Неймовірні пригоди українського журналіста на Олімпіадах: пісня про батька Бандеру в Сочі та тату з Путіним для всіх олімпійських чемпіонів з Росії
Для журналіста-радійника та волонтера Леоніда Веселкова Мілан-Кортіна-2026 – вже десяті Олімпійські ігри, на яких він працює з місця подій. Всього ж для українця це вже чотирнадцята Олімпіада, яку він висвітлює. У відвертій розмові з кореспондентами Чемпіона Веселков згадав найцікавіше, що з ним трапилося на Іграх.
Публікуємо другу частину нашої розмови. Далі – пряма мова Леоніда.
Сочі-2014: під'їзд без сходів та українські патріотичні пісні
У Сочі-2014 була особлива історія, адже всі ми прекрасно розуміли, куди їдемо. Олімпіада проводилася в лютому, а з листопада минулого року на Майдані вирували протести. У мене, до того ж, два місяці було новонародженому сину.
Зазвичай я приїжджаю на Ігри за декілька днів до початку. Щоб встигнути акліматизуватися, роздивитися все. Нас розселяли у новозбудовані житлові комплекси. І ось у тому комплексі, де ми мали мешкати, був побудований лише під'їзд, а сходи в ньому були відсутні.
Перші 5-6 днів ми заходили до нашого під'їзду через сусідній, в якому зробили такий собі наскрізний прохід. Тільки на другий день Олімпіади звідти вивезли будівельне сміття, оскільки там ще на початку Ігор продовжували працювати будівельники.
Це все було в Адлері. Я взагалі кажу, що ніякого Сочі не було, бо в місті Сочі не проходили жодні змагання, там не було жодної спортивної арени. Лижний кластер був розташований в Адлері. Біатлонні, гірськолижні змагання проходили в Красній Поляні, на хуторі Роуз, колишньому естонському поселенні, який кацапи називають "Роза Хутор".
Дуже кумедна історія сталася з нашим колегою Русланом Меженським, на жаль, уже покійним. Щоб потрапити на змагання з лижних гонок або біатлону, потрібно було під'їхати на автобусі, а потім усіх, і туристів, і журналістів, заганяли в чергу на канатну дорогу. Там були кабінки на 4-8 людей, і ми так їздили.
Коли двері зачинялися, ми з Русланом Івановичем починали співати повстанські пісні воїнів УПА, чим наводили жах на усіх присутніх. Коли кабінка під'їжджала до пункту призначення, ті одразу бігли до охорони, поліції, починали на нас скаржитись.
А що з нас візьмеш? Ми веселі журналісти, просто співали пісні про батька Бандеру чи ленту за лентою. Така в нас там була атмосфера.
Що можу сказати про Олімпіаду в Сочі: ніде мене так не обмацували на пунктах контролю, як там. Навіть у шкарпетки та труси залазили та перевіряли.
І ще був інцидент. Я сильно захворів на грип, і мені довелося звернутися до медичної служби в центральному медіа центрі Олімпійських Ігор. Всі лікарі там були чоловіками, і коли один з них почав мене слухати, то побачив на спині величезний шрам від перенесеної ще у 2012 році операції. І цього лікаря цікавий не мій стан, а чи не на Майдані я отримав ту травму спини.
Про Сочі можна багато розповідати, наприклад, як автобусами завозили на стадіони людей, і вони строєм по команді "вольно" йшли на трибуни. Причому ті "вболівальники" були в цивільному, але при цьому в однакових берцях: і чоловіки, і жінки.
Що мене найбільше неприємно вразило – було вкрай мало вболівальників із цивілізованих країн. Прямо дуже-дуже мало.
Ріо-де-Жанейро-2016: 287 журналістів з Японії та зриви трансляцій
На Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро-2016 все було чудово до початку першого змагального дня. Бразильці абсолютно не дотримувалися таймінгу, буси запізнювались. Наприклад, бус повинен прийти о 10:15, о 10:30 його ще немає, і вони кажуть весь час, що скоро має прийти. Все це пританцьовуючи, в ритмі самби.
Перші день-два і волонтери, і організатори були повністю розгубленими. Прекрасне відкриття Олімпіади, карнавал, феєрверк, а наступного дня – ось таке.
Були навіть зриви трансляцій, бо, наприклад, в академічній греблі старти розписані до хвилини. Якщо один заїзд має початися об 11:23, то це не може статися пізніше, бо об 11:27 – уже наступний заїзд. А в Бразилії це все летіло шкереберть.
Плюс, це була перша Олімпіада з абсолютно незрозумілими пересуваннями по місту, з арени на арену. На всіх попередніх Іграх журналістам видавали спеціальні перепустки з безлімітною кількістю поїздок. А тут – лише 2-4 поїздки на день. Якщо більше – або плати, або користуйся таксі, тому було дуже складно пристосуватися до цієї системи.
З цікавого згадую історію з Олегом Верняєвим. Наш чемпіон прекрасно виступив, і коли ми чекали на нього у мікс-зоні, до мене підійшов японський журналіст і попросив по можливості перекладати на англійську відповіді Олега.
Цей японець запитав, чи я пишу виключно про гімнастику, і пояснив, що зараз у нього є конкретне завдання: зробити цикл репортажів про Олега Верняєва. Виявилося, що в Японії у нашого спортсмена є великий фанклуб, і він у країні Сонця, що сходить, дуже популярний.
З цим журналістом приїхали ще 5-6 його колег, вони всі пишуть про гімнастику, і їх теж цікавить Олег Верняєв.
Я розповів японському журналісту, що ми пишемо про всі види спорту, потрапляємо за день на 4-5 локацій. І цей пан після мого пояснення підійшов до дівчинки-волонтерки і сказав:
– Цей дядько, здається, не розуміє, про що я його питаю, він погано говорить англійською, несе якусь маячню. Будь ласка, можна, ви мені будете перекладати слова Верняєва?
На цьому наше спілкування з ним закінчилося. Минуло 2-3 дні, він знову зустрів мене, повів у кафе, сильно вибачався, пригостив мене пивом і сказав, що дійсно не повірив, ніби 9-10 репортерів приїхало на Олімпіаду від усієї країни. Бо з Японії приїхало 287 журналістів.
Пхьончхан-2018: корейці просили українця потримати на руках їхніх дітей
На зимовій Олімпіаді в Пхьончхані ми з колегами Любомиром Луканюком та Юрієм Ілючеком оселилися в невеличкому бунгало прямо на березі моря. У перший же день з нами стався казус. Ми казали господарям помешкання про красу Японського моря, як нас вчили у підручниках географії, на що корейці нас поправили, що це не Японське, а Східне море.
На корейській Олімпіаді було багато цікавих історій. Ми з берега моря, міста Каннин, їздили в гори на змагання, і організатори чомусь вирішили, що всі журналісти, які працюють в горному кластері, там і мешкають. Останній автобус із біатлонних змагань відходив одразу після завершення гонок.
Але ж нам ще потрібно було взяти коментарі, попрацювати у медіазоні. Кожної ночі, коли ми поверталися додому, стикалися з проблемою, що стандартний журналістський транспорт уже не ходив. І мені довелося ходити до транспортників, організатори йшли нам назустріч і видавали не звичайні буси, а автомобілі або мікроавтобуси, і трансфером нас доставляли.
Польські вболівальники, наші сусіди біля моря, які їздили на змагання стрибунів з трампліна, швидко зрозуміли ситуацію та постійно супроводжували нас, а ми їх своїм VIP-трансфером доставляли.
У Кореї мене дуже тішив такий ритуал: коли мене бачили місцеві з маленькими дітьми, вони бігли до мене, протягували дитину та просили її потримати на руках. Я, ніби той велетень Хагрід, брав дитину на руки та тримав її. Кожна родина мені казала: "потримайте дитину, вона після цього буде щасливою".
Дійсно, після того, як така велика бородата істота потримає їхню малечу…
Ще одна історія пов'язана з нашими співвітчизниками. У Ванкувері, Пхьончхані, та й у Пекіні у 2022-му Олімпіада припадала на святкування східного Нового року. В Кореї ми стали свідками грандіозного святкування, це було дуже гарно, з феєрверками, шоу.
Було дуже приємно дізнатися, що безпосередньо в новорічну ніч у центрі Каннина, на пляжі, велике фаєр-шоу робить наша група з Дніпра. Вони робили піруети, етюди, циркові й артистичні елементи з живим вогнем.
Ми з ними познайомилися, взяли інтерв'ю, поспілкувалися. Вони розповіли дуже цікаву історію.
Їх запросив оргкомітет Олімпійських ігор-2018, як і ще багато колективів з усього світу, щоб наситити святкову новорічну програму. І ось, коли вони вже були в Кореї, їм приходить дзвінок із рідного Дніпра. Якийсь дуже напористий чиновник ставить рознарядку:
– Завтра о 16:00 в центральному парку свято Масляної, буде присутній керівник області, з вас виступ на 40 хвилин.
Вони відповідають, що не прийдуть, бо знаходяться на іншій половині планети, у Південній Кореї, де виступатимуть на новорічному святі на Олімпіаді. Настає пауза, після якої чиновник каже:
- Тобто, на Масляну ви не приїдете? Так керівнику і передати? Ну дивіться, під вашу відповідальність.
Кацапам на тій Олімпіаді дозволили виступати під своїм прапором буквально за день до відкриття, а вони тільки того й чекали. У той же день всі корейські вулиці і всі вболівальники ходили під триколором, бо їх роздавали безкоштовно.
Токіо-2020: тату Путіна для всіх олімпійських чемпіонів з Росії
Олімпійські ігри в Токіо через пандемію були перенесені на рік, і в Японію я закохався. Японці намагалися зробити все від них залежне, щоб було класно та цікаво.
Першу половину Ігор ми були в ізоляції, яку намагалися не порушувати, але всі розуміли, що іноді потрібно кудись вийти й порушити цю своєрідну комендантську годину.
В Токіо у гімнастиці виступала "нейтральна" команда, вони були допущені. Ми з тим же Любомиром Луканюком якось сиділи в медіа центрі за різними кінцями стола й спеціально голосно спілкувалися.
– Пане Любомире!
– Так, пане Леоніде!
– А правда, що в Росії, якщо ти виграєш золоту нагороду, ти повинен зробити на тілі татуювання Путіна?
А росіяни ж сидять тут поруч, розуміють, про що йдеться й починають прислуховуватись. Любомир і каже:
– А якщо дівчина виграє золото, тоді що?
– Тоді татуювання дельфіна!
Все, ми розважилися, сидимо далі, працюємо. Два чи три російські журналісти кудись зникають, комусь скаржаться, і до мене підходить пресаташе арени і починає делікатно зі мною розмовляти:
– Слухайте, тут така делікатна історія, люди, може, щось невірно зрозуміли. Нам сказали, що ви хочете зараз піти на пресконференцію і влаштувати провокацію, запитати про якісь татуювання?
Я йому відповідаю:
– Ми ж із вами знаємо регламент. В умовах пандемії на пресконференцію запрошуються представники лише тих країн, що виграли медалі. Україна не завоювала медаль, тож ми туди навіть потрапити не могли.
Пресаташе повертається до своїх супутників і каже:
– Я ж вам казав, що то якісь божевільні росіяни. Такого просто бути не може.
Ми посміялися і розійшлися. Такий у нас був невеличкий тролінг.
Пекін-2022: Golden Gate
Зимову Олімпіаду в Китаї у 2022 році всі журналісти називали Golden Gate. Нас там тримали ніби в золотій клітці, абсолютно нікуди не випускали. Ми були в наджорстокому периметрі. Відкривався паркан готелю, заїжджав автобус, висаджував журналістів, і так само нас забирали на змагання.
ПЛР-тести зранку та ввечері. Вийти неможливо. Я намагався з охоронцями поговорити, вони від мене дістанціонувалися.
Однак треба віддати належне, китайці робили все, щоб Олімпіада пройшла гарно, дисципліновано, класно. Волонтери дуже старалися. Ми прекрасно знали, що там, де десять волонтерів, обов'язково є товариш головний. Причому був і інший товариш, що спостерігав і за головним, і за волонтерами. Така вже у них ієрархія.
Ті, хто палив у нашій делегації, швидко зіткнулися з проблемами. Цигарок не було можливості купити, бо нікого не випускали, на олімпійських об'єктах та у медіацентрі вони не продавалися. Тоді наші курці почали давати охоронцям, як на зоні, гроші. Ті виходили, купляли місцеві цигарки й тихенько потім їх передавали. І віддавали решту всю до юаня, собі не хотіли нічого залишати.
Був момент, коли ми їхали в автобусі на змагання, мені дуже сподобалася гарна будівля. Я відкрив віконце, щоб зробити декілька фотографій. З першого ряду піднявся китайський спостерігач з акредитацією журналіста, зачинив переді мною вікно й сказав непоганою англійською:
– Не треба цього робити. Ми маємо їхати з точки А в точку Б, не відчиняючи двері та вікна й ніде не зупиняючись.
Трошки легше стало, коли ми переїхали в гори, спостерігати за змаганнями гірськолижників та фрістайлістів. Там було більше простору й трохи нам вдалося відпочити.
Нагадаю, що це була перша Олімпіада, де весь сніг на змаганнях був штучним. Змагання проводилися там, де природний сніг не випадав. На сьомий чи восьмий день Ігор у Китаї повалив справжній сніг.
І виявилося, що організатори до цього були не готові. Вони видали волонтерам якісь лопати, совки. Але ті прибирати, замітати сніг не могли, бо просто не вміли.
Ми для себе зробили висновок, що китайці для себе зимову Олімпіаду вибороли, організували її, але з натуральним снігом зустрітися були не готові.
Станислав Матусевич, Максим Розенко, Чемпіон
