Артем Гребеник: Впевнений, що з кожним роком ми будемо додавати й ставати краще
Захисник Артем Гребеник почав грати за збірну України ще з вікової категорії U-16. Із 2021 року він є постійним представником основної команди.
Йому лише 23 роки, але за плечима вже 56 поєдинків за "синьо-жовтих".
"Чемпіон" вирішив дізнатися думки хокеїста про успішний для національної команди ЧС-2026, налаштування на непростих для нас японців, а також емоції від матчу Польща – Литва.
– Останній матч фіналу за Кан ви відіграли 26 квітня. Тобто приєдналися до збірної за кілька днів до старту ЧС. Наскільки складно після такого виснажливого сезону за кілька днів перелаштуватися на гру за збірну, де інші гравці, інші схеми?
– Після останнього матчу за клуб у мене було три вихідні. Потім я приїхав до збірної, провів повноцінне тренування, розкатку перед матчем із Польщею.
Я не скажу, що мені було складно перелаштовуватися на команду чи схеми: я з усіма гравцями був знайомий, уже грав із ними, а схеми ми відпрацьовували на попередніх зборах із нашими тренерами.
Мені треба було просто пристосуватися до інших швидкостей на чемпіонаті, але, в принципі, не скажу, що для мене це було складно.
– Ви дебютували за "синьо-жовтих" у 2021 році. Тоді збірна грала в дивізіоні IB. За рахунок чого за чотири роки вдалося пройти шлях до еліти?
– Саме в ті роки збірна, можна сказати, почала змінюватися. Розпочався процес омолодження, почали приходити молоді гравці, які зараз формують кістяк команди.
З кожним роком ми додавали, росли. Зараз ви можете бачити, що в нас реально молода команда, і я впевнений, що з кожним роком ми будемо додавати й ставати краще.
За ці чотири роки можна побачити, де ми додали, як спрогресували. Думаю, ця тенденція продовжиться.
– У травні 2007-го, коли Україна вибула з еліти, вам не було й п'яти років. Виходить, ви не бачили наживо жодного матчу "синьо-жовтих" у топдивізіоні?
– На той момент я тільки ставав на ковзани, тому, звісно, не бачив тих матчів, коли збірна грала в топдивізіоні.
Перший чемпіонат світу, який я дивився, був ЧС-2011 у Києві. Так, це були перші матчі національної команди, які я побачив.
– Ви закинули шайбу Франції. Чи є додаткова радість від того факту, що саме в цій країні виступаєте останні два роки?
– За ці два роки у Франції в мене з'явилося багато друзів. Перед чемпіонатом світу вони, звісно, бажали успіху, але жартома й із посмішкою казали: "Тільки не смій закидати у ворота Франції".
Після матчу я спілкувався з багатьма. Мене вітали, жартували на цю тему. Тому від цього факту була додаткова радість.
– В останньому турі знову чекали японці. Їх не перемагали в офіційних матчах 14 років. Не тиснув цей фактор психологічно?
– Матч проти Японії був принциповий для нас, але знаєте, коли багато акцентується на цьому уваги, що ми не обігрували їх давно в офіційних матчах, то це ні до чого гарного не призведе.
Думаю, ніхто з нас на цьому не зациклювався. Треба було виходити, грати у свій хокей, показувати те, що ми вміємо, і грати на перемогу.
Ми провели матч гідно, виграли, виконали своє завдання. Нарешті перервали цей лузстрік.
– Розкажіть про свої емоції в останні 3–5 хвилин матчу Польща – Литва, а також у перші хвилини після завершення гри?
– Думаю, всі вболівальники бачили відео, як ми раділи після закінчення матчу.
Останні хвилин десять ми сиділи на трибунах, дивилися гру й уболівали за Литву. У кінцівці поєдинку вже з'явилося відчуття, що наша мрія вийти до еліти стане реальністю.
Із фінальним свистком стався справжній вибух емоцій. Це були неймовірні відчуття, які складно передати словами. Справжня ейфорія. Ми кричали, раділи, плакали, сміялися, кайфували від моменту, проживали його на повну.
На відео було видно, що це дійсно особливий момент для нас.
Можу сказати, що я не міг заспокоїтися ще кілька днів. Емоції вирували всередині мене дуже довго. Лише на третій чи четвертий день, а може й п'ятий, я трохи заспокоївся.
Повне усвідомлення того, що ми вийшли до еліти, мабуть, прийде вже на першому зборі наступного сезону в листопаді. Або навіть тоді, коли ми приїдемо на чемпіонат світу до Німеччини. Це вже побачимо далі.
