Хочу, щоб світ не забував про те, що коїться в Україні: Данило Донченко – про розвиток, зарплату та цілі в UFC

Йому лише 24, але про нього вже говорять як про одного з найперспективніших українців у змішаних єдиноборствах. Данило Донченко стрімко увірвався в еліту, вигравши The Ultimate Fighter, та вже маючи у своїй скарбничці два успішні поєдинки під егідою UFC, і це лише початок його великої історії.

В ексклюзивному інтерв'ю "Чемпіону" український боєць відверто розповів про свої амбіції в найпрестижнішій ММА-організації світу, президента UFC Дани Вайта, особливості підготовки до боїв та філософію постійного розвитку.

Донченко не приховує: його мета – не просто закріпитися в UFC, а стати одним із тих, хто формує нову епоху дивізіону.

– У доволі юному віці ви зуміли увірватися в найкращий промоушен світу – UFC. Які ваші враження від виступів на такому рівні?

– Я дуже довго йшов до цього крок за кроком, нічого не перескакуючи. Багато працював, провів велику кількість боїв - складних, незручних, виснажливих. Саме в них я й набирався досвіду. Були й поразки, але вони зробили мене значно сильнішим. Після кожного важкого бою я повертався зовсім іншим бійцем.

Так, я молодий, але бойового досвіду в мене вже достатньо. І, мабуть, це мій великий плюс – я швидко навчаюся. Зараз у мене сформувалася професійна команда, з'явилася стабільність у фінансовому плані, що дозволяє тренуватися на іншому рівні. Я можу дозволити собі якісний кемп, лікарів, правильні вітаміни, відновлення – мені більше не потрібно шукати допомоги чи можливостей.

Раніше я тренувався на максимум своїх ресурсів. Тепер ресурсів стало більше, а значить, і прогрес буде ще швидшим. Я переконаний, що саме з цього моменту починається мій справжній ріст.

– Можливо, ви бачили, як тренується Ілія Топурія: він активно використовує сучасні технології, кріокамери, науковий підхід до відновлення. Як проходить ваше відновлення?

– У цьому кемпі ми використовували спеціальну висотну систему, ми умовно називаємо її "стратосфера". Я сідаю в установку, і мене імітаційно "піднімають" на висоту 15-20 тисяч футів - це приблизно 4,5-6 кілометрів, тобто майже рівень Евересту. Організм переживає різкі зміни кисневого режиму - то менше кисню, то більше. Таким чином тіло адаптується до навантажень і краще відновлюється. Коли організм звикає до цих перепадів, ми додаємо кардіонавантаження, наприклад, велотренажер, і паралельно знову змінюємо "висоту". Це серйозний стрес для системи, але він дає результат.

Кріосауна також є, хоча в цьому кемпі вона не працювала. У попередньому я регулярно проходив процедури – по три з половиною хвилини в екстремально низьких температурах. Окрім цього, є спеціальний протокол сауни. Якщо правильно її використовувати – без різкого охолодження, без занурення в холодну воду, з уживанням лише гарячої води – це суттєво покращує відновлення між раундами.

Зараз я ще перебуваю в пошуку оптимальної моделі підготовки. Я не можу сказати, що вже маю ідеальний план – я вчуся. У минулому кемпі я, наприклад, перетренувався через надмірні навантаження. У цьому – уникнув перетренування, але трохи хворів, і це також стало наслідком певних помилок. З кожного кемпу я роблю висновки. Навіть зараз у мене закладений ніс, і це теж результат певних рішень чи дій. Але це частина процесу. Я поступово вдосконалююсь і беру з кожного етапу найкраще.

Ніхто не приходить у UFC вже сформованим чемпіоном. Усі проходять складний шлях. Якщо згадати того ж Ілію Топурію, його перші бої були дуже важкими, він навіть побував у нокдаунах. Дебют виграв рішенням суддів. А вже згодом сформувався його імідж нокаутера. Усі рухаються поступово, крок за кроком. Саме так і формується чемпіонський рівень.

– Ви говорили про чемпіонські амбіції. В одному з інтерв'ю ви назвали бажаних суперників – Сантіаго Понзініббіо та Курта Магні. Чому ви доволі обережно підходите до вибору опонентів і не рветеся одразу в топ-15?

– Тому що я розумію: зараз я ще далеко не на своєму піку. З кожним кемпом я суттєво прогресую в різних аспектах. Наприклад, порівняно з минулим кемпом я виріс дуже сильно, і я це чітко відчуваю. Люди можуть цього не бачити, але я знаю свої слабкі сторони й бачу, як вони поступово зникають.

Курт Магні – це досвідчений боєць, але, якщо говорити відверто, я не вважаю, що він значно сильніший за моїх попередніх суперників. Його стиль – це, скоріше, боротьба, контроль. Понзініббіо – інша історія. Він був сьомим номером рейтингу, має великий досвід виступів на високому рівні. З такими суперниками ти ростеш. Навіть у поєдинку з Морено я підхопив для себе кілька технічних моментів – прямо в бою. Це теж розвиток.

Але стратегія проста: гонорар однаковий – чи ти б'єшся з рейтинговим суперником, чи з тим, хто поза топ-15. Тому важливо не просто виходити проти гучних імен, а робити яскраві виступи, нокаути, хайлайти. Давати UFC матеріал, з яким вони можуть тебе просувати. А вже потім поступово піднімати рівень опозиції. Я нікуди не поспішаю. Хочу написати власну історію в UFC – так, як це робили багато бійців перед титульним шансом.

У спорті є різні сценарії. Можна отримати титульний бій завдяки правильному позиціонуванню, а можна роками йти через найскладніших суперників. Кожен обирає свій шлях. Я готовий до будь-яких варіантів – якщо завтра запропонують бій із представником топ-15, я не відмовлюся. Але моя ціль – стабільно битися, прогресувати, перемагати й виходити на пік форми поступово. Коли я відчую, що досяг свого максимуму, тоді можна говорити про топ-5 чи топ-10 без жодних застережень.

– Чи можете розповісти, скільки платить UFC? Скільки загалом заробляє боєць за бій?

– Є стандартні бонуси: 100 тисяч доларів за "Перформанс вечора" або "Бій вечора". Також існують додаткові виплати за дострокові перемоги.

Щодо контрактів – усе індивідуально. Після Contender Series зазвичай стартовий контракт – умовно 12 тисяч за вихід плюс 12 тисяч за перемогу. Але це базові умови.

Оскільки я переможець The Ultimate Fighter, мій контракт кращий за стандартний стартовий. Для дебюту в UFC я отримав дуже хороші умови. Конкретні цифри, звісно, не завжди можна розголошувати, але можу сказати, що це гідний рівень.

– Чи часто ви спілкувалися з Даною Вайтом? Які в нього очікування від вас?

– Дана Вайт – це президент і публічне обличчя UFC. Але щоденними рішеннями щодо поєдинків займаються матчмейкери та керівництво — зокрема, віцепрезидент організації. Саме вони формують бої, підписують спортсменів і будують сітку дивізіону.

З Даною я перетинався під час The Ultimate Fighter – перед кожним моїм поєдинком він окремо відзначав мене. Після одного з боїв ми навіть випадково зустрілися в казино – я був із розбитим обличчям, пожартував із ним, він посміхнувся, подякував за виступ. Це коротке, але приємне спілкування.

Він дуже зайнята людина. І, на мою думку, найкращий спосіб привернути його увагу – це видовищні поєдинки. Треба бути таким бійцем, про якого говорять. І я впевнений, що з часом саме так і буде.

– Хто із зірок UFC підходив до вас, можливо, висловлював повагу чи підтримку?

– Насправді таких моментів було багато. Наприклад, Мераб Двалішвілі в роздягальні підійшов до нас, зняв відео, виклав його в соцмережі. Там є момент, де він показує на кольори на моїх шортах, асоціює їх із прапором і каже: "Слава Україні". Це було дуже приємно.

Перед боєм і після поєдинку він також давав мені поради. Сказав не бути надто суворим до себе, не завищувати очікування. Я сам підняв планку, налаштувався на нокаут, але він пояснив: не потрібно гнатися за нокаутами – головне перемагати. Мовляв, із моїм стилем яскраві фініші прийдуть самі, просто треба спокійно робити свою роботу.

Ми й досі спілкуємося, перетинаємося в залі. Загалом багато бійців UFC, які тренуються в UFC Performance Institute, мене знають. Коді Гарбрандт, Шон Стрікленд та інші – від усіх були слова підтримки. Атмосфера в цьому плані дуже хороша.

– Чи є у вас кумир у світі ММА? Можливо, на когось рівняєтесь?

– Я не можу сказати, що намагаюся копіювати чийсь стиль. З часом я зрозумів, що найкраще – залишатися собою. Якщо починаєш штучно когось наслідувати, це може просто не працювати, бо це не твоя природа.

Але є бійці, які мені імпонують. Наприклад, Макс Голловей – у нього дуже крута аура, харизма, стиль. Рафаель Фізієв якось сказав, що в нас схожі стилі, можливо, через те, що ми багато тренувалися в Таїланді. Також мені подобаються такі "екшн-бійці", як Джастін Гейджі – спортсмени, які завжди дають видовищні поєдинки, яких любить публіка. Мені близький саме такий підхід, але при цьому залишатися конкурентним на найвищому рівні.

– Коли плануєте наступний бій? І чи хотіли б взяти участь у турнірі в Білому домі?

– Про Бiлий дiм – це вже більше фантазії. Є багато бійців із величезною аудиторією, мільйонами підписників. Я реаліст і розумію свій етап кар'єри.

Щодо повернення – дуже хотілося б виступити у квітні, але, скоріше за все, це буде червень. Тому готуюся саме до червня: правильно відновитися, підтягнути навички, підійти до бою в найкращій формі.

Виклики я вже кидав, але загалом усе вирішує матчмейкінг. Кого дадуть – із тим і будемо битися. Я вже мав досвід, коли надто забігав уперед, думав про наступних суперників, ще не завершивши попередню історію. Тепер роблю висновки, і фокус тільки на конкретному бої.

– Чи можливий ваш бій із Ярославом Амосовим, зважаючи, що ви в одній ваговій категорії?

– Ймовірність цього приблизно така сама, як і мого бою в Білому домі – практично нульова. Нас усього троє українців в UFC, і організація точно не буде зводити нас між собою. Усі знають, що ми тренуємося разом, я був у нього в куті, він – у мене. Таких поєдинків навіть не пропонуватимуть.

Ярослав зараз вище в рейтингу. Йому, на мою думку, достатньо однієї перемоги, щоб закріпитися в топ-10. Потім ще один серйозний бій, можливо, п'ятираундовий мейн-івент в "Apex", і це вже може бути прямий шлях до титульного поєдинку. У нього величезний досвід, чемпіонство в Bellator – він повністю готовий до найвищого рівня.

Мій шлях трохи інший. Я молодший, мене сприймають як перспективного проспекта, тому просування буде більш поступовим. І це нормально. Я не думаю, що організації вигідно форсувати події чи ризикувати мною на цьому етапі. Усе має відбуватися в правильний момент.

– А якщо уявити, що ви все ж зустрілися з Ярославом в октагоні? Він нещодавно жартував, що без проблем вас розібрав би. Це так?

– Якщо говорити чесно – без шансів. У боротьбі він дійсно на іншому рівні. Я тренувався з Ярославом і можу сказати відверто: я працював із багатьма топами UFC, з чемпіонами й ексчемпіонами, але такої боротьби, такого контролю й розуміння анатомії, як у нього, я ще не зустрічав.

Він неймовірно відчуває тіло суперника – де натиснути, як перекрити, як "вимкнути" певні рухи. Коли стаєш із ним у партер, одразу розумієш різницю в рівні. У залі можуть бути 20–30 дуже сильних бійців із хорошими рекордами, і з ними ти конкуруєш на рівних. Але коли заходиш у боротьбу з Ярославом – це інший клас.

Щодо стійки – він також дуже якісний. Має довгі важелі, добре контролює дистанцію, не йде на необдуманий ризик, як це іноді роблю я. У нього все прораховано. І його ударна техніка недооцінена. Зараз, коли всі боятимуться його тейкдаунів, він може ще ефективніше працювати в стійці. Тому для напівсередньої ваги це справжній нічний кошмар. Його суперникам я точно не заздрю.

– Що для вас означає представляти Україну в такий непростий для країни час?

– Для мене це велика відповідальність. Я розумію, що в день мого бою мене дивляться хлопці на фронті, люди, які переживають дуже складні моменти. І коли я виходжу з українським прапором під українську пісню та перемагаю – для когось це стає маленьким приводом для радості.

Це як коли улюблена футбольна команда виграє, навіть у важкий період день стає трохи світлішим. Якщо моя перемога може комусь підняти настрій, дати кілька хвилин гордості – значить, я все роблю правильно.

Я також хочу, щоб світ не забував, що відбувається в Україні. Часто мене питають: "У вас уже все закінчилося?" І люди дивуються, коли я відповідаю, що ні – все триває. Раніше було більше запитань, більше щирої зацікавленості. Зараз я бачу, що увага поступово зменшується. І саме тому важливо нагадувати.

Я використовую свою платформу, щоб дякувати нашим військовим, вшанувати пам'ять загиблих і висловити підтримку тим, хто захищає країну. Це найменше, що я можу зробити. І я завжди виходитиму в октагон із розумінням, що представляю не лише себе, а всю Україну.