Динамо: там, де час зупинився
Хоч когось здивував виліт Динамо з Ліги конференцій від Карабаха?
А трохи раніше – з Ліги Європи від ПАОК?
Оце насправді й найсумніше.
Колишній гегемон українського футболу, який ще 10-15 років тому мріяв про плейоф Ліги чемпіонів, опинився на дні єврокубків, де не здатен пройти хоч когось.
Ба більше, кожна дія Динамо утверджує в думці, що воно поняття не має, як бути далі.
Ну, або має, але це уявлення глибоко помилкове.
***
Наснився якось раз дивний сон про ще дивнішого чоловіка.
Таких і не побачиш зараз – масивні кросівки, спортивний костюм оверсайз у строкатих яскравих кольорах.
Він підходить до найближчого кіоску й каже: "Мені сигарети Magna й пачку Stimorol".
Продавщиця довго мовчить, ніби не розуміє, а тоді регоче: "Мужчина, ви зробили мій день! Оце так видав, я не можу!"
Але чоловіку не смішно. Він тільки-но звідти, де їх продавали на кожному кутку.
Байдуже на ваш дебільний календар – він назавжди у своєму 1997-му.
***
Чверть століття пройшло вже з тих пір.
Світ мінявся, прискорювався, сходив з розуму і розпочинав війни, але чоловіку все одно.
Ось він на старій "Республіканці" підстрибує з місця, коли Шева забиває Реалу.
Ось хапається за голову, як Шовковський пропускає штрафний від Еффенберга.
Ось обіймає Лобановського...
Нехай він і не виграв ЛЧ, але чоловік в ту пору твердо знав, що входить до європейської еліти. Всі ці Берлусконі-Галліані зверталися за гравцями, робили компліменти, влаштовували товариські матчі. Грузин з Мілана в Динамо перейшов! Престиж...
Те, що було далі...
Він-то читав новини, але без фанатизму. Одним вухом зайшло, іншим вийшло.
Остаточна "легіонеризація" футболу після справи Босмана? І нехай.
Перші великі телевізійні гроші? Все одно Семененко коментує краще, ще й порекламує СДПУ(о).
Перетворення малих ліг на донорів для АПЛ, Серії А та Ла Ліги? Ну, його-то це не торкнеться, це ж Динамо, а не якісь Стяуа, Црвена Звезда чи Гетеборг. Всі хочуть грати за Динамо, правда? Чого мовчите? А як зарплату не дам? Отож...
Ні, він таки чудовий керівник. У поганого б Михайличенко на стількох посадах не посидів.
Але чого всі так дивно на нього дивляться?
***
Мабуть, це через кнопковий телефон.
Коли чоловік його дістав, навколо зібралась дітвора. Вони бачили вибухи ракет, згорілі танки, а от Siemens с антенкою унікальний у 2026 році.
А, точно – він же йде на зустріч!
Там хтось із директорів – спортивний, генеральний, виконавчий; чи не все одно? У Динамо їх ніхто зроду не розрізняє.
Чоловік знав, що на Заході власники передають управління своїми клубами найманим професіоналам, які, у свою чергу, налагоджують скаутинг, роботу академій. Слово ще таке вигадали "делегувати".
Сам-то він ніколи в це не вірив. Раз клуб його – то і все, що в ньому відбувається, має вирішувати він.
Він що, поганий бізнесмен?
Та й потім, це прекрасно працювало в 1997 році.
Кажете, професійний спортдир зарубав би кандидатуру Влада Бленуце?
Гендир би дав вказівку скаутам взагалі не шукати центрфорварда, бо з молодіжки от-от вийде Матвій Пономаренко?
Та ну це просто нефарт...
Так само, як з Дерлісом Гонсалесом, Радосавом Петровичем, Нікітою Корзуном, Йосипом Пиваричем, Франом Солем, Че Че, Сідклеєм, Мохамедом Кадірі, Ібрагімом Каргбо, Еріком Раміресом, Кахімом Перрісом, Решатом Рамадані, Браяном Себальйосом, Анхелем Торресом...
Ну не щастить Динамо останні 10 років, розумієте?
От Шахтарю – щастить. Там трансферами 10 років керував то Луїш Гонсалвеш, то Жозе Боту. Один потім в Раді директорів Порту засідав, а інший збирає склад Фламенго.
А у Києві Михайличенко, Кравець і Хачеріді. І де вони?
Отож, не везе...
З тренерами, до речі, теж фарту нема. Хацкевич після Динамо знаєте, кого тренував? Спочатку останню команду в Росії, а тоді ще гіршу – в Польщі. Шовковський – того взагалі ніде не кличуть.
А поглянь на Шахтар, на Фонсеку, на Де Дзербі...
Але бізнесмен він хороший. У нього Шапаренко 300 млн коштує. Хто хоч підтвердить. Може навіть і директор, який випив горілки більше, як ти з'їв борщу. Спортивний, здається. Чи генеральний?
***
І чоловік заходить в кафе, бере мінералку.
З колонок грає щось кричуще українське. У 1997-му в таких місцях звучала "Дым сигарет с ментолом".
Не з першого разу, але він запам'ятав – не в моді нині російська.
Поза законом Росія в 2026-му.
Настрій у чоловіка псується. Його найкращий час після смерті Лобановського – це якраз Юрій Сьомін і склад, зібраний за спонсорства Дмитра Фірташа.
Потім, коли Майдан переміг, а Путін забрав Крим і Донецьк, все воно накрилося мідним тазом. Реброву ще дісталися в спадок 5-6 топових легіонерів, він їх вивів з групи в ЛЧ, зробив ім'я.
А вже далі, не у проросійській Україні, все не то.
Йому з усіх сторін тільки й повторюють, що грай своїми, вихованцями школи. А він що, проти? Він теж хоче грати своїми!
Він же поруч сидів, як "свої" громили Барсу.
Правда, так само зблизька бачив і виліт "своїх" від Ксамакса роком раніше.
Десь тут є секрет, але де?
В пресі за ці 25 років писали, що німці, бельгійці, навіть ісландці й норвежці прокачали академії так, що ті зсередини нагадують космоліт. В Бенфіці – можете уявити? – дітей тренують на тренажері 360S, де м'ячі вилітають нізвідки, і хлопець виконує вказівки ШІ.
А в Динамо – вказівки Іщенка.
Чоловіка, до речі, запевняли, що найкраще виконують його племінник і зять. Треба-но їх в старт поскоріше.
***
Чоловік попиває водичку на терасі, а вулицею по справах і без йдуть люди – усі з 2026 року.
Йому до них діла нема, він мріє про 1997-й.
Якийсь батько веде сина на перегляд в школу житомирського Полісся, що проходить тут же, в Києві. Ну не дурість? Адже малий точно хоче грати за Динамо. Всі хочуть...
І дивитися Динамо теж всі хочуть. Той єдиний пул – така дурниця...
І ходити в біло-синіх футболках мріє весь Київ, так що 6000 гривень за штуку – це ще й дешево.
Якісь селюки в Польщі б'ються над соцмережами, залучають місцеві копійчані бренди; добилися 50,000 переглядів щотуру у Фентезі-лізі.
Інші у французькому Діжоні замінили квитки на клубні шарфи – щоб краще продавалась атрибутика.
Ні-ні, це дріб'язок, а не варіант для суперклубу, що громив Реал і Барселону.
"Хочеш, доведу?" – каже.
Чоловік підходить до першого ж перехожого і питає: "Динамо Київ – великий клуб?"
А у відповідь: "Ага. Був".
І фінальний свисток – як похоронний подзвін. 0:2 в Азербайджані.
***
Дивний, дуже дивний сон.
Наляканий чи то результатом, чи відповіддю чоловік перепросив, що поспішає, і кинув оком на годинник, який стояв уже з чверть століття. Відомий бренд – отже, накручувати не треба, сам впорається.
Він зробив крок і... розчинився в повітрі. Чкурнув назад у 1997-й, де ніяких Карабахів, і одні Барселони.
Ностальгія – страшна сила.
Страшніші за неї хіба менеджмент, скаутинг, робота з молоддю, уболівальниками, які налагоджені у 2026-му так, ніби надворі 1997-й. 30 років відставання – це божевілля. Але чоловік не бачить. Він все ще хороший бізнесмен.
Іноді амбітний тренер чи гравець-самородок, що виріс всупереч, гальмує падіння – і тоді він вкотре переконується, що правий.
Давно цього, правда, не було.
Але от у 1997-му...
... та поки чоловік мріє, світ двома ногами вступив в епоху, де дітям вже й неясно, чому цих невдах підтримує стільки стариків.
Що нам лишається? Тільки розповісти їм про часи пейджерів, де Magna й Stimorol; де "Інвайт – просто додай води!", а Шева з Ребровим трощать Барсу. Де Суркіси ще свіжі й актуальні.
Ну, і коли подорослішають – пояснити, що час випереджають, йдуть у ногу чи відстають, але ніколи не консервують. Час вам не помідори. І горе тим, хто про це забуває.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії