Справа Бахрейну: як ФІФА та клоун-суддя не пустили Узбекистан на ЧС-2006
Збірна Узбекистану змогла дебютувати на чемпіонатах світу з футболу лише у 2026-му.
Мало хто пам'ятає, що вперше це могло стати ще 20 років.
Більше того, мало статися!
Але проти були бюрократи, жалюгідне суддівство та просто нефарт.
***
Надворі було 3 вересня 2005 року.
Відбір на ЧС-2006 в Азії підходив до завершення. Японія та Іран виграли одну групу; Саудівська Аравія та Корея – іншу.
Узбекистан та Бахрейн грали між собою, аби визначити представника Азії у міжконтинентальному плейоф проти Тринідада й Тобаго з КОНКАКАФ. Суперник, прямо скажемо, не топовий попри наявність ветерана Двайта Йорка – легенди МЮ. Шанси були, і атмосфера в Ташкенті стояла наелектризована.
В ті часи збірна Узбекистану все більше складалася із гравців зі слов'янськими прізвищами – Сафонов, Радкевич, Федоров, Карпенко.
Звісно ж, на вістрі був Максим Шацьких – один з героїв Динамо Київ. Був у тій команді й суперветеран Міржалол Касимов, що чимало забивав ще в чемпіонаті СРСР.
Ну, і ще набирав обертів Сервер Джепаров – нащадок виселених кримських татар, якого згодом визнають найкращим гравцем усієї Азії у 2008 та 2011 роках.
Словом, команда була солідна. Не дивно, що Бахрейн зі старту тріщав по швах.
***
Касимов забив вже на 12-й хвилині – отримав м'яч, трохи просунувся і пробив у дальній кут.
Далі ще моменти, удари, хапання за голову – і, нарешті, на 38-й хвилині узбеки ще раз досягли свого. Цього разу Шацьких головою пробивав в пусті ворота, де хтось із захисників вибив м'яч рукою. Пенальті!
Джепаров з точки пробив бездоганно – і тут же побіг робити сальто; своє фірмове святкування.
А в цей час суддя із Японії Тосіміцу Йосіда... все відмінив і поставив вільний удар на ворота Узбекистану!
Крик! Ґвалт! Всі узбеки навалюються на арбітра, бо що за підстава?!
Тим часом воротар Бахрейну Алі Хусейн розігрує м'яч, і епізод заграється.
Вражені несправедливістю узбеки більше в матчі не забили, але й гостям не дали створити нічого. Матч так і завершився 1:0.
***
Після свистка всі кинулися дивитися повтори – що ж сталося?
На диво, єдиним "порушенням" було вбігання когось із узбеків до чужого штрафного до удару з точки. За тодішніми правилами суддя мав дати перебити пенальті, а не відміняти його!
В ташкентських офісах тоді ж почалася гаряча дискусія – типу, що робити? Адже попереду ще матч-відповідь в Манамі.
Голоси розділилися.
Агент Марко Трабуккі, який тоді був близький до узбекистанської федерації, зателефонував до колишнього генсека ФІФА Мішеля Цен-Руффінена, який не вагався – подавайте апеляцію. Навіть її текст продиктував!
Тим часом очільник федерації Алішер Нікімбаєв набрав росіянина В'ячеслава Колоскова, який тоді ще був віцепрезидентом ФІФА, і той категорично заборонив будь-які дії – типу, зробите лише гірше.
Ну, і...
"Думка Колоскова проти думки Цен-Руффінена виявилася менш авторитетною, її відкинули. Думаю, люди хотіли перестрахуватися й убезпечити себе від можливих наслідків, якщо 1:0 не вистачить", – казав потім Нікімбаєв.
***
Узбеки подали протест, і вердикт ФІФА їх шокував начисто.
У Швейцарії до справи віднеслися дуже серйозно. Комісію щодо питання очолив Леннарт Юханссон; там же були Хуліо Грондона, Чонг Монг Джун, Урс Лінсі – головні люди футболу того часу.
І усі разом вони присудили... переграти матч від самого початку.
Японського арбітра позбавили права судити елітні поєдинки назавжди. Навіть власна, японська федерація вишвирнула Йосіду в J2 - другу футбольну лігу країни.
Було ще багато жартів – мовляв, він став найбагатшим суддею в історії нижчих дивізіонів усіх на світі держав. І справді, хто сказав, що він помилився випадково?
Але узбекам від того легше не стало. Вони дізналися про вирок ФІФА вже в Бахрейні. Уявляєте, як їм було? Шацьких і компанія втратили кураж, ритм ще й домашню перемогу. Натомість суперник і оговтався, і підсилив склад травмованими, які встигли відновитися, поки йшов процес.
Уже в переграванні в Ташкенті була зафіксована нічия 1:1, далі 0:0 в Манамі – і в міжконтинентальні стики попрямував Бахрейн, аби вилетіти там від Тринідада.
Касимов тоді ж з горя завершив довжелезну кар'єру.
Ну, а Узбекистану довелося чекати Мундіалю ще 20 років – аж поки не дозріло покоління Абдукодіра Хусанова.
