Коли честь дорожча за славу: під час Олімпійських ігор у Сочі-2014 українка відмовилась стартувати на знак протесту через події на Майдані
Абсолютна більшість атлетів у нас асоціюються зі спортивними звитягами. Але є і такі, яких у першу чергу запам'ятовують за їхніми вчинками, громадянською позицією.
Історія гірськолижниці Богдани Мацьоцької – не про перемоги, титули та всесвітнє визнання. Її історія – про громадянську позицію, любов до Батьківщини не на словах і правильні пріоритети, що куди важливіше за спортивні перемоги!
Українська гірськолижниця Богдана Мацьоцька разом зі своїм батьком-тренером Олегом 20 лютого 2014 року на Олімпіаді в Сочі відмовились виходити на старт слалома, який відбувся наступного дня.
"На знак солідарності з борцями на барикадах Майдану та на знак протесту проти бандита-президента (Віктора Януковича. – ред.) та його холуйського уряду, ми відмовляємося від подальшого виступу на Олімпійських іграх в Сочі-2014. Вічна пам'ять полеглим героям за волю України! Слава Україні та її героям!", – заявили вони.
Чемпіон знайшов гірськолижницю і попросив згадати події 12-річної давнини – бойкот слалома, вмовляння від тодішнього президента НОК Сергія Бубки та зросійщену збірну. Також Богдана розповіла про теперішнє життя – трьох доньок, поранення чоловіка-військового та чому в телефоні друзів вона підписана як "Big Boss".
Заборона траурних стрічок
На Олімпіаді в Сочі Мацьоцька повинна була взяти участь трьох стартах – супергіганті, гігантському слаломі та слаломі. Уродженка Косова, що на Івано-Франківщині, встигла виступити в супергіганті та гігантському слаломі. Останній старт повинен був відбутися 21 лютого.
"Спочатку ми не збиралися відмовлятися від нього, – пригадує Богдана. – Зранку 20 лютого після трагічної ночі розстрілів на Майдані Незалежності ми з батьком вирішили вийти на старт з чорними траурними стрічками на руці – на знак шани загиблим у Києві.
Керівництво делегації олімпійської збірної України на це відреагувало російською мовою: "Прекращайте с этим, вы подставляете всю нашу команду. Спорт вне политики". Почувши це, ми татом вирішили, що якщо ми підставляємо всю команду, то ми не будемо цього робити. Ми просто не вийдемо на старт. Це викликало нову хвилю обурення. Паралельно наше рішення притягнуло велику увагу провідних світових медіа – мені довелося дати багато інтерв'ю, пояснюючи справжні мотиви нашого з батьком рішення".
З Олегом та Богданою Мацьоцькими 20 лютого зустрілися тодішній голова НОК України Сергій Бубка та представник Міжнародного олімпійського комітету.
"Довгий час нам толерантно пояснювали, що таке рішення зробить небажану гучну медійну хвилю, яка зараз нікому не потрібна, – продовжує спогади Мацьоцька. – Своєю чергою ми з батьком відстоювали нашу позицію. Врешті-решт її прийняли.
Єдине – нас попросили не повертатися в Україну прямо зараз, а дочекатися фінішу олімпійського турніру. На це ми погодилися. Але деякі колеги по олімпійській команді звинувачували нас, що ми заважали їм готуватися до стартів".
Відчуття меншовартості українства
"Завдяки вихованню батьків "москалі" були для мене московитами ще з 4-річного віку, – продовжує розповідь Богдана. – Я була свідомою громадянкою України, знала що таке Голодомор 1933 року. Тому ми з татом були засмучені, коли в липні 2007 року дізналися, що Олімпіада-2014 буде проведена в Сочі. У ті часи значна частина українців перебували на російській хвилі – дивилися проросійське телебачення, слухали їхній репчик, розмовляли їхньою мовою, фактично знаходилися в їхньому культурному просторі.
А деякі наші недолугі чиновники радісно сприйняли проведення Олімпійських ігор в Сочі: "Ура, едем соревноваться к братьям". Я ж із дитинства читала твори Івана Франка та Лесі Українки. А вже напередодні Олімпіади у нас в Києві спалахнула Революція гідності. На Майдан Незалежності поїхали наші знайомі та друзі, ми з батьком активно підтримували протести проти влади Януковича, нам були близькі ці ідеї. І коли на Майдані почалися розстріли учасників протестів, олімпійські змагання для нас відійшли на другий план".
Дівчина зізнається, що свого часу піддавалася булінгу в збірній України за… українську мову.
"Коли я потрапила у збірну, була неприємно здивована – уся команда було зросійщена, – згадує Богдана. – Причому, коли молоді талановиті гірськолижники з Закарпаття чи Львівщини потрапляли в національну команду, свідомо були вимушені переходити на російську. Тому що на той час царювала думка, що вони зі своєї українською – селюки. Було цькування. Мене теж спробували булити за рідну мову. Щоправда, це було ще в підлітковому віці.
Потім, коли стала дорослою, вже цього не було – мабуть, боялися мене чіпати. Коли мій тато говорив 20 років тому, що Росія – наш ворог, на нього дивилися, як на ідіота".
Після Олімпіади
Після Сочі-2014 Мацьоцька провела ще один повноцінний сезон, виграла чемпіонат України-2015, взяла участь у чемпіонаті світу, який проходив у США й у 26 років завершила активну спортивну кар'єру.
"У мене вже не лишилося мотивації, – зізнається Богдана. – В українській федерації на той час було багато підводних каменів, мені потрібно було змагатися не тільки на схилах, а й брати участь у внутрішній боротьбі. Я не бачила в цьому сенсу".
Зараз Мацьоцька – щаслива мати трьох дівчинок: 9-річної Вікторії, 5-річної Мілани та Ганни, якій лише рік та 4 місяці. Нещодавно її чоловік Сергій Люлька повернувся з війни, куди пішов добровольцем у лютому 2022 року.
"Вони з командиром підірвалися на ворожій міні, – розповідає українка. – Мій чоловік врятував пораненого – доставив до пункту евакуації. На жаль, сам теж отримав численні поранення…".
Паралельно Богдана працює тренером-інструктором та задіяна в національній скаутській організації Пласт. На минулій зимовій Олімпіаді в Пекіні-2022 Мацьоцька коментувала турнір зі студії Суспільне Спорт в Києві і сподівається повторити цей досвід на Іграх в Мілані-Кортіні-2026.
"Не можу сидіти на місці", – зізнається українка.
Батько Богдани Олег Мацьоцький продовжує працювати тренером в Косовський ДЮСШ.
Згідно тегам в Get-contact, в телефонній книжці у когось Мацьоцька підписана як "Big Boss", а у когось як "Даська". Перепитуємо, чи знає вона про це.
"Big Boss мене називали мої спортсменятка, коли я тренувала дітей в Буковелі, – сміється. – Як Даська, підозрюю, підписана у жінки мого вуйка. Так мене називає мама та вся її рідня".
Мацьоцька стверджує, що зараз, під час повномасштабної війни, українським спортсменам в жодному разі не потрібно бойкотувати великі спортивні міжнародні старти. Краще використовувати їх як майданчик для розповідей світу про реальні події в Україні. При цьому Богдана не шкодує про спільне з батьком рішення, які вони ухвалили на Олімпіаді в Сочі-2014.
"Зараз я би зробила так само", – підбиває підсумок нашої розмови українка.
