Едді Шек: Юкі, про якого написали пісню, що очолювала чарти
Спортсменів, про яких складали пісні, об’єктивно небагато. Одним із таких є Едді Шек, зірка НХЛ 1960-х років. Найбільших успіхів він досяг, граючи за Торонто Мейпл Ліфс, з яким чотири рази вигравав Кубок Стенлі. Едді Шек певний час був надзвичайно популярним – не лише за яскраву гру, а й завдяки веселій вдачі, через яку дістав прізвисько The Entertainer (Конферансьє). І нам дуже приємно, що він належить до великої групи Юкі (Uke) – гравців НХЛ українського походження.
Неписьменний м’ясник з Онтаріо
Едвард Стівен Філліп Шек народився в Садбері, Онтаріо, 11 лютого 1937 року в бідній сім’ї українських іммігрантів Білла та Лени Шаків. Прізвище вказує на походження родини з Галичини: сьогодні прізвище Шак найчастіше зустрічається у Старосамбірському районі Львівської області.
В Едді була старша сестра на ім'я Мері. У дитинстві хлопцеві було важко навчатися у школі через хвороби, які заважали йому відвідувати заняття. Він рано кинув навчання, залишившись неписьменним.
Едді почав працювати продавцем у м’ясній крамниці, а 1952 року прийшов до команди Гвельф Білтморс з хокейної асоціації Онтаріо (Гвельф – місто у провінції Онтаріо). Він згодом став однією із зірок команди: на п'ятому році (сезон 1956–57) Шек у 52 іграх забив 47 голів, зробив 57 результативних передач і став другим за кількістю очок у лізі. Після цього він був включений до юніорської команди Всіх зірок ліги.
Граючи за Гвельф Білтморс, Едді паралельно працював: продавцем на м’ясному ринку та водієм на вантажівці з вугіллям. Завдяки роботі він надзвичайно зміцнів фізично і був значно сильнішим за своїх ровесників. Також він виявив хист продавця, розвинувши товариські та балакучі навички – що згодом принесло йому прізвисько Конферансьє. Едді грав лівого крайнього форварда та виділявся габаритами: у дорослому віці його зріст дорівнював 185 см, а вага складала 91 кг.
Довгоноса зірка НХЛ
Гвельф Білтморс був фарм-клубом Нью-Йорк Рейнджерс. Тож природно, що 1957 року Едді Шека запросили до Нью-Йорку. Щоправда, він почав з того, що у тренувальному таборі посварився з головним тренером Філом Уотсоном і був відправлений до Провіденс Редз, фарм-клубу Рейнджерс в АХЛ (Американській хокейній лізі).
Едді набрав у 35 матчах за Редз 34 очки (16 голів, 18 передач), проте дограти повний сезон не зміг через перелом ноги. Але його показники справили враження, і протягом двох з половиною наступних сезонів він грав за Рейнджерс.
Утім, Шек був незадоволений тим, що в клубі його бачили не бомбардиром, як це було в юніорському хокеї, а використовували "на підхваті". Він був так званим 10-м форвардом, не входячи до трьох основних трійок. Через це Едді продовжував сваритися з тренером.
У 1960 році його мали обміняти разом з Біллом Гедсбі в Детройт Ред Вінгз на Реда Келлі та Біллі Макніла, але угода була скасована, тому що Келлі вирішив піти на пенсію. У листопаді сезону 1960-1961 років Шека обміняли в Торонто Мейпл Ліфс, де він грав сім сезонів на лівому фланзі.
Едді Шек мав велику популярність серед уболівальників, які дали йому прізвисько The Nose (Ніс), через довгий та великий ніс.
Канадський спортивний письменник Стівен Коул порівняв гру Шека з грою "великого цуценяти, випущеного на широке поле". Потужний ковзаняр із гарматним ударом, Едді був повсюди на льоду, часто грав обидва фланги в одній зміні. Якщо хтось траплявся на його шляху – опонент чи товариш по команді – він проїжджав прямо крізь них. Однією з його найвідоміших жертв був великий Горді Гоу, який опинився в лікарні зі струсом мозку та швами після зіткнення з Шеком у 1961 році.
Іншими зірковими жертвами Шека стали легенди Монреаль Канадієнс Анрі Рішар та Жан Беліво. У матчі серії плейоф 1964 року Едді під час бійки ударив Рішара головою так, що той був змушений піти з арени, щоб йому наклали шви; а Жана Беліво Шек травмував, вштовхнувши його у бортик.
Природно, Шек набирав велику кількість штрафних хвилин. Але хоча Едді грав із майже хлоп’ячим ентузіазмом, він також був серйозно налаштований на перемогу і був відомий тим, що надихав своїх товаришів по команді в роздягальні між періодами. А коли Шек відчував, що команда потребує розслаблення, то ставав вправним коміком (звідси ще одне прізвисько – Конферансьє). На прикрість своїм тренерам, він умів розсмішити команду, нахабно відповідаючи коучам на зауваження.
Шек виграв із Торонто чотири Кубки Стенлі: 1962, 1963, 1964, 1967. У фіналі плейоф 1963 року проти Детройта він забив переможну шайбу спиною – згодом жартома пояснював, що просто намагався уникнути удару. У 1962-1964 роках він взяв участь у трьох Матчах усіх зірок НХЛ.
Під час сезону 1965/66 Едді Шек, граючи в трійці з Роном Еллісом і Бобом Пулфордом, забив 26 шайб. Його популярність тоді була такою, що біт-група з Торонто The Secrets записала на його честь пісню під назвою Clear the Track, Here Comes Shack (Очистіть трасу, іде Шек). Пісня несподівано для самих виконавців стала хітом, посіла перше місце в канадських поп-чартах і протрималася там дев’ять тижнів.
У травні 1967 року Шека обміняли до Бостон Брюїнз на Мюррея Олівера та грошову компенсацію. Граючи на правому фланзі в ланці з Дереком Сандерсоном і Едом Вестфоллом, він забив 23 голи.
Страждаючи від травм, наступні чотири сезони Едді Шек провів у клубах Лос-Анджелес Кінгз, Баффало Сейбрз і Піттсбург Пінгвінз. Попри те, що він ніколи не був видатним бомбардиром або плеймейкером, йому вдалося забити понад 20 голів ще тричі в ті роки, включаючи рекорд кар’єри – 27 шайб у сезоні 1970/71: в 11 іграх за Лос-Анджелес і 56 – за Баффало. Піттсбург продав його назад до Торонто у сезоні 1973/74. Після сезону 1974/75 Шек завершив кар’єру.
Життя після спорту
Після виходу на пенсію Едді Шек був популярним рекламним обличчям у Канаді, особливо для безалкогольних напоїв The Pop Shoppe та бритв Schick – для однієї з кампаній він навіть зголив вуса. Едді також рекламував невелику мережу пончиків, що носила його ім’я, і був співвласником гольф-клубу.
Шек залишався затребуваним мотиваційним спікером у свої останні роки – він демонстрував той самий талант до розваг, що й на льоду. Едді використовував свою славу, щоб виступати за грамотність у школах, намагаючись мотивувати дітей вчитися, аби не стикатися з такими ж труднощами, як він – який пів життя був неписьменним.
У 1998 році вийшла біографія Едді Шека Clear the Track: The Eddie Shack Story, написана Россом Брюіттом.
Шек познайомився зі своєю дружиною Нормою Гівенс, коли вона працювала в супермаркеті Eaton’s навпроти готелю Empress у Пітерборо, Онтаріо, де команда Торонто Мейпл Ліфс проводила тренувальні табори. Пара одружилася в 1962 році, у них народилося двоє дітей. Едді й Норма прожили разом 58 років – до смерті хокеїста.
Едді Шек помер від раку горла в лікарні у Торонто в ніч на 25 липня 2020 року. Йому було 83 роки. Незадовго до смерті він знявся у документальному фільмі "ЮКІ" українського режисера Володимира Мули.
Бонус: перший українець у НХЛ
Лік гравців Юкі в НХЛ іде на багато десятків. Вивчаючи питання, я зацікавився, хто саме був першим із них. За роком народження та початком виступів у НХЛ, за моїми даними (не претендуючи на повну істину), це Алекс Шибицький, який грав за Нью-Йорк Рейнджерс із 1935 по 1946 рік (з перервою на війну, коли він служив у канадській армії в Оттаві).
Алекс Шибицький (Олександр Дімітрі Шибіцкі) народився 1914 року у Вінніпезі. Як і Едді Шек, він грав лівим форвардом. Кар’єру розпочав у клубах регіональних ліг. У 1935 році дебютував у НХЛ за Рейнджерс, з яким у 1940 році став володарем Кубку Стенлі. Тоді в лізі грали 7 команд.
Алекс Шибицький був непересічною постаттю в історії НХЛ. У 1937 році він став першим гравцем, який використав слепшот – удар з розмаху по нерухомій шайбі. А в 1957-му його обрали віцепрезидентом новоствореної Асоціації гравців НХЛ – профспілки хокеїстів найсильнішої ліги світу.
Алекс Шибицький прожив 91 рік, він пішов із життя у 2005 році.