Прогрес Марусяка, Домен Превц повторив досягнення брата. Підсумки Турне чотирьох трамплінів-2025/26
Прогрес Марусяка, невдача Калініченка
74-те Турне чотирьох трамплінів уже відійшло в історію. Втім, для збірної України воно завершилося ще на день раніше – ні Євген Марусяк, ні Віталій Калініченко не зуміли пройти кваліфікацію на заключному етапі в Бішофсхофені.
Форма українських стрибунів перед стартом Турне була певною мірою загадкою, оскільки обидва пропускали попередній етап Кубку світу в Енгельбергу. І ця двотижнева пауза точно більше пішла на користь Марусяку, ніж Калініченку.
На стартовому відрізку сезону лідер нашої команди виглядав відверто безнадійно. Він жодного разу не пройшов кваліфікацію на Кубку світу, проте найбільше розчаровувало те, що навіть у тренуваннях у Марусяка не було класних стрибків. Проте на Турне Євген з перших же тренувань почав подавати певні ознаки життя, і, принаймні, зумів подолати кваліфікацію на двох німецьких етапах – у Оберстдорфі та Гарміш-Партенкірхені.
До другої спроби на жодному з етапів Євгену пробитися не вдалося – Тімі Зайц і Каміль Стох були надто сильними суперниками. Проте варіант набрати бодай одне очко в загальний залік Кубку світу був. Справа в тому, що Зайц, який був суперником Марусяка по дуельному поєдинку в Оберстдорфі, в другій спробі отримав дискваліфікацію.
З нинішнього сезону це означає анулювання його результату не лише в другій, а в обох спробах. Проте на 30 місце судді відправили не Марусяка, а Валентена Фубера – стрибуна, який набрав найбільшу суму балів серед усіх, хто до другої спроби не пробився. Регламент Турне чотирьох трамплінів особливим чином такі ситуації не описує, тому вирішити цей казус вирішили за тим же принципом, що і на рядових етапах Кубку світу.
Як би там не було, певний крок уперед у стрибках Марусяка намітився – принаймні, на німецьких етапах, хоча і в Інсбруку тренування дозволяли сподіватися на щось більше, ніж виліт у кваліфікації. Проте масштаби цього прогресу поки що мінімальні та дуже далекі від бажаного рівня. А вже через два тижні на стрибунів чекає Польотний чемпіонат світу. Знаючи любов Євгена до гігантських трамплінів, залишається сподіватися, що до того часу він зуміє додати та повною мірою проявити себе в Оберстдорфі.
Сам Марусяк заявив, що його невдачі на австрійських етапах
пов’язані з тим, що після Гармішу він перехворів та в цілому поскаржився на
перевтому, яку відчував ще з літнього міжсезоння. Що ж, у такому разі невеличка
перерва перед етапом у Закопане точно повинна допомогти лідеру нашої команди.
А ось Віталій Калініченко, який на стартовому відрізку сезону навіть двічі фінішував у заліковій зоні на Кубку світу, на Турне за своїм рівнем, навпаки, просів, і навіть жодного разу не пройшов кваліфікацію. Зловити момент, коли обидва українські стрибуни одночасно знаходяться на конкурентоздатному рівні, поки що не вдається.
Калініченко після завершення Турне скаржився на те, що, на відміну від багатьох суперників, збірна України не має практики тренувань на специфічних трамплінах Турне у міжсезоння. Можливо, це дійсно стало однією з причин його невдач. В такому разі, на наступному етапі Кубку світу є підстави сподіватися на повернення грудневої версії Калініченка – вже цих вихідних стрибуни їдуть на класичний етап у Закопане, де українські спортсмени періодично тренуються.
Стопами брата: Домен Превц виграв Турне через 10 років після Петера
З точки зору боротьби за перемогу в загальному заліку цьогорічне Турне завершилося максимально прогнозовано – тріумфом Домена Превца. Хоча перемога фаворита №1 для Турне – не така вже й банальна історія: навіть значно психологічно стійкіші зірки тут неодноразово ламалися під тиском відповідальності.
Проте з перших же стрибків у Оберстдорфі Домен показав серйозність своїх претензій на золотого орла, нокаутувавши всіх суперників – 17,5 бала переваги над найближчим переслідувачем. Вже тоді закрадалися думки, що головна інтрига цього Турне не в тому, чи виграє його Превц-молодший, а в тому, чи зможе він завоювати "Великий шолом".
І другий етап у Гарміш-Партенкріхені підтвердив цю тезу: ще одна перемога, ще один нокаут – 15,4 бала переваги над суперниками. На екваторі Турне перевага Превца над найближчим переслідувачем у загальному заліку становила вже 35 балів. Лише двічі в історії вона була більшою: в 1963 році норвежець Торальф Енган випереджав суперників на 37,3 бала, в 2005 році легендарний фін Янне Ахонен лідирував із запасом у 35,9 бала.
Попереду був доленосний етап у Інсбруку, який через специфічність трампліну та часто складні та мінливі погодні умови стає вирішальним на Турне та може перевернути все дороги ногами в загальному заліку. Тому були побоювання, що "БергІзель" не лише обірве похід Домена за "Великим шоломом", а й створить йому проблеми в загальному заліку.
Цьогоріч турнір у Інсбруку пройшов взагалі без проблем з погодою – таке буває вкрай рідко. Проте похід Превца за "Великим шоломом" таки обірвався: він став другим, програвши всього 0,5 бала Рену Нікайдо.
Втім, над найближчими переслідувачами в загальному заліку словенець свою перевагу лише наростив, і перед фінальним етапом у Бішофсхофені жодних сумнівів у тому, хто завоює золотого орла, не було. Свою третю перемогу на цьогорічному Турне Превц-молодший здобути не зумів, і цього разу програв не мінімально, а цілком відчутні 4,1 бала. Принаймні, не буде думок про те, що до "Великого шолома" не вистачило всього півбала. Хоча склалося враження, що, втративши шанси на "Великий шолом", Домен на останньому етапі стрибав без надмірного ризику – максимальна ціль все одно вже була недосяжна.
Як би там не було, рівно через 10 років після тріумфу свого старшого брата Петера Домен Превц завоював головний титул у світі стрибків з трампліна – перший такий випадок у історії. Сумарно ж Домен став третім у історії словенцем, який виграв Турне – окрім його рідного брата, це також робив Прімож Петерка в 1997 році. До слова, завдяки своїм успіхам у Оберстдорфі та Гарміші Домен випередив Петерку за кількістю перемог на етапах Кубку світу – 16 проти 15.
Завдяки своїм успіхам на Турне Превц-молодший ще й наростив свою перевагу в загальному заліку Кубку світу до 388 балів. При цьому, двома найближчими переслідувачами словенця є японці Рьою Кобаясі та Рен Нікайдо, які пропустять наступний етап у Закопане. Тому у Домена є прекрасні шанси наростити свою перевагу до космічних масштабів і, можливо, навіть дозволити собі пропустити етап у Саппоро. Це було б непоганим рішенням з точки зору підготовки до польотного чемпіонату світу – ще одного топового турніру, до якого Домен, безумовно, підійде в статусі фаворита №1.
Утім, в цій величезній бочці меду для збірної Словенії на цьогорічному Турне не обійшлося без ложки дьогтю, якою стали дві дискваліфікації Тімі Зайца. При чому, в Оберстдорфі він розділив друге місце з Даніелем Чофенігом і його результат був анульований вже після завершення фінального раунду. До слова, це був 200-й старт Тімі на Кубку світу за кар'єру – ювілей вийшов зовсім невеселим.
Причиною дискваліфікації Зайца стали надмірно довгі штанини його костюму. В Гарміш-Партенкірхені ситуація повторилася, при чому, цього разу ще до початку першої спроби. Голова технічного контролю Матіас Хафеле вирішив підготувати "сюрприз" для стрибунів, і провів заміри костюмів спортсменів не після стрибка, а до – і жертвою такої незвичної тактики контролерів знову став Зайц.
Тімі отримав другу жовту картку та вибув із подальшої частини Турне – згідно з новим регламентом, червона картка означає пропуск двох наступних стартів Кубку світу. Ось так Зайц, який чи не вперше в кар'єрі зумів вивести себе до Турне на оптимальну форму, в підсумку взагалі не набрав на легендарній багатоденці жодного бала.
Дві поспіль дискваліфікації Тімі за мінімальне перевищення допустимої довжини штанин не могли не викликати полеміку. Словенська сторона навіть подала протест, стверджуючи, що довжина штанин була у нормі, проте костюм трішки збільшився у розмірах через атмосферні умови – температуру та вологість повітря.
Не перебуваючи всередині процесу, важко судити, як усе було насправді. Проте дві поспіль дискваліфікації Зайца дійсно якоюсь мірою виглядають як показова екзикуція "улюбленця" служби технічного контролю. Втім, Тімі значною мірою сам винен у тому, що опинився у такій ситуації. Він неодноразово публічно критикував технічний контроль FIS. І коли ти постійно в плані екіпіровки балансуєш на межі між дозволеним і забороненим, вести себе так – це сміливо, але не дуже розумно.
Варто зазначити, що загалом технічних дискваліфікацій на цьогорічному Турне було аномально багато. Протягом багатьох років у стрибках з трампліна існувала закономірність, при якій дискваліфікацій на топових стартах сезону – Турне, чемпіонатах світу та Олімпіадах – значно менше, ніж на рядових етапах Кубку світу. Чи то технічний контроль ставав більш поблажливим, чи то спортсмени були обережнішими і не діяли на межі ризику – важко сказати. Проте скандал на ЧС-2025 був настільки гучним, і призвів до такого посилення жорсткості контролю, що часи, коли на топових турнірах дискваліфікацій практично не бувало, схоже, залишилися в минулому.
Хьорль не реалізував свій потенціал
Другий рік поспіль віцечемпіоном Турне став Ян Хьорль. Так, для нього ці два Турне були зовсім різними. Минулого року він був дуже близьким до перемоги і, по суті, втратив її через погане приземлення у вирішальній спробі в Бішофсхофені. Цього ж року Хьорль відстав від Превца аж на 42,3 бала – найбільший розрив на Турне з 2021 року.
Проте певний післясмак не до кінця реалізованих можливостей від цього виступу Яна на Турне все ж залишився. Справа в тому, що на тренуваннях Хьорль часто видавав топові стрибки та навіть обігрував Превца, проте в основних змаганнях раз за разом хоч і не провалювався, проте стабільно не дотягував до свого тренувального рівня – виключенням стала хіба що перша спроба в Гарміші.
Хьорль уже давно заробив собі репутацію нестабільного стрибуна з величезним потенціалом. Проте якщо раніше його топові та посередні стрибки розподілялися між тренуваннями та основними змаганнями в рандомному порядку, то на цьогорічному Турне ми бачили чітку закономірність: геніальні тренування та значно слабкіші основні змагання. І це яскраве свідчення певних психологічних проблем – Ян перегорає у вирішальні моменти.
Чи міг би Хьорль виграти це Турне, якби реалізував свій величезний потенціал? Скоріше ні, ніж так. Проте австрієць точно був здатен нав'язати Превцу боротьбу за золотого орла та не дати словенцеві перетворити це Турне на театр одного актора із заздалегідь відомим результатом.
Третім у загальному заліку став ще один представник збірної Австрії, Штефан Ембахер. Те, що він набирає топову форму, було помітно ще на грудневому етапі Кубку світу в Енгельбергу, де він встановив новий рекорд трампліну. Аналогічне досягнення йому підкорилося і на Турне – в кваліфікації до другого етапу в Гарміш-Партенкірхені, де він стрибнув на 145,5 метра.
В основних змаганнях на "Олімпіяшанце" Ембахер посів третє місце, ставши першим спортсменом юніорського віку на подіумі етапу Турне за останні 13 років, коли Штефан Крафт фінішував третім у Бішофсхофені – чудова ілюстрація тому, наскільки "дорослішими" стали стрибки за останні 15-20 років.
А уже в Інсбруку Ембахер міг здобути першу в кар'єрі перемогу на Кубку світу. Після першої спроби він ділив лідерство з Реном Нікайдо, проте в підсумку фінішував третім, відставши від японця всього на 0,7 бала.
П'яте місце в Бішофсхофені дозволило Ембахеру впевнено захистити своє місце в топ-3 загального заліку. При чому, Штефан був значно ближчим (2,7 бала) до того, щоби обійти Хьорля, ніж до того, щоби втратити своє третє місце – Нікайдо він випередив на 27,1 бала. Дуже швидко, у віці всього 19 років, Штефану вдалося перейти з категорії "молодих і перспективних" у когорту повноцінних стрибунів екстракласу.
Чинний чемпіон Турне, Даніель Чофеніг, попрощався зі своїм званням більш ніж красиво – вдруге поспіль вигравши фінальний етап у Бішофсхофені. Розпочинав захист титулу австрієць також дуже непогано – з другого місця в Оберстдорфі. Проте невдачі в Гарміші та Інсбруку (9 і 13 місця відповідно) призвели до того, що в загальному заліку він став тільки сьомим. Втім, і це можна назвати дуже непоганим результатом на фоні проблемного міжсезоння та стартового відрізку сезону.
А ось Штефан Крафт на Турне чотирьох трамплінів розчарував, не потрапивши у підсумку навіть у топ-10 загального заліку. 9 і 6 місця в Оберстдорфі та Бішофсхофені за його стандартами не можна назвати успіхом, проте на двох інших етапах усе було ще гірше. Багаторічна проблема з Гармішем знову проявилася повною мірою – там Штефан став лише 25-м.
В цілому складається враження, що двотижнева перерва у виступах, яку Крафт влаштував собі в грудні в зв'язку з народженням доньки, точно не пішла йому на користь. Після неї легендарний австрієць, за виключенням другого місця в Клінгенталі, більше жодного разу навіть не потрапив у топ-5. І позитивної динаміки в його результатах наразі не видно.
А ось якщо говорити не конкретно про Крафта, а про збірну Австрії загалом, то ця позитивна динаміка точно є. І після доволі відчутного грудневого спаду підопічні Андреаса Відхьольцля за загальним командним рівнем знову були найсильнішою командою світу. Дехто вважає, що це пов'язано з новими кріпленнями, які австрійці почали використовувати саме на Турне – і є навіть питання щодо того, чи відповідають вони нормам технічного регламенту.
Перша перемога Нікайдо, розчарування від Кобаясі
Є така професія – переривати переможні серії. У поточному сезоні її найкращим чином опанували японці. Рьою Кобаясі в Енгельбергу не дав Домену Превцу здобути шосту перемогу поспіль та повторити рекордну переможну серію в історії Кубку світу. На Турне чотирьох трамплінів інший японець, Рен Нікайдо, зупинив похід Превца за "Великим шоломом".
Загалом же виступу збірної Японії на нинішньому Турне важко дати якусь однозначну оцінку. Рьою Кобаясі перед стартом розглядали як головну загрозу Превцу, проте він на цей статус абсолютно не потягнув. Чи не вперше в кар'єрі японець на Турне не додав порівняно зі своїм рівнем по сезону, а, навпаки, зробив крок назад.
Виступ Кобаясі чимось схожий на Турне у виконанні Яна Хьорля: топові стрибки чергувалися з доволі посередніми. Проте, на відміну від австрійця, у Рьою не було стійкої тенденції у основних змаганнях виступати гірше порівняно з тренуваннями. Дійсно видатних спроб у японця загалом було менше, проте одразу дві прийшлися на основні турніри – йдеться про другу спробу в Гарміші та першу в Бішофсхофені. Проте загальний рівень Рьою був недостатньо високим. І все, що йому вдалося – це на фінальному етапі в Бішофсхофені піднятися у топ-5 загального заліку.
Вже далеко не вперше у поточному сезоні Кобаясі опинився у тіні свого партнера по команді Рена Нікайдо. Після невдалого виступу в Оберстдорфі (13 місце) багато хто поспішив викреслити його з числа претендентів на високі місця в загальному заліку. Проте після цього японець лише додавав і піднімався по загальному заліку.
А в Інсбруку – добрався до своєї першої в кар'єрі перемоги на Кубку світу. Попри те, що на дворі вже 2026 рік, Нікайдо став лише другим у історії стрибуном, народженим у ХХІ столітті, який переміг на Кубку світу. Першим був минулорічний чемпіон Турне, Даніель Чофеніг.
Завершив Турне Нікайдо не надто яскраво – в Бішофсхофені він посів 8 місце. Проте такого результату виявилося достатньо для того, щоби фінішувати четвертим у загальному заліку. На відміну від багатьох відкриттів стартової частини поточного сезону, Рен зумів не втратити свою форму на Турне та підтвердити, що його вже можна називати повноцінним стрибуном екстракласу.
Якщо оцінювати виступ збірної Японії загалом, то рівень підопічних Кенто Сакуями порівняно зі стартовою частиною сезону трохи просів. Проте він все одно залишається солідним, і боротьба за місце в складі на Олімпіаду йде напруженою. Для Юкії Сато в цьому плані дуже недоречна хвороба, через яку він пропустив фінальний етап у Бішофсхофені.
Попереду у збірної Японії – невеликий відпочинок. Азіати пропустять етап у Закопане, вони летять додому, де проведуть додатковий тренувальний збір і повернуться до змагань на домашньому етапі в Саппоро 16 – 18 січня.
Німці залишилися в тіні суперників
Виступ збірної Німеччини на Турне в цілому виявився логічним продовженням того, що команда Штефана Хорнгахера демонструвала на стартовому відрізку сезону: жоден із представників основи порівняно з груднем не зробив суттєвих кроків ні вперед, ні назад.
Сильний етап у Енгельбергу від Фелікса Хоффманна в цілому виявився не випадковим. 28-річний німець на Турне виглядав дуже солідно та був лідером команди. Дискваліфікація Зайца принесла йому подіум на першому етапі в Оберстдорфі, проте подальші його виступи на Турне були трохи слабкішими.
Протягом багатьох років справжнім прокляттям для збірної Німеччини був етап у Інсбруку, проте Хоффманна це прокляття обійшло боком. Після першої спроби на "БергІзелі" він ішов шостим, після чого в другому раунді в умовах доволі відчутного попутного вітру (Фелікс все частіше проявляє себе майстром саме стрибків у попутний вітер) стрибнув на 130,5 метра. Найкращий стрибок для німця на цьому Турне, і лише через велике відставання після першого раунду він не приніс Феліксу ще одного подіуму.
А ось на фінальному етапі в Бішофсхофені Хоффманн виступив трохи нижче свого рівня – того, який він демонстрував на тренуваннях. Попри лише десятий результат у першій спробі, він вийшов на четверте місце в загальному заліку – його прямий конкурент, Нікайдо, був ще нижче.
Проте в другому раунді в Бішофсхофені Рен зумів здійснити рейд на чотири позиції вгору, у той час як Хоффманн залишився десятим. У підсумку Фелікс у загальному заліку пропустив не лише Нікайдо, а й Рьою Кобаясі. Шосте місце в загальному заліку – не максимум того, на що можна було сподіватися від Хоффманна після його виступу в Енгельбергу, проте такий результат для спортсмена, який до цього сезону не був навіть міцним середняком – це вже великий успіх.
А ось лідер збірної Німеччини, Філіпп Раймунд, на Турне опинився у тіні свого партнера у команді – він програв йому на кожному з етапів і, звісно ж, у загальному заліку, ставши восьмим. При цьому, на кожному наступному етапі Філіпп виступав гірше, ніж на попередньому. Що це? Виснаженість під час багатоденки чи початок спаду форми? Відповідь дізнаємося в наступні кілька тижнів. Другий варіант цілком можливий, враховуючи, що Раймунд виграв Літнє Гран-Прі та тримав пікову форму ще з осені.
Що стосується третього номера збірної Німеччини, П'юса Пашке, то найгірші побоювання щодо його виступів на Турне не справдилися. Пашке відомий як яскраво виражений декабрист, тому були підстави вважати, що на Турне його рівень результатів почне просідати. Проте це якщо і трапилося, то у незначній мірі. Після 32 місця в Оберстдорфі П'юс тричі поспіль потрапляв у топ-30 – це близько до його середнього рівня по сезону. Втім, тут не варто забувати, що у Бішофсхофені йому значною мірою пощастило – його дуельний суперник, Юкія Сато, не вийшов на старт через хворобу.
Як би там не було, при поточних проблемах збірної Німеччини такого рівня результатів Пашке вистачить для поїздки на Олімпіаду. А все тому, що Карл Гайгер і Андреас Веллінгер залишаються у глибокій кризі, особливо перший із них. Хорнгахер під час Турне заявляв про те, що вони знаходяться на правильному шляху та поступово додають, проте, здається, цей прогрес можна угледіти лише під дуже потужним мікроскопом.
Обидва жодного разу за все Турне так і не потрапили в другу спробу, при чому, Гайгер у Оберстдорфі навіть не пройшов кваліфікацію. Так, можна поговорити про те, що в Гарміші та Інсбруку обидва були дійсно близькими до потрапляння у топ-30. Веллінгер опинився би в числі лакілузерів на "БергІзелі", якби не змазав приземлення та не був покараний за це низькими оцінками за стиль. Так, можна згадати, що у Бішофсхофені у Андреаса були непогані тренування. Проте все це дрібниці на фоні такого глибокого спаду, і важко повірити в те, що за місяць до старту Олімпіади Гайгер чи Веллінгер зможуть набрати форму, в якій будуть серйозними бойовими одиницями на Іграх.
Перспективи збірної Німеччини виглядають невеселими, проте майбутнього ми не знаємо. А поки що можна лише констатувати: за 7 років на чолі Бундестіму Штефан Хорнгахер так і не зумів повернути золотого орла до Німеччини. І це найбільш красномовне резюме його періоду правління: попри те, що без успіхів не обійшлося, в цілому сподівань австрійський фахівець не виправдав. І важко повірити в те, що за ті три місяці, які йому залишилося провести на чолі команди, Хорнгахеру вдасться радикально змінити враження від своєї роботи зі збірною Німеччини.
