Сто років ненависті: як футбол перемішався з кров’ю у Північній Ірландії
Збірна України зіграє 2 жовтня в Лізі націй проти збірної Північної Ірландії.
Наша держава переживає найскладніший період у новітній історії, а от суперник його вже подолав.
Це було впродовж усього ХХ століття – вбивства, погроми, замахи.
Разом з Країною Басків у Іспанії довгий час Північна Ірландія вважалася найнебезпечнішим краєм у всій західній Європі.
І, само собою, це зачепило і футбол теж.
***
Це була не Північна Ірландія і не "наш" футбол, але з цього все й почалося.
У 1919-му ірландці піднялися на виснажливу партизанську війну за незалежність від британської корони.
Лилася кров, теракти, арешти, показові суди...
І от 21 листопада 1920-го настав переломний момент.
Дублінське підпілля, відоме як "12 апостолів", організувало зачистку офіцерів імперської розвідки – так званої "Каїрської банди" – одним ударом. 15 адрес – 15 виконавців – 15 трупів.
Це був шок.
Поліція погналася за вбивцями, але ті як крізь землю провалились. І тоді копи прийшли на стадіон "Крок Парк", де місцевий Дублін грав проти Тіпперері у гельський футбол...
"Вже понад століття напад і різанина в Криваву неділю продовжують лунати крізь покоління для всіх, кому дорога Ірландія", – запевняє президент федерації Джарлат Бернс.
А як інакше?
Там було 10 тисяч глядачів, а поліцейські цілили в кожного, хто здався підозрілим. Капітан Тіпперері Майкл Гоган вступився за фанів – його застрелили. І тоді натовп побіг геть з арени, почалася тиснява...
14 вбитих, понад 100 поранених і покалічених за лічені хвилини.
На британську адміністрацію Кривава неділя справила колосальне враження і стала аргументом для підписання англо-ірландського договору 6 грудня 1921-го, за яким Ірландія отримала-таки незалежність.
Тільки-от не вся.
6 промислово розвинених графств на північному сході острова, де переважало протестантське населення, корона лишила собі.
Того дня і з'явилася Північна Ірландія, проти якої сьогодні зіграють наші.
***
Як гадаєте, сподобалося ірландцям, що у них "відібрали" Белфаст, Деррі та інші багаті міста?
А католицькій меншині як жилося у новому утворенні?
"У той час люди повторювали: коли у нас нічого не було, у нас був Белфаст Селтік. Це було більше, ніж просто футбольна команда. Це була невід'ємна частина громади.
Він об'єднував людей, підтримував під час безробіття, хвороб, бідності. Він був нашим маяком", – зітхає президент Белфастського кельтського товариства Чарлі Таллі-молодший.
Свого часу за Белфаст Селтік – клуб міських католиків – грав його батько.
Добре грав!
У 1924-49 роках "Кельти" здобули 11 чемпіонських титулів, ставши головним конкурентом Лінфілда – улюбленої команди місцевих протестантів.
Матчі між ними завжди були жорсткими, навіть жорстокими, але на День подарунків 1948-го сталося непоправне. Після голу на останніх хвилинах фанати Лінфілда вибігли на поле – і давай гамселити всіх, хто не встиг втекти. Стражі порядку, здавалося, не мали нічого проти.
Найбільше тоді дісталося нападнику Селтіка Джиммі Джонсу, який забив 6 голів в 3 матчах якраз проти Лінфілда – йому переламали ноги; кар'єра була скінчена.
На характері Белфаст Селтік дограв сезон і навіть вкотре став чемпіоном, але далі оголосив про саморозпуск.
"Панував сектантський розділ. Клуб став мішенню. За напад на Джонса навіть нікого не арештували. Директори вирішили, що продовжувати занадто небезпечно", – констатує Таллі.
Лебедина пісня Селтіка – турне по США, де команда з Белфаста перемогла 2:0 збірну Шотландії.
Назавжди найкращий клуб їхнього маленького краю...
Ну, і ще гравці Белфаст Селтіка кумедно доклалися до кваліфікацій обох Ірландій на ЧС-1950. Одразу четверо хлопців зіграли у відборі за обидві збірні!
Ба більше, позаяк у паперах ФІФА ще ніякої "Північної Ірландії" не було, то існували одразу дві Ірландії, і кожна заявляла претензії на весь острів.
Трагікомедія як вона є.
Лише у 1953-му ФІФА постановила, що кожна збірна має набирати собі гравців лише на підконтрольній частині, і тоді ж Белфаст офіційно став "Північною Ірландією".
***
Для світу все просто й зрозуміло, але на місцях ставало тільки гірше.
До 1960-х тривала ворожнеча католиків та протестантів призвела до перших збройних сутичок.
Католицька Ірландська республіканська армія (ІРА) почала терор британської влади та місцевих протестантів-лоялістів, чимало з яких взялися за зброю у відповідь. Вулиці перетворилися на небезпечне місце; іноді – справжній полігон.
В історію це увійшло як Смута або ж Troubles.
Сотні загиблих, тисячі калік, сиріт, вдів...
Точно як ми зараз, збірна Північної Ірландії 1280 днів не грала домашні матчі на своїй землі, бо там було надто небезпечно.
Останньою перед довгою паузою до Белфаста завітала збірна СРСР у жовтні 1971 року – і це був цілий спектакль. Радянську делегацію зустріли секретно, поселили у віддаленому готелі, який охороняла британська армія з кулеметами; усі транспортні засоби по кілька разів на день перевіряли сапери.
Ба більше, сам матч перенесли на 15:00 середи, аби на трибунах було якомога менше народу.
Троє київських динамівців тоді вийшли в старті – Євген Рудаков, Анатолій Коньков та Анатолій Бишовець. Останній навіть гол забив, і матч завершився 1:1.
Ну, а УЄФА вирішив – не треба далі випробовувати долю.
"Звісно, я упереджений, але Пет Дженнінгс був найкращим воротарем світу. А Джордж Бест – найкращим футболістом. Мій найбільший смуток – через те, що стільки людей у Белфасті не могли побачити його гру вживу", – бідкається ветеран МЮ Семмі Макілрой.
Та й як було грати Бесту? Скоро після матчу з СРСР він висловився за об'єднану збірну Ірландії "задля примирення людей", після чого до однієї з лондонських газет зателефонував чоловік, який погрожував його вбити.
"Того дня ми грали проти Ньюкасла. Я ні разу не зупинився на полі. Навіть коли хтось лежав травмований, я біг. Щоб не влучили. Погроза, ймовірно, стосувалася моєї нібито пожертви протестантській організації в Белфасті. Повна маячня", – божився Бест.
А тим часом на вулицях Північної Ірландії розросталася біда.
30 січня 1972-го британські солдати розстріляли 26 беззбройних цивільних католиків у Деррі.
21 липня того ж року ІРА відповіла серією із 22 терактів – загинуло 9 людей, ще 130 були поранені.
Жах!
Лише до 1975-го ситуація заспокоїлася так, що збірна Югославії першою погодилася зіграти у Белфасті на "Віндзор Парк". Гостям того вечора навіть почесну варту виставили – за словами Макілроя, "за те, що мали яйця приїхати в такий час".
А далі, за присутності 26,000 глядачів, які подекуди вилазили на дерева, крокви і дахи, Північна Ірландія перемогла 1:0 збірну, яка ще недавно долала ФРН, Нідерланди та зупиняла Пеле.
***
А Смута все тривала. Кожна сторона чи не щотижня ховала своїх.
У 1981-му новий поштовх дало "ірландське голодування" – страшні, зловісні новини з-за ґрат.
Частина ув'язнених за зв'язки з ІРА перестали їсти, вимагаючи визнання себе політв'язнями. Влада відмовила – мовляв, ви звичайні кримінальники. Прем'єрка Маргарет Тетчер всюди повторювала, що ІРА не має популярності у масах.
Ну, але якраз тими днями помер депутат від північноірландського округу в Палаті громад, і лідер голодувальників Боббі Сендс подав свою кандидатуру...
Далі події розвивалися швидко.
У квітні 1981-го Сендса обрали депутатом з великою перевагою.
У травні Боббі помер від виснаження лише у 27 років.
Слідом за ним померли ще 9 голодувальників, а решта опинилися в комі. Їх годували силоміць з дозволу родичів – і отак врятували.
Що було робити Тетчер? Вона трималася ще 4 роки і лише у 1985-му визнала поразку, підписавши нову Англо-ірландську угоду, яка вперше дала Республіці Ірландія консультативну роль в управлінні Північною Ірландією. Католики це ще тиждень святкували, а от протестанти повважали зрадою – і тому Смута продовжилась.
Навіть у 1993-му вона ще тривала, коли збірні Ірландії та Північної Ірландії зійшлися у відборі до ЧС-1994.
Можна уявити, як цей жереб "потішив" офіційний Лондон, де ІРА недавно стріляла в прем'єра Джона Мейджора.
Це Ірландії було просто – до Дубліна протестантів тупо не впустили. Всю гру повний стадіон католиків затягував: "Є лише одна Ірландія!", а на полі чудова збірна Джека Чарльтона перемагала 3:0.
Але от Белфаст? Що з ним робити? Там футбол спричинив новик виток вуличної війни.
Спершу ІРА вбила 9 випадкових протестантів на Шенкілл-роуд. У відповідь АОЛ – Армія оборони Ольстера – розстріляла 8 випадкових католиків у пабі в Лондондеррі.
Знову хаос...
І коли команди таки вийшли на поле, а тренер збірної Північної Ірландії Біллі Бінгем затягнув зі стадіоном гімн Помаранчевого Ордену – найбільшої юніоністської організації краю – здалося, що футболу може й не бути.
"Я все чув. Кожне слово, кожну образу. Я відчував усе шкірою, і по спині бігали мурахи. Я не смів навіть озирнутися і зустрітися з кимось поглядом. Отрута в їхніх очах мене шокувала", – зізнався хав ірландців Алан Маклафлін.
І тоді ж тренер-англієць Джек Чарльтон сказав, що "ніколи й ніде не бачив більш ворожої атмосфери".
Ну ще б пак.
Їм сильно пощастило, що обійшлося без сутичок. Мирні 1:1 – і Ірландія поїхала готуватися до Мундіалю.
***
І тільки Смута як та хвороба – відмовлялася покидати тіло.
У 1994-му вона забрала ще 6 життів у маленькому селі Логінісленд, де група місцевих зібралася в пабі повболівати за Ірландію у матчі проти Італії на ЧС.
Двоє у балаклавах з АК-47 вбігли в двері і з криком "Феніанські покидьки!" розстріляли усіх; навіть 87-річного дідуся не пожаліли. Його внучка й досі плаче, коли згадує:
"Тестя не було вдома, тож я спустилася на стук. Один з чоловіків, що прийшли, сказав: "Клер, не заходь. Нам потрібен священник. Була стрілянина". А я подумала, що хтось із хлопців стріляв у кроликів і не впорався з рушницею. Саме це мені й спало на думку".
На жаль, це були не діти і не кролики.
Релігійний фанатизм штовхає людей на речі, які диким звірям і не снилися.
Лише у 1998-му Північній Ірландії вдалося видушити з себе заразу і зажити нарешті мирно. Лондон пішов на поступки, ІРА склала зброю...
Чорт, а раніше не можна було?
Що заважало-то?!
Але відповіді не буде. Після жодної війни ніхто й ніколи не може це пояснити.
Одне лише ясно – у Белфасті знають, що таке смертельно небезпечні вулиці, а найстарші пам'ятають і національну збірну у вигнанні, тож зрозуміють нас, українців, мабуть, найкраще в усій західній Європі.
І ще, до слова, за останнім переписом католиків у Північній Ірландії вже офіційно більше, ніж протестантів. Вони й вибори виграли. Народжувати людей виявилося значно ефективніше, ніж їх вбивати.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії