Це дуже велика честь: Кирило Марсак – про олімпійську атмосферу, вірусний гопак, і гордість бути українцем
Вже у вівторок на Олімпійських іграх у Мілані розпочнеться боротьба між чоловіками-одиночниками у фігурному катанні. Саме в цій дисципліні Україну представлятиме єдиний атлет – Кирило Марсак, для якого ці Ігри стали логічним підсумком складного, але надзвичайно важливого етапу кар'єри.
Кирилу 21 рік. Він родом із Херсона – міста, яке після початку повномасштабного вторгнення стало символом стійкості та боротьби. Саме війна змусила спортсмена змінити не лише місце тренувань, а й фактично весь хід життя.
За запрошенням фінського фігуриста Вальтера Віртанена Марсак переїхав до Фінляндії, де отримав можливість продовжити кар'єру. Тренувальний процес нині проходить під керівництвом Аліни Майер-Віртанен – дружини Вальтера.
Поточний сезон став для Марсака одним із найуспішніших у кар'єрі. Він продемонстрував стабільно високий рівень виконання технічних елементів (в арсеналі його стрибків четверний сальхов, четверний лутц та потрійний аксель), що дозволило здобути олімпійську квоту на кваліфікаційних змаганнях у Пекіні. А виступ на чемпіонаті Європи завершився історичним для України результатом – восьмим місцем, найкращим показником за останні 26 років.
В Олімпійському селищі панує святкова атмосфера, на льоду – чітко вибудувана система підготовки, а в навушниках перед стартом – незмінний Eminem. Ми поговорили з Кирилом про імпровізацію, яка зробила його героєм соцмереж, підтримку тренерів, що фактично врятували його кар'єру, та про те, що означає бути українським спортсменом у час, коли спорт і країна мають значно глибший сенс, ніж просто результат на табло.
– Кирило, твій танець під час церемонії відкриття став справжнім хітом у соцмережах. Що тебе надихнуло? Це була імпровізація чи заздалегідь запланований номер?
– Це була більше імпровізація. Я просто подумав, що треба зробити щось прикольне, таке, що запам'ятається людям, які дивитимуться церемонію. І от якось імпровізовано вийшов такий гопак.
– Напередодні церемонії у мережі з'явилося ваше спільне фото з Вадимом Колесником (американський танцюрист на льоду українського походження – прим.). Ви спілкуєтеся, підтримуєте контакт?
– Насправді ми вперше нормально поспілкувалися саме в наметі, коли чекали на церемонію відкриття і готувалися представляти свої країни. Я знав його раніше, а він мене – ні. Там вдалося познайомитися ближче, і тепер, думаю, будемо підтримувати одне одного.
– Яка загалом атмосфера зараз в Олімпійському селищі? Чи вже встиг обмінятися значками – ця традиція ж нікуди не зникає.
– Так, у нас вже досить серйозна колекція значків. Я мешкаю з нашим шорт-трекістом Олегом Гандеєм. Атмосфера в селищі дуже приємна: всі дружелюбні, всі посміхаються, радіють. Це справді таке свято життя.
– Біатлоністка Олександра Меркушина зізналася, що на цих Іграх активно стежитиме за фігурним катанням і вболіватиме за тебе. А ти сам слідкуєш за іншими видами спорту?
– Звісно, я намагаюся слідкувати за всіма видами, в яких представлена Україна. Але, на жаль, не в усіх добре розуміюся.
– Як зараз проходить тренувальний процес? Чи відрізняється він за відчуттями від підготовки, наприклад, до чемпіонату Європи?
– Тренувальний процес проходить дуже добре. Насправді ми робимо все те саме, що й раніше. Так само готувалися і до чемпіонату Європи, і до інших стартів. У нас є своя система підготовки: що ми робимо до змагального дня і безпосередньо в день старту. Ми чітко її дотримуємося.
– А можливо ти маєш якісь особливі ритуали або звички перед виходом на лід, які допомагають налаштуватися?
– Перед короткою програмою обов'язково треба послухати дві пісні Eminem – Lose Yourself і Till I Collapse. Тоді з'являється правильний настрій і достатньо мотивації на прокат.
– Ти неодноразово розповідав, що коротка програма присвячена твоєму татові, який зараз захищає Україну на фронті. Чи вдається вам бути на зв'язку під час Олімпіади?
– Так, звісно. Він телефонував мені вчора, ми спілкувалися. Він мене підтримує і буде слідкувати за виступами.
– Твоя тренерка Аліна Майер-Віртанен та її чоловік Вальтер відіграли дуже важливу роль у твоїй кар'єрі після початку повномасштабного вторгнення. Які головні уроки або знання вони тобі дали?
– Вони прийняли мене, можна сказати, як свого. Допомагали тоді й допомагають до сьогодні, завжди дуже по-доброму до мене ставляться. Якщо говорити про знання, то у нас з'явилася суперчітка система: кожне тренування детально прописане. Це додало дисципліни, бо є конкретний план і розуміння, як саме працювати.
– За чим ти найбільше сумуєш в Україні, окрім рідних і друзів?
– Усі речі я, по суті, перевіз до Фінляндії, але дуже не вистачає української їжі. Якоїсь київської котлетки або вареничків.
– Борщик у "Пузатій хаті"?
– Так, так! (з посмішкою – прим.)
– Що для тебе означає бути українським спортсменом саме зараз? Які це виклики і яка відповідальність?
– Для мене це насамперед велика гордість – представляти Україну на таких великих стартах, розповідати нашу історію і показувати людям за кордоном, що війна в нашій країні все ще триває. Це дуже велика відповідальність, але й величезна честь.
– І наостанок: як виглядає твій ідеальний вихідний, коли не потрібно виходити на лід?
– Лежати вдома на дивані, дивитися телевізор або грати в ігри. Оце ідеальний вихідний для мене.
Попереду в Кирила Марсака – головний старт чотириріччя. 10 лютого о 19:30 за київським часом він вийде на лід у змаганнях чоловіків-одиночників, аби представити Україну на Олімпійських іграх у Мілані. Трансляція Ігор доступна на телеканалах Євроспорт 1 та Суспільне Спорт.
