Хочу стати ще кращою: Шолохова – про перемогу на чемпіонаті Європи з карате, зйомку для Playboy та життя в Запоріжжі
У травневому числі легендарного журналу Playboy Ukraine вийшла фотосесія 24-річної каратистки Олександри Шолохової. Медійний успіх співпав з великим спортивним досягненням: 10 травня в Єревані Олександра стала чемпіонкою Європи – шостою в історії українського карате.
Новоспечена чемпіонка та модель поділилась враженнями з Чемпіоном.
– Чи була пропозиція знятися для Плейбоя для тебе несподіванкою?
– Так, це було несподівано – тому, що такого раніше не було, ні від кого я медійної уваги такого роду не отримувала. Але перед тим, як погодитись на зйомку, я спочатку подумала, як це може вплинути на мою роботу. Адже я треную дітей, тому маю дотримуватись певних меж пристойності. Отже, медіаменеджер Української федерації Карате заздалегідь обговорила з редакцією журналу всі нюанси стосовно відвертості зйомок.
– Що було цікавого у процесі зйомок? Де вони проходили та скільки взяли часу?
– Зйомки відбулися у Києві в середині квітня. Було дві сесії – у клубі карате "Сьогун" та в елітному боксерському клубі "All Stars". Робота зайняла цілий день. Звісно, мені було цікаво, адже таке зі мною трапилось вперше, і працювала ціла команда – фотограф, стиліст, відеограф та інші. Я залишилась задоволеною, хоча це було доволі важко. Але ж на то ми є спортсмени: каратисти мають витривалість не лише на татамі.
– Які очікування від публікації в журналі? Щось має змінитися у твоєму житті?
– Для себе особисто в мене якихось очікувань немає. Проте я б дуже хотіла, щоб завдяки цій публікації якомога більше людей дізнались про карате та зацікавились ним – як в Україні, так і за кордоном.
– Але ж ця публікація ставить тебе в один ряд з українськими красунями-зірками спорту, як Дар’я Білодід, Ольга Харлан, Юлія Левченко, Анжеліка Терлюга…
– Один ряд з красунями – це, звісно, добре та приємно. Проте треба мати межу, коли від тебе хочуть медійних рухів, та чітко розуміти, що все це має сенс, тільки коли підкріплено результатом. Тому коли я займаюсь безпосередньо спортом – тренування та змагання, я забуваю про всі зовнішні моменти, якими б яскравими вони не були.
– Чи є якийсь причинно-наслідковий зв'язок між фотосесією в Плейбої й тим, що після неї ти виграла етап Прем’єр Ліги в Каїрі та чемпіонат Європи в Єревані?
– Ні, після того не означає внаслідок того. Втім, у певному психологічному сенсі я сприйняла факт фотосесії як підкреслення того, що я особлива, я сильна. І це додало загальної впевненості у собі.
– Стати чемпіонкою Європи для тебе сенсація чи прогнозований результат?
– Я була готова до цього. Власне, заради саме таких перемог я важко тренуюсь та маю успіхи на таких змаганнях, як етапи Прем’єр Ліги та Серії А. Й титул чемпіонки Європи – не самоціль, не фініш, не вершина, а черговий крок на спортивному шляху.
Тріумф в Єревані – це історія, яка вже позаду. А я зараз налаштовуюсь та готуюсь до подальших стартів. Найближчий з них – етап Прем’єр Ліги в Марокко (кінець травня), а головне змагання сезону – чемпіонат світу, який пройде в листопаді в Каїрі. Ставши чемпіонкою континенту, я кваліфікувалась на участь в першості світу та здобула відповідну ліцензію.
– Як можна стати чемпіонкою Європи, коли живеш та тренуєшся у прифронтовому Запоріжжі?
– А ось так: береш і робиш – не зважаючи на постійні шахеди та вибухи. Скажу, що битися на татамі не так важко, як жити в тих умовах війни. Коли спокійні збори десь на базі – це вже щастя.
Втім, Запоріжжя завжди у серці, як і рідний клуб "Concordia", моя велика підтримка. Адже ми, збірниці, я та Еліна Сєлємєнєва (бронзова призерка Євро-2025 у вазі -68 кг), і наш тренер Анатолій Михайленко – чимало часу проводимо на виїздах, а у цей час клуб тягнуть на собі мої колеги-спортсмени Ліля Юшина, Ілля Беспалько, Данило Колодязний. За що ми їм надзвичайно вдячні.
– Ти виступаєш у категорії легендарної Аніти Серьогіної, першої української чемпіонки Європи. Чи відчуваєш себе її наступницею?
– Аніта досягла найвищих результатів. Я пишаюся тим, що належу до наступного покоління, яке іде на зміну нашим великим зіркам. І хочу стати ще кращою.
– Чи були в тебе взірці, кумири в карате?
– Ні, я почала займатися карате досить пізно – у 14 років. Мене тоді почала забирати вулиця, але я потяглась до спортзалу. Спочатку просто хотіла займатися спортом для себе, але через 9 місяців тренер виставив мене на перші змагання, де я перемогла, і він побачив у мені перспективну спортсменку.
Відзначу, що тренер Анатолій Михайленко є найкращою людиною, яку я могла зустріти в житті після моєї родини. І завжди поруч подруга Еля Сєлємєнєва, з якою ми надихаємо та мотивуємо одне одну, а також показуємо приклад для наших юних спортсменів.