Футбол на землі ворога: як збірній Ірану грається на чемпіонаті світу в США
Збірна Ірану сьогодні, 21 червня, проведе другий матч на Мундіалі-2026 проти Бельгії.
У першій грі з Новою Зеландією іранці не перемогли, але головне відбувалося не на полі, а на трибунах і під стадіоном, де не втихали протести.
Ба більше, після гри протестувала вже сама збірна Ірану!
Чемпіон розповідає про унікальний досвід персів, що грають на території США, поки їхня країна збиває американські гелікоптери.
***
"Наскільки мені відомо, це вперше команда однієї країни грає на території іншої, коли вони ведуть між собою війну", – каже доцентка кафедри історії університету Джона Гопкінса Вікторія Гармс.
Ще б пак, це навіть звучить неправдоподібно.
Відколи США вдарили ракетами по Ірану 28 лютого це питання висіло в повітрі, але на початках не сприймалося надто серйозно.
Тоді здавалося, що американської військової потуги вистачить, аби урезонити чи навіть змести режим аятол, що править Іраном з 1979-го. Проте час йшов – і нічого не відбувалося.
Навпаки – це США почали втрачати літаки, ініціативу; стали жертвою заблокованої Ормузької протоки.
І що його робити?
Недавно CNN порахувала, що президент Дональд Трамп 37 разів обіцяв "вже скоро" укласти з Іраном мир.
Та попри всі обіцянки остаточної угоди нема, протока заблокована, у Лівані стріляють, а ЧС вже стартував, і збірна Ірану має якось на ньому виступити.
"Я справді не вважаю, що їхнє перебування тут доречне. Заради їхнього життя й безпеки", – погрожував Трамп.
Та іранці все одно приїхали.
"Команда Меллі", що мала проживати в аризонському Тусоні, перебралася до мексиканської Тихуани, де її зустріли радісні маріячі та навіть деякі політики. Із мінусів – на парковці неподалік готелю з іранцями знайшли труп, але капітан іранців Аліреза Джаханбакш не боїться:
"Мені дуже подобається Мексика. Тут найкращі люди, і нам вже передали, що картелі від нас у захваті".
Шах і мат, Трампе!
Але, звісно, проблем у іранців предостатньо.
***
Іранці-бо всі три матчі групи проводять у США – двічі в Лос-Анджелесі й раз у Сіетлі.
Одразу після гри з Новою Зеландією (2:2) до роздягальні "Меллі" зайшли агенти міграційної служби, аби провести всіх до автобусів – негайно назад в Мексику.
Навіть душ прийняти не дали!
І це при тому, що й в'їхати до США дозволили лише половині делегації.
"Більшість наших менеджерів відсутні тут, на матчі. Ми мали вирішувати організаційні питання самі", – бідкався тренер Амір Галеної. "І я не знаю, чому нам не дозволили переночувати. Ми не можемо нормально відновитися. Гадаю, наша команда зазнає найбільше утисків на цьому ЧС".
Авжеж, усе він знає.
За традицією всіх диктатур головою перської делегації є член спецслужби – сумнозвісного Корпусу вартових революції. Звуть його Мехді Тадж. Так само до КВІР має стосунок ще половина персоналу.
Ба більше, окремі футболісти, як бомбардир Олімпіакоса Мехді Таремі, проходили у КВІР строкову службу.
"Ми не дозволимо їм завезти купу терористів до нашої країни, що вдаватимуть журналістів та тренерів", – ще в квітні анонсував держсекретар Марко Рубіо.
Так що іранців попереджали.
Втім, і обійтися без фанатиків у делегації – не варіант, бо футболісти в Ірані – народ вільнодумний. Це вам не Росія. Хто знає, що в них на умі?
***
У березні жіноча збірна Ірану відмовилася співати гімн країни під час Кубку Азії, а семеро гравчинь попросили політичного притулку в Австралії. Згодом шестеро з них відкликали заяви і повернулися – злякалися тиску з Тегерану.
Те саме відбулося і з чоловічою збірною на ЧС-2022 – ті теж не співали гімн у 1-му турі, але в 2-му й 3-му вже розкривали роти після дзвінків з погрозами.
А скільки видатних іранських гравців перетворилися на вигнанців й дисидентів?
Алі Даєї, чиї 109 голів за збірну так довго наздоганяв Кріштіану Роналду, тікав до Дубая в кінці 2022-го, проте його літак затримали, і відтоді легенда живе в Тегерані, як в'язень. Його магазини закриті, рахунки заблоковані – і все через критику режиму.
Більше пощастило ексбаварцю Алі Карімі – той оселився в Німеччині, топить звідти за повернення шаха на престол.
Ехсан Хаджсафі, капітан Ірану на ЧС-2022, став першим чинним збірником, хто прямо заявив на пресконференції: "Умови в країні неправильні, а наш народ нещасливий".
Із нового покоління – на ЧС-2026 не взяли екснападника Баєра Сердара Азмуна попри 57 голів за збірну. Це тому, що під час свавільних ракетних атак Ірану по Дубаю форвард виклав у соцмережі фото із членом дубайської правлячої родини.
Мохаммед Місагі , іранський "соловйов", тоді Азмуна негайно затаврував:
"У нього не вистачає здорового глузду, аби зрозуміти, що зараз його поведінка недоречна. Такі люди не гідні носити футболку збірної".
Але хто її дійсно гідний?
У Ірані під час протестів у 2022-му було вбито щонайменше 550 цивільних громадян, а у 2025-му – вже близько 30 тисяч.
За таких обставин розраховувати, що спортсмен скаже те, що думає, безглуздо.
"Е, ні. Ми тут для того, щоб грати футбол, друже", – перебив Таремі журналіста, який питав про Трампа.
***
Футболісти виживають в умовах режиму, але не вони його бенефіціари.
Ба більше, і робочий клас не в захваті від купюр у 10 млн ріалів.
Проблема в тому, що їх розстрілюють за кожен непослух.
Італійський тренер Сепахана Габріеле Пін на свої очі бачив, як 28 лютого американські ракети вдарили по резиденції Алі Хаменеї та вбили 86-річного аятолу:
"Старші люди штурмували аптеки й заправки, щоб зробити запаси, а от молодь танцювала прямо на вулицях, почувши про загибель Хаменеї. А далі весь зв'язок в країні відключили".
Як і Антоніо Адан, і Мунір Ель-Хаддаді, і Серж Ор'є та інші легіонери, Пін рвонув з Ірану, як тільки почалася війна.
За словами італійця, його іранські друзі – зовсім не прихильники релігійних фанатиків:
"Перси – добрі, щедрі, виховані люди. У готелі, де я жив, був один хлопець, то він після зміни на роботі діставав книжки і вчився. Мріяв стати інженером та виїхати назавжди.
Страх цих людей – не війна, а те, що по її завершенні про них забудуть. У режиму 5 млн послідовників, але інші 90 млн хочуть свободи".
Чемпіонат Ірану, до речі, досі не відновили.
Футболістам лишається хіба їхати світ за очі, але їхніх рідних ніколи не випустять. Це як страховка для режиму, що ті, хто поїхав, не скажуть зайвого, як Пін.
***
І от цих гравців зараз виганяють зі США, ніби злодіїв-рецидивістів.
Авжеж, це очікувано. Вони в цій історії "винні" просто за місцем народження, за паспортом.
Тим часом на трибунах та під стадіонами своя битва, бо в Лос-Анджелесі мешкає понад 100 тисяч іранської діаспори. То їм вболівати чи ні?
"Це не національна збірна Ірану. Ця команда не представляє Іран та іранський народ. Вони представляють терористичний режим", – каже 47-річна активістка Сатгін Джалалі.
"У мене змішані емоції. Я намагаюся не робити це ультраполітичним і просто дивитися на це крізь призму спорту. Цінувати гру такою, якою вона є", – запевняє лікар Салар Делдар, якого батьки вивезли з Ірану у 2 роки під час ірано-іракської війни.
Є й такі, як архітекторка Анахіта Сеєд: "Національна команда – це моя команда. Моя любов до Ірану дуже сильна. Вона насправді міцнішає, бо я відчуваю, що моя країна багато пережила за останній рік, з різних боків".
От на ці три величезні табори все й поділене – і збірники добре бачать натовпи невдоволених зі старими, "шахськими" прапорами із левом та сонцем під стадіонами.
Ще на ЧС-2022 кафе "Фарсі" в Лос-Анджелесі збирало купу бажаючих подивитися "Команду Меллі", а зараз його власник Хоссейн Даеї не влаштовує вечірок:
"Я боюся, що радикали прийдуть сюди, поб'ють вікна і знищать мій бізнес".
28 лютого, коли США почали бомбардування Ірану, діаспора ще була єдиною. Всі вірили, що так буде краще. Але зараз...
"Тим, хто програв найбільше, став іранський народ", – констатує Рузбех Фараханіпур, яка втекла сюди після невдалого студентського повстання у 1999-му. У тому числі аби завадити зустрічам гравців з опозицією до них приставили стільки агентури.
Для теократичного режиму неважливий результат на табло. Їм треба імідж, картинка. Тотальний контроль вкупі з дрібними пакостями Держдепу та розчарованими у США діаспорянами це аятолам гарантують.
***
На ЧС-2026 режим в улюбленій позі жертви, хоча по факту перемагає.
Протест-бо розстріляно, ракетні атаки позаду. Старого й кволого аятолу замінив його ще радикальніший молодий син.
Навіть "маленький Тегеран" у Каліфорнії вдалося частково схилити на свій бік, що важко було явити до "Епічної люті" Трампа.
Та за що?!
Днями Тегеран на радощах аж повернувся до улюбленої "забави" – присудив 74 удари батогом співачці Парасту Ахмаді, що посміла виступити без хіджабу.
Як же все це неправильно – і батоги, і Даеї, і той хлопчина з книгами у лобі готелю, що цілий день працює, аби вночі вивчитися і рвонути подалі. Безправні заручники у себе на батьківщині, раніше вони хоч в Америку могли вірити, а тепер їх позбавили і цього.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії