Мбаппе як рушій кризи. Як мадридський Реал скотився у занепад
"Проблема в тому, що він не центральний нападник, на мою думку. Мбаппе – не центрфорвард. Кожного разу, коли він грав за збірну як "дев'ятка", це не було добре. Це не його ідеальна позиція. Але проблема в тому, що зліва є хлопець, який такий самий як він, того ж рівня – Вінісіус. Виходячи з цього, є непроста ситуація".
Карім Бензема знає, як це – грати на вістрі атаки Реала, і знає, як робити це успішно. А тому може дозволити собі міркування на тему, що склалася в клубі, в якому він свого часу став футболістом екстракласу.
"...І Вінісіуса, я думаю, не можна поставити "дев'яткою" або праворуч. Чому? Тому що в кожному матчі він робить для тебе різницю на лівому фланзі. Анчелотті знає і розуміє дуже багато, подивимося, як він це вирішить.
В чому вирішення проблеми? Мбаппе – це не класична "дев'ятка-дев'ятка". Я розумію, що люди вимагають від нього багато чого. Що є багато тиску, і що Реал – не Парі Сен-Жермен.
Порада для Кіліана? Він не має опускати руки, тому що я не думаю, що буде змінена позиція Вінісіуса – це найкращий гравець світу просто зараз, і його не можна переставити, це реальність. Але Мбаппе повинен вбити собі в голову, що тепер він – "дев'ятка", і що час забувати про лівий фланг на постійній основі. Вони повинні змінюватися позиціями з Вінісіусом епізодами.
На емоційному рівні, для мене теж було важко в перший сезон? Але це різне, мені був 21 рік, Кіліану ж – 25. Він знає, який тиск є в Реалі. Там, якщо ти не забиваєш у двох-трьох матчах, тебе вб'ють. Ти можеш виграти "Золотий м'яч" чи що завгодно, але три матчі не забиваєш – і знову проблеми.
Він має навчитися жити з цим. Кіліан повинен пристосуватися до цього тиску, розуміти, що кожен матч – це нове життя, і ти маєш забивати. Тому що тебе привезли, щоб ти забивав. Тільки для цього. Але він має рівень, і все що для цього треба. Тиск Реала – неймовірний, дуже-дуже сильний".
Так Бензема розкрив суть ігрових труднощів Кіліана Мбаппе в столичному іспанському клубі. Навряд чи хтось із нас розуміє футбол краще за людину, яка була створена для неї. Однак цікаво, що Карім зовсім не бачить у Мбаппе "дев'ятку", хоча саме на цій позиції Кіліан грав останні два роки, і забивав дуже багато.
Якщо ж казати про погляд з іншого боку, то я бачу в Мбаппе людину, яка може стати аналогом Бензема для Реала, однак пересиділа у зоні комфорту. "Вершкові" хотіли підписати його у 2021 році, та тоді ПСЖ просто не відповів на пропозицію. Потім Реал намагався забрати його в 2022-му – не вийшло. Виглядає так, що це був останній момент, який можна було назвати ідеальним для переїзду Мбаппе в Мадрид з точки зору самого футболіста.
Йому було 22-23 роки, небезпека йшла від кожного дотику до м'яча у його виконанні. Та після цього ситуація погіршилася. Ліга 1 була для нього дитсадком, тренувальним майданчиком, де інші футболісти мають відчутно нижчий рівень. Очевидно, якщо провести в такому середовищі забагато часу, ти й сам починаєш замість прогресу стагнувати. З цим і зіткнувся Мбаппе, який у цій зоні постійного комфорту дійшов до того, що припинив бігати без м'яча, вступати в єдиноборства, і врешті – розвиватися.
Перехід в Реал, де є гравці не те що схожого рівня, а, можливо, можуть похизуватися й більшою "освіченістю" у вимірі розуміння футболу, став неприємним зіткненням з реальністю для його комфорту. А тут ще й Ла Ліга, де рівень спротиву й суперників значно вищий за французькі клубні реалії. Тому в перші місяці ми бачимо не Мбаппе зразку фіналів чемпіонатів світу, а Кіліана, який не може зупинити м'яча, реалізувати виходи тет-а-тет, вирізати передачу, обіграти суперника. Це трапляється не в усіх епізодах, але характеризує левову частку моментів за його участі. А ще ми бачимо Мбаппе, який зовсім не працює без м'яча – його показники є одними з найгірших у провідних першостях Європи. 8 кілометрів за гру – щось близьке до сорому в сучасному футболі.
Стагнація Мбаппе в зоні комфорту призвела до того, що один з найкращих бомбардирів, яких бачив світ, має одну з найгірших цифр з реалізації моментів у Старому Світі. Кіліану створюють дійсно багато моментів, однак реальний вихлоп з цього майже відсутній. Без пенальті, право на виконання яких новому зірковому партнеру віддавав Вінісіус – цифри є зовсім жалюгідними. Та не будьмо голослівними:
- Ла Ліга: 10 матчів, 6 голів, 3 з пенальті, очікувані голи – 7.74
- Ліга чемпіонів: 4 матчі, 1 гол (у порожні ворота з двох метрів - прим. автора), очікувані голи – 2.70
Ці показники не викликали б здивування чи шоку, якби мова йшла про Альваро Морату, або умовного Ромелу Лукаку найгірших зразків. Та мова про людину, яка до переїзду в Іспанію мала темп одного з найкращих бомбардирів у історії та елітну реалізацію. Тільки за минулий сезон, де він з ігрової точки зору не був у космосі, Мбаппе мав 53 голи та 16 асистів у складі ПСЖ та збірної Франції. Контраст неймовірний.
Насправді ситуація відчутно гірша. Цього давно не приховати – у кризі весь Реал. Невтішне становище мадридців має ігровий характер та не стосується кадрів, питань інфраструктури чи грошей, але від цього не є менш видимою. Навіть навпаки. Поки Барселона демонструє яскравий футбол, а головне – досягає відмінних результатів на полі, ніхто й думки не допускає, що в "кулес" катастрофічні проблеми в усіх інших сферах.
Що не так з Реалом
За весь минулий сезон "вершкові" програли усього два рази – Атлетико на виїзді у Ла Лізі та в Кубку Короля. Це була космічна стабільність на фоні неймовірних кадрових втрат у вимірі виступів без Тібо Куртуа, Едера Мілітао і Давида Алаби, а також цілого ряду важливих гравців через дрібніші травми. Та це не завадило мадридцям провести, ймовірно, свій найкращий сезон в історії.
У нинішній кампанії інакше просто все. Так, знову вистачає травм, однак тепер команда не долає труднощі за рахунок внутрішніх механізмів та резервів і тренерських рішень. Радше навпаки. Станом на початок листопада у Реала вже три поразки, дві з яких на своєму полі – до цього мадридці не програвали удома з весни 2023-го. Що гірше, ніж ці невдачі – гра команди й те, як Карло Анчелотті реагує на проблеми.
В Реала явно не клеїться з високим пресингом – неважко помітити постійні провали й розриви між лініями. Виглядає так, що команда "інфікована" нерозумінням вимог тренера, хай сам Карлетто цим самим високим пресингом ніколи не славився. Однак з початку сезону він вперто наполягає на такій моделі гри, ігноруючи будь-які виміри очевидної проблемності такого підходу й фактор Мбаппе, який слабко працює без м'яча. Через це розташування гравців на полі виглядає аж вельми розтягнутим по вертикалі, а хавбеки змушені бігати туди-сюди, як виглядає, без сенсу.
Анчелотті робить дивні заміни й такі ж кадрові рішення. Він вперто робить ставку на виходи з перших хвилин Ферлана Менді, хоча той раз за разом провалюється, й замість нього доводиться випускати Франа Гарсію. Та в наступному матчі ситуація повторюється. Італієць ніби забув про існування Арди Гюлера та Ендріка – за останні 5 матчів ті на двох зіграли близько 5 хвилин, з яких у бразильця гордий 0. Хоча обидва по праву належать до головних діамантів у світовій короні талантів та є довгостроковою ставкою клубу. Та чомусь обом Тато Карло довіряє менше, ніж Дані Себальйосу.
Показовою є й ситуація в центрі оборони. В матчі з Алавесом (3:2) мадридці вели в рахунку 3:0, й Анчелотті вирішив дати відпочинок основним захисникам. Та замість того, щоб спочатку випустити на поле Хакобо Рамона, який вважається доволі серйозним талантом академії, він довірився Хесусу Вальєхо, на якого, як виглядає, не орієнтуются навіть найбільші оптимісти щодо майбутнього гравця у Реалі. Мадридці швидко пропустили двічі, через що Рамон так і не вийшов, і досі не зіграв ані хвилини.
Окремою проблемою є ситуація з Джудом Беллінгемом. Здавалося б, мова про чи не головного півзахисника покоління із задатками досягти абсолютно виняткових вершин у футболі. Англієць провів фантастичний перший сезон, у тім числі – завдяки Анчелотті. Та що ми бачимо тепер? Джуд то грає праворуч, причому по тепловій мапі нижче правого захисника, то ліворуч на фланзі, то лівіше по центру, але дуже низько, аж до позиції праворуч в атаці. Беллінгем діє майже всюди, крім зони, де демонстрував у Реалі свій найкращий футбол. Сам британець помітно біситься, що видно по його емоціям на полі. Він хоче бути корисним і яскравим, та замість цього змушений виконувати не вельми зрозумілу для нього роботу, яка майже ніяк не впливає на гру, та ще й у "невідомих" футболісту зонах.
Таке відношення й довіра Карлетто до людей, які мають вести Реал уперед, ще й на фоні дійсно слабкої, розібраної гри й результатів, які у листопаді почали сипатися як картковий будиночок, створюють питання. Перш за все, до тренерського штабу. У ЗМІ традиційно ходить багато чуток: від проблем з Антоніо Пінтусом (тренер по фізичній підготовці) в контексті того, що Реал не бігає так, як має – до того, що в керівництві починають ставити під сумнів те, що італієць допрацює навіть до кінця сезону.
Анчелотті по праву може називатися найкращим тренером в історії найтитулованішого клубу. Йому підкорилися три Ліги чемпіонів, його Реал був втіленням команди-казки, а разом з тим – суворою прагматичною машиною з нотками індивідуальної геніальності. З ним "вершкові" дарували вболівальникам фантастичні сценарії на кшталт матчів у Лісабоні й Мюнхені-2014 чи плей-оф ЛЧ-2022. Та всьому колись настає кінець – і наразі все більше натяків на те, що закінчення цієї історії не за горами.
Якщо говорити про особисту думку, то цього дуже не хотілося б. Для автора цього матеріалу Анчелотті є, можливо, найулюбленішим тренером. Проте на такому рівні й у такому клубі відпускати проблеми у вільне плавання неприпустимо. Як пишуть в Іспанії: "Від Карло вимагають термінових змін і покращень, екстрених". Інакше поразки знищать всі твої задуми. Коли в тебе під рукою найкращий склад світу, потенціал якого ти не можеш розкрити навіть на умовні 50%, чекай неприємних наслідків.
Данило МОІСЕЄНКОВ, для Чемпіона