Валерія Манчак-Дженсен: Бокс дав мені багато чого, але хокей – це моя пристрасть
Валерія Манчак-Дженсен – лідерка збірної України з хокею. На останніх трьох чемпіонатах світу вона ставала найкращою бомбардиркою не лише в складі "синьо-жовтих", а й серед інших хокеїсток.
Кар'єра в неї унікальна – хокей, бокс, карате, переїзд до Північної Америки, де вона не лише грає, а й тренує та виконує низку інших функцій.
"Чемпіон" вирішив поспілкуватися з Валерією, щоб дізнатися більше і про її спортивний шлях, і про нещодавній ЧС та про інші цікавинки з її життя.
– Другий рік поспіль "бронза"? Як самі в команді, чи не сильно засмучені результатом, адже після такого старту (3 перемоги - прим.), здавалося, що перше місце – ось, лише рукою подати?
– Звичайно, ми засмучені, адже розраховували на золото і дуже хотіли досягти максимального результату – виходу в дивізіон IIA. Після такого старту вірили, що це реально, але такий досвід також дає нам багато уроків і мотивації рухатися далі.
Насправді, дуже складно розвиватися в умовах, коли команда має можливість зібратися разом лише на один збір протягом року. Багато молодих гравчинь, які виступають за кордоном, не мають змоги грати разом у ланках протягом сезону і фактично вперше об'єднуються вже на чемпіонаті світу. Окрім цього, відсутність внутрішнього чемпіонату значно ускладнює розвиток гравчинь, які залишаються тренуватися вдома.
Як показує практика, для стабільного прогресу необхідний системний підхід на всіх рівнях – від дитячого розвитку до національної збірної.
Було б дуже важливо також мати збірну U-18, щоб молоді гравчині могли регулярно грати разом, набиратися досвіду та отримувати більше якісної ігрової практики. У кожній збірній проти якої ми грали є юніорська збірна.
– Литовки і раніше давали бій, завжди перемоги над ними були складними. Знову домінація за кидками - 42:16, але поразка за булітами. Після Гонконгу було важко морально виходити на гру?
– З Литвою у нас завжди дуже напружені і конкурентні матчі. Це хороша команда, проти якої ніколи не буває легко. Так, поразка від Гонконгу була непростою з емоційної точки зору, але на гру з Литвою ми виходили максимально зарядженими і з великим бажанням перемогти.
– У чому секрет збірної Гонконгу? У 2023-му вони перемогли Україну – тебе в складі не було – з рахунком 2-1, торік ви перемогли 10-2, а вони ледь залишилися в дивізіоні.
– У них цього року змінився тренерський штаб – прийшли спеціалісти з-за океану, які детально вивчали нашу збірну та суперників протягом року. Було видно, що їхня мета – перемогти саме на домашньому турнірі.
Команда дуже дисциплінована, грає системно, і фактор домашнього льоду на канадському майданчику дав їм додаткову перевагу. Також вони підсилили склад кількома молодими перспективними гравчинями – одна з них, до речі, виступає у мене в академії Purcell.
– Цього року команда виграла всі 5 матчів. Це так рідні стіни допомагають, чи там і інших хокеїсток вдалося завлікти?
– Я думаю, це поєднання кількох факторів: дисципліна, якісна підготовка, підтримка трибун і сім'ї, а також специфіка льоду. У них досить незвична ковзанка, і це також могло зіграти їм на користь.
– Наскільки я розумію, в хокей ти прийшла років у 7 . Була єдина дівчинка в команді. Не було булінгу чи щось типу такого і з боку хлопців команди, і з боку однокласників загалом?
– Атмосфера була дуже конкурентна і насичена, але явного булінгу я не пам'ятаю. Звичайно, бути єдиною дівчинкою в команді було непросто, але це частина шляху. Це загартовує характер і вчить триматися впевнено.
– Тебе паралельно боксу навчав брат. Чи доводилося постояти за себе на льоду?
– Ні, свої боксерські навички на льоду я не використовувала. Це могло б закінчитися не дуже добре. Я краще буду доводити свою силу через гру і забиті голи.
– У тебе в активі титул чемпіонки Європи серед молоді. Медалі з карате. Були перспективи поїхати на кваліфікаційний турнір ОІ, але травма. Не шкодуєш, що обрала саме хокей?
– Не шкодую, адже хокей – це те, що я по-справжньому люблю і чим живу кожного дня. Бокс дав мені дуже багато – дисципліну, характер, розуміння себе, і я щиро вдячна за цей досвід. Але хокей – це моя справжня пристрасть.
– Ну щоб закрити тему боксу, топ-3 улюблених боксери і чому?
– Мені подобаються Менні Пакьяо, Флойд Мейвезер та Олександр Усик. Я ціную технічних боксерів – для мене вони є еталоном майстерності, інтелекту в ринзі та високого класу.
– Тепер повернімося до хокею. З 2018-го ти граєш у Північній Америці. Які були складнощі на перших етапах, місяцях життя там?
– Я завершила професійну кар'єру гравця у 2023 році, але щороку повертаюся, щоб готуватися до чемпіонату світу. Зараз я працюю як тренер з розвитку навичок, тому перебуваю на льоду цілий рік і постійно вдосконалюю свої знання.
На початку було непросто адаптуватися – інший стиль хокею, вища конкуренція, нове середовище. Але водночас це був дуже цінний досвід: я отримувала задоволення від розвитку, викликів і можливості грати в Північній Америці.
– У січні цього року було оголошено, що ти тепер директорка Purcell Hockey Academy. Розкажи більше про цю свою роботу?
– До того, як стати директоркою, я працювала директором з розвитку гравців і головним тренером зі скілів, а починала як тренерка команди U-19.
Зараз моя роль охоплює розвиток академії в цілому: бюджетування, рекрутинг, комунікації, пошук і розвиток тренерського штабу. Я також тісно працюю з тренерами як на льоду, так і в частині фізичної підготовки, щоб забезпечити високий рівень програми.
У нас дві команди – U-16 та U-19, а наступного року плануємо розширення до трьох. Також до нас приєднуються гравці з Європи, які матимуть можливість виступати в партнерській академії KHA (Kootenay Hockey Academy) серед хлопців.
Я продовжую активно працювати з гравцями – щодня на льоду, займаюся розвитком їхніх індивідуальних навичок. Наразі 16 наших гравчинь представляють 16 різних національних збірних, деякі виступають у топ-дивізіонах U-18, отримують виклики до олімпійських складів та грають на найвищому рівні жіночого хокею. Більшість наших випускниць продовжують кар'єру в університетах.
– Ти – лідерка збірної. Чи не виникає проблем із тим, щоб відлучатися з команди, де на тобі багато функцій, на 2-3 тижні для виступів за збірну?
– Ні, проблем не виникає. Мені вдається поєднувати ці ролі, хоча під час виступів за збірну я все одно залишаюся на зв'язку і продовжую працювати. Після повернення, звичайно, накопичується багато задач з боку академії та бізнесу, але це частина відповідальності, і я до цього готова.