Олександра Олійникова: Уже в березні 2022 року я грала під українським прапором
2025 рік став проривним для української тенісистки
У 2025-му українська тенісистка Олександра Олійникова зробила те, чого від неї уже майже не очікували. 24-річна киянка розпочинала рік 282-ю у світовому рейтингу, а завершує в першій сотні, тим самим забронювавши за собою статус 4-ї ракетки України.
Цьогоріч тенісистка дебютувала у кваліфікаціях турнірів серії Grand Slam – на Вімблдоні та Відкритій першості США. Також у доробку українки 3 титули на турнірах WTA 125 (Толентіно, Тукуман, Коліна).
Хоча, говорячи про Олійникову, ми згадуємо не лише про теніс – дівчина проводить потужну волонтерську діяльність, та має навіть іменні дрони.
Особливо ж пам'ятною є її зміна громадянства... на українське. Так, так, в юності, в пошуках можливостей для розвитку, дівчина отримала хорватське громадянство, для того, щоб мати змогу займатися тенісом.
Про все це журналісти Чемпіона ексклюзивно поговорили з тенісисткою.
Пропозиція для інвестора
– Олександро, поточний сезон для вас вийшов найкращим у кар'єрі. Починали рік ви на турнірах ITF, влітку дебютували у кваліфікаціях Вімблдона та US Open, а восени стали чемпіонкою на трьох турнірах WTA 125. Що допомогло так додати у грі та результатах?
– Так, це дійсно дуже вдалий сезон для мене, і він ще не завершився. Щодо якихось особливих секретів – насправді все дуже прозоро. У мене є моя модель гри, уявлення, що і як треба робити в корті. Є тренувальна концепція, яку розробили ми в родині, і яку втілюємо в життя. У певний момент прийшло розуміння, що потрібно просто "робити своє" – і все буде.
І це трапилося раніше, ніж рік тому. Швидшому прориву заважав дефіцит ресурсів. На початку 2024 року мій батько звертався до одного відомого тенісного інвестора в Україні з дуже вигідною пропозицією – але отримав відмову, тому що я стара і "ніякого Вімблдона не буде".
Кінець 2025 року – і я там, де я є. Але, в принципі, ми знали, що по грі воно має скластися, раніше, чи пізніше.
– Попри дуже насичений сезон, ви продовжуєте виступати. Чи плануєте десь зіграти до кінця року?
– Завершую південноамериканську серію турніром WTA 125 в Еквадорі, після чого повертаюся в Україну, де буду готуватися до Австралії.
– Який момент цього сезону став найпам'ятнішим? Перше потрапляння на Гранд Слем, чи, можливо, один з титулів?
– Якщо казати про тенісні моменти – це не Вімблдон та US Open, а мій другий титул, в Тукумані. Це був якийсь "магічний клік" – з публікою і трибунами, з організатором, з містом, з регіоном.
Взагалі, мені дуже подобається ставлення латиноамериканців до тенісу, як до свята – це стосується і публіки, і гравців, і тренерів. Вони більш розслаблені, більше насолоджуються моментом, в них менше цієї "внутрішньої драми", на яку люблять скаржитися в Європі. Люди просто насолоджуються життям, хоч хай яке не ідеальне воно є.
– Ви зараз посідаєте 96 рядок у світовому рейтингу і є четвертою ракеткою України. Можливо, уже отримували пропозицію зіграти за збірну у Кубку Біллі Джин Кінг?
– Ні, ніхто навіть познайомитися не дзвонив. Але в мене немає претензій – кожен тренер чи капітан несе особисту відповідальність за результат і підбирає гравців під своє бачення. Тим більше, що в нашій жіночій збірній серйозна конкуренція.
– Уже рахували, чи вистачить набраних очок для потрапляння в основну сітку січневого Australian Open?
– Здивуєтеся, але я взагалі про це не думаю. Усе очки, що є – мої. Буде основа – добре, кваліфікація - теж начебто непогано. Там трохи щось рахує моя команда – і то більше в розрізі того, на коли брати квитки.
– Ваш стиль тенісу можна називати ґрунтовим. Це ваше улюблене покриття чи наслідок становлення як тенісистки на хорватському ґрунті?
– І те, і інше, і щось третє. По-перше – так, це моє улюблене покриття. Мені симпатизує і травичка, до речі, але її просто дуже мало в сезоні. А бетон видумали комерціалізовані американці, щоб "оптимізувати" тенісний процес і не вкладуватися в піклування про землю чи траву. А що, залив один раз паркінг цементом – от тобі й корти, ні посипати, ні заливати, ні підстригати не потрібно.
Бетонні корти змінили теніс, і не в кращий бік. Теніс все ж таки – більше про гру з м'ячем, а не про "бий сильніше, біжи далі". Для мене це взагалі інший вид спорту, який чомусь вимагають від мене в навантаження з моїм улюбленим ґрунтовим тенісом.
І насамкінець – те, що в нас із батьком є власна концепція підготовки гравця, продуктом якої я є. Ця концепція відрізняється і від української, і від хорватської школи. У нашій концепції діток, юніорів учать грати з м'ячем, а це краще за все робити якраз на ґрунті.
– Який технічний елемент ви вважаєте найсильнішим у своїй грі? А який ще потрібно вдосконалювати?
– Мій найкращий елемент – усвідомлена гра. Я цьому вчилася багато років. Над слабкими сторонами я продовжую працювати, але не хочу їх зайвий раз розголошувати. Мої цілі на сезон? Кількісних цілей як таких немає. Буду грати, удосконалювати свою гру.
Дрони з нашими іменами утилізують техніку окупантів
– У 2022 році ви стали чи не єдиною спортсменкою, яка повернула собі українське громадянство. Це було проявом солідарності з народом України в часи повномасштабного вторгнення Росії? Чи ви планували так вчинити незалежно від війни?
– Я хотіла повернутися під український прапор ще до початку повномасштабної агресії Росії. Цілеспрямовано до цього йшла. Це досить тривалий процес. Тим більше, що ми самі все це робили власною ініціативою. Жодного інтересу з боку українських тенісних чиновників не було, але й не заважали.
А в лютому 2022 року, коли почалося вторгнення, ми просто почали стукати у всі двері, щоб прискорити процес – і, до речі, вийшло. Уже на початку березня я грала під моїм рідним українським прапором, хоча до цього процедура тягнулася майже рік.
– Ваш батько Денис із початком повномасштабної війни ухвалив рішення повернутися в Україну і піти до ЗСУ добровольцем. Він радився з вами перед цим?
– Так, ми ухвалювали це рішення разом. Я підтримала його тоді, підтримую й зараз.
– Батько продовжує виконувати функції вашого менеджера, навіть знаходячись на службі в ЗСУ? У травні була дуже неприємна історія з WTA, коли вам не нарахували очки за чемпіонство на турнірі в Італії, оскільки батько не міг вчасно відповісти на їхні листи через бойове завдання.
– Ця ситуація вже в минулому. Але тут треба звернути увагу на те, що тоді була дуже малоймовірна подія навіть для людини, яка не у війську. В один день знялося 15 гравчинь, і було менш як 4 години на відповідь. Будь-хто міг пропустити, якби, наприклад, спав.
У цілому батько справляється з менеджерськими справами не гірше, а може, й краще за круті агенції. Єдине – у нас немає доступу до wild card. Це правда. Я, мабуть, єдина гравчиня в топ-100, яка за всю кар'єру жодного разу не отримувала WC! Зате ми вільні й у спортивному сенсі, і в комерційному, і що найважливіше – у спілкуванні з публікою та медіа.
Тому я можу і буду говорити на загал про війну, про необхідність підтримки нашої країни й наших захисників.
– Ви сама активно займаєтесь волонтерською діяльністю, навіть ваш нікнейм в інстаграмі _drones4ua.org_. Як виникла ця ідея, хто вам у ній допомагає, з ким співпрацюєте?
– Це дуже важливий аспект мого життя. І особисто для мене, і для нашої родини гасло "З військом або для війська" – не порожні слова. Цьому проєкту вже більше як рік, він встиг пройти декілька ітерацій. Ми започаткували його разом з Веронікою Мірошниченко, потім до нас приєдналися українські тенісистки Христина Возняк та Ліза Труш.
Спочатку ми просто агітували фанів донатити Спільноті Стерненка. Потім був дуже цікавий період з іменними дронами – у мене в Інстаграмі є багато відео, де дрони з нашими іменами утилізують техніку окупантів, а їм самим виписують квитки на концерт до Кобзона.
Зараз починаємо наступний етап. Оновлений drones4ua.org ми запустили зовсім нещодавно – тож запрошую всіх приєднатися. Донати йдуть на потреби підрозділу, де служить мій батько, і спортивним амбасадором якого є я. Ми спілкуємося тісно, я знаю конкретні потреби та хочу допомогти хлопцям їх вирішити за допомогою, перш за все, закордонних, але й українських фанів.
– Чи буваєте ви в Україні, чи залишився тут хтось із рідних?
– Я буду готуватися до Australian Open саме в Києві. В тенісному клубі "Теніс Парк" є дуже чудова команда тренерів, з якими мені за честь попрацювати.
Стосовно рідних – тато служить в різних місцях, але в кожний мій приїзд ми намагаємося побачитися. У Запоріжжі живе бабуся, яку я дуже люблю. Нещодавно їй прямо у двір прилетів КАБ – дуже за неї переживаю.
Найголовніше – я не буваю в Україні, я живу тут, це мій дім. Так, я багато подорожую по моїй тенісній роботі, але мій дім – Київ, Україна.
