Від "собаки без нації" до джокера Бундестім: завод, голи і цькування Деніза Ундава
Збірна Німеччини не вражає на чемпіонаті світу-2026, проте це не стосується однієї людини.
Хто б міг подумати, га?
29-річний Деніз Ундав дебютував у топлізі у 25, а до того тинявся нижчими дивізіонами та працював на заводі.
Футболістом його зробило вроджене відчуття голу і небажання здаватися – риса, що передалася від його батьків та їхнього народу, якому віками доводилося несолодко.
***
"Після кожного голу я телефоную батькам, щоб спитати, чи бачили це в нашій громаді. Це переповнює мене гордістю. Нарешті у нас є хтось відомий", – зізнається Деніз Ундав.
Він має право на ці слова.
Гол у ворота Кюрасао зробив Деніза першим (!) курдом, що забив на чемпіонаті світу.
Дубль Кот-д'Івуару – і поготів легендою, яку не переплюнути.
При тому Ундав же не просто курд, а єзид – це меншина в меншині, яку століттями утискали на Близькому Сході, змушуючи тікати до віддалених гір на межі Сирії, Туреччини й Іраку.
У єзидів унікальна, закрита для чужих релігія – вони вірять у єдиного бога, що передав управління світом до рук семи ангелів. Мусульмани ніколи не бажали розбиратися в цих тонкощах і лише вирізали їх, як сатаністів.
Єзидів вижило не так-то й багато – може, з мільйон набереться.
І ті, кому це вдалося, зараз шукають телевізори, аби побачити наживо матчі збірної Німеччини, де сяє перший з "їхніх", хто пробився.
У селищі Хірбет аль-Газаль, що на півночі Сирії, фанзоною є дім лідера громади Ісмаїла Далафа – далекого родича матері Ундава:
"Для нас це неймовірно важливо. Коли люди бачать, як єзид виходить на поле, забиває голи та змінює результат матчів, це змінює думку про нас. Це говорить світові, що єзиди теж відіграють в ньому якусь роль".
В Іраку матчі Бундестім показують наживо прямо у найсвятішому місці для всіх єзидів – храмі Лаліш.
"І так буде й надалі. Нас тішить, що наш співвітчизник прославляє народ на весь світ", – заявляє настоятель Лукман Сулейман.
Ну, і вже точно за кожним ударом Ундава пильно спостерігають 235 тисяч єзидів, що знайшли спокій у Німеччині. У них там ціла організація – щось на кшталт Меджлісу. Очолює його Ірфан Ортач:
"Досі нас знали лише як жертв насильства. Щоразу, коли мова заходила про єзидів, згадували геноцид, дискримінацію, виселення. Ми раді, що нарешті про нас говорять хоч щось позитивне".
***
Герой маловідомого субетносу – ось хто такий Ундав.
І, бог свідок, про нього легко говорити позитивні речі, бо вся історія Деніза – це ніби Попелюшка на новий, футбольний лад.
Вердер відрахував його у 14 років як неперспективного.
Далі – 3 сезони тренувань із аматорами.
За тим – переїзд до Ганновера у 17 років, де місцевий напівпрофесійний Гафельзе запропонував місце в команді, що виступала в 4-му дивізіоні.
"Я був певен, що він принесе нам користь, але Бремен аж за 100 км. На щастя, він ще вчився, а моя основна робота – директор приватної школи. Так я його й заманив", – каже менеджер Гафельзе Маттіас Лімбах.
З його слів, зарплати були символічні – 260 євро на місяць, плюс 120 за перемогу та 60 за нічию.
"Це справді дуже мало. Але у нашому клубі справа не в грошах, а у другому шансі для таких, як Деніз", – пояснює Лімбах.
І так все стає на свої місця.
В школі Вердера кажуть, що дитиною Ундав майже не бігав і мав багато зайвої ваги. Він і сам над собою жартує:
"Я був як Герд Мюллер, але з великим задом!"
Робити купу ривків "товстий" Деніз не міг, тож використовував, що мав – бачення поля, техніку і, головне, відчуття голу. Він ніби точно знав, де опиниться м'яч після подачі.
"І ще був момент. Наша команда була близькою до підвищення в класі. Ми поставили Деніза у півзахист, так було треба. І в одному епізоді він міг забити, але дав пас. Я перепитав: "Чому ти відпасував? Ти ж міг пробивати?" А він і каже: "Бо він був у кращій позиції. А я свої голи ще заб'ю". Мені це врізалося в пам'ять", – пригадує Лімбах.
Звичайний робочий епізод вразив менеджера, бо він знав, як важко даються Ундаву хвилини на полі.
"Я мав повний 8-годинний робочий день на заводі, працював за лазерним верстатом. Вставати доводилося в 4-й ранку, далі завод, тоді – тренування. Додому я повертався о 8-й. І так кожен день", – розповідає Ундав.
Ось він – справжній іспит на любов до футболу.
І Ундав його склав.
На сезон-2017/18 він поїхав до брауншвейгського Айнтрахту, де його навіть не пустили до першої команди.
Ще за рік – поїхав до Меппена із 3-ї ліги, де знову підпрацьовував, бо зарплати не вистачало.
"Ну, що сказати? Він точно не був з тих, хто першим приходив на тренування і останнім з них йшов. Він не любив тренуватися, мав зайві пару кіло. Але завжди добре виступав", – пригадують там.
Їй-богу, добре!
За 2 сезони у Меппені Ундав забив 23 голи, після чого його й відкопала Jamestown Analytics – секретна програма Тоні Блума, що революціонувала футбольний скаутинг.
***
Ніхто не знає, як Блум це робить – на те, зрештою, він і математичний геній.
Але для Ундава це й неважливо.
Блум змінив його життя.
Коли Тоні придбав Юніон Сен-Жиллуаз із 2-го бельгійського дивізіону в 2018-му, його знадобився нападник, який би забивав багато голів, і з часом програма порадила саме Деніза.
Надворі був 2020-й; кругом пандемія, карантини. Ундава до Бельгії-то пустили, але без дружини Тані, і наодинці Деніз захандрив, підсів на фастфуд і геть втратив форму.
На щастя, в Юніоні довіряють Тоні, тож новачка не вишвирнули, а повернули до тями, за що він віддячив 17 м'ячами у першому сезоні і 26 – в другому.
Блуму навіть здалося, що Деніз потягне рівень АПЛ, проте спроба у Брайтоні не задалася – навіть у чудес-бо є межі.
"У нас фізично вимоглива ліга, і йому слід було сильно покращити себе. Він це зробив. Свій другий сезон у нас він розпочав у найкращій формі свого життя," – каже журналіст Флоран Маліс.
А що вже говорити зараз, коли Ундав є героєм Штутгарта й другим найкращим голеадором Бундесліги після Гаррі Кейна? Те, що Деніз зробив зі своїм тілом після 25 років, – фантастика.
При цьому і вроджені якості нікуди не ділися.
"Що кидається у вічі, так це його здатність забивати з обох ніг. Я бачив, як на тренуваннях він забивав із центру поля", – запевняє Маліс.
***
Власне, шлях Ундава – єзидо-німецького Джеймі Варді – досі відбивається на його поведінці, звичках.
"Я ношу одні й ті ж речі роками. Штани – вони завжди штани, хоч як їх не називай. Бренди лише деруть з нас гроші", – Деніз мислить, як кожен з нас.
Свої бутси він носить не у дизайнерських сумках, як партнери, а у сміттєвому пакеті:
"Після того, як побігаєш, вони погано пахнуть. Нащо псувати дорогу сумку цим запахом?"
Єдине, в чому Ундав піддався зірковій моді – це якось у Штутгарті придбав Rolls-Royce Cullinan за 400 тисяч євро – сказав, типу, це дитяча мрія. Але й тут, побавившись неповний рік, продав дорогу цацку і купив "сімейний" Mercedes, щоб возити дружину й доньку, не привертаючи увагу папараці.
За цю простоту, життєвий досвід, характер Деніза й люблять фани.
Про них з Ермедіном Демировичем у Штутгарті навіть пісню склала місцева реп-група.
Довгий час ледь не єдиним хейтером Ундава залишався тренер збірної Німеччини Юліан Нагельсманн. Після голу Деніза в квітневому матчі з Ганою він несподівано напав:
"Він зіграв точно, як у Штутгарті. Він взагалі не був залученим у гру до голу. Але потім забив – власне, для того він там і є".
Воно-то ясно, чому так.
Нагельсманн ставить футбол з купою руху без м'яча. У груповому раунді ЧС-2026 Німеччина увійшла до топ-5 за набіганим кілометражем. Натомість Ундав вийшов з аматорів і грає по-дідівські – чекає шансу поближче до воріт.
Говорили навіть, що через цю несумісність Юліан не візьме Деніза на Мундіаль, проте здоровий глузд взяв гору.
І де Ундав зараз?
Із 3 голами й 2 асистами він найкращий суперсаб чемпіонатів світу з часів Роже Мілла!
Ісмаїл Далаф майже плаче, коли бачить, як після кожного м'яча Ундав танцює говенд – їхній національний танець, якому вже тисяча років:
"На жаль, у нас, курдів, нема своєї збірної, бо нема країни. Але тепер, коли курдський гравець забиває, ми маємо бути вболівальниками тієї команди, за яку він виступає".
Так що у Бундестім несподівано з'явилися мільйони додаткових шанувальників.
***
Німці й гадки не мали, як воно все серйозно, допоки Штутгарт не приїхав до Стамбулу в жовтні 2025-го.
Там, на "Шукру Сарачоглу", Ундава весь матч обзивали "терористом", "зрадником", "собакою без нації", а капітан Фенербахче Ісмаїл Юксек кричав це Денізу прямо в лице.
Власне, тому-то предки Ундава й втекли з Туреччини після військового перевороту у 1980-му – меншинам в тих краях живеться сутужно; надто ж якщо вони претендують на незалежність.
І хоча Деніз замолодий, щоб пам'ятати війну Абдулли Оджалана, він теж несе хрест свого народу.
Ну, а з іншого боку – ще й дає надію німецьким фанатам на якийсь успіх на ЧС-2026, де Шлоттербек отримав травму, Вірц провалюється, а Ноєр грає, як у слоу-мо.
Лоттар Маттеус вже прямо наказує Нагельсманну: "В плейоф не час експериментів. Треба ставити тих, хто вже показав себе на турнірі".
Здається, і тренер здався:
"Коли м'яч у нас, Деніз чудово рухається. Він досяг найкращої форми саме тут. Я можу включити його до старту".
Пора, Юліане, пора. Це чи не єдиний ваш шанс.
А те, що у Ундава "нема школи" – так, може, це й на краще. Багатостраждальний єзид компенсує це "академією" життя, яка у критичний момент навіть важливіша.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії