Її величність "Классічіссіма". Прев’ю Мілан – Сан Ремо-2026
Березень – місяць, коли сезон великого шосейного велоспорту вже у самому розпалі. Стосується це і весняних класичних одноденок, або просто класик. Їх так називають через те, що, на відміну від багатоденок, вони щороку проходять одними і тими самими, класичними маршрутами, які будь-який фанат велоспорту зі стажем знає як свої п'ять пальців, навіть якщо фізично жодного разу там не бував.
Монументи – це серія із п'яти найпрестижніших класик, такий собі аналог тенісних турнірів "Великого шолома" у світі одноденних велогонок. Кожен із Монументів – гонка абсолютно культова, з багатющою, понад сторічною історією, та з надзвичайно складним маршрутом і дистанцією зазвичай понад 250 км.
Третя субота березня – час, коли відбувається перший із п'яти Монументів, легендарна Мілан – Сан Ремо. Цього року гонка відбудеться 21 березня. З п'ятірки одноденних велосипедних "мейджорів" вона не найскладніша за рельєфом і покриттям, проте найдовша за дистанцією. Вона зазвичай становить майже чи навіть понад 290 км, що робить Мілан – Сан Ремо найдовшою одноденною велогонкою в сучасному велоспорті. Цього року дистанція гонки cкладе 298 км.
Головну одноденну гонку Італії ще з 30-х років минулого століття називають "Классічіссімою" – найвеличнішною, найскласичнішою з усіх класик. Інше прізвисько Мілан – Сан Ремо – "Primavera", у перекладі з італійської – "весна", що просто вказує на пору року, в яку проходить гонка.
Історія та факти
– Вперше Мілан – Сан Ремо була проведена у 1907 році, цього року гонка пройде в 117-й раз. Першим переможцем став француз Люсьєн Петі-Бретон. Першої перемоги господарів, італійців, довелося чекати до 1909 року, коли з перевагою у більш ніж годину тріумфував Луїджі Ганна. Того ж року він виграє першу в історії Джиро д'Італія.
– Рекордсменом за кількістю перемог на Мілан – Сан Ремо є легендарний бельгієць Едді Меркс. "Каннібал" вигравав "Классічіссіму" 7 разів – у 1966, 1967, 1969, 1971, 1972, 1975 і 1976 роках. У міжвоєнні роки 6 перемог здобув італієць Костанте Джирарденго, який сумарно піднімався на подіум "Прімавери" рекордні 11 разів.
У сучасну епоху найуспішнішим на Мілан – Сан Ремо був легендарний німецький спринтер Ерік Цабель, який перемагав у 1997, 1998, 2000 і 2001 роках. У 2004 році він був близьким до того, щоби перемогти вп'яте, проте занадто рано здійняв руки вгору в переможному жесті, і його випередив іспанець Оскар Фрейре, для якого та перемога стала першою з трьох.
– Найчастіше вигравали Мілан – Сан Ремо господарі, італійці – 51 раз. Остання перемога Італії датована 2018 роком, коли гонку виграв Вінченцо Нібалі. 23 перемоги на рахунку бельгійців, 14 – у французів.
Маршрут
Гонка зазвичай стартує в самому Мілані або його околицях, цього року – в Павії. Після цього спортсмени починають рухатися на південний захід, у сторону Генуї та узбережжя Лігурійського моря. Після більш ніж 130 км на шляху гонщиків з'являється не надто складний перевал Пассо дель Туркіно, який був відсутній у маршруті Мілан – Сан Ремо лише тричі в історії: у 2001, 2002 і 2020 роках.
Після подолання Туркіно гонщики спускаються безпосередньо до узбережжя Лігурійського моря та виїжджають на трасу Віа Аурелія. Вона прокладена на місці давньоримської дороги, яка ще в часи стародавнього Риму з'єднувала "Вічне місто" з територією сучасної Франції. Саме по Віа Аурелія, вздовж лігурійського узбережжя, гонщики рухатимуться всю другу половину дистанції до Сан Ремо, майже не відхиляючись від основної дороги в глибину континенту.
Дорога до Сан Ремо майже ідеально рівнинна – пагорби Капо Меле, Капо Черво та Капо Берта занадто прості, щоби мати серйозний вплив на хід гонки. Вирішальними на Мілан – Сан Ремо є останні 30 км дистанції, коли на шляху гонщиків зустрічаються два перевали: Чіпресса (5,6 км з середнім градієнтом у 4,1%) та Поджо (3,7 км, 3,7%), вершина якого розташована за 5,6 км до фінішу. Після цього на гонщиків чекає шалений і дуже небезпечний спуск назад до морського узбережжя та рівнинні останні кілометри в Сан Ремо.
Маршрут кожного із Монументів має свою особливість, родзинку, яка формує характер гонки та окреслює коло претендентів на перемогу. Бруківка на Турі Фландрії та Париж – Рубе робить їх територією для майстрів північних класик, частокіл коротких пагорбів на Льєж – Бастонь – Льєж – це територія для панчерів, а дуже складна в плані рельєфу Ломбардія – гонка, яка дає шанси навіть чистим гірникам.
Головна "фішка" маршруту Мілан – Сан Ремо – це абсолютний баланс. Практично рівнинний маршрут робить саме цей Монумент найбільш сприятливим для чистих спринтерів. Чіпресса та Поджо – підйоми самі по собі дуже прості, проте, коли у тебе в ногах уже понад 260 км дистанції, то навіть вони можуть стати важким бар'єром на шляху до фінішу.
Саме ці два пагорби і створюють на Мілан – Сан Ремо той самий ідеальний баланс: є шанси побачити як масовий спринт, так і перемогу групи чи навіть одинокого втікача, який атакував на Поджо. Щороку розв'язка "Прімавери" нагадує терези з абсолютно рівними за вагою гирями на обох шальках, і будь-яка дрібниця може схилити ці терези на ту чи іншу сторону – чи до масового спринту, чи до перемоги втікачів.
Це призводить до того, що виграти "Классічіссіму" можуть гонщики максимально різних спеціалізацій: від чистих спринтерів на кшталт Марка Кевендіша до гірників-багатоденників типу Вінченцо Нібалі. Жодна інша крупна велогонка не дає реальних шансів на перемогу настільки широкому та різноманітному колу претендентів. Саме це робить Мілан – Сан Ремо настільки унікальною гонкою та дозволяє щороку збирати такий зірковий склад учасників: топові велосипедисти абсолютно різних гоночних характеристик вірять, що у них є шанс на перемогу.
Поряд із Париж – Рубе, Мілан – Сан Ремо – найбільш стабільний в плані маршруту Монумент. Проте незначні зміни в маршруті в сучасну епоху доводилося робити. До 2007 року гонка фінішувала на Віа Рома, проте через ремонтні роботи на цій вулиці фініш довелося перенести на Лунгомаре Італо Кальвіно безпосередньо на узбережжі Лігурійського моря.
Попри те, що у 2008 році перше видання Мілан – Сан Ремо з фінішем на Лунгомаре виграв Фабіан Канчеллара сольною атакою на рівнинних останніх кілометрах дистанції, в цілому такий варіант розв'язки був більш сприятливим для спринтерів. Фінішна лінія на Лунгомаре була розташована на 600 метрів далі від вершини Поджо, ніж Віа Рома, і ці декілька зайвих сотень метрів дистанції давали більше шансів спринтерським поїздам нейтралізувати всі пізні атаки на Поджо та довести справу до масового спринту. Не допомагав втікачам і той факт, що Лунгомаре розташована безпосередньо за узбережжі (зрештою, "Lungomare" перекладається з італійської як набережна), де зазвичай сильні вітри, які також гасили пізні атаки гонщиків.
Проте у 2015 році фініш Мілан – Сан Ремо повернувся на Віа Рома, і вже за декілька років баланс дуже помітно хитнувся в бік ініціативних груп, які атакували на Поджо. У 2018 році гонку сольною атакою виграв Нібалі, що змінило тренд: після цього "Классічіссіма" лише одного разу завершилася більш-менш масовим спринтом – у 2024 році, коли переміг Яспер Філіпсен. Утім, на формування такого тренду впливають не лише зміни маршруту, а й те, що ми живемо в епоху таких титанів як Тадей Погачар чи Матьє Ван дер Пул, які останніми роками роблять абсолютно всі топові одноденки значно селективнішими, ніж зазвичай.
В цілому, попри надзвичайну довгу дистанцію, завдяки доволі простому рельєфу Мілан – Сан Ремо вважається Монументом, на якому найпростіше дістатися фінішу, але найважче виграти – ну дуже вже широке коло претендентів. Проста, рівнинна левова частка маршруту робить "Классічіссіму" доволі нудною протягом більшої частини гонки, проте останні 35 – 40 км, починаючи з під'їзду до Чіпресси – це, напевно, найнапруженіша та найцікавіша година в усьому сезоні шосейного велоспорту. Концентрована боротьба, у якій кожна деталь може стати вирішальною.
Українці
Представники України Мілан – Сан Ремо не вигравали жодного разу, хоча у 1996 році Олександр Гонченков був максимально близьким до тріумфу, фінішувавши другим. У складі ініціативної групи разом із Габріеле Коломбо, Мікеле Копполілло та Максімільяном Шяндрі він атакував ще на Чіпрессі, після чого цей квартет встояв під натиском пелотону на Поджо та рівнинних останніх кілометрах дистанції. Гонченков був фаворитом на випадок спринту з цього квартету, проте Коломбо зумів втекти від попутчиків на останньому кілометрі дистанції.
Того ж року топ-10 на Мілан – Сан Ремо замкнув "громадянин світу" Андрій Чміль, який на той момент виступав саме під українським прапором. У 1997 році сьомим фінішував Сергій Ушаков.
Фаворити
У статусі головного фаворита до старту Мілан – Сан Ремо підходить дворазовий і чинний чемпіон гонки, Матьє Ван дер Пул. Минулого року він успішно відбив усі атаки Погачара на Чіпрессі та Поджо, після чого виграв у словенця фінішний спринт. Цілком може такий сценарій повторитися і цього року. Два заключні пагорби надто пологі та прості, щоби скинути в них такого видатного панчера, як Ван дер Пул, а нещодавні перемоги Матьє на Омлоопі та двох етапах Тіррено – Адріатико говорять про те, що до "Классічіссіми" від підходить у оптимальній формі.
Є у Alpecin Premier Tech варіант і на випадок більш-менш масового спринта – це Яспер Філіпсен. Два роки тому запасний цей варіант таки спрацював – саме бельгієць у 2024 році виграв єдине видання Мілан – Сан Ремо за останні 10 років, яке завершувалося спринтом із доволі великої групи. Наявність фаворитів під абсолютно будь-які сценарії гонки – дуже вагома тактична перевага для Alpecin Premier Tech, і команда вже неодноразово доводила своє вміння цими козирями грамотно розпоряджатися: вони виграли три останні видання Мілан – Сан Ремо.
Тадею Погачару для того, щоби таки перемогти Ван дер Пула, потрібно скидати нідерландця у пагорбах – шансів випередити Матьє у рівнинному спринті небагато. Минулого року словенець, здавалося б, зробив усе можливе для цього, атакувавши ще на Чіпрессі. Йти у атаку ще раніше сенсу немає – попередні пагорби надто прості.
Що може допомогли Погачару цього разу таки скинути Ван дер Пула? Наприклад, більш потужний розвоз від команди уже на Чіпрессі. Тут серйозним ударом стали травми Тіма Велленса та Джонатана Нарваеса, які й були передостаннім і останнім колесами у поїзді UAE Emirates минулого року.
Відсутність Велленса та Нарваеса спробує компенсувати Ісаак Дель Торо. Минулого року він також був у складі UAE Emirates на Мілан – Сан Ремо, проте біля підніжжя Чіпресси загубив позицію та не зміг видати свою зміну в пійдомі. Цього разу його роль у командній побудові UAE Emirates буде значно важливішою.
Зірковий мексиканець здатен видати навіть потужнішу зміну перед атакою Погачара, ніж Нарваес, проте і це не дає жодної гарантії того, що Ван дер Пула вдасться скинути: минулого року Матьє відбив атаки словенця з запасом, і точно не з останніх сил. Тому цілком імовірно, що козир у особі Дель Торо UAE Emirates спробує розіграти іншим чином: відправити його самого у ранню атаку на Чіпрессі та змусити Ван дер Пула тратити сили на переслідування Ісаака.
Проте проблема цього сценарію в тому, що без потужного розвозу селекція в момент атаки Дель Торо може виявитися недостатньою, і в роботі з переслідування мексиканця братиме участь не лише Ван дер Пул. Шанси успішно розіграти карту з Ісааком були би значно вищими, якби у складі UAE Emirates був водночас і він, і Нарваес із Велленсом. Джонатан і Тім забезпечують достатню селекцію, Ісаак атакує.
Важливим союзником для Ван дер Пула у боротьбі з дуетом із UAE Emirates може стати Філіппо Ганна – минулорічний віцечемпіон, який і цього разу входить до трійки головних фаворитів. Італієць, імовірно, буде готовий допомагати Ван дер Пулу нейтралізовувати можливу атаку Дель Торо. Шанси Філіппо та Матьє в рівнинному спринті на фініші приблизно рівні (минулого року Ганна програв здебільшого тому, що прогавив момент початку фінішного спринту нідерландця), тому в гонщика Ineos Grenadiers не буде відчуття, що він везе свого суперника до вірної перемоги.
Присутній у складі Ineos Grenadiers на Мілан – Сан Ремо і ексчемпіон "Классічіссіми", Міхал Квятковскі, проте навряд чи польський ветеран зможе суттєво вплинути на хід гонки цього разу. Для повторення свого успіху зразка 2017 року він уже недостатньо сильний, а до вирішальних атак на Чіпрессі Ineos Grenadiers, найімовірніше, діятимуть строго від оборони.
Хто ж може втрутитися у боротьбу трьох призерів минулорічної Мілан – Сан Ремо цього разу? Перш за все, Visma Lease a Bike, яка привезла на гонку одразу двох потенційних претендентів на високі місця. Воут Ван Арт вигравав Мілан – Сан Ремо в 2020 році, проте зараз повторити той успіх буде дуже важко. З того часу бельгієць помітно здав як спринтер, та й форма після січневого перелому щиколотки у нього, як показала Тіррено – Адріатико, ще не оптимальна. Проте як небезпечну темну конячку Воута точно варто розглядати.
Маттео Йоргенсон на Тіррено – Адріатико став другим у загальному заліку, та й в цілому щороку в березні перебуває в блискучій формі. Втім, Мілан – Сан Ремо – гонка, яка йому не дуже підходить. Надто вже вона проста за рельєфом для гонщика, що не володіє ні надзвичайно потужним панчем у підйом, ні фінішним спринтом. Єдиний шанс американця на перемогу – це сценарій, при якому на останніх кілометрах дистанції група лідерів буде доволі багаточисельною, і Маттео вдасться втекти від суперників завдяки ефекту несподіванки. Повинен був вийти на старт і спринтер-вундеркінд Меттью Бреннан. Проте він, на жаль, захворів, тому його дебют на Мілан – Сан Ремо відкладається.
Також варто відносити до числа фаворитів Тома Підкока. Початок сезону у виконанні британця був не таким вражаючим, як минулого року, проте перемога на Мілан – Турин у середу показала, що пік форми лідера Pinarello Q36.5 все ближчий. Важко уявити собі сценарій, за якого Підкок може виграти Мілан – Сан Ремо. Тут хіба що залишається надіятися на його розпіарені навики спусковика, які, як на мене, трохи переоцінені. Проте потрапляння на подіум виглядає цілком імовірним.
Саме за рахунок геніального спуску з Поджо виграв Мілан – Сан Ремо 2022 року Матей Мохоріч. Проте в останні кілька сезонів словенець із Bahrain Victorious далекий від своєї пікової форми. Радше за колишні заслуги згадуємо про ще двох ексчемпіонів "Классічіссіми" – Джона Дегенкольба та Жуліана Алафіліппа.
У складі Soudal Quick Step вийде на старт ще один колишній переможець, Яспер Стуйвен. Проте головною ставкою бельгійської команди буде молодий спринтер-універсал Поль Маньє, чиє падіння на заключному етапі Тіррено – Адріатико, на щастя, не призвело до травм.
Ромен Грегуар минулого року несподівано зумів зачепитися за Погачара, Ван дер Пула та Ганну після атак на Чіпрессі. Так, гонщик Groupama FDJ свої сили трохи переоцінив, проте його панчерські таланти сумнівам не підлягають. Недавнє 4 місце на Страде Б'янке змушує розглядати Ромена як дуже небезпечного фаворита другого ешелону.
Шанси Red Bull Bora на цьогорічній Мілан – Сан Ремо не виглядають високими. Ремко Евенепул дебютувати на "Классічіссімі" так і не наважився. Для Пріможа Рогліча та Джуліо Пелліццарі Мілан – Сан Ремо надто проста за рельєфом, а спринтер Данні Вон Поппель, навпаки, навряд чи пройде селекцію на Чіпрессі та Поджо. У цьому плані трохи дивно, чому Red Bull Bora не заявила на гонку Йорді Меуса.
З небезпечних спринтерів-універсалів також варто виділити Тобіаса Лунда Андресена. Він став одним із головних відкриттів нинішнього сезону, здобувши вже три перемоги на рівні Світового туру. Втім, його здатність зберігати свіжість у ногах на фінішний спринт після такої марафонської дистанції викликає запитання. За свою кар'єру 23-річний данець із Decathlon CMA CGM лише одного разу виходив на старт Монумента – на Париж – Рубе-2023, де він не дістався фінішу.
У четвер ввечері інформаційний простір сколихнула новина про те, що вийде на старт Мілан – Сан Ремо Мадс Педерсен, яка на початку лютого зламав ключицю та зап'ястя на Вольті Комунітат Валенсіані. Спершу на участь данця у "Классічіссімі" ніхто не розраховував, проте ексчемпіон світу відновився зі значним випередженням графіку.
Відверто кажучи, важко повірити в те, що вже на Мілан – Сан Ремо Педерсен буде здатний боротися за перемогу, тому його передчасне повернення – це радше важлива новина у контексті Париж – Рубе, до якої ще три тижні. Тим більше, що від рішення Lidl Trek заявити Педерсена пахне простим затиканням дірок у складі: про нього оголосили наступного дня після того, як стало відомо, що через хворобу Мілан – Сан Ремо пропустить Джонатан Мілан.