Бунтівник, вундеркінд, ікона стилю. Андре Агассі – 55
29 квітня виповнюється 55 років Андре Агассі – одному із найяскравіших тенісистів, нога якого коли-небудь ступала на корт. Уродженець Лас-Вегаса для багатьох спортивних експертів і журналістів довгий час був суперечливою персоною, але вболівальники завжди слідкували за його виступами з особливою увагою.
У 1999 році Агассі зібрав кар'єрний Golden Slam, ставши першим чоловіком, якому вдалося виграти Australian Open, Ролан Гаррос, Вімблдон, US Open і золоту медаль Олімпіади в одиночному розряді. З того часу це досягнення повторили лише Рафаель Надаль і Новак Джокович.
На своєму кар'єрному шляху Агассі двічі став тріумфатором Кубку Девіса, встиг зіграти з суперзірками 80-х (Джиммі Коннорс, Іван Лендл, Джон Макінрой, Матс Віландер та інші), подарувати світу головне тенісне протистояння кінця XX століття проти Піта Сампраса, а також виграти кілька турнірів Grand Slam у 2000-х, позмагавшись із наступним легендарним поколінням – Роджером Федерером і Рафаелем Надалем. У 90-х Агассі суттєво збільшив популярність тенісу як виду спорту, а закінчував кар’єру у статусі одного з найвідоміших спортсменів світу.
У 2009 році світ побачила відверта автобіографія Андре, в якій він серед іншого зізнався, що ненавидів теніс, хоча під час кар'єри говорив інше – те, що хотіли чути журналісти.
"З усіх видів спортивних ігор теніс – це найсамотніше у світі місце. Теніс – це спорт, у якому ти говориш сам до себе. Жоден інший спортсмен не веде із собою такий активний діалог, як тенісисти. У розпалі матчу тенісист схожий на душевнохворого, який вийшов на головну площу міста та гучно веде бурхливі дебати зі своїм альтер-его".
Насамперед ненависть до тенісу була пов'язана із жорстокими тренувальними методами батька. Андре був наймолодшим у своїй сім'ї. Старші сестри Рита і Тамі, а також брат Філі також займалися цим видом спорту. Батько пізніше зізнавався, що перші троє дітей були "піддослідними кроликами" для його методів навчання. У результаті Рита повстала проти методів татка, Тамі в якийсь момент стала грати щоразу гірше, а Філі не мав інстинкту переможця і вважався головним невдахою в сім'ї.
До прикладу, Агассі-старший вирішив, що Рита повинна бити й справа, і зліва двома руками, а також вимагав від неї 5 тисяч ударів на день. Це призвело до того, що вона втекла з дому із на 32 роки старшим тренером Панчо Гонсалесом, чемпіоном US Open 1948 і 1949, народивши від нього сина. Батько навіть обіцяв найняти кілера, щоб прикінчити Панчо, але обмежився тільки намірами.
З часом Агассі-старший зрозумів, що Андре мав вищу швидкість пересування, координацію і талант, ніж будь-які інші молоді гравці, яких він коли-небудь бачив. Андре став останньою надією клану Агассі, хоч і мав вроджене зміщення хребців, через що був трохи клишоногий.
Клан Агассі
Дід майбутнього лідера світового рейтингу Давид Агассян був успішним ремісником, маючи теслярську майстерню в Києві, яку більшовики експропріювали. Наприкінці 1919-го Давид емігрував до Ірану. Побоюючись етнічних переслідувань, змінив вірменське прізвище.
Батько Андре на ім'я Еманул був третьою дитиною у родині. Він познайомився з тенісом і полюбив цю гру під час Другої світової війни, побачивши, як на кортах при церкві християнської місії грають американські й британські солдати. Щодня Еманул підмітав корти, поливав їх водою та втрамбовував важким роликом. Потім малював білі лінії. За це один з військових подарував хлопчикові його першу дерев'яну ракетку зі сталевими струнами, яку той пізніше забрав із собою до США.
Ключовим у житті Еманула став бокс, у якому вдалося досягти неабияких висот. У 1948 році він виступив на ОІ у Лондоні в найлегшій вазі, а через чотири роки – в Гельсінкі. Не показавши високих результатів, Еманул виправдовувався, що все вирішувалося за кулісами, а світ був категорично налаштований проти Ірану.
Трохи побачивши світ, він вирішив поїхати з країни. Для цього довелося підробити паспорт і під вигаданим американським ім'ям прибути до США. Так Еманул став Еммануелем, а потім Майком.
Спочатку він працював ліфтером в одному з шикарних готелів Чикаго, а в нічний час заробляв гроші участю в боксерських боях на ставки, так званому "чорному тоталізаторі". У серпні 1959 року Майк одружився з американкою Елізабет Дадлі. У 1962 році у пошуках постійної роботи з сім'єю переїхав до Лас-Вегаса, купивши будинок з великою присадибною територією, на якій побудував корт.
"Ми оселились тут, посеред безлюдної пустелі, у серці пустки, бо лише в цьому регіоні татові вистачило грошей аби купити ділянку, де він міг би влаштувати корт своєї мрії", – розповідав про цей вибір молодший син.
Коли Андре був немовлям, тато примотав клейкою стрічкою до його руки ракетку для пінг-понгу, а до колиски тенісні м'ячі, по яких малий мав стукати. Коли хлопчику було три, батько дав йому вкорочену тенісну ракетку і сказав, що Андре може відбивати абсолютно все. Найбільше Агассі-молодший любив бити сільнички, які летіли через скло у вікні, часто влучаючи в собаку. Цікаво, що тато, якого бісило майже все, ніколи не злився на малого через скажені удари цією міні-ракеткою.
"Ніщо так не вибішувало батька, як м’яч, що влучає в сітку. Його дратувало, коли м’яч виходить в аут, він верещав, коли м’яч торкався задньої лінії, та коли м’яч летів у сітку, тато просто скаженів. Помилки – це погано, але сітка – це взагалі недопустимо. Тато раз у раз мені товкмачив: "Сітка – це твій найстрашніший ворог".
Андре згадував про палкий норов Майка, який завжди возив із собою сокиру і міг розбити фари або обличчя іншому водієві, який не поділив з ним дорогу. Одного разу батько навіть наставив на кермувальника справа револьвер, який опинився прямо перед носом свого сина. Татко Агассі й сам натерпівся у дитинстві. Його мама на ім'я Нугія часто шмагала хлопця, а коли він поводився дуже погано, змушувала йти до школи в обірваному дівчачому одязі. Ось так Еммануель і навчився битися. Спочатку свої навички він відточував у вуличних бійках, а потім пішов у секцію боксу.
Примітно, що татова мама жила з ними у США, хоча, за словами Андре, лише створювала всім проблеми:
"Ця мерзенна стара карга з Тегерану, в якої на кінчику носа була гидка бородавка, змушувала тата почуватися нікчемним, командувала мною, а також постійно намагалась у всьому бути кращою за маму. Мати розповідала, що одного разу, коли я був малим, вона зайшла до кухні і побачила, що бабця годує мене груддю. Відтоді їм було важко знайти спільну мову".
Майк Агассі казав малому Андре, що тенісисти нічогенько так заробляють і що це найкоротший шлях до американської мрії. Коли син заявив про своє бажання грати у футбол, командну гру, батько відповів категорично:
"Ти тенісист! Ти станеш номером один у світі. Ти заробиш купу бабла. Ось такий план, і тему закрито".
Батько зневажав ідею навчання сина в школі, адже від цього страждали тренування. Андре зізнавався, що не встигав за своїми однолітками, мало що розумів зі слів учителів.
"У мене була чудова пам'ять, але увага нікудишня. Пояснювати мені потрібно було по два або й три рази – може, тому тато двічі викрикував свої команди?"
У 4 роки Агассі познайомився із легендарним Джиммі Коннорсом, якому батько перетягував ракетки. Вперше погравши з Андре, Коннорс сказав, що з хлопця вийде чудовий тенісист. Агассі-старший відреагував на це своєрідно, сказавши: "Чудовий тенісист... Та він буде найкращим у світі!".
Загалом з Коннорсом пов'язані кілька цікавих історій з дитинства Андре. До прикладу, коли Агассі було сім років, він побачив, як хтось ніс за Коннорсом сумку так, наче це Юлій Цезар власною персоною. Відтоді Андре заприсягся, що завжди сам носитиме свою сумку.
Щодо своїх тенісних кумирів, Агассі говорив таке:
"Я виріс на грі Макінроя, захоплювався нею, хоча мені часто доводилося вболівати проти нього: адже моїм кумиром був його заклятий суперник Борг".
Початок тенісного шляху
У п'ять з половиною років Андре зіграв свій перший турнір – Чемпіонат Лас-Вегаса молодшої вікової категорії (7-8 років) і виграв його. Вже у 8 років у нього не залишилось достойних суперників, і батько почав возити його на дитячі турніри в сусідні штати.
У віці 9 років Андре здобув одну із головних психологічних перемог у своєму житті. У тренувальному поєдинку він обігрував батька із рахунком 5:2, після чого Майк раптово пішов з корту і наказав синові збирати манатки. До того Андре його ще не перемагав.
Надалі все спортивне життя Агассі було у роз'їздах. Він розпочав участь в національних турнірах по всіх куточках США. З часом Андре під час поїздок почав супроводжувати брат Філі, який до того часу став повнолітнім. Філіп також брав участь у змаганнях, але результати були невтішні. Крім невпевненості у собі в нього була ще й хронічна травма зап'ястя, винуватцем якої був батько, який не дозволяв переривати тренувальний процес.
У 13 років Майк Агассі віддав молодшого сина у Тенісну академію Ніка Боллетьєрі, врахувавши свої помилки під час тренувань старших дітей. Батько зрозумів, що тримав їх занадто довго біля себе, зламавши цим їхні кар'єри. Умови в академії були суворими, але Боллетьєрі швидко розгледів неймовірний талант Андре, ставши його особистим тренером. Саме Нік і зробив з Агассі гравця задньої лінії, батько ж учив сина частіше виходити до сітки.
Андре вивчав і загальноосвітні дисципліни у Брадентонській академії. І хоча Агассі був упевнений, що не створений для навчання, все ж у нього були успіхи в англійській мові та літературі. Особливо був помітний талант до поезії, деякі учні навіть просили його писати за них вірші. Саме там проявився бунтівний характер хлопця. Одним із правил академії була заборона на носіння будь-яких прикрас, тому він одразу пішов і зробив пірсинг у вусі. У цьому він побачив ще один приємний бонус:
"Це середній палець у обличчя татові, бо він завжди ненавидів, коли чоловіки носять сережки. Я неодноразово чув від тата, що мужик, який носить сережки, обов'язково гей".
Коли оцінки Андре сягнули дна, він пішов до найближчої перукарні й зробив ірокез. Згодом відростив п'ятисантиметрового нігтя на мізинці, пофарбувавши його криваво-червоним лаком.
У 1986-му Андре уже їздив із братом на серйозні турніри. Ставши фіналістом одного зі змагань, він взяв чек на 1100 доларів, що означало остаточний перехід у професіонали у 15-річному віці.
Ще через два роки Агассі закрив один зі своїх гештальтів у Нью-Джерсі, обігравши у фіналі Джефа Таранго, який завдав йому першої поразки у дитинстві. Тоді цей суперник збрехав про аут на матчболі, а восьмирічний Андре був розбитий. Образа залишилась на все життя, на дорослому рівні Агассі обіграв Таранго 7 разів у 7 матчах.
Вімблдон у кар'єрі Агассі
Перші три фінали турнірів Grand Slam Агассі програв: двічі на Ролан Гаррос (1990, 1991) і одного разу на US Open (1990). Взаємини з Вімблдонським турніром взагалі не складалися.
"У 1987-му я вперше приїхав на найшанованіший турнір у тенісі і з першого моменту його не злюбив. Я закритий і неосвічений підліток з Лас-Вегаса, я не сприймаю чужого, а Лондон для мене абсолютно чужий. Їжа, автобуси, шановані традиції. Навіть трава на Вімблдоні пахне не так, як удома – хоч би як мало її там не було.
Ще більше відштовхує те, що організатори Вімблдону, здається, отримують зарозуміле, пихате задоволення, роздаючи гравцям вказівки. Я терпіти не можу правила. Чому я зобов'язаний носити біле? Я не хочу носити біле. Чому для них так важливо, у що я одягнений?"
Ймовірно, однією з причин нелюбові до лондонського турніру Grand Slam було й те, що батько з дитинства мучив його тренуваннями з прицілом на Вімблдон. Ось як Агассі описував заняття з машиною, що подає м'ячі й в домашньому фольклорі прозвана "Драконом":
"Батько підняв "ворога" на 15 сантиметрів вище передбаченого правилами, щоб його було складніше уникнути. Він вирішив, що якщо я не влучатиму в його високу сітку, то без проблем одного разу повторю це на Вімблдоні".
У 1992-му Агассі заклав основи сучасної гри на трав'яних покриттях і був першим чистим бейслайнером, який виграв Вімблдонський турнір. У півфіналі він здолав Джона Макінроя, в матчі за титул – потужного хорвата Горана Іванішевича. Борис Беккер після поразки від Андре в 1/4 фіналу розповідав: "Я ніколи не бачив, щоб хтось так грав на траві – ззаду".
Потрібно розуміти, що тоді корти були гірші, відскок був нижчий і менш контрольований, що можна побачити на відео нижче. Стабільно грати на задній лінії не видавалось реальним.
На наступний рік перед Вімблдоном таблоїди підняли багато шуму через те, що Андре поголив груди. Деякі писали, що він розтовстів, називаючи Агассі "королем бургерів". Річ у тім, що на початку кар'єри американець був "обличчям" мережі McDonald's, прилюдно поглинав гамбургери, хоча це й не відповідало образові життя спортсмена.
"Мене називають бунтівником, але мене така репутація не цікавить – якщо я й бунтую, то роблю це, як мільйони інших нормальних тінейджерів. Це незначний штрих, але дуже важливий для мене. Десь глибоко всередині я просто намагаюся бути собою, а оскільки я ще точно не знаю, хто я такий, мої спроби визначитися здаються недолугими та спонтанними – і, звісно ж, сповненими протиріч. Я роблю абсолютно те саме, що робив в академії Боллетьєрі: підриваю авторитети, експериментую із зовнішністю, надсилаю приховані повідомлення татові, б'юся головою об стіни в'язниці, якою є моє життя".
Поразку від Беккера у півфіналі Вімблдону 1995 Агассі назвав однією з найбільш прикрих у кар'єрі. Бориса тоді тренував Боллеттьєрі, який відмовився тренувати Андре у кінці 1993-го. До того американець ще й виграв 8 останніх поєдинків проти німця. Після матчу Борис сильно розкритикував Агассі, який нібито вважав себе "елітою" і не спілкувався з іншими тенісистами, а також звинуватив організаторів великих турнірів, які "цілують в дупу" Агассі. На щось схоже наступного року натякав і Томас Мустер, коли назвав американця примадонною.
Після болючої поразки від Беккера розпочалося "літо помсти", під час якого Андре виграв 26 матчів поспіль, останнім з яких був реванш проти німця на півфінальній стадії US Open. Під час матчу Борис дозволяв собі посилати навіть повітряні поцілунки в бік коханої суперника – Брук Шилдс. Зупинив серію Піт Сампрас. У півфіналі Андре порвав хряща між ребрами й в поєдинку за титул грав із травмою.
Протистояння проти Беккера – одне із топових в кар'єрі Агассі, загалом було зіграно 14 матчів (10-4 на користь американця). На прикладі гри з німцем легко переконатися, чому Агассі у свій час був найкращим гравцем на прийомі. Андре розповідав, що Беккер, перш ніж подати, виставляв язика і направляв його в бік подачі. Звісно, це знання давало солідну перевагу. Щось подібне було і в протистояннях з Тоддом Мартіном (13-5). Агассі помітив, що цей американець зі зростом 198 см під час подачі обирав якусь точку на трибунах. Якщо він довго дивився на ту точку, то подавав у протилежному напрямку. Якщо ж лише кидав на неї короткий погляд, то подавав прямо в цю точку.
Кумедно, що останнім суперником у кар'єрі Агассі став Беньямін Беккер, який не мав жодних родинних зв'язків з Борисом. Андре зізнавався, що під час матчу думав: як могло статися, що його останнім опонентом буде тенісист на ім'я Б. Беккер.
Протистояння із Сампрасом
Глядачам подобалось, що це завжди була битва абсолютно різних тенісистів, як на корті, так і поза ним. Агассі любив покрасуватися перед публікою, а Сампрас тримав емоції в собі. Піт домінував за рахунок агресії й неймовірної подачі, Андре ж майстерно діяв на контратаках.
Під час першої зустрічі на професійному рівні на турнірі в Римі у 1989 році Агассі знищив Сампраса із рахунком 6:2, 6:1.
"У Римі я грав з малим, якого ще пам'ятаю з юнорських турнірів. Піт якийсь-там Сампрас, здається. Грек із Каліфорнії. У наших перших турнірах я йому добряче намилив шию. Мені було десять, йому дев'ять".
Загалом вони з командою зійшлися на думці, що із Сампраса нічого не вийде: він надто нестабільний, його одноручний бекхенд недолугий, а із сильних сторін є лише подача. Старший брат Агассі був упевнений, що Піт далеко не піде, і ще обурювався, що хтось зіпсував Сампрасу гру і має за це заплатити.
Перед фіналом US Open 1990 Агассі був абсолютно впевнений у своїй перемозі, передчуваючи, як ганятиме Сампраса з одного кута в інший, поки водянки Піта на ногах не почнуть кровоточити. Зранку перед матчем Андре відчував у собі сили відіграти 10 сетів.
"Я не можу програти Піту, тому бідолашному телепню, який навіть м'яча на корті втримати не може".
Але в той день на корт вийшов інший Піт, який не хибив, його рухи були бездоганними. Сампрас змусив Агассі грати за своїми правилами й відчувати себе безпомічним. Замість перемоги Андре думав уже про те, як не програти. А з таким настроєм фінали не виграються.
"Піт був для мене одночасно і даром долі, і прокляттям. Ми грали абсолютно по-різному. Він атакував, а я захищався, він подавав навиліт, а я здорово приймав, він пробивав смеші в стрибку, а я виконував обвідні удари".
Загалом Агассі зіграв проти Сампраса 34 матчі, 20 з яких програв. На турнірах Grand Slam цей показник – 3-6, де у фіналах лише одна перемога Андре проти чотирьох у Піта.
"Скільки б ти не вигравав, але якщо не виграєш останнім, то ти програв. А я завжди програю, бо в фіналі на мене незмінно чекає Піт. Як завжди, Піт."
"Я завжди тяжко переживаю поразки, але програти Піту – це дещо інше. Це наче найголовніша поразка, суперпоразка, альфа та омега поразок, що затмарює всі інші програші".
Після програшу у фіналі в Індіан-Веллсі у 1995 році від Сампраса, Андре поїхав у лікарню до батька. Майк не міг говорити, але все одно просив сина грати більше під бекхенд Пітові.
"Тато не може бути іншим, він просто не здатен змінитися. Він нічого не може із собою зробити, для нього любов до мене – це любов до тенісу, але це все одно любов"
Андре пообіцяв грати більше під бекхенд і через два тижні обіграв Сампраса в Маямі. Після цього Агассі вперше очолив світовий рейтинг, але, за його словами, не став почуватися краще, а відчув лише порожнечу. Виявилося що він ніколи не хотів стати першою ракеткою світу, цього від нього хотіли інші. Андре навіть подумував повісити ракетку на цвях, але визначився із наступною ціллю – виграти Ролан Гаррос та стати першим американцем, який став переможцем усіх турнірів Grand Slam.
Під час професійної кар'єри Сампрас і Агассі виступали у складі збірної США в матчах Кубку Девіса, але справжніми друзями так і не стали. У своїй автобіографії Андре навіть згадав історію, як Піт дав паркувальнику мізерні чайові, підкресливши скупість суперника. Символічно, що Сампрас пішов з тенісу після перемоги над Агассі, вигравши фінал US Open 2002.
Напруга між тенісистами залишилась і після закінчення кар'єри. 15 років тому під час благодійного матчу Агассі висміяв Піта за серйозність, після чого той відповів пародією на фірмову ходу противника. Андре це не сподобалось і він знову згадав про скупість Сампраса. Піт помітно образився і відповів подачею у корпус, від якої Агассі вдалося ухилитися. Федерер і Надаль, які знаходилися на корті, навряд чи були потішені "розбірками" ветеранів.
До речі, Агассі встиг позмагатися і проти Роджера (3-8), і проти Рафи (0-2). Федерера він назвав найвеличнішим гравцем, з яким йому доводилося грати. Казав, що у швейцарця немає слабких сторін. Про гру з Надалем він говорив, що ніколи не бачив нічого подібного і навіть не зрозумів стиль гри іспанця. А самого Надаля назвав звіром, надлюдиною, утіленням природної сили. Найсильнішим і найгнучкішим тенісистом, якого він бачив.
Імідж – це все?
"Я не той, ким мене вважає публіка. Мене не можна називати шоуменом лише тому, що я з Вегаса і вдягаюся в яскравий одяг. Я не "розбещене дитя", хоча без цього не обходиться жодна стаття про мене. І, заради всього святого, я не панк-рокер. Я слухаю тупеньку попсу типу Барі Манілова та Річарда Маркса"
Першим розпізнавальним елементом одягу Агассі на корті були джинсові шорти. Як не дивно, вони обрали його самі, це сталося 1987 року в Портленді. Андре брав участь у міжнародному турнірі, організованому компанією Nike, і представник фірми показав йому і Макінрою моделі спортивного одягу. Джон отримав право першого вибору і розкритикував пару джинсових шортів. Після цього Андре вдягав їх на кожен матч.
"У мене загорілися очі. "Срань господня, круто! – подумав я, облизавши губи. – Маку, якщо ти відмовляєшся, то вони мої!"
У 1990 році Андре представив публіці фотокамеру Canon моделі 1000D Rebel ("Бунтівник"), рекламним слоганом якої було "Імідж – це все".
Спортивні репортери ототожнювали цей слоган з внутрішньою природою Агассі, його особистістю. Говорили, що це філософія Андре, його релігія, а також пророкували, що такою буде його епітафія. Довгий час про Агассі казали, що він – лише імідж, "пустушка", адже не виграв жодного турніру Grand Slam. Молодого тенісиста звинувачували в тому, що він лише торгує обличчям, що йому потрібні лише гроші, а на теніс начхати.
"Ці нікчемні слова публіка вважала моєю релігією, але це тупо: ніхто ж, наприклад, не заарештовує Марлона Брандо за вбивства, скоєні у "Хрещеному батькові", – виправдовувався у своїх мемуарах тенісист.
Улюбленим своїм луком Андре нещодавно назвав образ на Ролан Гаррос 1990, коли він одягнув під шорти велосипедки кольору фуксії й вперше дійшов на Слемі до фіналу.
Культовий американський дизайнер і креативний директор Louis Vuitton Вірджил Абло запевняв, що Агассі не просто слідував модним тенденціям – він сам створював культурний рух. Стиль, поведінка, образ тенісиста – усе це мало глибокий, довготривалий вплив на культуру, спорт і навіть на сприйняття брендів. Сам же Абло зізнавався, що Агассі вплинув на його власне бачення спорту і моди: "Він носив джинсові шорти поверх неонових велосипедок. У нього був характер і стиль".
На підтвердження цієї тези можна навести ще одну історію. Перед стартовим матчем на Ролан Гаррос 1999 Агассі уже в роздягальні помітив, що забув спідню білизну. В результаті він обіграв аргентинця Франко Скіларі, який вважався дуже непростим суперником на грунті. Після цього Андре вирішив, що завжди буде грати без білизни.
Агассі та зачіски
У 1992-му Агассі став першим із 1946-го чемпіоном Вімблдону, який грав у кепці. Під нею він ховав лисіючу голову.
Проблема облисіння першою торкнулась старшого брата Агассі. На сім років старший Філі рано почав боротьбу за своє волосся, але дуже швидко її програв. Саме він розповів Андре про "Чоловічий клуб зачісок" у Нью-Йорку, який пропонував своїм клієнтам не тільки перуки, а й різноманітні накладні пасма. На той час Андре кожного дня знаходив своє волосся на подушці, в раковині чи ванні. Іншого шляху він не бачив.
Загалом рішення про радикальну зміну зачіски було важким. У Андре був чіткий образ – це його волосся. І рекламодавці в один голос заявляли, що немає волосся – немає спонсорів. Один із членів команди навіть порадив йому перечитати біблійну притчу про Самсона та Далілу.
Між іншим, гра Агассі після цього лише покращилась. На відміну від Самсона, свою силу американець не втратив, а ще й примножив. На Australian Open 1995 Андре програв лише один сет Сампрасу у фіналі. Сам тенісист зізнався, що на тих змаганнях роздирав суперників, як Халк. Наступного року в Мельбурні Агассі грав у бандані із сережкою, через що його порівнювали з піратом.
Одним із принципових опонентів у кар'єрі Агассі був майстер грунтових кортів Томас Мустер. На Ролан Гаррос 1994 австрійський тенісист після невдалої спроби камбеку від американця по-батьківському поплескав суперника по голові біля сітки. Це не на жарт розлютило Андре, який не любив, коли хтось торкався до його волосся. "Тільки за цей жест обіцяю більше ніколи не програвати тобі", – сказав тоді Агассі й стримав своє слово, вигравши всі чотири наступні очні матчі.
Тренери Агассі
З 1989 року і до завершення кар'єри американця його фітнес-тренером був Гіл Рейес, який до зустрічі з Андре відповідав за фізичну підготовку баскетболістів в університеті Штату Невада.
Коли вони вперше почали працювати разом, Агассі міг витиснути від грудей штангу вагою 60 кг. Чотирнадцять років по тому, у 2003 році, він витискав майже 160 кг. Сам же Гіл міг витиснути 250 кг. Режим тренувань Андре передбачав дві години тренувань на корті, потім дві години силових тренувань, а потім серію спринтерських забігів на 320-метровий пагорб, який Рейес назвав "Чарівною горою".
Сам Агассі сказав у 2005-му, у віці 35 років: "Гіл – це причина, чому я виграв більше турнірів Grand Slam після 29 років, ніж до цього. Він – причина, чому я все ще займаюся цим видом спорту в той період свого життя, коли я можу по-справжньому зрозуміти й оцінити його".
Андре відзначав, що бачив у Гілі другого батька, і був дуже близький з його родиною. Рейес досить часто виконував ще й функції тілоохоронця зіркового тенісиста. Не дивно, що у 2001 році Агассі назвав свого сина Джейден Гіл Агассі.
Після розриву трудових відносин з Ніком Боллеттьєрі тренером Агассі на 8 років став бронзовий призер ОІ-1988 в Сеулі Бред Гілберт. З ним Андре виграв 6 із 8 своїх мейджорів. Агассі часто виходив на корт проти свого майбутного наставника (4-4) і характеризував Гілберта-тенісиста як того, хто грав вище своїх можливостей, використовуючи зміну швидкості й темпу, обманні вказівки напрямків удару та інші "шахрайські" трюки. Але як коуча Агассі назвав Бреда найвидатнішим тренером усіх часів і народів.
Гілберт під час першої ж зустрічі пояснив, що головна проблема Андре в його перфекціонізмі, що дістався, схоже, у спадок від батька.
"Припини намагатися бути досконалим. Не потрібно бути кращим за всіх на світі. Будь лише кращим за свого суперника. Ти не віриш у себе. Намагаєшся виграти кожен м'яч, тоді як у дев'яноста відсотках випадків тобі було б достатньо просто демонструвати стабільну гру. Перестань думати про себе і згадай, що в хлопця по інший бік сітки є слабкості. Атакуй їх!"
У 2002 році Гілберт заявив, що його тренерський потенціал щодо Андре вичерпався і він уже нічого нового дати йому не в змозі. Після завершення співпраці з Агассі під керівництвом Бреда титули Grand Slam вигравали Енді Роддік і Коко Гофф.
Наступним тренером Агассі став Дарен Кехіл, який до того встиг вивести на першу стрічку світового рейтингу Ллейтона Г'юїтта. Австралійський спеціаліст не одразу погодився, адже вже пообіцяв розпочати співпрацю з Маратом Сафіним. Проте Андре знайшов потрібні аргументи, які були актуальні й щодо сучасних російських тенісистів:
"Ти не можеш стати тренером Сафіна. Він неадекватний".
Кехіл порадив Агассі змінити струни, завдяки чому той вперше в кар'єрі виграв Відкритий чемпіонат Італії, який проводиться на грунті. До того Андре вважав, що грунтові корти – це не його, і гра на такому покритті була невпевненою. З Кехілом Агассі також виграв свій останній мейджор – Australian Open 2003.
Жінки у житті Агассі
Першим коханням Андре стала Венді, яку він зустрів у дев'ятирічному віці на турнірі Алана Кінга, вони обоє подавали м'ячі. На цих же змаганнях Андре перетинався із зірковими тенісистами. Крім Коннорса, це були Іван Лендл та Іліє Настасе. Останній навіть дозволяв собі підколювати Агассі на очах Венді, але малий Андре хоч і хотів "заїхати цьому огрядному румуну в носа", але на той момент відваги вистачило лише на втечу з корту.
На початку дорослої кар'єри Агассі мав репутацію плейбоя, але у своїй книжці докладно згадав лише про 4 жінок. Це Штеффі Граф, Брук Шилдс, Барбра Стрейзанд, з якою він нібито мав лише дружні відносини (хтось у це повірив?), і Венді.
Звісно, жінок у його житті вистачало, але більшість стосунків були швидкоплинними. Та й не про всі йому хотілося б згадувати. До прикладу, в академії Боллетьєрі Андре почав зустрічатися з Еммі Мосс, яку пізніше відрахували за відсутність тенісного таланту. Їхні стосунки продовжились, але виявилося, що вона не тільки працює таксистом при казино, але ще й надає своїм клієнтам інтимні послуги. Це вдалося з'ясувати приватним детективам, яких найняв батько Агассі. Побачивши компрометуючі фото, Андре зі сльозами на очах викинув з дому речі Еммі. До того моменту вона вже встигла витратити на розваги кілька сотень тисяч доларів свого зіркового бойфренда.
З тенісного світу відома історія про близькі контакти із Габріелою Сабатіні. У 1987 році на турнірі в Римі Джиму Кур'є, який ділив номер з Агассі, ніби навіть довелося кілька годин гуляти містом, поки там гостювала аргентинка. До речі, Джим не тільки спав на сусідньому ліжку з Андре в академії Боллетьєрі, але і став одним із найбільш непростих суперників в кар'єрі Андре. Кур'є обіграв Агассі у фіналі Ролан Гаррос 1991, а також закінчив кар'єру з позитивною статистикою очних протистоянь (7-5), загалом вигравши 4 титули Grand Slam.
Серйозні стосунки з Венді Стюарт в Агассі розпочалися пізніше. Після зйомок у сумнозвісній рекламі Canon Андре знову зустрів свою першу любов. Виявилось, що вони з Венді по вуха закохані одне в одного, вона стала подорожувати з Агассі й піклуватися про нього. Стосунки були відкритими, тенісист стверджував, що так захотіла Венді, яка виросла у сім'ї мормонів. Вона не поділяла релігійного культу батьків, і на той момент ще не знала, чого хоче від життя. Венді стала першою, хто захищав Андре перед батьком, коли той накинувся на сина з нищівною критикою після поразки того у фіналі Ролан Гаррос від Кур'є.
Неймовірно, але після розриву Венді залишилась близькою подругою Андре. До прикладу, вона була присутньою на вечірці, коли тенісист вперше стригся налисо. Церемонія гоління проходила на кухні в особняку Брук Шилдс, з якою на той час зустрічався Андре. Легко здогадатись, що жінки не приховували неприязні одна до одної.
Історія кохання з Брук почалася ще з її обожнювання. В кімнаті Андре висів її плакат, дівчина була на 5 років старшою і рано розпочала кар'єру моделі.
Спілкування з Шилдс розпочалося для Андре з факсу, адже Брук знімалась в кіно у Південній Африці, і це був єдиний засіб комунікації. Вже під час першої зустрічі з'ясувалося, що матір дівчини була таким же тираном, як і батько тенісиста. А ще їм подобався один фільм – "Країна тіней" (картина про життя британського письменника Клайва Льюїса). Їх пов'язувало ще дещо. У 1994 році Агассі став першим несіяним фіналістом US Open з 1966 року. Тоді це досягнення підкорилося Френку Шилдсу... діду Брук.
Їхній роман закрутився на повну, але постійно відчувалась якась напруга. Досить показова історія про те, як Брук Шилдс запросила Андре на зйомку серіалу "Друзі". Агассі почувався не у своїй тарілці, а коли побачив, як Брук в одній зі сцен облизує пальці Джоуї, не втримав емоцій і втік зі знімального майданчика. З Лос-Анджелеса він гнав кілька годин до рідного Лас-Вегаса, де після важкої телефонної розмови з Брук розбив усі свої трофеї.
У 1996 році Агассі зробив пропозицію Брук і з головою поринув у підготовку до весілля. Після перемоги на Мастерсі в Маямі він грав посередньо аж до Олімпіади в Атланті. Важливість виступів на ОІ для Агассі підкреслює і той факт, що він не пішов на церемонію відкриття.
"Простояти кілька годин під розпеченим сонцем у костюмі і краватці, обливаючись потом, а потім поїхати на корт і відіграти свій найкращий матч? Ні, дякую".
Успішним виступом на Олімпіаді Агассі хотів довести всім, що гра для нього вища за імідж. І це вдалося, у матчі за золото Андре більш ніж впевнено здолав дворазового чемпіона Ролан Гаррос іспанця Серхі Бругеру, який на хардових кортах був менш небезпечний.
Перед весіллям Брук займалася з тренером Агассі з фізпідготовки. А щоб мотивувати себе ще більше, приклеїла до холодильника фотографію "ідеальної жінки з ідеальними ногами". Це була Штеффі Граф.
Шлюб із Брук Шилдс відверто не склався, у кожного з пари були власні інтереси, які рідко пересікалися. У 1999 році вони розлучилися, ініціаторкою була Брук. Андре хотів дітей, а його дружина і її мама були проти. Також подейкували й про систематичні подружні зради з обох боків. Бред Гілберт сказав, що це було найкраще, що Агассі міг зробити для свого тенісу. І одразу ж видав, що найкраща партія для Андре – Штеффі Граф.
Агассі не заперечував, що Штеффі подобалася йому ще на початку кар'єри. Він навіть намагався почати спілкування на Ролан Гаррос 1991, але з того нічого не вийшло. Подейкують, що першим чоловіком Граф був саме Агассі. Вигравши лондонський мейджор наступного сезону, Андре з нетерпінням чекав на знаменитий Вімблдонський бал, де переможець чоловічого турніру мав танцювати з тріумфаторкою в жіночому одиночному розряді. На жаль для Агассі, того року танців не було, а розмова з німкенею якось не склалась.
"Я був вражений її скромною грацією, невимушеною красою. Вона мала такий вигляд, ніби від неї смачно пахне. І начебто вона хороша на найглибшому рівні, начебто в ній повно моральності й гідності, яких уже не існує. Мені на півсекунди здалося, що я побачив німб у неї над головою".
У березні 1999 Бред Гілберт умовив Хайнца Гунтхарта, тренера Штеффі, щоб той організував спільне тренування Андре з його клієнткою, але і тоді нічого не зав'язалося. Граф ще була у стосунках із німецьким автогонщиком Міхаелем Бартельсом, а про розрив Агассі з Шилдс широкій громадськості повідомили із затримкою.
Після перемоги Андре на Ролан Гаррос 1999 його тренер зробив передбачення, що у 2001-му Андре одружиться зі Штеффі, а в наступному році вона народить первістка. Все майже так і сталося. Після Вімблдону-1999 Граф офіційно завершила кар'єру через травми, а також зробила свій вибір на користь Агассі. Вперше пара публічно з'явилась разом 18 вересня на боксерському поєдинку за титули чемпіона світу за версією WBC/IBF у напівсередній вазі між Феліксом Трінідадом та Оскаром Де Ла Хойєю, який проходив у готельно-розважальному комплексі "Мандалай-Бей". У тому ж році Агассі єдиний раз у кар'єрі закінчив сезон на першій сходинці світового рейтингу.
Граф завагітніла від Агассі ще до весілля, але Андре не поспішав із пропозицією. Все ж він погодився, згадуючи, як перша дружина звинувачувала його в безплідді. Весілля не було таким пишним, як із Брук, наречена вирішила зберегти своє прізвище. Через два роки після народження первістка на світ з'явилась друга дитина, дівчинку назвали Джаз Елль.
Шкідливі звички
Вже у 14-річному віці під час навчання в академії Боллетьєрі Агассі курив травичку, вживав алкоголь, а також жував міцний тютюн, вимочений у віскі. Якось під час перевірки кімнат Нік виявив у шафі в Андре цілий склад порожніх пляшок з-під віскі, текіли та горілки. "Тренере, а ви хіба не знаєте, що я колекціоную ці маленькі пляшечки вже кілька років?", – парирував тоді Агассі.
Але це ще були дитячі забавки. У кінці 1997 року допінг-проба Агассі дала позитивний результат на метамфетамін. Через роки тенісист зізнався, що йому вдалося уникнути дискваліфікації завдяки брехні. У листі-поясненні до ATP Андре повідомив, що випадково випив зі склянки свого друга, який часто підмішував їх собі в напої. Насправді ж у той період Агассі вживав амфетамін свідомо і досить часто. Парадоксально, але ATP дуже легко прийняла такі кволі пояснення тенісиста. Результати тесту, в якому знайшли наркотики, не були зараховані. Насправді, всі були щасливі забути про цей випадок. Також Агассі підтвердив, що під час кар'єри курив сигари, але це вже дрібниці.
Незадовго до свого 33-річчя Агассі став найбільш віковим тенісистом, який очолив світовий рейтинг. Для цього на турнірі в Г'юстоні йому потрібно було вийти до фіналу. Після перемоги в півфіналі над Юргеном Мельцером Андре випив кілька шотів горілки з журавлиною і це не завадило обіграти в матчі за титул Енді Роддіка. Переможець пізніше пояснив, що ідеальний баланс між занепокоєністю і байдужістю є ключем до перемоги.
Одна із пасій Агассі, кіноакторка та ведуча популярного телешоу "Форт Баяр" Мелінда Мессенгер, розповідала про висококласні барменські навички американця: "Він чудово готує коктейлі та вміло користується цим під час зваблювання жінок".
Агассі неодноразово підтверджував, що обожнює швидкість. Його першим автомобілем став білий Chevrolet Corvette, який згодом був замінений на Porsche 911 Turbo 3.3L. Також він їздив на суперкарі Vector W8, на величезному кабріолеті Cadillac Eldorado 1976 року. Якось Андре з похмілля виграв матч Кубку Девіса в сонцезахисних окулярах Oakley, після чого отримав від компанії в подарунок червоний Dodge Viper.
Український слід
У фіналі Ролан Гаррос 1999, де Агассі зустрівся з Андрієм Медведєвим, драматизму не бракувало. Неймовірно, але лише за кілька місяців до того майбутні фіналісти перетнулися в одному із клубів Монте-Карло, де на той момент 24-річний українець розповів американцю про плани покинути теніс. Агассі вдалося відмовити Медведєва і навіть дати йому кілька дієвих порад, як покращити гру. Українець розпочав турнір як 100-та ракетка світу, але досить впевнено йшов турнірною сіткою, вибивши двох представників першої десятки: Піта Сампраса і Густаво Куертена.
Фінальний матч розпочався невдало для Агассі, він програв перший сет за 19 хвилин. У другій партії українець знову виграв з неймовірною легкістю. У третьому сеті Медведєв був за 5 очок від титулу, але Агассі вдалося змінити хід зустрічі. Андрій неодноразово зізнавався, що ще й досі бачить цей матч у кошмарах, і саме через його помилки перемога вислизнула з рук. Американець же не такий категоричний і приписує ці заслуги собі.
Хай там як, а той виграш Агассі вважає найбільшою радістю у своєму житті. Після матчу Андре зателефонував його кумир дитинства Борг і сказав, що навіть заздрить йому, адже той став першим з чоловіків, хто зібрав кар'єрний Golden Slam.
Філантроп
Ще під час кар'єри, у 1994 році, Агассі заснував Освітній фонд Андре Агассі – організацію, яка допомагає молоді Лас-Вегаса. У 1997 році заснував ще одну благодійну установу — лас-вегаський Клуб Андре Агассі для дівчаток і хлопчиків, який з часом став забезпечувати безплатним першокласним спортивним навчанням до 2000 дітей. За свою діяльність отримав премію ATP Arthur Ashe Humanitarian Award у 1995 році. Його вважають одним із найбільш соціально залучених і щедрих спортсменів свого покоління.
У 2011 році Агассі було введено в Міжнародний зал тенісної слави. Після завершення професіональної кар'єри Агассі продовжує жити з родиною в Лас-Вегасі і займатися бізнесом та іноді разом з дружиною бере участь в турнірах ветеранів.
Нещодавно повідомлялося, що Агассі доєднається до команди експертів на каналі TNT Sports, яка працюватиме на Ролан Гаррос 2025. Андре і досі залишається останнім американцем, який вигравав трофей на грунтових кортах Парижа.