Дива футболу по-канадськи: найсильніша в історії збірна, зірки-іммігранти і чемпіонат, де багато українців
Вже сьогодні збірна України зіграє товариський матч з Канадою, і перед тим, як команди вийдуть на поле, Чемпіон розповідає про нюанси футболу в країні, де балом править хокей.
Збірна Канади – серйозний суперник?
Недооцінювати їх точно не треба.
В рейтингу ФІФА Україна наразі 25-та, а Канада – 30-та. Ще ніколи в історії "Кенакс" не були так високо.
"Це найсильніший склад, який коли-небудь мала Канада, – казав у березні їхній тренер Джессі Марш. – Ми пройшли довгий шлях, як команда. Хлопці пройшли чимало ще до моєї появи. Думаю, кожен наш крок готував нас до все більших викликів".
Того разу "Кленові" націлювалися на перемогу в Лізі націй КОНКАКАФ, проте не вдалося – програли Мексиці 0:2, перш ніж перемогли США 2:1.
Звитяга над американцями вийшла "політичною" через заяви Дональда Трампа, що додало команді уваги в медіа.
Так-то вона нею зазвичай обділена, бо національним видом спорту в Канаді є хокей. Ще тут розвинені інші зимові види, а в Торонто базуються клуби баскетбольної НБА та бейсбольної МЛБ. Футбол чи то пак сокер – для ентузіастів.
Це десь сенсаційно, що тут виросли зірка Баварії Альфонсо Девіс та третій найкращий снайпер в історії Лілля Джонатан Девід.
Раніше такого не було.
Останній трофей Канада виграла ще у 2000 році, шокувавши всіх на Золотому Кубку КОНКАКАФ.
На чемпіонатах світу вона грала двічі – у 1986-му посіла останнє, 24-те місце, а у 2022-му стала передостанньою, 31-ю.
Не судіть Канаду за тим провалом! За роки, що минули після Катару, вона дуже омолодилася й додала, що переконливо довела на Копа Америка-2024, де лише в серії пенальті віддала Уругваю 3-тє місце. Девід, Девіс, а ще Мойз Бомбіто, Ісмаель Коне провели сильний турнір.
Чому вони здебільшого темношкірі?
Бо місцеві школярі мріють грати, як Грецкі й Лем'є, а не Мессі з Роналду.
Ще там популярний канадський футбол – майже те саме, що американський, з деякими технічними відмінностями.
Сокер же в Канаді – спорт переважно іммігрантів.
Енерджайзер Баварії Альфонсо Девіс народився в Гані у сім'ї біженців з Ліберії, а в Канаді вони опинилися, коли йому було 5 років. Свій паспорт із кленовим листком він отримав за тиждень до дебюту в національній збірній у 2017-му.
Джонатан Девід з'явився на світ в Нью-Йорку в сім'ї гаїтян, які невдовзі повернулися додому, а тоді ще раз емігрували – тепер вже в Оттаву, де він і виріс.
Кайл Ларін, що забиває за Мальорку, – нащадок заробітчан з Ямайки.
Центральний хав Ванкувер Вайткепс Алі Ахмед – син біженців оромо з Ефіопії.
І так майже весь склад.
Вони представляють Канаду, де лише 5% населення темношкірі, проте здаля нагадують Ямайку чи Панаму. На Копа Америка-2024, що проходив у США, цим "Кенакс" сильно дісталося.
"Наших гравців били по голові, їх обзивали расисти як вживу, так і в соцмережах. Впродовж турніру до нас ставились, як до людей другого сорту", – бідкався Марш.
Разом з тим, важкі особисті історії становлення забезпечують Канаді характер. Це вольова збірна, яка добре тримає удар і здатна на камбеки. США на собі це відчули зовсім недавно.
Хто є лідерами Канади?
Не лише зараз, а й у всій футбольній історії Канади не було успішнішого гравця за Альфонсо Девіса.
Навіть попри часті травми 24-річний лівий фулбек вже набігав 226 матчів (14 голів) за Баварію, шість разів ставав чемпіоном Німеччини, вигравав Лігу чемпіонів.
У збірній Канади він вже давно з капітанською пов'язкою:
"Коли я стояв і дивився, як США піднімають Кубок і отримують медалі, це було дуже важко. Того дня стався ніби перелом у нашій свідомості. Усі сказали: "Якщо ми хочемо перемагати, слід змінюватися". І ми міняємо наш менталітет".
Інша велика зірка – Джонатан Девід, що за 5 сезонів у Ліллі забив 109 голів. У минулій ЛЧ канадець шокував Реал, Ліверпуль, Ювентус, Атлетико. Ну, і ще він жива легенда чорнової роботи. 1172 спроби швидкісного пресингу на чужій половині від Девіда – рекорд сезону в європейських топлігах.
Центральний хав Стівен Еустакіу – основний у Порту. Надійна робоча конячка.
Вінгер Тейджон Б'юкенен на контракті в Інтері, але ефективності, яка була в Брюгге, йому на новому рівні ще не вистачає.
Нарешті, тренер Джессі Марш мав добру кар'єру в системі Ред Булл, яку загубив, провалившись у РБ Лейпциг в 2021-му. Це й був його перший крок на шляху до Канади.
Ну, і бонус – у цій компанії міг бути Омар Мармуш, який ріс у Торонто в батьків-заробітчан, але від канадської пропозиції відмовився і вибрав Єгипет.
За Канаду грають хлопці з канадського чемпіонату?
І так, і ні.
Позаяк футбол у Канаді розвинений неоднорідно, а країна просто величезна, то й структура ліг складна.
На її верхівці три клуби-учасники американської МЛС – Ванкувер Вайткепс, ФК Торонто і КФ Монреаль.
Нижче за ієрархією йде Канадська Прем'єр-ліга – єдиний професійний чемпіонат в країні. Його заснували у 2019-му, проте команд лише 8, а сумарна вартість усіх гравців в 2024-му склала 26 млн євро – тобто, рівень дворовий. Домінує тут Фордж із Гамільтона (4 титули), а найцікавішим кейсом виглядає Атлетико Оттава – дочірній клуб Атлетико Мадрид.
Ще нижче розташовуються напівпрофесійні ліги, яких у Канаді море. Наприклад, в провінції Торонто діє Канадська ліга сокеру, що нагадує турнір діаспор – Serbian White Eagles, Toronto Croatia, Italia Shooters, FC Ukraine United.
Так-так, FC Ukraine United!
В цьому клубі в різні часи засвітилося немало відомих у вітчизняних лігах гравців, як Олег Керчу, Любомир Гальчук, Олег Шутов, Вадим Гетьман.
Також українці з інших команд Сергій Івлєв та Микола Темнюк ставали найкращими бомбардирами ліги.
Про реалії провінційного канадського футболу якось розповідав Ігор Яворський, що приїздив у 2015-му тренувати Атомік Селектс із Торонто:
"Футболісти там грають як любителі, а гроші заробляють, влаштувавшись на роботу: на будівництво, електриком – хто що вміє. Заробити можна непогано, адже в Канаді за годину платять у середньому 15-20 доларів. Але поєднувати працю з тренуваннями складно. Та й стимул грати не дуже великий. Мова не лише про гроші. Умови такі, що навіть посівши перше місце, у класі ми не підвищувалися. Все тому, що вищого ешелону банально не існує. Вище лише МЛС, а то вже американська ліга. Щоб заявитися туди, треба за принципом НБА чи НХЛ мати гроші, тобто, надати фінансові гарантії, збудувати футбольний стадіон".
Ви скажете – гей, а що ж об'єднує закриті канадські ліги, де ніхто не вилітає і ніхто не піднімається в класі?
А відповідь така – національний кубок, який тут називають Канадським чемпіонатом.
В ньому беруть участь усі – від напівпрофі до клубів МЛС. Власне, саме Торонто, Ванкувер та Монреаль і виграли всі трофеї, що й не дивно; вони на іншому рівні відносно решти. Також ці три клуби єдині в Канаді мають в складі "збірників" – зазвичай по 2-3 кожен.
За мірками МЛС канадські клуби не гранди. Лише раз вони вигравали головний трофей – це був Торонто імені Себастьяна Джовінко у 2017-му.
Також на рахунку канадців нема міжнародних трофеїв. Цьогоріч Ванкувер Вайткепс сенсаційно дійшли до фіналу Кубка чемпіонів КОНКАКАФ, де їх знищив мексиканський Крус Асуль – 5:0. Навіть напутнє слово від Девіса не допомогло.
Не дорослий, а дитячий футбол – ось в чому сильна Канада. Того-таки Девіда до 18 років тренував напівпрофесійний Ottawa Internationals Soccer Club – некомерційна структура, що з 1972 року займається дітьми-біженцями та співпрацює з Церквою.
Девіса, що з дитинства вважався вундеркіндом, тренували спочатку Едмонтон Страйкерс, а з 14 років Ванкувер Вайткепс.
При цьому фішкою Канади, яка відрізняє її від США, є націленість місцевих талантів насамперед на Європу. МЛС тут не марять, і свого Лендона Донована нема.
Нащо Канаді спаринг з Україною?
Вже за рік Канада разом зі США та Мексикою прийматиме ЧС-2026 – от вони й готуються.
Мова не лише про виступи на полі – міні-турнір з Україною, Новою Зеландією та Кот-д'Івуаром також випробує їхні готелі, стадіони.
Така собі проба пера для всіх причетних.
З точки зору результату важливо пам'ятати – в ділі не буде найсильнішої Канади. У "Кенакс" травмовані баварець Девіс, Алістер Джонстон із Селтіка та Мойз Бомбіто з Ніцци – тобто, захист буде резервним. На додачу не зіграє через операцію Джеймс Осоріо – це такий Шапаренко із Торонто.
Інша дуже важлива деталь – це не формально товариський, а й справді дружній матч. Тренер Марш дав це зрозуміти ще до гри:
"Як американця, мене непокоїть ставлення, яке ми виявили до президента України, відсутність поваги з нашого боку. Ми не знаємо, як це – проходити через те, що пройшли ці гравці, тренер, федерація. Я хочу просто висловити нашу підтримку".
Ось чому саме Україна – бо вона підходить за рівнем і вона друг.
Так-то в Канади попереду ще багато викликів, і першочерговий – зберегти в країні Ванкувер Вайткепс, яких виставили на продаж і можуть вивезти в США.
Разом з тим, вже зараз із "кленових" варто брати приклад. Їхнє вміння виховувати зірок в умовах мінімального суспільного інтересу і нелогічного, дворового чемпіонату – це унікальна історія. Страшно уявити, що вони зможуть, якщо футбол у Канаді стане бодай наполовину таким же популярним, як хокей на льоду.