Середа зізнався, що завадило поборотися за олімпійську медаль
Українець Олексій Середа виступив у фіналі Олімпійських ігор 2024 у стрибках у воду з вишки 10 м.
18-річний спортсмен за шість раундів набрав 426,90 балів (67,20; 66.60; 66.30; 75.60; 64,80; 86.40), що дозволило посісти лише восьме місце. Зазначимо, що він єдиний представник України в особистих змаганнях на вишці серед чоловіків.
Після виступу Середа поспілкувався з українськими журналістами у міксзоні.
— Що пішло не так з самого початку?
— Я ледь до фіналу потрапив, ще б трохи і не потрапив взагалі. Ну і з першого стрибка зробив не свій варіант, цей стрибок я стабільно роблю на 8+ балів, а зараз погано зробив. Не знаю, що пішло не так. Звичайно, якщо так подивитися, у мене була травма, я не підготувався, не виконав всі обʼєми, які потрібно було, почав стрибати за місяць, але хотілося б більшого. На попередніх змаганнях я гарно відстрибав, ну, відносно, з таким результатом я був би четвертим, напевно, але все одно цього б не вистачило.
— Ти кваліфікацію найкраще пройшов зі всіх цих трьох раундів.
— Так, попередні змагання були найкращі. Але я скажу, що це більш чудо трапилося, а не те, що я цього очікував. Бо я не очікував, я на розминках так не стрибав. Це, що я зараз відстрибав, приблизно так я і мав.
— У чому бачиш основну проблему? Травма завадила?
— Думаю, що так. Я майже три місяці нічого не робив.
— А як ти зазнав травми?
— На тренуванні. Я стрибав з вишки 10 м, у мене вилетіло плече. Після цього була операція, я відновлювався 2,5-3 місяці і я лише тут, в Парижі, стрибнув два стрибки в індивідуальних змаганнях, до цього я не стрибав.
— Ти завжди перші стрибки робиш краще, а 4-5, як бачимо, не є улюбленими, а тут вийшло навпаки, за останній стрибок навіть були вісімки.
— Я взагалі почав погано. Навіть не знаю, з чим це повʼязувати, можливо, психологічно важко.
— Ви приїхали у селище одні із перших та їдете останніми. Три тижні ви пробули в олімпійській атмосфері, багато хто каже, що можна перегоріти, що набридає. Як для тебе?
— Мені взагалі подобається атмосфера тут, не думаю, що це завадило результату, це все ж таки травма. Скоріш за все, неповноцінна підготовка.
— Ти не заганявся, коли хтось медалі бере, а тобі ще виступати?
— Та ні. Порівнювати види спорту, трохи… Якщо подивитися, за всю історію українських стрибків у воду є три медалі. І то у дівчат, у синхронів. В індивідуалів не було жодної медалі. Я сам обʼєктивно бачу, що це дуже важко, тут потужні суперники, з якими важко змагатися.
— Після Олімпіади хочеться відпочити чи будеш далі працювати?
— Та я попрацював 1,5 місяці, то не втомився. Мені тренер дасть відпустку, бо три роки поспіль після Токіо я змагався, їздив на збори. Думаю, передусім потрібно відпочити не фізично, а морально.
— Тобі ще потрібне відновлення для руки, реабілітація?
— Ні, це я вже пройшов, її потрібно просто закачувати та приводити в тонус. Це все. А так, я вже відновився, обʼєм рухів повністю відновлений.
— Про Лос-Анджелес вже думаєш? Тобі буде лише 22, тобі можна ще далі думати.
— Бачите, що таке спорт. Три роки працюєш заради одних змагань, а в підсумку… все дарма.
— Це досвід.
— Ну Олімпіад в життя максимум 5. І коли з однієї з них ти їдеш без медалі, це прикро.
— А ще, коли перед ними ти береш всюди медаль на чемпіонатах.
— Так, реально. По факту, це те ж саме. Навіть тут суми балів були менші, ніж на ЧС. Тут не вибороти медаль — розчарування жорстке.