Історія легендарного захисника Динамо Голубєва: маестро "ножиць" і артистичних підкатів
Якщо формувати ідеальну команду київського Динамо за всю історію клубу, на місце в центрі захисту неодмінно претендуватиме Віталій Голубєв. Навіть попри те, що його кар'єра в українській столиці промайнула в не найурожайніші для колективу 1950-ті, сам оборонець лишив добрий спогад у вболівальницьких серцях. І до першого трофея безпосередньо причетний, і в підготовці цілого покоління перших чемпіонів СРСР участь узяв, і зірок більш пізньої доби на велику орбіту благословив.
19 березня колишньому капітану Динамо виповнилося б рівно сто...
Із м'ячем робив таке, що заздрили бразильці
Двадцять п'ять років для дебюту в професійному футболі – м'яко кажучи, трішки запізно. Втім, життя змусило Віталія "відволікатися" на справи менш мирні та приємні, ніж спорт. Навіть повоювати встиг: до настання призовного віку пішов на фронт добровольцем, згодом, у 1944-му, був тяжко поранений в Угорщині. Після госпіталя залишився в армії. Та повернувся в футбол.
Доля занесла спочатку до Ворошиловграда, потім – до Києва, де захищав кольори команди Окружного будинку офіцерів (майбутній СКА). І вже там побачив Голубєва наставник Динамо Олег Ошенков, запропонувавши місце одразу в основному складі. Чеснот у новобранця вистачало. Насамперед – техніка володіння м'ячем, уміння обирати зручний плацдарм для руйнування атаки суперників, здатність легко розпочати комбінацію пасом на 30-40 метрів, холоднокровність, непоступливість і повна самовіддача на полі.
Щодо першої якості, вочевидь, не минули дарма кілька років навчання в цирковому училищі. Шлагбауми своїх підкатів динамівець укладав поперек шляху чужих нападників із витонченістю вправного акробата. Залюбки користувався й "бісіклетою" – ударом через себе в падінні. Йому, смаглявому й темноволосому, цілком схожому на бразильця, аплодували за такі трюки й самі чаклуни м'яча, відвідуючи Київ у рамках своїх європейських турне.
Дехто й досі жартує, що технічний захисник – біда команди. Але у випадку з Голубєвим артистичність жодним чином не зашкоджувала надійності, що насамперед вимагалася від стопера – як раніше, так і тоді, в епоху перебудови захисних порядків. Поруч із персональною опікою все частіше використовувалася зонна оборона. Голубєв, з одного боку, зарекомендував себе неперевершеним у нейтралізації найнебезпечніших форвардів суперника, з іншого виявився тонким тактиком і незамінним командним гравцем. Підчищав огріхи партнерів, прямо на полі давав майстер-класи молодшим товаришам – Володимиру Єрохіну, Тіберію Поповичу, Володимиру Ониську та іншим.
Для молоді Динамо був батьком-наставником
"Захиснику треба відчувати суперника, – казав. – І суперникові дати зрозуміти, що ти його відчуваєш, що не даси розгулятися. Без грубощів, без хамства, але й без зайвих сентиментів, чіпко та жорстко! Особливо – сам на сам. Бо, раз тебе обігравши, він відчує впевненість, і спробує повторити вдруге, втретє. Тож одразу треба ставити на місце".
Для молоді він, завдяки щирості та відкритості, був "своїм у дошку". Допомагав адаптуватися в Динамо багатьом представникам покоління, якому судилося здобути в 1961 році перше чемпіонство. Ось як згадував про ветерана один із лідерів тієї золотої команди Андрій Біба:
"Кремезний – плечистий і широкогрудий, Віталій наче випадково забрів на футбол із секції важкої атлетики. Але статура зовсім не заважала йому демонструвати дива спритності, пластичності та координації. М'яч, наче зачарований, липнув до його ніг, паси прямували точно до адресата. А "ножиці" у виконанні Голубєва перетворювалися на справжній атракціон, що на нього можна було окремо продавати квитки".
Наприкінці 1950-х багато хто з прихильників киян вважав, що В'ячеслав Соловйов, наступник Ошенкова, спиратиметься в центрі захисту саме на тандем Голубєв–Турянчик. Однак тренер, усього на рік старший за Віталія, знайшов привід, аби відрахувати ветерана, котрий, не будучи "режимщиком", натомість не шкодував себе ні в тренуваннях, ні в іграх.
Якось у перерві попросив лікаря перевірити забій на гомілці після жорсткого зіткнення з форвардом. Бутс довелося розрізати – крім набряку, виявили, що черевик повний крові. Одного з уразливих партнерів Голубєва після цього видовища приводили до тями. Сам же Віталій попросив залити рану йодом, прийняв знебюлювальне та побіг на другий тайм.
Інша дуель, за великим рахунком, коштувала йому кар'єри на найвищому рівні: в 1959-му, вже за Соловйова, серйозно пошкодив око у верховій боротьбі. Повністю відновити зір так і не вдалося.
Страждав аерофобією, але вивів на орбіту Олега Блохіна
Зоряним моментом Динамо першої каденції Олега Ошенкова стала перемога в розіграші Кубку Союзу 1954 року. Після виграшу в єреванського Спартака з рахунком 2:1 кришталевий приз вручили капітану команди Андрію Зазроєву. Однак Голубєв на правах віце-капітана не "ділився" трофеєм ні в поїзді по дорозі додому, ні... вже в Києві, де немовби розчинився в юрбі на вокзалі разом із нагородою!
Упродовж доби Віталія марно розшукували. Інтриги додала інформація про те, що прямо на пероні його "викрали" авторитетні хлопці з Подолу. Та, як виявилося, популярний футболіст і сам користувався неабияким авторитетом у будь-якій строкатій компанії. Кубок лише злегка "обмили" та повернули в користування решті лауреатів – із міліцейським ескортом.
На той момент Голубєв вважався одним із найсильніших захисників країни. Але ось шансів пробитися до збірної СРСР, що націлювалася на Олімпіаду-1956 у Мельбурні, динамівець мав обмаль. Із двох причин. По-перше, відповідав упертими відмовами на пропозиції московських клубів. По-друге – страшенно боявся літати, прагнув або відмовитися від вояжу, або ж дістатися на місце потягом чи автівкою. Якщо ж "зіскочити" не вдавалося, більшу частину польоту проводив у туалеті, спустошуючи одну пачку "Біломору" за іншою.
Повісивши бутси на цвях, любленець уболівальників київського Динамо швидко став улюбленцем їхніх дітей – учнів дитячо-юнацької школи "біло-синіх". Відсутність тренерської освіти компенсував людяністю, чуйним батьківським ставленням до підопічних, серед яких, до речі, шлях у першу команду розпочинав юний Олежко Блохін. Уже згодом він потрапить до групи Олександра Леонідова, з яким Голубєв певний час складатиме продуктивний тандем дитячих наставників.
Саме Віталію Михайловичу завдячували згодом футбольними досягненнями
Олександр Дамін і Валерій Зуєв, Виктор Кондратов і В'ячеслав Семенов,
Володимир Булгаков і багато інших...