Ковтун: Будемо працювати, щоби, можливо, на наступних Олімпійських іграх було "золото"

Український гімнаст Ілля Ковтун завоював срібну медаль Олімпійських ігор-2024 у своєму коронному видові — у вправах на паралельних брусах. Після свого успіху новоспечений срібний призер відповів на запитання Олександра Гливинського.

— Отож, Іллє, срібний успіх, сприймаємо його саме так?

— Так, я вважаю, що це успішне виконання комбінації. Можна було трішки краще, звісно, але я задоволений, тренер задоволений. Я вважаю, що всі дуже задоволені.

— Ви виступали першим, вчора ми якраз розмовляли з вашими колегами, що це непросто, бо судді придивляються, притримують оцінки. Як вам було? Були такі думки чи абстрагувалися?

— Трішки мав страх, але мав страх лише за те, що мав вийти першим і зробити максимум. Лише за це я хвилювався, але я вийшов, зробив все, що міг, і зараз бачимо кінцевий результат.

— Коли спостерігали за іншими, дуже хвилювалися?

— Ні, бо я знав що я зробив все, що міг на цих змаганнях, на цій справі. Тому не було багато хвилювання: ти зробив все, що міг, а далі вже як буде.

— Срібло це круто, але запитаю за китайця, у нього і складність була і такі бали у кваліфікації. З ним було реально боротися?

— Так, зі всіма реально боротися. Це спорт, як я казав і раніше. Тут багато стресу, емоцій, переживань, тому зі всіма можна боротися. Але, як ми бачимо, він дуже добре робить бруси, і в Токіо став олімпійським чемпіоном і тут. Подивимося, як буде у Лос-Анджелесі.

— Що потрібно додати, який ще потенціал, щоби боротися за золото?

— Зараз будуть змінюватися правила з нового року, ми переходимо із 10 елементів на 8, тому ми будемо ускладнювати елементи, робити складніше це все. І після перших двох років можна дивитися, де ти можеш бути конкурентом.

— Для вас нові правила — кращі?

— Кращі для всіх, бо 8 елементів це - не 10. Це вже трохи легше, але зараз гімнастам потрібно робити складніші елементи, може бути більше травм, але це буде цікаво.

— Сьогодні у 4-х фіналістів були й зриви, і дуже серйозні огріхи, це хвилювання, психологія чи просто йшли ва-банк, на вашу думку?

— Не знаю, як у всіх, але я вважаю, що так, багато хто ставив це все на кон. Спортсмени багато тренувалися, і Олег, бачите, останній шанс у нього був, я вважаю, він теж хвилювався дуже. І Лукас Даузер за місяць до змагань мав травму, щось із біцепсом було, всі ставили багато на кон, тому були огріхи або ж невдачі.

— У вас також була травма наприкінці минулого року, операцію робили, наскільки вдалося відновитися за цей час?

— Відновився дуже добре, бо вже через, можливо, 17 днів після операції, я почав ходити. Річ у тім, що, на жаль, не було часу пробувати ходити, кульгати й т.д. Я почав тренуватися через 3 тижні, був на фізіотерапії у Німеччині. Вважаю, що мені вдалося дуже добре підготуватися до змагань та все це зробити.

— Чи будете ще стартувати у цьому сезоні? В Угорщині ще буде Кубок світу, як відомо.

— Так, але, на жаль, я не буду там, бо я зробив операцію і зробив плюс-мінус 50 відсотків відновлення: я лише почистив ногу, а є ще проблеми зі зв’язками. Після Олімпіади буду знову обстежуватися, будемо дивитися, що робити далі, бо нога ще трохи турбує.

— Ви плануєте довго відпочивати?

— Я не планую зараз саме відпочинок, я планую реабілітацію та відновлення свого тіла, бо працювали на максимум. Це буде і тренування, і відпочинок, це не буде пауза.

— Наскільки ця медаль для вас важка? Ви стояли на п’єдесталі зі скромною усмішкою, що всередині було?

— Я на змаганнях дуже скромний. Тренер так навчив з дитинства, що на змаганнях треба бути сором’язливим, а вже вдома ти можеш радіти. Це дуже багато для нас значить, бо ми пройшли дуже багато проблем і з ногою, і у спорті. Через те, що я іноді багато тренуюся, то із координацією з’являються проблеми. Я вважаю, що це більше не для мене результат, а для мого тренера, тому що вона жінка і показала такий результат у чоловічій гімнастиці.

— Якщо не помиляюся, здається, ви казали, що найгірше — це 2 і 4 місце. Що зараз думаєте?

— Так, найгірше 2 і 4 місце, але це був останній мій шанс на медаль і я вважаю, що 2 місце зараз це дуже добре. Але будемо працювати, щоби, можливо, на наступних Олімпійських іграх було перше.

— Коли буде перше місце, на яке емоційне святкування ви здатні?

— Ще не знаю, спочатку зателефоную батькам та сестрі, бо вони дуже хвилюються. А там вже подивимося, як святкувати.