Криза росту. Як Жирона Циганкова перетворюється на посередність
Сезон-2023/24 закінчився для Жирони історичним третім місцем у Ла Лізі, 81 набраним балом і 85 забитими голами. Артем Довбик став найкращим бомбардиром чемпіонату з 24 мʼячами, а мало не усю основу команди хотіли бачити у себе топ-клуби, включно з тренером. Неймовірний успіх!
Клуб вперше в історії потрапив до Ліги чемпіонів, значно збільшив рівень доходів – і це все маючи підтримку з боку City Football Group. Однак без продажів не обійшлося, хоч і зроблені вони були зовсім не через потребу грошей. З важливих гравців з команди пішли: Алейш Гарсія, Артем Довбик, Ян Коуто, Савіо та Ерік Гарсія.
На заміну кожному прийшли нові футболісти, однак результати значно впали, як і якість гри, що логічно. Станом на середину грудня Жирона девʼята у Ла Лізі, вилетіла з Кубку Короля ще на стадії 1/32 від команди 4-го дивізіону (Логроньєс), а в Лізі чемпіонів набрала 3 бали за 6 матчів. Жах…
Чому так вийшло? В чому саме проблеми? Про це, а також те, як йдуть справи у тих, хто пішов з клубу влітку – в матеріалі Данила Моісеєнкова для Чемпіона.
Жирона-2024/25: від небес до сурових реалій
Влітку перед спортивним директором каталонців Кіке Карселем постала складна, по суті неможлива задача – замінити цілу плеяду зірок найуспішнішого сезону в історії клубу. Він зробив, що міг. Але цього виявилося замало.
Лідери, що пішли, та їх заміни:
– Артем Довбик | Абель Руїс та Боян Міовскі
– Савіо | Брайан Хіль, Ясер Аспірілья та Арно Данжума
– Алейш Гарсія | Оріоль Ромеу
– Ян Коуто | Арнау Мартінес (був у клубі, став основним)
– Ерік Гарсія | Алехандро Франсес
Майже всюди ці заміни виявилися пониженням у класі. Абель травмувався, Боян довго адаптувався, а загалом вони дуже мало забивають, тоді як той же Довбик сходу почав класти голи на стабільній основі та грамотно вбудувався в систему Мічела.
Брайан дуже старанний хлопчина. Грає на обох флангах, найкраще на лівому, виконує ті ж функції, що були у Савіо і нескінченно працює в захисті. Двигун команди. Однак у плані атакувальному він не дає того рівня, що давав бразилець, хоч і варто визнати, що Хіль теж доволі якісно грає. Данжума приходив наприкінці літа з Вільярреала і виглядав справжнім люкс-підписанням. У підсумку, станом на грудень, розчаровані всі сторони угоди. Аспірілья травмувався, однак загалом показує себе цікаво, хоч і грає правіше та у більш плеймейкерській ролі – він молодий, все ще попереду.
Ромеу – не Алейш. Оріоль може виконувати базові функції контролюючого опорника, однак робить майже все на один-два ступені гірше, ніж Гарсія. Хіба що без мʼяча дає трохи більше балансу, але сенс від цього, якщо з мʼячем рівень впав з реально топового на просто нормальний… До того ж Ромеу вилітав на тривалий термін, тож все було ще гірше, а Джону Солісу тренер поки так не довіряє.
Арнау – дуже класний правий захисник. Він не такий, як Коуто, дає менше в атаці, не такий креативний та технічний, однак більш надійний в захисті, більш дисциплінований. Не можна 100% сказати, що Мартінес нижче бразильця за рівнем, однак він точно інший за манерою гри.
Франсес доволі гарно замінив Еріка Гарсію, хоч і переважно грав правіше. В центрі захисту Мічел йому поки не довіряє, однак в тій ролі, що виконував Гарсія – правий захисник, що грає як гібрид латераля і центрального – Алехандро виглядав пристойно. Та й тут варто дати більше часу, адже він стрибнув із Сегунди на рівень Ліги чемпіонів, це випробовування.
Інші підписання: Ладіслав Крейчі, Пау Лопес і Донні Ван де Бек.
Крейчі з часом став основним і потихеньку вибиває зі старту Дейлі Блінда – чеський захисник теж може дати багато на мʼячі, хоч і трохи менше ніж Дейлі, однак набагато надійніше в захисті, особливо що стосується швидкісної гри та другого поверху.
Лопес взагалі не грає, тож тут сенсу говорити щось не має. Він залізно другий воротар. А от Ван де Бек нібито має перезапустити карʼєру, однак це виходить з перемінним успіхом – він грає набагато більше, ніж в останні роки, але дає дуже далекий рівень від того, що мав у Аяксі.
У підсумку маємо те, що майже всюди, де були зміни, склад став слабше. Тому навіть ті рідкі випадки, коли відбувався апгрейд позиції чи підсилення глибини, загубилися на фоні загальної ситуації. Матеріал у Мічела впав у рівні, причому всюди найбільше падіння відбулося в атакуючих якостях – а для цієї моделі гри, де найголовніше забити якомога більше, це виявилося катастрофічним.
До цього всього додайте травми. Їх цього сезону неймовірно багато – люди вилітають, ті хто їх замінює грає без відпочинку і теж вилітає, ті встигають відновитися і одразу вилітають повторно і так по колу.
Особливо тут шкода Віктора Циганкова – лідер нашої збірної та один з найважливіших гравців Жирони відіграв усього 7 матчів Ла Ліги цього сезону, це менше половини. В Лізі чемпіонів зіграв рівно половину – 3 поєдинки. Від постійних травм страждає і його форма: всього 1+1 за системою гол+пас в 10 матчах. Не сказати, щоб Віктор завжди був дуже результативним гравцем, однак такі цифри доволі промовисті.
Промовисті й виступи українця: втрата різкості та швидкості, на мій субʼєктивний погляд, впевненості, відсутність тонусу і часу набрати форму – все це складається в купу і виходить тінь того гравця, який розривав правий фланг разом з Коуто минулого сезону.
Звісно, відсутність самого Коуто теж грає свою роль. Україно-бразильський дует знайшов ідеальний баланс: Циганков йшов всередину, Коуто заповнював ширину, або ж навпаки, постійні забігання та відкривання під передачі один одного, допомога в пресингу та захисті на своїй половині, прекрасне взаєморозуміння.
Нещодавно Циганков відновився, почав грати, навіть доволі непогано. І одразу ж зламався вкотре в цьому сезоні – його повернення очікується вже на січень. Жироні дуже не вистачає здорового Віктора у формі, тому що він здатен круто взаємодіяти не тільки з Коуто – одразу після свого переходу в клубі в січні 2023-го він сформував прекрасний трикутник з Арнау та Іваном Мартіном.
Проте навіть в такій неприємній ситуації є аспект гри, в якому екс-динамівець виділяється на загально-іспанському фоні. Циганков є лідером Ла Ліги за Conducciones de alto impacto – якщо ви звернетеся до онлайн-перекладача, він скаже, що це «Трубопроводи з високим ступенем ударостійкості».
Насправді ж це проходи з високим імпактом. Вони діляться на три типи: ті, що допомагають перейти на чужу половину поля; ті, що допомагають увійти у фінальну третину; і ті, що призводять до удару по воротах суперника. І ось таких, за підрахунками Ла Ліги, українець зробив уже 16 в цьому сезоні (статистика станом на початок грудня), будучи травмованим протягом великого проміжку часу. На той момент він був попереду і Ламіна Ямала, і Вінісіуса Жуніора, і Кіліана Мбаппе, і в принципі всіх.
Отже, з кадровою ситуацією розібралися: багато травм, трагедія Циганкова, дуже ослаблений важким літом атакувальний потенціал. Але давайте також коротко поглянемо ще й на те, як це впливає на гру – трохи статистики.
Минулого сезону Жирона в середньому забивала 2.23 голу за один матч Ла Ліги – наразі цей показник складає всього 1.37. Падіння таке велике, що навіть коментувати це не потрібно. Однак впала не тільки реалізації, але і генерація моментів – з 1.89 xG в середньому за гру команда перейшла до 1.28 xG/90. Це результат тих самих втрат.
При цьому, Жирона зберігає відсоток володіння мʼячем минулого сезону – тоді було 57.2% в середньому, а зараз 57.6%, навіть трохи більше. На мій погляд, це говорить про загальну роботу системи – вона функціонує і команда повертає собі мʼяч і зберігає його зі схожим успіхом, як і в кампанії 2023/24. Однак якість рішень та виконання з мʼячем вже на чужій половині поля явно впала.
Щодо гри в обороні, то в цьому сезоні Жирона в чемпіонаті допускає в середньому 1.05 xG біля своїх воріт – в минулій кампанії було 1.45. Тобто в цьому аспекті є покращення, які повʼязані перш за все з тим, що падіння креативності в підборі кадрів компенсується здатністю нових гравців працювати – вони більше та інтенсивніше пресингують, а Крейчі та Арнау дають більше надійності позаду.
Мігель Гутьєррес – латераль-супермен
Мігель Гутьєррес перейшов до Жирони з мадридського Реала ще в 2022 році. Вихованець королівського клубу завжди виділявся своєю грою на мʼячі та розумінням футболу, однак не закріпився у Карло Анчелотті через проблеми в захисних аспектах.
Жирона – команда менш вибаглива і готова йти на деякі ризики в захисті заради того, щоб максимізувати унікальні якості Мігеля в атаці. А вони дійсно неймовірні, це такий іспанський Трент Александер-Арнольд лівого флангу з ще ширшим набором вмінь у створенні моментів.
Гутьєррес в атаці вміє буквально все: грати в ширині та бігати туди-сюди по флангу, проходить пресинг будь-якого типу на своїй половині, починає атаки з глибини, переводить мʼяч на інший фланг, зміщується в свою опорну зону, володіє будь-яким типом передач, але найголовніша фішка – його рух полем. Мігель грає всюди, він більше ніж просто лівий захисник, він наразі уособлює в собі поняття "тотального футболу".
Причому важливо, що він рухається полем не просто заради самого факту руху, він зміщується туди, де це потрібно і де це буде корисно – людина може зробити гол навіть не торкаючись мʼяча. Як доказ можете передивитися перший гол Жирони в матчі з Атлетиком (2:1).
Спочатку це трохи дивувало, але тепер всі звикли. Мігель змістився з лівого флангу захисту на правий фланг атаки? Так і треба. Мігель прийшов у центр нападу? Значить це правильно. Мігель вже 5 хвилин грає як 10-ка? Значить це корисно. Дуже рідко лівий захисник буває ключовим і головним футболістом команди, тим паче тієї, що має амбіції. Але випадок Жирони і Мігеля Гутьєрреса саме той.
Але і його каталонці можуть скоро втратити. У іспанця не дуже велика для його рівня сума відступних в контракті – не більше 40 мільйонів євро. Ще й 50% відійде Реалу, а якщо його захоче повернути сам Мадрид, то їм це буде коштувати смішні, просто жалюгідні для такого рівня виконавця 8 мільйонів. Однак поки цього не трапилося, вмикати матчі Жирони варто хоча б для того, щоб подивитися на Мігеля – один з небагатьох світлих моментів цього сезону.
Герої, що пішли – де вони зараз
Як вже зазначалося вище, влітку 2024 року Жирону залишила ціла плеяда топ-гравців. Топ, як мінімум для самої Жирони. На них всіх був великий попит і суто за іменами, всі пішли на підвищення. Однак майже всі, станом на грудень – скоріше розчаровані, ніж задоволені.
– Артем Довбик: Рома (трансфер за 32 млн євро+бонуси)
Артем в Жироні в перший же рік став найкращим бомбардиром Примери, справжньою зіркою, 29-м у голосуванні "Золотого мʼяча", найкращим легіонером з України та, напевно, найбільш яскравим українцем в топчемпіонаті з часів Андрія Шевченка. Його хотів Атлетико, були чутки про Мілан, Інтер, Вест Гем. Його мріяла зберегти Жирона.
Однак він обрав Рому. Проміжний підсумок викликає лише негативні думки. 4+1 в 13 матчах Серії А. 11 місце в чемпіонаті Італії, вже дві зміни тренера за кілька місяців сезону, 21 місце у Лізі Європи. Відхід від системи Мічела точно не пішов Артему на користь.
– Алейш Гарсія: Баєр (трансфер за 20 млн євро)
Гарсія був у Жироні всім. Абсолютний мозковий центр, головний футболіст команди, через якого йшла вся гра, місцевий Тоні Кроос. Саме в Жироні він подолав череду невдач та піднявся до Прімери, саме у Мічела він доріс до збірної Іспанії, саме в Жироні його захотіла Барселона (його мрія, за власним зізнанням).
Це був ідеальний союз. І як потім казав сам Алейш, він пішов до Леверкузена тільки за однієї причини – Хабі Алонсо. Це була єдина людина, яка могла змусити його залишити Жирону. По каталонцям це ударило неймовірно сильно, сам Гарсія поки не став ключовим гравцем у Алонсо, однак регулярно отримує практику – хоча до рівня гри в Жироні йому ще далеко.
Проте на командному рівні все доволі добре: 3 місце Бундесліги, пройшли Баварію в Кубку Німеччини, 6 місце в Лізі чемпіонів. Все прекрасно.
– Савіо: Манчестер Сіті (кінець оренди)
Випадок із Савіо доволі рідкісний. Його з ПСВ викупив Труа, однак за французький клуб він не зіграв жодного матчу і перейшов до Жирони на правах оренди. У Мічела показав себе як один з найбільш перспективних вінгерів світу: неймовірно яскрава і при цьому ефективна гра.
Тут підключився Манчестер Сіті, який викупив його з Труа. Але як викупив – переклав з кишені в кишеню. Труа належить City Group, як і власне сам Сіті, як і частина акцій Жирони. Принцип тут саме такий. Однак від того не легше.
Адже і Жирона без Савіо втратила багато, і сам бразилець також не отримав чогось неймовірного в Сіті з футбольної точки зору. Він вінгер, який вміє і повинен забивати – але у Гвардіоли має 0 голів станом на грудень. Нуль! Кудись зникла та неймовірна яскравість та креативність. Савіо, як і будь-який гравець у Хосепа, став схожим на робота, який просто виконує машинні задачі: отримав, потримав, віддав. В Жироні було краще.
– Ян Коуто: Боруссія Дортмунд (кінець оренди)
Коуто був ще одним футболістом, якого Жирона орендувала у Манчестер Сіті, причому два роки поспіль. Однак через правила УЄФА, ще одна оренда чи трансфер були вже неможливі через те, що обидва клуби грають в Лізі чемпіонів. Тож Яна в оренду в правом викупу взяла команда, яка немає нічого спільного із Сіті – Дортмунд.
Результат станом на середину сезону жахливий. 11 матчів у всіх турнірах. Травми все псують. Черговий футболіст, якому відхід із Жирони не пішов на користь.
– Ерік Гарсія: Барселона (кінець оренди)
Ерік – найменш критичний випадок разом з Пабло Торре. Той теж був орендований із Барси, однак не відігравав важливої ролі, а отже і в списки вище не потрапив. Гарсія ж був важливим, але його достойно замінили.
Сам Ерік в Барсі звісно далекий від тієї ролі, що була у нього в Жироні в плані важливості. Він виключно гравець ротації, причому навіть не в захисті, а в опорній зоні. А ще багато травмується. Тож знову можна сказати, що в Жироні було краще.
Попереду Жирона має ще половину сезону, зимове трансферне вікно і все ще багато можливостей, щоб виправити ситуацію та потрапити у зону єврокубків – вже навряд чи Ліга чемпіонів, але сам факт євро-футболу має мотивувати клуб, що ще три роки тому грав у Сегунді.