Сочі-2014: золота естафета біатлоністок та російський допінг на тлі Революції Гідності
12 років тому в російському Сочі відбулися найуспішніші зимові Олімпійські ігри в історії України. Принаймні, якщо говорити про біатлонну збірну, що досягла вершини, яку, вочевидь, нам у цьому виді спорту дуже нескоро вдасться підкорити знову.
Початок лютого 2014 року був надзвичайно турбулентним часом для нашої країни. З одного боку, ще не почалася кривава російсько-українська війна, яка досі тягнеться, Крим був українським не лише де-юре, а й де-факто, а долар коштував лише 8 гривень. Та все ж у центрі Києва третій місяць тривала Революція Гідності, під час якої десятки й сотні тисяч, а в окремі дні мільйони людей боролися проти проросійського режиму президента Віктора Януковича.
Українські олімпійці, які все життя готувалися до цієї найважливішої події у своїй кар'єрі, не могли повністю зосередитися на своєму виступі. Та це все ж не завадило чотирьом дівчатам стати справжніми героїнями на території країни, яка зовсім скоро стала ворожою...
Олімпіада між морем та горами
Вибір місця проведення – російського курортного міста Сочі – з самого початку викликав чимало запитань через субтропічний клімат регіону, проте організатори пообіцяли зробити ці Ігри найсучаснішими та найдорожчими в історії. За право приймати XXII зимову Олімпіаду Сочі боровся з південнокорейським Пхьончангом та австрійським Зальцбургом. Особливістю Олімпіади-2014 стала концепція двох кластерів: Прибережного та Гірського.
У Прибережному кластері (Олімпійський парк в Адлері) на березі Чорного моря звели шість стадіонів. Там змагалися хокеїсти, ковзанярі, фігуристи та майстри шорт-треку. Головною ареною став стадіон "Фішт", де відбулися грандіозні церемонії відкриття та закриття.
Гірський кластер (Червона Поляна) приймав лижників, біатлоністів, сноубордистів та саночників. Відстань між кластерами становила лише 48 кілометрів, що дозволяло в один день побачити й пальми біля моря, і снігові схили Кавказьких гір
Найдорожчі Ігри в історії
Олімпіада 2014 року встановила абсолютний рекорд за вартістю. На підготовку було витрачено близько 51 мільярда доларів. Більшість інфраструктури – від доріг і тунелів до електростанцій та самих спортивних об'єктів – будували з нуля. Проте за блиском нових арен ховалися численні корупційні скандали та звинувачення в нецільовому використанні коштів. Крім того, світ був занепокоєний екологічними наслідками масштабного будівництва в заповідних зонах.
Та попри скажені гроші, витрачені на проведення Ігор у Росії, не обійшлося без "дешевих" курйозів: під час церемонії відкриття за задумом п'ять великих сніжинок повинні були розкритися і перетворитися на олімпійські кільця. Одна з них в останній момент не розкрилася. І це при тому, що до цієї події організатори готувалися аж два з половиною роки...
Україна в Сочі: тріумф крізь сльози
Нашу країну на XXII зимових Олімпійських іграх у Сочі представляли 43 атлети, які виступали в 9 видах спорту. Усього ж було розіграно 98 комплектів медалей у 15 видах. Вісім видів належали до льодових: бобслей, санний спорт, скелетон, хокей з шайбою, фігурне катання, ковзанярський спорт, шорт-трек і керлінг, а решта – лижні змагання: гірськолижний спорт, сноубординг, фрістайл, біатлон, лижні перегони, стрибки з трампліна та лижне двоборство.
Для української делегації ці Ігри стали найважчими в емоційному плані, адже виступи проходили на тлі трагічних подій Революції Гідності в Києві. Попри величезний психологічний тиск та бажання частини команди залишити Ігри на знак протесту, українські олімпійці вирішили боротися до кінця.
Закономірна медаль Віти Семеренко
12 років тому українська жіноча біатлонна збірна була настільки потужною, що кожна біатлоністка з легендарного квартету могла претендувати на медалі не лише в естафеті, а в особистих гонках. І довго чекати нагороду не довелося: вже в першій гонці Віта Семеренко відкрила лік медалям України в Сочі-2014. До цього біатлоністка з Сумщини три роки поспіль брала медалі на головних стартах сезону – чемпіонатах світу, причому у 2012-му і 2013-му здобувала бронзу саме у спринті.
Однак олімпійський сезон був для Віти Семеренко дуже непростим. Після перенесеної хвороби її результати в особистих гонках не вражали, однак до головного старту в кар'єрі вона все ж змогла підійти на піку форми. Два нулі на вогневих рубежах, гарна швидкість на дистанції – і українка підіймається на третій щабель п'єдесталу пошани, програвши лише словачці з російським минулим Анастасії Кузьміній та улюблениці місцевої публіки Ользі Вілухіній. Останню згодом дискваліфікували через допінг, тому бронза Віти Семеренко через роки перетворилася на срібло.
Гарні шанси здобути в тому спринті особисту медаль мала й сестра-близнючка Віти – Валентина Семеренко, проте її підвів промах на стрільбі стоячи, який відсунув її лише на 12 місце. А Олена Підгрушна, яка виступала у статусі чинної чемпіонки світу, стала лише 26-ю.
Втрачений шанс Валентини Семеренко
Для обох сестер Семеренко виступ у спринті давав гарні сподівання на нагороди в переслідуванні. На жаль, Віти на другу поспіль топову гонку не вистачило, а ось Валентина виходила з останнього вогневого рубежу другою, з перевагою у 14 (!) секунд над третім місцем та аж 17 секунд над четвертим. Здавалося, що нагорода вже точно не втече від українки, однак на останнє коло в неї не залишилось сил. Як підсумок – прикре п'яте місце, яке на Олімпійських іграх не цінується.
На пік функціональної форми Валентина Семеренко вийшла за рік, коли боролася за Великий кришталевий глобус та стала чемпіонкою світу в гонці з масовим стартом. У Сочі ж у масстарті наші дівчата були далекими від боротьби за нагороди. Можливо, дещо берегли сили на естафету, яка завершувала програму біатлонного турніру.
Між переслідуванням та масстартом відбулася ще індивідуальна гонка, де найкращою серед українок стала наймолодша – на той час 23-річна киянка Юлія Джима. З одним промахом вона посіла 7 місце, проте за умови чистої стрільби Джима стала б бронзовою призеркою. Схожа ситуація і в Олени Підгрушної – 8 місце з одним промахом, вона була повільнішою за Юлію лише на 9 секунд.
Золота естафета у складний для України час
Головний успіх України стався 21 лютого, наступного дня після "кривавого четверга" у центрі Києва. Українська жіноча біатлонна збірна у складі Віти Семеренко, Юлії Джими, Валі Семеренко та Олени Підгрушної ще до гонки була фаворитом за котируваннями букмекерів, та й в усіх естафетах того сезону незмінно була на п'єдесталі.
Водночас медаль українкам у жодному випадку не була гарантована, адже конкуренція просто зашкалювала. Норвежки, росіянки, німкені, француженки чешки, білоруски – за певного збігу обставин всі вони мали реальні шанси опинитися на п'єдесталі, тож переживання були неймовірні, хоча спринтерська бронза Віти Семеренко трішки зменшила тягар відповідальності.
Українки провели практично ідеальну гонку, яка мала б увійти в підручники з історії біатлону, якщо такі, звісно ж, існують. Дещо несподіваним був вибір Віти Семеренко як стартерки, адже зазвичай ця роль діставалася Юлії Джимі. Проте тренерський штаб вочевидь ухвалив рішення посилити стартову ланку.
Передати естафету Джимі першою Віта не змогла – після першого етапу Україна була третьою, однак відставання від Італії та Росії було зовсім невеликим. Джима ж провела ідеальний другий етап, не використавши жодного запасного патрона, тож на екваторі гонки наша команда вже лідирувала.
Єдиним тривожним моментом під гонки була стрільба стоячи у виконанні Валентини Семеренко: три промахи першими п'ятьма пострілами. Важко уявити, наскільки ж у той відповідальний момент було складно зібратися та уникнути штрафного кола. На щастя, нашій біатлоністці це вдалося.
Капітан української четвірки Олена Підгрушна отримала естафету з відривом у майже від команд Росії та Норвегії. Вона провела свій етап максимально спокійно: бігла з помірною швидкістю, сфокусувалася на стрільбі. Як і Віта Семеренко, вона використала лише один запасний патрон і не залишила суперницям шансів. Не допоміг срібним призеркам із Росії навіть допінг, про який ми детальніше згадаємо пізніше.
Та тріумфальна гонка – без сумніву головна звитяга в історії українського біатлону. Вперше Україна здобула медаль Олімпійських ігор в естафеті, причому ця медаль – вищого ґатунку. Медаль, до якої українки йшли практично цілий олімпійський цикл, і реальні передумови для якої з'явилися ще у січні 2013-го, після перемоги в Обергофі. Як же хочеться пережити ті емоції ще раз...
Промах Семенова на вагу історичної нагороди
Головним успіхом у чоловічих біатлонних гонках стало 9 місце Сергія Семенова в його коронній індивідуальній гонці. Якби не промах на першому вогневому рубежі, 25-річний спортсмен міг би зачепитися за бронзу. Згодом він неодноразово підіймався на п'єдестал пошани у цій дисципліні на Кубку світу та навіть виграв Малий кришталевий глобус у сезоні-2014/15, а також став бронзовим призером чемпіонату світу 2016 у спринті. Та все ж олімпійська нагорода одному з найталановитіших біатлоністів в Історії України не підкорилася.
Не зміг у Сочі здобути нагороду й лідер чоловічої збірної Андрій Дериземля. На відміну від Ванкувера, на Іграх-2014 він жодного разу не забіг у двадцятку кращих в особистих гонках. У чоловічій естафеті український квартет посів 9 місце, а у змішаній естафеті Дериземля та Семенов разом із натуралізованими росіянками Марією Панфіловою та Наталією Бурдигою стали 6-ми. Цілком можливо, що в команді з сестрами Семеренко хлопці могли б позмагатися за медаль у міксті, проте тренерський штаб надав лідеркам жіночої збірної можливість зберегти сили перед класичною естафетою.
Після біатлону – прірва
На жаль, в інших видах спорту українці були далекими від боротьби за медалі. Фристайліст Олександр Абраменко у Сочі не зміг проявити себе найкращим чином, свої дві олімпійські медалі, в тому числі й золоту, він здобув на наступних двох Олімпіадах. Легендарна лижниця Валентина Шевченко виступала в 38-річному віці й все ж посіла досить високе 14 місце на дистанції 30 км вільним стилем.
Успіхи у фігурному катанні залишились у далекому минулому. Та все ж дві медалі в біатлоні зробили Сочі-2014 по-справжньому успішними Іграми для України.
Головні зірки Сочі-2014
Утримати увагу на Олімпіаді – це одне, а стати її символом – зовсім інше. На Іграх у Сочі (2014) саме нідерландська ковзанярка Ірен Вюст перетворилася на найяскравішу фігуру: вона здобула п'ять медалей – два золота (3000 м і командний перегін) та три срібла (1000 м, 1500 м, 5000 м), ставши найтитулованішою спортсменкою стартів.
Вюст вирізнялася не лише фізичною підготовкою, а й рідкісною універсальністю: вона діяла упевнено на надкоротких і на довших дистанціях, приносила бали збірній в командних заїздах і водночас залишалася суперсерйозним індивідуальним бійцем на льоду – поєднання, яке й принесло їй ці відразу п'ять нагород.
Паралельно на іншому полі спортивної драми свою історію творив норвежець Уле Айнер Бйорндален. Уже у свої 40 років він продемонстрував неймовірну витривалість і майстерність: спершу виграв золото у чоловічому спринті, а згодом став олімпійським чемпіоном у змішаній естафеті, ставши найтитулованішим зимовим олімпійцем в історії на той момент.
Для біатлону Бйорндален – уособлення епохи: точна стрільба, техніка ходу, холоднокровність під час вирішальних пострілів і вміння перероджуватися в найрізноманітніших умовах змагань. Його 13-та медаль у міксті стала символічним підсумком довгої й блискучої кар'єри. Він виступав ще чотири роки, однак взяти участь у наступних Олімпійських іграх вже не зміг.
Скандали Олімпіади-2014
Ігри в Сочі були ознаменовані низкою скандалів. Найгучніший – допінговий. Вже після завершення Олімпіади стало відомо про масштабну державну програму прихованого вживання заборонених препаратів багатьма російськими спортсменами.
Колишній начальник московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков заявив, що понад 15 медалей Росії на Сочі виявилися здобуті внаслідок допінгу. За результатами розслідувань Комісії Макларена та МОК, понад два десятки російських медалістів досягли успіху за допомогою заборонених речовин.
Було доведено, що в лабораторії Сочі таємно підміняли проби російських спортсменів. В результаті Росія була позбавлена низки нагород, а її олімпійський комітет отримав тривалу дискваліфікацію.
Зокрема, у 2017 році МОК позбавив золотих медалей дворазового чемпіона Ігор-2014 Зубкова (бобслей) і відкрив дисциплінарні справи проти фігуристки Сотникової та інших росіян, а Міжнародні федерації дискваліфікували низку біатлоністок і скелетоністів із російської команди. Цей допінговий скандал суттєво підірвав спортивну легітимність результатів Сочі.
Сочі-2010 у цифрах і фактах
- Дати проведення: 7-23 лютого 2014 року;
- 2873 атлети з 88 країн (новий рекорд);
- 7 видів спорту, 15 дисциплін, 98 комплектів медалей;
- 2 нагороди у збірної України;
- Найуспішнішою спортсменкою Ігор стала нідерландська ковзанярка Ірен Вюст (5 медалей: 2 золоті та 3 срібні). Водночас норвезький біатлоніст Уле Айнер Бйорндален здобув свою 13-ту олімпійську медаль і став найтитулованішим зимовим олімпійцем в історії на той момент;
- Сочі – субтропічне курортне місто. У лютому середні денні максимуми ~10 °C (≈50 °F), середні нічні – близько 1-4 °C. Через теплий клімат та м'яку погоду Сочі була однією з найтепліших зимових Олімпіад;
- Ігри Сочі визнано найдорожчими Олімпійськими іграми – загальні витрати за різними оцінками становили близько $51–55 млрд (включаючи значні інфраструктурні витрати).
