Елітні клуби-примари: перебіжчики із Шахтаря, скупі корейці і президент, якому "світила" в’язниця
Зникнення з футбольної мапи Дніпра-1 нагадало інші нещасливі історії першої декади нашої незалежності. Максим Розенко — про команди, які залишили свій слід в історії українського клубного футболу. Згадуємо сумні долі Темпа, Кременя, Торпедо та СК Одеса.
Сьогодні мало хто пам'ятає перші українські першості. У роки ранньої футбольної незалежності навіть педантичні літописці були охоплені ейфорією з приводу народження української вищої ліги, про можливість і навіть необхідність створення якої довго і наполегливо твердили патріотично налаштовані вболівальницькі маси.
Аналог кооперативного руху
Тож не дивно, що багато хто забажав бути причетним до процесу створення ліги, якій обіцяли в перспективі процвітання і благополуччя. Адже членство в ФІФА та УЄФА було лише питанням часу, а вкладений вже сьогодні капітал повинен був десь років через п'ять повернутися сторицею. Тому багато бізнесменів, що мали достатній для того капітал, або промислові гіганти, які впевнено стояли в ті роки на ногах, поспішали отримати власну команду.
Футбол перетворився на такий собі аналог кооперативного руху, де запах майбутніх надприбутків гасив природне почуття обережності. Тоді мало хто замислювався над тим, що гра мільйонів не може жити і розвиватися за своїми власними законами окремо від соціально-економічних реалій самої країни. А ці реалії оптимізму не вселяли...
Але процес пішов, і футбольні клуби росли на карті України, як гриби після дощу. Причому в назвах цих клубів була не тільки географія країни, а й численні фірми, про існування яких раніше ніхто не знав. Для звітності за масовістю і популяризації футболу це годилося, а за внутрішнім змістом мало хто стежив.
Для самих же власників наявність футбольного клубу було ще й питанням престижу. Хоча не можна не зробити застереження, що все-таки футбольне господарство — справа вельми клопітка, і по рентабельності поступається багатьом іншим видам бізнесу. Тому, чого було не відняти у новоспечених президентів, так це щирої любові до футболу. Любові, за яку, як в голлівудських фільмах і численних мексиканських серіалах, довелося платити сповна.
Темп батоно Джумбера
Грузинському підприємцю з районного центру Шепетівка Джумберу Нішаніадзе пощастило. Що знають про це місто? Напевно лише те, що воно знаходиться в Хмельницькій області. Відомий літературний герой Остап Бендер згадував Шепетівку лише всує. А тут відразу клуб з цього провінційного містечка щасливим жеребом потрапляє в еліту українського футболу, в одну компанію з київським Динамо, Шахтарем і Дніпром. Хіба це не подарунок долі?
І не біда, що футболісти з цього елітного клубу готуються до матчів в піонерському таборі, який служить заміською базою, і вмиваються вранці на вулиці крижаною водою з-під крана. Все це з лишком компенсується значними на ті часи сумами контрактів (а інакше як затягнути класних футболістів і такого тренера, як Ткаченко, в таку глухомань) і шаленою любов'ю місцевої торсиди, для якої кожен матч Темпа був схожий на карнавал у Ріо-де-Жанейро.
Звичайно, розпещені Київ, Дніпро, Донецьк або Харків спочатку гидливо ставилися до команди з Шепетівки, ледь збираючи (або і зовсім не збираючи) тисячну авдиторію на трибунах. Але незабаром змушені були змінити своє ставлення до Темпа. Той же Металіст, завдяки безкомпромісності шепетівців, які обіграли харків'ян в нічого не значущому для них матчі, розпрощався свого часу з вищою лігою.
Президент Темпа Джумбер Нішаніадзе (ліворуч)
І раптом казка обірвалася, а причина виявилася до непристойності банальною. В 1996 році Нішаніадзе, який взяв величезний кредит, потрапить у смугу комерційних невдач. І футбольний клуб зникає з футбольної карти країни, а сам бізнесмен ледь не потрапив за ґрати.
Навіть після закінчення своєї футбольної Одіссеї батоно Джумбер довго ще розплачувався з боргами. Але його дітище встигло увійти в історію. Крім усього іншого, ще й тим, що Темп — єдиний клуб з провінції, де обласний центр до сьогоднішнього дня так і не пізнав радості вищої ліги. Були спроби створити об'єднаний клуб під крилом обласного центру, але новоспечений Темп-Адвіс виявився трестом, який лопнув.
Мабуть, влада Хмельницького так до кінця і не перейнялася питаннями футбольного престижу регіону. А історія із заміною збанкрутілого Темпа командою з аматорської ліги — кам'янець-подільською Ратушею (до існування Професіональної футбольної ліги в Україні можливо було і таке), нічим хорошим все одно не закінчилася. Про Ратушу після цього ніхто не чув.
Торпедо Запоріжжя: тягар для корейців
Автозаводський клуб відповідав усім вимогам міцного середняка. Команда грала у своє задоволення — перш за все, для власних уболівальників, переважна кількість яких були з пелюшок віддані підприємству АвтоЗАЗ. Наявність заводської команди гріло їм душу і тягло на трибуни. А протистояння двох запорізьких команд дійсно нагадувало дербі, викликаючи заздрість у вболівальників з Донецька і Києва, де матчі земляків спрогнозувати в більшості випадків було не важко.
Крім того, багато ви налічите команд, які не претендували на медалі, але представник яких ставав би кращим бомбардиром чемпіонату? Адже саме Торпедо дало путівку в життя футболісту Арсену Авакову (прохання не плутати з українським політиком). Зараховувати Торпедо в статисти українського чемпіонату ніхто не насмілювався. А коли запорізький автозавод почав налагоджувати тісну співпрацю з південнокорейською корпорацією "Деу-моторз", здавалося, що клуб буде розвиватися і стане настільки боєздатною одиницею, що замахнеться на участь в єврокубках.
Але тут стався реверс, і ситуація в клубі пішла в іншу площину. Спочатку клуб опинився на краю прірви, коли не зміг вчасно заплатити внесок для участі в чемпіонаті — близько 30 тисяч доларів. На черговій конференції Професійної футбольної ліги під головуванням її тодішнього президента Григорія Суркіса було навіть поставлено питання про переведення торпедівців в першу лігу. Тоді ситуацію врятував емоційний виступ керівників клубу. Але вони лише відстрочили вирок, оскільки головний спонсор чітко і ясно дав зрозуміти, що тримати такий тягар на балансі більше не має наміру.
Міцний, як кремінь
Довгий час втирав носа обласному центру і кременчуцький Кремінь. Поки Полтава міркувала над доцільністю підкорення футбольних вершин, Кремень стабільно виступав в еліті. Був навіть період, коли команда вважалася грозою авторитетів. Тоді через розбіжності в донецькому Шахтарі в Кременчук відправився екснаставник гірників Валерій Яремченко з групою футболістів.
Це були золоті часи команди. Але в умовах економічної кризи, що вибухнула в Україні, промисловому місту було вже не під силу задовольняти естетичні запити уболівальників. Кремень пережив Темп у вищій лізі на два сезони, а у 2002 році припинив своє існування. Правда, три роки по тому відродився з попелу.
Окрема розмова — СК Одеса. Команда ніколи не обтяжувала себе суперамбіціями, і, волею випадку опинившись в дебютному українському чемпіонаті у вищій лізі, гідно виконала роль цвіркуна, який знає свій припічок. Ба більше, з боку здавалося, що одеситів обтяжує їхня роль, особливо на тлі Чорноморця. Дербі місцеві вболівальники так і не дочекалися, оскільки СК Одеса відразу ж покинув вищу лігу, а пізніше трансформувався в Чорноморець-2. Мабуть, це був найбільш безболісний відхід зі сцени з усіх, що трапилися на сьогодні.
Вони грали в еліті
Торпедо Запоріжжя. Вибув з ПФЛ в 1999 році через фінансову кризу. У вищій лізі — сезони 1992-98. Найкращий результат: 7-ме місце (1994/95, 1995/96).
Темп Шепетівка. У вищій лізі — сезони-1992 року, 1993/94 і 1994/95. Найкращий результат: 9-те місце (1993/94). Перестав існувати взимку 1996 року через фінансову кризу.
Кремінь Кременчук. У вищій лізі — сезони-1992-1996/97. Найкращий результат: 9-те місце (1992/93, 1995/96). Вибув з ПФЛ влітку 2000 року через фінансову кризу. 3 серпня 2005 року МФК Кремінь отримав статус професійного клубу, замінивши у другій лізі Ворсклу-2.
СКА Одеса, пізніше — СК Одеса. У вищій лізі — сезон-1992 (20-те місце). Перестав існувати влітку 1999 року, об'єднавшись з Чорноморцем.
Максим Розенко, Чемпіон