Я була вражена: Сидьорко – про дебют на Олімпіаді, батька військовослужбовця та право нести прапор
Нещодавно Національний олімпійський комітет України назвав прапороносців на церемонії відкриття Олімпійських ігор 2026. Право нести синьо-жовтий стяг здобула й 21-річна Єлизавета Сидьорко.
Юна спортсменка вперше виступить на Олімпіаді та стане першою представницею України у жіночому шорт-треку з 1998 року. А ще на її рахунку національний рекорд на дистанції 500 метрів.
У розмові з Чемпіоном талановита українка розповіла про підготовку до Ігор-2026, батька військовослужбовця, цілі на турнірі та емоції від статусу "прапороносця".
– Є такий вислів "стрибнути вище голови". Що для тебе це значить на Олімпіаді?
– Для мене – приїхати на рекорд України на 500 метрів. І показати найкращий результат.
– Ти була в приємному шоці, коли дізналась про пропозицію нести прапор?
– Так, звичайно. Це для мене дуже приємний шок. Я була вражена. Були такі питання: "Чому саме я?" Тому що є титулованіші спортсмени за мене. А потім думаю – якщо так, то дуже класно, тому що це ще один привід додатково пишатися собою і своєю роботою.
– А ти знаєш про "прокляття прапороносців" на Олімпійських іграх?
– Ні, не знала…
– На попередніх Іграх всі прапороносці зазнавали фіаско. І лише на останніх турнірах ситуація покращилась.
– Мабуть, вже не працює (прокляття – прим.).
– Майже весь олімпійський цикл ти тренувалася в Польщі. Що це тобі дало? Які плюси?
– Плюси те, що були умови набагато кращі, аніж у нас. Тому що якість льоду давала про себе знати. У нас результати виросли одразу, щойно почали тренуватися. Наступного сезону я оновила свої рекорди, дівчата теж. Тому це нам навіть трішки допомогло. Ми прогресували трошки швидше.
Також мені випала нагода тренуватися з юніорською збірною Польщі. І це навіть краще, ніж тренуватися з нашою збірною, бо в них трішки інший підхід, і їх значно більше. Це робить таку конкуренцію, яка дає поштовх до кращого результату, до кращого прогресу.
– Ти на рівні юніорської збірної Польщі була б однією з лідерів?
– Серед дівчат, я впевнена, що була б серед лідерів, тому що в мене непогані спринтерські якості. І серед спринтерів я була б явно в топі. Але я вже не юніор, тому складно, звичайно, порівнювати. Вони трішки молодші за мене: хтось на рік, хтось на два роки, але на цьому рівні ми плюс-мінус однакові.
– Вже завтра буде церемонія відкриття. Чи були якісь інструкції?
– Ще поки ні, але я думаю, що сьогодні ввечері, коли ми прийдемо з тренування, більше поглибимося в це питання. Я думаю, вже мене проінформують, що потрібно буде робити…
– Чи дізнавались, прапор важкий, чи ні?
– Я що, марно тренувалась, чи що? Думаю, що не буде аж так важко його нести, не думаю, що він є важким. Принаймні, сподіваюся на це. Але в будь-якому разі, навіть якщо буде важко, я не буду це показувати.
– Твій тато військовослужбовець. Ти коли дізналася, що будеш прапороносцем, була розмова? Він зрадів? Як він це коментував?
– Він був дуже радий. Спочатку за те, що я кваліфікувалася на ці Олімпійські ігри, і він вже мною пишався. Іноді питав: "А чи не будеш ти там прапороносцем?" Я кажу: "Навряд, тому що там є біатлоністи, є от скелетоніст – більш титуловані за мене і, можливо, навіть більш популярні в Україні". Проте я впевнена, що він ще більше мною пишається, як дізнався, що я буду прапороносцем.
– Він сказав, чи буде дивитися церемонію?
– Буде дивитися зі своїми військовими співслужбовцями.
– Тато вже два з половиною роки служить в безпілотних системах, так?
– Як тільки почалася повномасштабна війна, він спочатку був в теробороні, потім став добровольцем та пішов до армії. Це десь у 2022-му він вже став військовослужбовцем.
– Постійно на зв'язку з ним?
– Так. Навіть не раз на тиждень, стараємося частіше. Обмінюємося повідомленнями, телефонуємо один одному. Так підтримуємо контакт.
– А бачитеся з ним, мабуть, дуже рідко зараз?
– Так, раз на рік. Я раз на рік зараз бачуся зі своєю сім'єю. Це через те, що у нас такий сезон – місяць вільний тільки восени. І десь з середини квітня до середини травня, коли ми можемо відпочити, тому що потім в нас починається підготовка вже до наступного року.
– Чи відчуваєш свято тут, в олімпійському селищі? Які в тебе відчуття?
– Звичайно, що атмосфера додає плюс до позитивного настрою. І мені тут подобається, тому що дуже багато розваг. Ти можеш поспілкуватися з іншими спортсменами, з інших країн, інших видів спорту, дізнатися щось нове. Тому справдилися всі мої очікування.
– Як тобі тут умови? Хтось називав їх трохи спартанськими.
– Мені, звичайно, немає з чим порівнювати, тому що це моя перша Олімпіада, але скажу, що умови мені подобаються, затишно. Є все, що потрібно, і якщо чогось немає, то можеш попросити просто це в організаторів.
– А в кого більше шансів на медалі: у молодих чи досвідчених спортсменок?
– Мені здається, що більше медалей здобудуть ті, хто більш досвідчені. Тобто навіть, якщо це їхня перша Олімпіада, але вони вже дуже багато років змагалися на такому високому рівні, то вони теж претендують на медалі.
Але в нашому виді спорту робити якісь передбачення неможливо, тут взагалі не знаєш, що може статися у твоєму забігу. Тому важко сказати, хто переможе.
