Джон Терпак: виграв чемпіонат світу до Другої світової війни і після неї
Ім’я Джона Терпака я вперше зустрів у мемуарах українського радянського важкоатлета Якова Куценка "У великому триборстві". Він був згаданий як тренер дворазового олімпійського чемпіона (1956, 1960) Чарльза Вінчі.
Згодом з’ясувалось, що Джон Терпак був знаним важкоатлетом – дворазовим чемпіоном світу. А ще згодом я дізнався, що він був українського походження.
Звісно, прізвище Терпак – не Сміт і не Томпсон. Таке прізвище зустрічається в Україні. Але для штату Пенсильванія, де народився Джон Безіл Терпак, – це екзотика. Відомо, що його батько був іммігрантом з України, шахтарем. Припускаю, що в імені спортсмена, ймовірно, збережені імена його українських предків – Іван та Василь.
На спортивну долю Джона Терпака випала Друга світова війна, яка позбавила його, як і безліч інших атлетів, можливості виступити на двох Олімпіадах (1940, 1944) та великій кількості чемпіонатів світу. Яскравий приклад – легендарний єгиптянин Кадр Ель-Туні, який на Іграх 1936 року в Берліні блискучою перемогою вразив Гітлера (його результат у сумі триборства у середній вазі був вищим за показник чемпіона у напівважкій вазі француза Луї Остена). Але наступного разу Ель-Туні з’явився на світовому помості лише 1946 року – на чемпіонаті світу в Парижі, де він виграв турнір у середній вазі, випередивши саме Джона Терпака (!). Десять втрачених років…
Утім, Джон Терпак зробив та досяг дуже багато. Його по праву вважають однією з ключових фігур Золотої ери американської важкої атлетики (1940-50 роки) – як спортсмена, тренера і менеджера.
Народжений 4 липня
Джон Безіл Терпак народився 4 липня (День незалежності США) 1912 року у шахтарському містечку Мейсфілд, штат Пенсильванія. Його батько працював на шахті, і в роки Великої депресії хлопцеві світила така ж доля.
Але, як потім згадував Терпак в інтерв’ю журналу Strength and Health (Сила та здоров’я), якось його старший брат придбав та приніс додому набір зі штанги та дисків, й Джон почав тренуватися – спочатку з братом, потім самостійно та серйозно.
Переламним роком для Джона став 1935-й, коли він посів третє місце на юніорському чемпіонаті США у Філадельфії. Там на нього звернув увагу Боб Гофман, людина, яку називають "батьком американської важкої атлетики". У 1932 році Гофман заснував компанію York Barbell, яка займалась виробництвом інвентарю для важкої атлетики та бодибілдингу, виробництвом спортивного харчування, а також розвивала клуб, де тренувались найкращі штангісти та бодибілдери Північної Америки.
Варто підкреслити роль бодибілдингу, бо саме дуже гарним тілом Джон Терпак вразив Боба Гофмана, який активно займався популяризацією важкої атлетики, йому були потрібні привабливі атлети для реклами. Він умовив хлопця переїхати до міста Йорк у тому ж штаті Пенсильванія, де знаходився офіс компанії. За словами Терпака, його переконали приїхати листом, до якого було додано п’ятидоларову купюру.
Утім, швидко виявилось, що Джонні Терпак має не лише красиві м’язи, а й розумну голову. Гофман залучив його до роботи менеджером висхідної компанії York Barbell. Уже 1939 року Терпак став генеральним менеджером компанії, паралельно тренуючись та виступаючи на турнірах. Згодом, після смерті Гофмана (1985), він став генеральним директором і головою правління York Barbell Company.
Терпак виступив на Олімпіаді-1936 у Берліні, де посів п’яте місце у легкій вазі. Однак уже за рік у Парижі став чемпіоном світу у середній вазі. Відзначимо, що йому неабияк пощастило, що команда Єгипту не брала участі в тому турнірі: адже чемпіонський результат Кадра Ель-Туні в Берліні (387 кг в сумі триборства) був на 30 кг вищий за показник Терпака в Парижі.
Свій другий титул чемпіона світу Терпак виборов через десять років – на домашньому турнірі у Філадельфії (вересень 1947). Цього разу – у напівважкій вазі. За рік він знову виступив на Олімпійських іграх – у Лондоні. Але тепер йому відверто не пощастило: в інтересах команди він з напівважкої ваги (до 82 кг) перейшов до легкої (до 67 кг), адже і в напівважкій, і в середній американці мали по два спортсмени, на той момент сильніших за 36-річного Терпака. Схуднувши на 15 кг, Джон у сумі триборства на 20 кг відстав від єгиптян Ібрагіма Шамса та Аттіли Хамуди, які показали по 360 кг (Шамс отримав золото, бо був легший за Хамуду). Ба більше, таку ж суму (340 кг) показав британець Джеймс Голлідей, який виявився легшим за Терпака й отримав бронзову медаль.
Додам, на тому олімпійському турнірі пощастило Френку Спеллману, який на ЧС-1947 взяв срібло у середній вазі, після Стенлі Станчика. У Лондоні Станчик виступав у напівважкій вазі (став чемпіоном), а головний фаворит середньої ваги все той же Кадр Ель-Туні важко захворів за день до змагань і хоча вийшов на поміст, зміг посісти лише 4 місце, поступившись за власною вагою корейцю Кім Сун Чжіпу. Точно такий же показник, як у Терпака. А Френк Спеллман став олімпійським чемпіоном. Така спортивна доля…
Кадр Ель-Туні та Джон Терпак зійшлися на чемпіонаті світу 1946 в Парижі. У середній вазі єгиптянин обійшов американця на 2,5 кг, а третім став майбутній олімпійський чемпіон Френк Спеллман. Нагадаю, що то був перший чемпіонат світу для спортсменів Радянського Союзу, і Григорій Новак, уродженець Чорнобиля, став першим радянським чемпіоном світу, вигравши в напівважкій категорії.
Багатоликий Джон
На момент завершення кар’єри спортсмена Джон Терпак був 11-разовим чемпіоном США у трьох вагових категоріях. Загалом він у різних якостях (атлет, тренер, суддя, менеджер, глядач) побував на 60 національних чемпіонатах США.
Залишивши поміст, Терпак зосередився на роботі в York Barbell Company, де він був правою рукою Боба Гофмана. Паралельно він працював як тренер. Головний його тренерський успіх – це дворазовий олімпійський чемпіон (1956, 1960) Чарльз Вінчі.
Яків Куценко яскраво розповідає у книзі "У великому триборстві", як під час попереднього зважування на ОІ-1956 у Мельбурні Чак Вінчі ніяк не міг зробити потрібну вагу – до 56 кг. Він і стрибав, закутаний в ковдру, і відтискався від полу, і бігав на місті, навіть плювався. Аж раптом до нього кинувся тренер Джон Терпак з ножицями та відрізав пишні чорні кучері Чака. Коли ваги показали прохідну вагу, Терпак, за словами Куценка, упав на лавку, став дудлити кока-колу просто з пляшки та поскаржився:
"Отак, не зчуєшся, як у сорок років схопиш інфаркт".
Потім Куценко описує, як після перемоги Чак Вінчі стояв на п’єдесталі дуже смішний, з рештками волосся на голові: мовляв, золота олімпійська медаль вартує краси.
Це була б гарна історія, якби не одне "але". Скільки мали важити ті кучері Чарльза Вінчі? Та що робити з фото того п’єдесталу, де стоять Вінчі, срібний призер Володимир Стогов (СРСР) та бронзовий призер Махмуд Намдью (Іран). І нічого так: у Чака Вінчі на голові видно цілком пристойний кок у стилі Елвіса Преслі. Легенди, легенди…
Джон Терпак був головним тренером збірної США на Олімпійських іграх 1968 (Мехіко) та 1972 (Мюнхен). Але золоті часи легендарної важкої атлетики США вже пройшли: єдиною медаллю на обох Олімпіадах стала бронза важковаговика Джозефа Дьюба в Мехіко.
На чемпіонаті світу 1969 року у Варшаві американці спромоглися виграти відразу два золота: Боб Беднарскі (перша важка вага) і Джозеф Дьюб (суперважка вага, тоді через травму зі змагань знявся Леонід Жаботинський).
У грудні 1969 року, після перемоги Дьюба і Беднарскі у Варшаві, чемпіони разом із Бобом Гофманом та Джоном Терпаком зустрілись у Білому домі з президентом США Річардом Ніксоном.
Терпак був головою протоколу на ОІ-1984 у Лос-Анджелесі, а 1986 року був головним суддею змагань важкої вагової категорії на Іграх доброї волі в Москві. Його знали, пам’ятали та поважали.
Легендарний діяч важкої атлетики помер у червні 1993 року в містечку Спрінджеттсбері, Пенсильванія. До останніх років та днів Джон Терпак зберігав добру фізичну форму, горду поставу, високо підняту голову.
