Всеволод Кевлич: Гравець рівня першої сотні рейтингу заробляє 600-700 тисяч доларів на рік
Колишній менеджер Еліни Світоліної та збірної України розповів про Український проект у Великий Британії, який стартував у січні 2023 року
На Вімблдоні серед глядачів ми зустріли ексменеджера збірної України Всеволода Кевлича, який вже 2,5 роки реалізує в передмісті Лондона цікавий тенісний експеримент, який називають "Український проект у Великій Британії". Розпитали Кевлича про українок, що залучені до проекту, які витрати несе британський інвестор, та пригадали кейс Еліни Світоліної.
100 тисяч фунтів на рік
– Пане Всеволоде, як з’явилася ідея цього проекту і як ти почав її реалізовувати?
– Ідея прийшла до британського інвестора Харальда Біндера, який має свою галерею в Україні. На початку війни він висловив бажання допомогти українським тенісисткам. Був готовий виділяти на допомогу 100 тисяч фунтів на рік протягом п’яти років. Він сам грає в теніс, тренувався із Чарльзом Олвудом, одним з кваліфікованих британських тренерів.
За певний час Харальд знайшов Мартіна Лі, колишнього гравця АТР. Той є одним зі співзасновників тенісної академії "Дельгадо і Лі" разом з родиною Дельгадо. Джеймі Дельгадо – тренер Енді Маррея і Григора Дімітрова.
У березні 2022 року вони знайшли Сергія Стаховського. З Сергієм у них чомусь не склалося. В кінці травня, коли в мене виник варіант поїхати до Англії, ми з Мартіном провели перший зум.
Коли зустрілися, я деталізував йому свій проект розвитку українського професійного тенісу. Щоб ми спробували не просто допомогти гравцю, а завести систему, в якій ці гравці, якщо в них все вдасться, могли допомогти іншим отримати свій шанс. Харальду ідея сподобалась. По-перше, з точки зору цілей планування і витрат. По-друге, щодо зобов’язань тих, кому він допомагає.
– Хто став першим гравцем у цій системі?
– Спочатку Мартін мене спитав, кого я можу порекомендувати. Я йому відповів, якщо я когось порекомендую, це буде мій вибір. Але не мені, як тренеру, працювати з ними. Тому давайте зробимо, перш за все, тестування, ви побачите гравців, які хочуть брати участь, і з них будете вибирати.
Ми почали з двотижневого тренувального табору. На першому тижні були шість гравців. Через смерть королеви Єлизавети іншим затримали видачу віз. Перший табір був на початку жовтня, другий – на початку листопада. Після них тренери залишили чотирьох гравців, і з 1 січня 2023 року вони почали тренуватися.
Одній з обраних дівчат було 15 років, двом – по 14, одній – 13. З них залишилося наразі двоє.
– Якого прогресу вони досягли за ці роки? З цими дівчатами підписувалися спонсорські контракти?
– Підписувалися інвестиційні контракти, тобто батьки підписували зобов’язання повернути певний відсоток від призових дівчат, коли вони набудуть статусу гравця топ-300.
– Тобто, поки вони не досягнуть топ-300, вони не віддають гроші?
– Ні, не віддають.
– А який прибуток закладається у такий контракт? Чи мова тільки про повернення грошей?
– Я можу на прикладі навести. Якби у нас із Юрієм Сапроновим був на подібних засадах контракт із Еліною Світоліною, то за п'ять її праймових років наш відсоток був би десь 3-4 мільйони доларів. Це ризик, бо ніхто не знає, скільки гравець заробить, і тому відштовхуємось від відсоткових заробітків. Гравець рівня топ-100 заробляє 600-700 тисяч доларів на рік. Маючи 30% від його доходів, ти можеш отримати мільйон за 5 років. Якщо ти вклав у цього гравця 350-400 тисяч доларів, ти отримуєш мільйон.
– Це інвестиція з високим ризиком.
– Це гра. За два з половиною роки з чотирьох дівчат залишилося, як я казав, двоє. Одна пішла сама за власним бажанням. Інша показала, що за наявності таланту вона зовсім не розуміє, що таке професіоналізм.
Гравці не погоджуються на наші умови
– З двома юними тенісистками, які лишилися, ви пов’язуєте певні сподівання?
– Так. На жаль, ми почали з того, що це не найкращі українські гравці. Найкращі не приїхали на тест. Вони чекали на роздачу грошей без відповідальності за них.
– Назвете прізвища?
– Не хочу. Зараз ці гравці вже не є найкращими.
– Давайте перейдемо до тих двох, що залишилися.
– Перша – Анастасія Сорська, їй зараз 17 років. Катерині Чуєшовій 15, в серпні буде 16. Сорська починала з рейтингу ITF під другу тисячу, зараз вона 270-та й ми маємо сподівання, що цей рік вона може закінчити в топ-150 і потрапляти в основу на юніорські «Великі Шоломи». Зараз вона вже дебютувала у кваліфікації Вімблдону. Невдало, але це лише перший матч, і для неї це певне досягнення.
Чуєшова зараз 517-та, вона піднімається, йде за графіком Анастасії, може, навіть трохи випереджає. Цей рік вона має завершувати в третій сотні.
– А ще когось взяти не планували?
– По-перше, ми хочемо бачити гравців, які самі прийдуть. У Федерації тенісу України є запити, щоб отримувати фінансову допомогу, люди звертаються до нас, але відмовляються від наших умов.
– Розкажіть, де дівчата живуть, вчаться, як харчуються?
– Академія Дельгадо і Лі розташована за 20 миль від Хітроу, від Лондона трохи більше. Дівчата живуть у кампусах. Академія приватна, орендує корти Національного спортивного центру, в якому дівчата харчуються. Вчаться вони онлайн в Україні, тому що є така нагода, а в Англії нелегко організувати навчання.
– Які витрати на рік на одну дівчину?
– Зараз виходить десь по 50 тисяч фунтів на кожну. Це разом з подорожами та турнірами.
– Значить, на третю та четверту фактично немає бюджету?
– Спочатку інвестор думав, що ста тисяч вистачить на чотирьох. Але виявилось, що ні. Ми можемо підписувати гравців під додаткові інвестиції. Наприклад, збиралися підписувати Микиту Білозерцева, який грає в основі юніорського Вімблдону, але він не погодився. Була історія, коли він у нас тренувався, все складалося чудово. У Микити з тренером Чарльзом Олвудом були прекрасні стосунки. Чому не склалося? Як на мене, його представники чекали отримати гроші на руки, щоб вони ними оперували.
– Коли ви з ним розійшлися?
– Це був минулий квітень. Після того він певний час нічого не показував. А цього року він просто красунчик.
Чим британські гравці відрізняються від українських
– Які подальші плани?
– Перш за все, ми працюємо, як команда, над вдосконаленням власної організації. Британські гравці відрізняються від українських тим, що вони всі добре навчені. Ігрова дисципліна, коригування власної гри по рахунку, через зміну гри та навіть погоди. Цього можна навчити й українців, ми на цьому зосереджуємо увагу.
Якщо піти далі, то ми хочемо залучити наших найкращих гравців і інвесторів.
– А як ви страхуєтесь від того, що інвестор раптом відмовиться фінансувати проект?
– У всіх подібних контрактах є пункт, згідно якому в інвестора є право завершити контракт тоді, коли він не бачить перспективи. Один контракт з дівчиною ми завершили, і в неї жодних зобов’язань перед інвестором не залишилося. Задача проекту – виховати професіонала топрівня. Якщо ми не бачимо перспективи, то завершуємо співпрацю.
Зараз інвестор гарантував інвестиції на 5 років. Як буде далі – подивимося.
– Під час війни велика кількість українських дітей виїхала до Європи. Чи варто за 10-15 років чекати національний прорив у різних видах спорту, зокрема й у тенісі?
– Якщо я скажу, що закордонні тренери сильніші за вітчизняних, це буде образливим для наших. Скажу так: у тих, хто поїхав тренуватися і грати за кордон, є певний додатковий шанс. Бо технології, які є у розвинутих країнах, вищі, ніж ті, які є в нас. Можливо, ті, хто зможуть ними скористатися, стануть частиною прориву.
Але є багато складових, які є не дуже приємними для гравців. Перебування далеко від дому, віддаленість від батьків. В юніорському віці дуже важливо мати повноцінне оточення.
– А як щодо спроб натуралізації талановитих гравців? Вже чули про таке?
– В нас не було жодної. Британці взагалі кажуть, що не матимуть стосунків із гравцем, який може поміняти громадянство. Для них це є неприйнятним. Кажу за теніс.
Максим РОЗЕНКО, Чемпіон, з Лондона
