Богдан Ядов — про батька в ЗСУ і дружину-росіянку

Український дзюдоїст Богдан Ядов, який представлятиме збірну України на Олімпійських іграх-2024, у коментарі для кореспондента Чемпіона Максима Розенка розповів про те, як його батько пішов служити у ЗСУ та проблеми його дружини-росіянки з отриманням українського громадянства.

— Розкажи про батька, як він потрапив до ЗСУ?

— Мій батько півтора року тому сказав, що все життя прожив у цій країні, вона все для нього дала, і він має піти та допомогти, як може. І тому з березня минулого року батько став на захист України.

— Скільки йому років?

— 56.

— Як ти відреагував на його рішення?

— Батько спочатку нічого мені не сказав, я дізнався вже коли він був у частині. Я тоді готувався до чемпіонату світу, який мав відбутися на початку травня 2023 року. Але ми на нього не поїхали, бо там були росіяни. Тоді він не хотів казати, щоб я не нервувався. Але потім я почав йому телефонувати, а він не бере слухавку, і я зателефонував мамі, вона сказала, що батько ввечері зателефонує і все розповість.

Звісно, я хвилююсь за нього кожного дня, і тоді хвилювався. Але батько одразу мені пояснив, що хоче допомогти цій країні всім, чим може. Я пишаюсь ним, але сподіваюсь, що скоро він вже повернеться додому, бо я його вже довго не бачив. І я сподіваюся, що він зможе побачити мій виступ. Не знаю як там у нього зі зв'язком. Батько завжди мріяв подивитись Олімпійські ігри та мій виступ. Взагалі, я мріяв, щоб він особисто побачив мій виступ, можливо в Лос-Анджелесі вийде, візьмемо його із собою.

— Можливо твій тато здобув якесь звання?

Про звання не знаю якщо чесно. Мій батько обмежено придатний. Він робить у збройних силах те, що може. Одного разу він розповідав, що допомагав забрати поранених із фронту. Він робить те, що може, а про звання я ніколи не цікавився.

Він мені мало що може розповідати. Але я розумію, якщо тато дзвонить у більш менш нормальному настрої, то все добре. Якщо більш сумний, то... Як тоді, коли він сказав про поранених.

— Розкажи про свою дружину (дружина Богдана, Дар'я — росіянка. — ред.)

— Я та вся родина мріє, щоб вона нарешті отримала громадянство. Знаєте, я на початку переймався через те, що вона не отримує його, хоча дуже хоче. В мене була можливість, мені родина дзюдо хотіла допомогти, щоб моя мама та дружина виїхали закордон і жили в Європі. Але дружина сказала, що вона приїхала в Україну, що ця країна її прийняла, і вона буде тут жити. Вона виїхала тільки на кілька місяців, коли була вагітна, і повернулася сюди народжувати. І зараз вона постійно тут.

Я раніше за це хвилювався, а зараз я її вважаю українкою. Вона вивчає нашу мову, і до речі, вже набагато краще розмовляє. Ми з нею в кіно ходимо, дивимося фільми українською. Для мене та всіх моїх близьких вона українка. Я звісно, сподіваюсь, що мені одного разу зателефонують і скажуть, що твоя дружина може отримати громадянство, але зараз вже не настільки.

— А є історії в дзюдо, що в когось також батько служить в ЗСУ?

З нашої команди, якщо чесно, я не знаю. Але нещодавно, не можу сказати, що це мій друг, він тренувався разом зі мною і був ліпшим другом Вадима Чернова, то він пішов захищати нашу країну і, на жаль, загинув минулого року. Шкода, що ми не спілкувалися так, не товаришували, але тренувалися разом. Зараз Вадим виборов бронзу на Кубку Європи, і присвятив її загиблому другу.

— Росія мала велике лобі у світовому дзюдо. Яка зараз ситуація? Чи варто очікувати їхнього повернення?

— Ну якщо чесно, в дзюдо вони повернулися. Їх не допустив МОК, а не дзюдо, але мені здається, що їх лобі у світовому дзюдо стало менше. На початку Міжнародна федерація дзюдо не хотіла відходити від цього, але з часом вони починають розуміти, що це треба робити. І те, що МОК допустив лише 4 спортсменів, які потім відмовилися виступати, має позитивно сказатися, щоб наша Міжнародна федерація потроху відходила від того, що Росія — одна з частин великого дзюдо.

— Це трохи дивно, бо у вас не так багато було росіян у керівництві, як у боротьбі, наприклад, але у них такі впевнені позиції...

— Взагалі росіянин був президентом європейського союзу. Потім, я так розумію, у Міжнародній федерації вони, можливо, не були на перших ролях, але дуже гарно спілкувалися з тими, що були на перших ролях. Також їхній президент був почесним членом. У нас раніше було дуже багато змагань, які проходили в Росії. Але зараз вже потроху від цього відходимо далі й далі.