Дві великі футбольні Швеції: від Гре-Но-Лі до страшних гримас Равеллі в Америці
Вже в четвер, 26 березня, збірна України зіграє стиковий матч за місце на чемпіонаті світу проти Швеції.
Досі синьо-жовті бували на Мундіалях лише раз – у 2006-му.
Натомість у Швеції історія виступів на великих турнірах дуже-дуже багата.
Це почалося ще у міжвоєнні часи, а продовжилося численними медалями у різні епохи – від 1950-х і аж до 1990-х.
Чемпіон розповідає, як шведи писали історію футболу.
***
Вдома і з професіоналами
Вважається, що ЧС-1958 став кінцем "золотого покоління" Швеції.
А ще кажуть, що право провести турнір для скандинавів вибив впливовий бізнесмен Гуннар Йоранссон, за що йому й дозволили прокоментувати гру ЧС-1950 проти Бразилії.
Ту-саму гру, яку шведи програли 1:6, і коментатор-аматор з горя тільки й повторював: "Ой! Ойой!"
Так він і увійшов в історю – як "Ойой" Йоранссон.
Ну, а Швеція відтоді готувалася до домашнього турніру.
Їй не було аж надто складно, бо країна вціліла, ще й заробила у Другу світову. Вже до 1956-го шведи звели новенькі стадіони у Мальме та Гетеборзі, а головну "Росунду"в Сольні розширили до 52,000 місць. Всього ж у прийомі гостей задіяли аж 12 міст – небувалий для тих часів розмах.
На додачу розвивалися технології – ЧС-1958 став першим, який показали на ТБ. Лише за місяць перед ЧС шведи скупили 300 тисяч телевізорів.
Але була й проблема, гальмо – це федерація.
***
Уявіть лише, після тріумфу на Олімпіаді в 1948-му шведи стали світовими зірками, тріо Гре-Но-Лі було на перших шпальтах.
Гуннар Грем, Гуннар Нордаль і Нільс Лідгольм – так їх звали.
Проте як тільки вони утрьох підписалися в Мілані в 1949-му, збірна Швеції закрила перед ними двері – мовляв, не треба нам тут професіоналів.
Ну не дурні?
Саме федерація створила умови, за яких існували ніби дві різні Швеції.
З одного боку "Бізон" Нордаль оформив рекордні для Кальчо 49 дублів та 17 хет-триків у Серії А.
З іншого – у 1955-му Швеція вдома програла СРСР 0:6, від чого 15-річний уболівальник аж свідомість втратив на трибуні.
Що мав робити уряд? Він втрутився, щоб врятувати честь країни, бо Мундіаль збирався серйозний – тут і німці, і бразильці, і Аргентина поверталася після 24 років; вперше їхав Радянський Союз; відібралися також всі 4 британські збірні.
У пісні співається, що "Хольгер Бергерус мав один день в Італії, щоб зібрати збірну", але це не зовсім так – посередник мав десь 2 тижні.
Ну, а тоді вони поїхали на збори.
Нордаль вже не дотягнув, травми з'їли, а от 37-річний Грен і 35-річний Лідгольм ще були в складі. А головне, в Італії до збірної долучився молодий правий вінгер Падови Курт "Курре" Хамрін, чий дриблінг вражав уяву.
6 гравців старту – старше 30-ти, а загальний вік команди – 327 років.
Вони грали за застарілою схемою 2-3-5, яку Герберт Чепмен придумав ще у 1920-х.
"Ніхто, абсолютно ніхто не вірив, що ми досягнемо хоч якогось успіху", – сміявся Хамрін через 60 років.
***
А вони досягли!
Перший же матч проти Мексики – і перемога 3:0.
Лідгольм вже не біг, але диригував, як бог. Його лонгболи створювали для Хамріна та лівого крайнього Леннарта "Накки" Скоглунда з Інтера ситуації "1 в 1", де ті легко розбирались. Ну, а по центру юний Агне Сімонссон все реалізовував.
Далі – Угорщина, від якої в 1956-му на Захід чкурнули Пушкаш, Кочиш та Цибор. Вже не непереможних мадярів Хамрін начисто шокував рідкісним шедевром – 2:1.
За тим – суха нічия з Вельсом Джона Чарльза, і от Швеція у плейоф.
Насправді це й був момент, після якого про аматорство вони забули назавжди. Справа в тому, що перед ЧС шведи без профі двічі поспіль програли СРСР із рахунком 0:13. Зате на турнірі Курре і Накка візаві майже не помітили – 2:0.
І тоді ж в країні почалися масштабні святкування – та такі, ніби кубок вже здобуто.
Шведи подібне переживали вперше. За збірною по країні їздили тисячі фанів; дівчата вішалися на шию одруженим зіркам. Король – і той святкував в ложі, як дитина!
Ну, і саме тоді у півфіналі вони здобули свою останню, найскандальнішу перемогу.
Збірна ФРН була чинним чемпіоном світу після Дива у Берні, і її герої вийшли на поле.
Перед грою шведи розставили спеціальних людей – черлідерів – на бігових доріжках, аби ті розпалювали трибуни.
Грали ж команди неймовірно грубо.
Це саме того вечора Фріц Вальтер отримав травму, після якої так більше й не відновився.
А ще – ветеран Вермахта Еріх Юсковяк став першим німцем, якого вилучили в матчі ЧС після того, як він відповів на фол Курта Хамріна брутальним ударом ногою.
Це зараз червоні картки – норма, а тоді німці так образилися, що по всій ФРН шведів наступні місяці виселяли з готелів, відмовлялися годувати в кафе; ночами у авто зі шведськими номерами пробивали колеса, і навіть товарообіг між країнами впав!
І все чому?
Бо після вилучення Юсковяка феноменальний штрафний вдався Грену, а Хамрін виконав соло, яким би пишався Мессі.
Отак-от шведи шокували світ і вийшли до домашнього фіналу, де їх зупинив той-єдиний, хто міг це зробити на тому турнірі – 17-річний Едсон Арантіс ду Насіменту. При тому навіть він, Пеле, визнавав:
"Лідгольм забив у фіналі гол... Вважаю, це найкращий гол, який коли-небудь забивали у ворота Бразилії".
Дитина, велетень і ненормальний воротар
У покоління-1958 не було й не могло бути продовження, бо вони приїхали туди вже старими.
Після них...
Мойсей, як написано, водив народ пустелею 40 років, а от шведи шкутильгали футбольними пустошами 34.
Лише на Євро-1992 окреслилися обриси нової серйозної команди, яка тоді дійшла до півфіналу, де з боєм програла вже об'єднаній Німеччині.
Томас Бролін – технар без позиції та з лицем дитини – творив гру в нападі.
Кеннет Андерсон – майже двометровий гігант, що вибачався після кожного фолу – виконував найкращі скидки у поколінні.
Мартін Далін – напівшвед, напіввенесуелець – замикав усе, що летіло на чужі ворота.
Юакім Б'єрклунд – стопер-костолом – був готовий вибивати м'яч навіть разом з ногою, головою чи усім тілом суперника.
Ну, і Томас Равеллі, куди без нього. В ту пору шалені воротарі були в моді – Брюс Гроббелар, наприклад, бив своїх, Оллі Кан кусав чужих, а Фаб'єн Бартез мочився під штангу. Десь таким запам'ятався і Равеллі – божевільні гримаси на обличчі, висолоплений язик, ненормальні танці. Далін казав, що Томас міг перевести будь-яку розмову в абсурд чи, наприклад, вирізати дірки на спідній білизні комусь зі своїх. Він так веселився.
"Якщо й була людина, яка підняла цю команду вище рівня суми здібностей її гравців, то це тренер Томмі Свенссон", – каже капітан Йонас Терн.
І за діло ж!
До ЧС-1994 "золоті покоління" дозріли навіть там, де їх зроду не бувало – у Колумбії, Румунії, Болгарії.
А які на тому ЧС були відтягнуті форварди і "десятки"! Георге Хаджи, Роберто Баджо, Карлос Вальдеррама, Юрген Клінсманн, Джей-Джей Окоча, Раї, і навіть сам Дієго Марадона повернувся, щоб зіграти за Аргентину востаннє.
Це фантастика, що найрезультативнішою збірною турніру якось стала Швеція.
***
Вони ще в групі це почали.
Матч з Камеруном – важко, напружено, але Далін під кінець впіймав на помилці воротаря і приніс нічию 2:2.
Наступний суперник – збірна Росії, яка тоді накрала гравців з усього колишнього Союзу, але ті лише зіпсували всю атмосферу. Для шведів це був не суперник. В першому таймі Саленко й Бролін обмінялися голами з пенальті, а вже по перерві Далін спокійно росіян прибив.
А вже в вирішальному, 3-му турі, Кеннет Андерссон забив ось це. Як?!
Пеле, що був там, знову схопився за голову через шведа. Після гри він навіть казав, що "у Кеннета неможливо виграти верхову боротьбу".
Ну, а The Guardian, коли шведи пройшли до плейоф, дивувалася:
"Ми-то думали, що вони на пікнік приїхали, а вони мають креатив, яку позаздрить вся Європа".
Важливі слова – про "пікнік".
Це все тому, що зовні шведи виглядали розслаблено. Равеллі корчив свої гримаси; Далін витрачав по балону лаку для волосся і весь вечір вибирав сережку; Бролін постійно щось жував. Ще був молодий Генрік Ларссон, якого за дреди американці вважали растаманом.
Тренер Свенссон теж подумав, що команда надто вже кайфує, і процитував їй Карін Боє: "Наповнений день ніколи не буває найкращим. Найкращий день – це день спраги. Звичайно, в нашій подорожі є мета та сенс, але саме шлях вартий зусиль"
"У Далласі перед 1/8 фіналу було дуже спекотно, і мабуть, вони подумали, що в мене тепловий удар. Тож мені довелося повторити це двічі й сказати: "Подумайте. Це про вас і цей турнір", – пригадував коуч.
***
Хтозна, прониклися тоді гравці, чи просто Саудівська Аравія випадково залетіла до плейоф, але гра за +35 далася скандинавам легко.
Особливо Кеннету Андерсону – цей забивав так, ніби грав на цьому рівні щотижня.
Ну, і ось тоді була вона – Румунія.
Та гра стала частиною шведського епосу. Кожен фанат футболу в Стокгольмі знає в деталях, як все було – геніальний штрафний з голом Броліна...
... сварки та майже бійку поміж румунами, яка дивним чином завершилася голом Редучою...
... додатковий час та височенний стрибок і без того дебелого Андерсона, який перевів гру в серію пенальті...
... фатальний удар Белодедичі та сейв Равеллі, після якого той пустився у якийсь шаманський танок, повністю відключивши мозок.
"У голові тоді крутилася тільки одна думка: "Генріку, не промахнися!" Мій батько й досі вважає той удар найважливішим у моєму житті. Тому що тиск був неймовірним", – зізнавався Ларссон.
Хоч і молодий, він пішов бити без вагань.
На тому ЧС Ларссон виходив на заміни, коли Андерссон вже достатньо виснажував захисників – таким був план.
І загалом-то усе працювало, хоча і з нервами, і з жартами. Б'єрклунд якось так виносив м'яч, що вибив за межі поля ще й Равеллі, який обернувся й прокричав:
"Якщо ти ще раз таке зробиш, я попрошу в суперників політичного притулку!"
Як і в 1958-му, лише Бразилія могла перемогти Швецію – і вона зробила це у півфіналі.
Скандинави добре трималися в рівних складах, але далі Терн сфолив на Дунзі, і суддя з Колумбії показав другу жовту. Так гра перетворилася на облогу воріт – 3:26 за ударами, і одного оразу Ромаріо таки пробив як слід.
"Ми програли, бо мали на день менше відпочинку за Бразилію", – казав Равеллі.
Ларссон не такий впевнений: "Ми провели досить гарний матч, але Бразилія мала у складі дуже сильних гравців, як Ромаріо, завдяки яким всіх і перемагала".
***
У матчі за 3-тє місце Швеція начисто вбила Болгарію, забивши 4 голи ще до перерви.
Саме м'яч болгарам Ларссон завжди називає найкращим, який забивав за збірну.
Ну, і знов Андерссон, і Бролін...
Знову святкував, як дитина, король Швеції, і навіть спускався до роздягальні, де тиснув руки гравцям, які тільки-но виходили з душу.
"Ми єдині, хто зустрічався з королем у трусах!" – цілком правдиво зазначав Равеллі, що здобув на турнірі славу голлівудської зірки.
Іноді здається, що вони тоді ж і розтратили весь свій фарт, бо вже невдовзі травми з'їли найкращих з них – Даліна й Броліна. Мартін завершив кар'єру лише в 30 років, а Томас – взагалі в 28. Під кінець вони ослабли так, що стали героями анекдотів.
Все, як у 1958-му – та сама команда-зірка, те саме народне піднесення, така ж нульова спадщина.
Вже до ЧС-1998 у шведів дограли лічені герої ЧС-1994.
Одинокий Ларссон роками намагався щось зліпити, але зрештою лише передав свій досвід юному Златану Ібрагімовичу, який, у свою чергу, зарядив ним Александра Ісака.
А що далі?
Та от матч з Україною, де навіть Ісак не зіграє через травму.
А глобально – очікування нового спалаху, які в Швеції стаються дуже рідко, зате коли час настає, зупинити їх може хіба одна Бразилія.