"Королева хвиль": Гертруда Едерле та заплив, який увійшов в історію
23 жовтня 1905 року в Нью-Йорку народилася Гертруда Едерле – американська плавчиня, якій судилося здійснити один із найвидатніших спортивних подвигів XX століття. Її називали "Королевою хвиль", а президент США особисто вітав з історичним досягненням.
"Чемпіон" розповідає про рекорд американки, яка назавжди змінила уявлення про можливості жінок у спорті.
Від олімпійського "золота" до Ла-Маншу
Майбутня чемпіонка виросла в Нью-Йорку в родині німецьких іммігрантів. Плаванням захопилася ще в дитинстві, а вже в підлітковому віці почала встановлювати рекорди, змагаючись із найсильнішими спортсменками країни.
У 18 років вона вирушила на Олімпійські ігри-1924 в Парижі, звідки повернулася з трьома нагородами – "золотом" в естафеті 4×100 метрів вільним стилем і двома "бронзами" на дистанціях 100 та 400 метрів.
Та головне випробування її життя чекало далеко за межами олімпійського басейну. Уже наступного року Едерле побила чоловічий рекорд під час запливу через Нью-Йоркську затоку, а згодом замахнулась на Ла-Манш.
На той час він залишався одним із найнебезпечніших викликів для плавців. Холодна вода, сильні течії, мінлива погода та виснаження перетворювали його подолання на багатогодинну боротьбу. Відтоді як у 1875 році Метью Вебб першим подолав протоку вплав, повторити його досягнення змогли лише четверо людей – усі були чоловіками.
Першу спробу підкорити Ла-Манш Гертруда здійснила в серпні 1925-го. Після 8 годин 46 хвилин у воді її тренер Джабез Вольф зупинив заплив, побоюючись за стан підопічної. Сама плавчиня була переконана, що могла продовжувати, і не збиралася відмовлятися від своєї мети.
Наступного року вона розпочала підготовку з іншим наставником – Томасом Берджессом, британцем, який ще у 1911-му сам успішно переплив Ла-Манш. Окрім тренувань, особливу увагу вони приділили спорядженню.
Традиційні жіночі купальники були надто важкими й обмежували рухи, тому Едерле переробила свій, зробивши його роздільним – із короткого топа та шортів, які залишали відкритим живіт. Для 1920-х таке вбрання виглядало доволі зухвало, однак спортсменку більше хвилювала зручність, аніж суспільні умовності. Вона також удосконалила окуляри, загерметизувавши їх воском, щоб солона вода не потрапляла в очі.
Перед стартом тіло Гертруди вкрили товстим шаром захисного мастила, яке мало допомогти витримати багатогодинне перебування в холодній воді. Після торішньої невдачі вона намагалася врахувати кожну деталь, здатну вплинути на результат.
Історичний заплив
Уранці 6 серпня 1926 року Едерле стояла на французькому мисі Грі-Не. Попереду простягався Ла-Манш, а за ним – англійське узбережжя, якого вона так і не досягла роком раніше.
Близько сьомої ранку 20-річна американка увійшла у воду. Перші години минали відносно успішно, хоча невдовзі після старту піднявся вітер. Гертруда пливла кролем – швидким стилем, який тоді вважали надто виснажливим для таких дистанцій. Її попередники використовували інші техніки, натомість вона вирішила покластися на власну швидкість.
Поруч ішов буксир, на борту якого перебували тренер, батько, сестра й інші учасники команди супроводу. Друге судно везло журналістів і фотографів. Завдяки радіозв'язку повідомлення про перебіг запливу регулярно надходили на берег, а газети повідомляли про історичну спробу.
Утім, відносно спокійний початок виявився оманливим. Погода різко погіршилася, пішов дощ, а потужні хвилі почали збивати плавчиню з ритму. Солона вода подразнювала очі та горло, медузи жалили тіло. З кожною годиною продовжувати ставало дедалі важче.
Сильні течії не дозволяли дотримуватися найкоротшого маршруту. Вони раз у раз відносили Гертруду вбік, змушуючи витрачати додаткові сили. Протягом двох годин вона практично не просувалася до мети, хоча продовжувала невпинно працювати руками та ногами.
Берджесс, який добре знав небезпеку протоки, почав хвилюватися. Коли наставник запропонував припинити спробу, Едерле відповіла коротко: "Навіщо?"
Роком раніше її вже зупинив тренер. Тепер Гертруда не збиралася залишати дистанцію, доки мала сили рухатися вперед.
На буксирі намагалися підтримувати її всіма способами. Плавчині передавали їжу та напої, лунала музика, а батько нагадував про червоний автомобіль, який пообіцяв подарувати ще до старту, якщо донька успішно дістанеться Англії.
Наближався вечір. Сонце сідало, а омріяний берег, який здавався вже зовсім близьким, усе ще залишався недосяжним.
Поблизу Кінгсдауна збиралися люди, які протягом дня стежили за просуванням американки. Щоб допомогти їй зорієнтуватися в темряві, вони розпалювали багаття та запускали сигнальні ракети. Однак і на останніх сотнях метрів прибережна течія вперто заважала дістатися суші.
Коли до берега залишалося зовсім трішки, Едерле підняла руку, відповідаючи на вигуки натовпу. Невдовзі її ноги нарешті торкнулися дна.
Натовп вибухнув оплесками. Після майже п'ятнадцяти годин у воді Гертруда стала першою жінкою, якій вдалося переплисти Ла-Манш.
Її обличчя набрякло, тіло було вкрите синцями та слідами від жал медуз. Але ще більше вражав результат, який зафіксували після фінішу – 14 годин 39 хвилин.
Попереднє досягнення належало італійцю Енріко Тірабоскі, який подолав протоку за 16 годин 33 хвилини. Американка перевершила його майже на дві години, ставши не лише першою жінкою, а й найшвидшою людиною, якій на той момент підкорився цей маршрут.
І це попри те, що найкоротша відстань між Францією та Англією становить приблизно 34 кілометри. Через потужні течії Гертруда фактично пропливла близько 56 кілометрів.
У двадцять років вона здійснила те, що багатьом здавалося неможливим для жінки. Причому швидше за кожного зі своїх попередників.
Тріумф і спадщина Едерле
Повернення Едерле до Нью-Йорка перетворилося на справжнє національне свято. 27 серпня 1926 року на вулиці міста вийшли близько двох мільйонів людей. На честь героїні влаштували грандіозний парад, під час якого з вікон будівель сипалися конфеті та паперові стрічки.
Преса охрестила її "Королевою хвиль", а президент США Калвін Кулідж назвав найкращою дівчиною Америки. Батько теж дотримався обіцянки – після тріумфу донька отримала червоний автомобіль.
Перемога Гертруди стала не лише спортивною сенсацією, а й важливою подією для жіночого спорту. У часи, коли фізичні можливості жінок нерідко ставили під сумнів, вона перевершила чоловічий рекорд на одному з найскладніших плавальних маршрутів світу. Її досягнення стало прикладом для цілого покоління спортсменок і сприяло зростанню інтересу дівчат до плавання. Символічно, що наступними чотирма людьми, які успішно перетнули Ла-Манш, також стали жінки.
Здавалося, попереду на неї чекала лише слава. Утім, світова популярність виявилася швидкоплинною. Уже наступного року Америка отримала нового національного героя – авіатора Чарльза Ліндберга, який здійснив перший безпосадковий одиночний переліт через Атлантику. Загальне захоплення його подвигом поступово відсунуло колишню улюбленицю публіки на другий план.
Згодом Едерле зіткнулася із серйозними проблемами зі здоров'ям. Її слух погіршувався, а після травми хребта в 1933 році знадобилося тривале відновлення. Та зв'язку з водою вона не втратила. У 1939-му колишня чемпіонка взяла участь у водному шоу на Всесвітній виставці в Нью-Йорку, а пізніше багато років навчала плавання дітей із порушеннями слуху.
Гертруда Едерле померла 30 листопада 2003 року, коли їй було 98. За довге життя вона побачила, як змінюється світ спорту та як досягнення, що колись здавалися неможливими, стають новими орієнтирами для наступних поколінь.
Її власна історія почалася з бажання дістатися іншого берега. А спадщина американки виявилася значно більшою за одну подолану протоку.
У 2024 році компанія Disney випустила біографічну драму "Дівчина та море", у якій роль спортсменки виконала Дейзі Рідлі. Стрічка, заснована на книзі Гленна Стаута, знову привернула увагу до історії, що відбулася століття тому.
Колись за тим запливом стежили журналісти з човнів супроводу, а світ дізнавався про нього з газетних шпальт. Через майже сто років історія "Королеви хвиль" повернулася вже на кіноекрани – нагадати про жінку, яка першою дісталася англійського берега та зробила це швидше за всіх своїх попередників.
