Історична перемога "синьо-жовтих": репортаж з матчу Україна — Марокко
Якщо у першому матчі з Іраком (1:2) можна було відзначати групи іракських фанів у співвідношенні як 1 до 2 000, то тут уже 1 до 20 000. І у цьому навряд чи є перебільшення. Площа перед стадіоном "Жоффруа Гішар" у Сент-Етьєні була заповнена марокканськими фанами: причому від маленьких хлопчиків та дівчаток до старших дідусів, один із яких був одягнений у костюм лева. Це й не дивно, адже всі ці люди мешкають тут, тож прийшли на футбол цілими родинами.
Марокканцями був заповнений простір: вони махали велетенськими прапорами, запалювали петарди, співали й танцювали, передрікаючи свою перемогу, навіть рахунок називали — 2:0. За хвилин 45 до початку гри перед стадіоном була справжня канонада петард. Запитав жінку зі штабу організаторів "Чому їм це дозволяють?". Пані керівничка медіа-центру з Ліверпуля лише розвела руками, сказавши, що в Англії таке було б неможливо. А я лише отримав підтвердження почутого раніше, що тут поліція не може собі дати ради з вихідцями з Африки.
Чаша стадіону, очікувано, була повністю червоно-зеленою. Поодинокі синьо-жовті прапори самотньо майоріли посеред цього моря марокканських брав. Коли на арені звучали традиційні фанівські хіти, як скажімо, Freed from desire, увесь стадіон високо стрибав у такт, і українські вболівальники робили це в одному пориві з опозиційним фанами. Усе виглядало доволі гармонійно.
Щодо самого футболу, Руслан Ротань зробив одну зміну у порівнянні з першим матчем проти Іраку. Замість Максима Таловєрова на поле вийшов Володимир Салюк, таку ж заміну наставник олімпійців зробив на 72-й хвилин попереднього матчу, після чого наша збірна пропустила вирішальний м’яч. Але, вочевидь, Ротань керувався іншими показниками, роблячи свій вибір.
Першим за регламентом організатори увімкнули мелодію нашого славня. Акорди почали лунати за такого марокканського галасу, що навіть наші гравці не почули початок національного гімну. Здається, першим збагнув, що уже час співати воротар Кирило Фесюн: він поклав руку на серце й, повернувшись до решти хлопців, підказав, що "вже почалося". Галас переріс в оплески упродовж виконання гімну України: виглядало на підтримку. Національну тему нашого опонента співав уже весь стадіон: "Жоффруа Гішар" був заповнений майже на сто відсотків (42 тисячі), лише на трибунах за кутовими прапорцями проглядалися місця.
Кожна наша атака супроводжувалася свистом, кожна їхня підбадьорливим гулом: яскраво виражений гостьовий матч. Попри тиск трибун наші виглядали з перших хвилин доволі спокійно і швидко заробили перший штрафний: щоправда, подача від Криськіва з правого флангу адресата не знайшла. Але помилка Мартинюка, який під тиском віддав м’яч на хід супернику, ледь не створила нам проблеми: ситуація була загрозливо, але, врешті після кількох навісів, Батагов вибив м’яч з меж штрафного майданчика. Подачі зі штрафних також були дуже силовими й гострими. Хакімі виділявся на фланзі, але не лише він: "крутили" шиї нашим вихованець Барселони Еззалзулі, який нині грає у Бетісі, Бен Сагір з Монако, Ель-Ханус з Генка і не лише вони.
Ашраф Хакімі та Руслан Ротань
Та все ж перший гольовий шанс створили ми. Хлань, перехопивши, пройшов, й потужно пробив, однак 35-річний Мунір відбив на кутовий. На це відповів Хакімі, обігравши Мартинюка та закрутивши у лівий верхній кут: м’яч пройшов вище. А на 22-й хвилині Україна забила! Мартинюк віддав на Брагару, котрий обіграв опонента і віддав пас точно у центр на неприкритого Криськіва, удар якого у дотик був точним! І це 1:0!
Марокканці одразу ж понеслися відігруватися, але ми могли їх покарати. На 30-ій хвилині Макс Хлань вистрибнув чи то як Джордан або ж Рональдо після навісу справа: Мунір знову врятував.
Від свисту марокканців просто в’янули вуха. В останні 5 хвилин першого тайму команди влаштували гру на відкритих курсах, обмінюючись гострими атаками. Забити могли одні й інші, з певною перевагою моментів у суперників, але все завершилося добре для нас. Цього разу, на відміну, від Іраку, ми зуміли забити гол, який додав нам впевненості й віри у майбутнє.
Після перерви марокканці почали накочувати одну атаку за іншою, фактично закривши нас у своїй зоні. У цей момент виніс м’яча подалі від воріт виглядав порятунком. Був момент, коли Еззалзулі не дотягнувся до прострілу, коли м’яч пролетів повз Рубчинського.
Марокканці почали крутити каруселі перед нашою карною зоною, двічі виводячи своїх на ударні позиції по центру воріт перед штрафним майданчиком, але удари Біляль Ель-Хануса з бельгійського Генка летіли трохи вище поперечини. Майже одразу за цим Фісюн потягнув сильний удар метрів з 22 від Аміра Річардсона з французького Ле Гавра, і у цій же атаці накрив добивання, якому також завадили наші оборонці. У цей час перевага Марокко стала очевидною.
На жаль, фактичні господарі поля зуміли її реалізувати. Рахімі вивели сам-на-сам з Фісюном і Салюк зачепив нападника. Рефері призначив пенальті й показав жовту картку, але марокканці вимагали вилучення за фол останньої надії.
Хакімі взяв м’яча, на одинадцятиметровій позначці чекав Еззалзулі , але капітан, певне, сказав молодому гравцю, що бити має той, хто "заробив" пенальті, й відав м’яч Рахімі, котрий якраз надійшов. Нападник Аль-Айна уже готовий був бити, але тут рефері побіг дивитися ВАР з приводу можливого вилучення: стадіон почав шуміти, як несамовитий. Рефері повернувся від монітора і в оточенні гравців обох команд показав червону Салюку. Ось так нам "щастить" на ВАРи — давня тема…
Рахімі забив, від крику на стадіоні хотілося сховатися у підвал. Ми ж отримали подвійне покарання. Марокканці продовжували святкувати, запалюючи й кидаючи петарди, поле стадіону затягло червоно-зеленим димом: усе як на матчах, для прикладу, на Півдні Франції. Відверто кажучи, уже відвикнув від такого хаосу на матчах збірних — усе ж на міжнародних іграх УЄФА перевірка фанів більш ретельна.
Після того, як рахунок зрівнявся Ротань зробив потрійну заміну: Таловєров, Очеретько та Краснопір вийшли замість Криськіва, Брагару та Сікана. Наші спробували одразу ж відновити "статус кво". Хлань пройшов до штрафного майданчика метрів 30, проштрикнув м’яч на Краснопіра, який, проте, пробити марокканського голкіпера не зумів. Уже у наступній атаці Максим знову "тероризував" оборонні редути азіатів й заробив штрафний біля лівого краю штрафного: сам Хлань вирішив закрутити у дальній кут, але не влучив.
Штрафний у відповідь бив Еззалзулі: Фісюн витягнув м’яч з-під поперечини. На 74-ій замість Михайленка вийшов Федор. Українцям у цей час було дуже важко. Марокканці "навалювали" одну атаку за іншою, більшість з комбінацій завершуючи ударами. Нашим зрідка вдавалися контрвипади, але якісного завершення вони не приносили.
Під кінець основного часу марокканці підсилили тиск: знову фінтили у нашому штрафному й били. Хлопці у ці моменти захищалися як леви: сейви робив Фесюн, лягали під удари польові гравці. Організовувати атаки у відповідь у меншості стало значно важче, відтак синьо-жовті намагалися тримати лінію оборони вище. Знову пройшов розрізний пас: на ворота Фесюна вийшов Ель Мехді, але наш голкіпер вчергове врятував.
Те, що сталося за три хвилини до завершення доданих 10 хвилин — ознака сильної волі й терпіння цієї команди. Уже у компенсований час, наша команда перевела гру до воріт суперника: склалося враження, що марокканці втомилися після невдалих спроб забити переможний м’яч.
Верхова дуель Рубчинського
І перемога прийшла до нас. Вирішальна атака стала відповіддю на усі ігрові страждання, які з честю витримала наша команда. Рубчинський перевів м’яч праворуч на Федора, то прострілив, а Краснопір у падінні переадресував м’яч у порожні ворота. У пергу мить навіть не повірилося, що немає офсайду. Але арбітр чітко вказав на центр поля! "Тааааааааак!" - вигукнув я у тиші, яка цієї миті запанувала на стадіоні "Жоффруа Гішар". Така приємна українському вуху тиша. Тиша радості й умиротворення. Який же це був приємний контраст після 90 хвилин галасу, який тиснув на голову.
Марокканці здійснили відчайдушний штурм, але Фесюн цього вечора був просто неперевершений: він знову вибив м’яч кулаком, а в останній небезпечній атаці м’яч пролетів повз штангу. Бо заслужили. Заслужили своїм прагненням і самовідданістю. Тож буде не зайве сказати хлопцям "Браво!"
Як і на Євро-2024, у другій грі перемагаємо. І знову, як і там — три команди мають по три очки після двох турів. Дежавю. Чекаємо третього туру.