваються такі поклади, про які я й не підозрювала. Хоча, коли лише починала користуватися лінзами, боялася, що це навпаки стане проблемою.
– Питання з області фізіології та біомеханіки. Яка відмінність дії на організм футзалу та пляжного? Можливо, ця інформація буде корисною для тих хто лише придивляється до цих динамічних видів спорту.
– Я відчуваю, що пісок – це ідеальне покриття для суглобів і хребта. Ще й всі мʼязи прокачуються, що у додаток дає гарний "рельєф" тіла. А лише стаю на паркет, починають страждати поперек, коліна, гомілкостоп.
У пляжному для мене проблема лише в тому, що я не вчилася правильно падати, а стрибати доводиться багато, тож шия і грудний відділ іноді страждають.
По піску бігати важче, швидко забиваються ноги, але у футзалі через короткі часті ривки, що більше притаманно польовим гравцям, завантажуються литкові мʼязи.
Роби те, від чого кайфуєш
– Приємно, що в нас дівочий футбол вже не екзотика, але все одно хочеться більшого. Коли і як ти потрапила у футбол?
– Я грала років з семи років завдяки своєму старшому брату, він примусово ознайомив мене з цим видом спорту. З того часу я грала у дворі з хлопцями й "мужиками" (такими для мене здавалися на 7-10 років старші хлопці). Дуже рідко була можливість пограти у школі на фізкультурі. В підлітковому віці вчителька фізкультури покликала мене на міські змагання серед шкіл, а там мене помітила Гресь Алла Василівна, тренерка столичного Атекса, через цю команду пройшло багато моїх знайомих.
Поїхала з її командою на Кубок України U-15, де грала у полі, в опорній зоні, ми посіли третє місце. Але через декілька місяців почалися сильні болі в тазу, які, як виявилося, спричинило зміщення хребців у попереково-куприковому відділі. Так я закінчила грати у великий футбол, щойно почавши. Лікарі взагалі не хотіли, щоб я продовжувала грати у будь-що, рекомендували лише плавання і навіть операцію. А я хотіла грати, тому через біль продовжила виходити на майданчик у дворі.
А потім універ, студентська команда і знайомство з футзалом. Воротарство, перша ліга, аматорський футзал Києва, потім "вишка". Тоді й вперше з’явився пляжний футбол. Далі IMS, ковід, Енергія, війна, виїзд за кордон і португальські клуби. Порівняно з Португалією, Іспанією, Бразилією, у нас дівочий футбол ще не зʼявився. Але це точно вже краще, ніж було. Нагадаю, я дізналася про існування футзалу в 18 років.
– Твоя професійна порада для дівчаток, які хочуть займатися футболом в будь-якому його прояві…
– На початкових стадіях – тренуватися і грати з хлопцями. Це дає неймовірний ріст, а для когось може дати елементарну можливість займатися тим, чим хочеться, адже дівочих команд часто просто немає. У Португалії, наприклад, дівчата і хлопці 5,6,7-річного віку тренуються і грають разом, а з 8-ми вже починається розділення. Загалом, працюйте над своїми навичками, розвивайтеся різносторонньо. Ви спочатку можете не розуміти, навіщо вам це знадобиться, але повірте – знадобиться.
І непрофесійна, а особиста порада з турботою до кожної – робіть те, що приносить задоволення саме вам. Не дозволяйте чужим упередженням чи обмеженням зіпсувати ваше життя.