Футбол в окопах Першої світової: правда і вигадки Різдвяного перемир'я

Брюс Бейрнсфатер, постарівши, став відомим карикатуристом, але хіба міг він те передбачити ввечері 24 грудня 1914-го?

Тоді його амбіції були скромніші – зігрітися.

Напередодні холодний дощ лив, як з відра, і окопи, які захищав Брюс у складі 1-го піхотного Уорікширського полку, розкисли.

"Сиджу я, значить, в цій глиняній порожнині за багато миль від дому. Холодний і мокрий, всюди вкритий брудом. І не було жодного шансу звідти вирватися – хіба отримати поранення.
І от приблизно біля 22:00 я почув десь на іншому кінці поля, як шепочуть голоси. Я кивнув солдату поруч – мовляв, чуєш бошів? А він мені: "Так, вони давно вже цим займаються".

Це було абсолютно ненормально у тих обставинах, але німці колядували, бо ж був Святвечір.

Англійці слухали їх довго, а тоді поодинокі голоси завели й своїх пісень.

"Я почув трохи розгублений крик з того боку. Німецький солдат кричав англійською, але з сильним акцентом. Він просив підійти ближче. Наш сержант відповів йому: "Півдороги ти, півдороги я".

***

В історію ті події увійшли як "Різдвяне перемир'я" – стихійне, неоднозначне і з купою відтінків.

Його ніхто не придумував – воно якось само.

За перші півроку російську армію Самсонова втопили в пруських болотах Танненберга, а німецький прорив на Париж звело нанівець Диво на Марні. Сил, аби виграти, ніхто не мав, і це точило бойовий дух, як черв'як.

А Різдво, між тим, наближалося. Кайзер вислав в окопи невеликі ялинки; солдатам – трубки, а сигарети – офіцерам. Англійські бійці отримали по латунній коробочці з профілем принцеси Мері, де були шоколад, тютюн і записка-побажання вціліти від королівського дому. Французи – авжеж! – відправили на передову вина.

Усе це на дещицю повернуло солдатів до нормального життя, а більше було й не треба.

В полку Бейрнсфатера це почалося з колядок, а от полковник Скотт Шеперд пригадував, що біля міста Арментьєр вплинув... туман:

"Він був таким густим, що на руку перед собою не видно було. Я наказав нашим скористатися і відновити парапет траншеї, аж тут цей туман миттєво розсіявся, і ми побачили, що навпроти німці зайняті тим самим. Ми заклякли, але тоді один чи два наших подалися до них".

Скільки ділянок фронту – стільки й історій. Генрі Вільямсон із Лондонської стрілецької бригади захоплено писав мамі, що "обміняв тютюн у німецького солдата прямо тут". Капітан Едвард Галс розповідав потім, як помітно п'яні англійці, шотландці, ірландці, пруси і вюртембержці разом заводили "Auld lang syne". Бригадний генерал Конгрів шоковано дивився, як один з його капітанів курив сигару й розмовляв з "найкращим снайпером німців, якому було заледве 18".

Траплялися й майже комедійні випадки – наприклад, на ділянці Бейрнсфатера мобілізований перукар взявся "стригти бошів за тютюн на нічийній землі".

А були й такі, хто намагався зіграти футбол.

***

Понад сто років пройшло, але гру й тоді любили в Європі.

Перед Першою світовою чемпіонати вже проводили усі великі країни, крім Франції, Іспанії та Сербії, де були Кубки.

Грали, до слова, і в Російській імперії – причому в сезоні-1913 із 12 міст-учасників 7 були з України, а переможцем стала Одеса.

Хто ж грав на фронті? Як грав? Де грав?

Якщо вірити дослідженню Майкла Деша, що вийшло в 2011 році, імпровізованих матчів між ворогами зіграли щонайменше 3-4.

Чи не найвідоміший провели горяни з Аргайла і Сазерленда та 134-й полк саксонців. Його опис був у щоденнику Курта Цеміша, який його внуки знайшли на горищі дому в Лейпцигу у 1999-му:

"Зрештою Томмі витягли зі своїх окопів футбольний м’яч, і незабаром почалася жвава гра», – писав він. «Як дивовижно чудово, але як дивно це було. Англійські офіцери відчували те саме. Різдво на деякий час об'єднало смертельних ворогів".

У пам'ять про той матч Іану Стюарту хтось із німців подарував фото їхньої футбольної команди – вони невипадково виграли тоді 3:2 і страшно пишалися своїми навиками.

Ерні Вільямс із Чеширського полку, в свою чергу, запевняв – так, футбол, але без воріт і абияк: "Чесно, я не знаю, хто приніс м'яч. Вони забили нам кілька голів. Ми грали без правил. Думаю, десь дві сотні солдатів з обох боків брали участь".

Також в Glasgow New вийшов репортаж про перемогу шотландців 4:1 над 133-м полком саксонців, де лейтенанта Йоганнеса Німанна найбільше вразив не рахунок, а кілти скоттів:

"Ми реготали на все горло, коли через порив вітру побачили, що вони не носять трусів. Були й забіяки, хто спеціально їх піднімав. Десь через годину прийшов наказ командира усім розійтися; що ми мали це припинити. На тому братання й закінчилось".

Ще задокументовані нічия команди британської польової артилерії з ганноверцями в Іпрі та поразка ланкаширських стрільців від прусів на узбережжі біля Ле Туке.

А от розповіді ветерана й письменника Роберта Грейвса, як згодом виявилось, просто казочки.

***

Ви скажете – гей, а як же французи? Бельгійці?

А у них все було інакше.

Бельгійці попросили день тиші, щоб передати листи рідним у німецькій окупації. Не до футболу їм було.

Тим часом французи й поготів на локальні перемир'я не погодилися, бо ж німці намагалися загарбати саме їхню країну, і для них війна була за виживання.

Англійці, що вписалися за союзника, відчували це інакше, тому капітан Кліффтон Стоквелл із валлійських стрільців кілька днів перегукувався із німцем з траншеї навпроти, що на ідеальній british розпитував, як справи у ресторанів Лондона.

"Та хто ти в біса такий?" – не витримав Кліф.

"Пане офіцере, здається, я вас впізнав! Я був старшим офіціантом в Great Central", – така була відповідь.

За підрахунками Малькольма Брауна з Імперського військового музею Великобританії спонтанне перемир'я на Різдво 1914-го торкнулося 2/3 фронту, який займали війська Його величності.

Вони наробили спільних фото, а в січні 1915-го про футбол на нічийній землі між двома лініями окопів написала The Irish Times.

Ясно, що влада негайно це спростувала. Привид комунізму зі світовою революцією пролетаріату витав у повітрі; хіба геть дурний не розумів небезпеки.

Капрал 16-го Баварського полку був не з таких. За 4 марки платні, які солдати зазвичай тратили на борделі й вино, він купив книгу про культурні скарби Берліна: "Такого не повинно відбуватися в час війни. Ви забули про свою німецьку честь?!"

Цього капрала звали Адольф Гітлер.

***

Не він один так думав.

На Різдво 1914-го на фронті загинуло 77 британців, бо були ділянки, де перемир'ям і не пахнуло. Також траплялися й зради – наприклад, рядового Персі Хаггінса виманили з окопу і застрелили. А за ним – ще й сержанта, що поліз рятувати молодого.

Та й загалом – це жодним чином не нагадувало свято.

У 2003-му останній живий шотландський ветеран Першої світової Альфред Андерсон нічого не прикрашав:

"Головний спогад різдвяного перемир'я – це тиша. Моторошний звук тиші. Ми вийшли і просто її слухали. Попередні два місяці в окопі я чув лише шипіння, тріск і свист куль та снарядів, кулеметні черги і віддалені німецькі голоси. А того дня була мертва тиша. Ми кричали: "З Різдвом", та нікому не було весело. Це була коротка мить у великій війні".

Дуже великій.

Досі Перша світова вважається найкривавішим конфліктом в історії західної Європи. За 4 роки вона перемолола майже 20 млн життів.

Футбол на Різдво 1914-го не змінив головно нічого, але його згадуватимуть вічно через унікальність. Ні до, ні після нічого подібного світ не бачив – у тому числі й на Першій світовій.

Вже в 1915-му поодинокі колядки зустріли кулеметним вогнем. З обох сторін видали укази про недопустимість братань, але ще більше вплинули особисті втрати. За два роки на фронті ніхто вже не воював за короля чи Антанту, а от число бажаючих помститися за смерті друзів росло щодня.

Ось такими гостинцями замість футбольних м'ячів та сигарет частувала німців канадська артилерія на Різдво 1916-го.

У 1914-му точка кипіння була близько, але ще не досягнута.

"Сьогодні у нас мир. Завтра ти борешся за свою країну, а я за свою. Удачі!" – сказав стрілець Джордж Ід німецькому артилеристу, з яким познайомився на нічиїй землі.

А вже наступного дня, 26 грудня, на їхній ділянці капітан Стоквелл піднявся на бруствер, зробив три постріли вверх і підняв прапор "Щасливого Різдва!" З іншого боку на свій парапет виліз гауптман фон Зіммер, вклонився англійцю, зробив два постріли в повітря і повернувся в окоп.

До наступної футбольної зустрічі англійців і німців залишалося трохи менше 16 років.