Темна тріада Жозе Моурінью, або Як пройшла перша спроба Особливого в Реалі

Чутки про повернення Жозе Моурінью в Реал стають дедалі гучнішими.

У це все ще складно повірити, проте агресивна, конфліктна пресконференція президента "Вершкових" Флорентіно Переса дала зрозуміти – він саме за цей підхід.

Отже, йому знову треба той, хто зіштовхне всіх лобами.

Вперше це було... вражаюче.

Чемпіон розповідає про спадщину Моурінью після першої каденції в Реалі у 2010-13 роках.

***

Мабуть, це найнесподіваніший початок для статті про футбол.

Темна тріада – термін, введений канадськими психологами на початку ХХІ століття – описує концепцію із трьох деструктивних, соціально неприйнятних рис особистості.

Перша із цих рис – нарцисизм.

За ним – макіавеллізм.

Остання і найнебезпечніша – психопатія.

Поєднуєте все разом – і отримуєте цинічного егоїста-маніпулятора, який йде по головах заради досягнення власних цілей, не маючи найменших докорів сумління. У політиці, до речі, ходовий типаж.

І ні, ми не малюємо Жозе Моурінью монстром – ми лише розповідаємо історію, якою вона була тоді, у 2010-му. 

***

Отже, той Реал був багатою, історичною, але руїною.

Після 2003-го команда здобула два чемпіонства у 2006-08 роках, проте без стилю, спадщини, і загалом незрозуміло було, куди все рухається.

Тут-то і приїхав Моурінью, не встигши як слід відсвяткувати требл з Інтером:

"Я не знаю, чи народився тренувати Реал Мадрид, але я точно народився бути футбольним тренером. І вже скоро я збудую вам команду із власною ідентичністю та майбутнім".

А чи був сенс чекати чогось скромнішого від людини, яка тільки-но прибувши до Англії, де балом правили Алекс Фергюсон та Арсен Венгер, оголосила себе The Special One?

Нарцисизм – крайній егоїзм з екстравагантним поглядом на власні таланти та прагненням поклоніння.

Мадридський Реал – один з найвідоміших клубів світу, але Моурінью це не вразило. Команду він став будувати не на репутації чи спадщині "Вершкових", а на фанатичній відданості собі та власним ідеям. Крапля сумніву? Ти поза грою. Всі, хто не в команді – апріорі вороги. 

Все було прораховано. Надміру авторитетний Рауль – геть. Молоді Озіл, Ді Марія, Хедіра легко піддавалися "обробці". Роналду надто хотів слави, тож працював сумлінно. До всього прийшов ветеран Моура Рікарду Карвалью.

І вони не програли ні разу в стартових 17 матчах.

Це був вогонь, а не Реал. Він біг на 94-й хвилині краще, ніж інші на 5-й, що перевірив на собі Мілан.

І от 19 листопада 2010-го, "Вершкові" їдуть на "Камп Ноу", де Барселона знищує їх дотла. 5:0! І на трибунах величезний банер: "Ти лише перекладач" – нагадування про часи, коли молодий Жозе допомагав у Каталонії Боббі Робсону.

А він же так прагнув визнання...

"Після матчу був хаос. Хтось дивився в підлогу, хтось плакав, хтось сварився. Потім зайшов Моурінью і сказав: "Я знаю, вам боляче. Для когось це найгірша поразка в кар'єрі. Вони зараз радіють, ніби виграли чемпіонат. Але вони виграли лише 1 матч. Ми повернемось", – пригадував у книзі запасний воротар Єжи Дудек.

Так воно й вийшло.

До квітня 2011-го Реал підійшов із шансами на Кубок, Лігу чемпіонами та 8 очками відставання від Барси в Ла Лізі. 4 Ель Класіко поспіль!

Але це вже був не той Реал, що восени – він став жорстким, зверхнім, готовим на все, як його тренер.

"Грегоріо Мансано? Це ще хто такий? Не знаю такого ", – говорив Жозе про тренера Севільї.

"Пеллегріні? Ви можете уявити, щоб я після Реала пішов тренувати Малагу?" – це вже репліка про чилійського попередника.

Діставалося також і своїм, хто десь у чомусь провинився, як-от молодий Педро Леон: "Знайшли про кого спитати. Він не Марадона й не Зідан".

І от з таким-от настроєм Реал спочатку зупинив Барсу в чемпіонаті (1:1), а тоді віддав їй 80% контролю м'яча і спокійно захищався в ЛЧ перш ніж суддя Вольфганг Штарк вилучив Пепе за ось це. 

Після того Мессі швиденько оформив шедевр – і вилучати довелося вже Моурінью.

***

Його пресконференція після тієї поразки й досі в топах найскандальніших за всі часи:

"Я просто поставлю питання, на яке, сподіваюся, колись отримаю відповідь: Чому Овребо? Чому Бузакка? Чому Де Блекере? Чому Штарк? Чому? Тому що в кожному півфіналі відбувається одне й те саме.

Чому Овребо 2 роки тому? Чому Челсі не зміг вийти у фінал? Минулого року було дивом, що Інтер дістався туди, граючи так довго з 10 гравцями. Диво. Чому не було 4 пенальті проти Челсі у 2009-му? За що вилучили ван Персі? Звідки береться їхня сила?

Жузеп Гвардіола – фантастичний тренер, але я виграв дві ЛЧ. Він виграв лише одну ЛЧ, і так, що для мене було б соромно. Він виграв її зі скандалом на "Стемфорд Брідж", і якщо він виграє цього року, то це буде зі скандалом на "Бернабеу". Я сподіваюся, що одного дня він зможе виграти справжню ЛЧ".

Ну, і все, бомба розірвалася.

УЄФА оштрафував Моурінью на смішні 50 тисяч, але головне – він не поїхав на "Камп Ноу" брати участь у вильоті, а фани та гравці Реала отримали пояснення, чому програли. 

Не тому, що не атакували, не били по воротах і грали бруднувато – Рамос збрехати не дасть.

Ні!

Це все змова! Суддівсько-каталонська корпорація по здобуттю несправедливих кубків. Можете уявити це неподобство?!

Макіавеллізм – риса, що показує, що людина настільки зосереджена на власних інтересах, що вона здатна маніпулювати або обманювати інших заради власних амбіцій.

І Моурінью тоді маніпулював неймовірно ефективно.

Його команда повірила йому, і у фіналі Кубку Іспанії-2011 перший фол стався вже на 44-й секунді, а гра була такою брудною, що Альваро Арбелоа, наприклад, постояв прямо на гомілці Давіда Вільї. І отак Реал переміг – 1:0. 

Гендир Мадрида та його легенда Хорхе Вальдано вголос відмовляв своїх від цього шляху; нагадував про Хуаніто, який наступив на Лоттара Маттеуса і зганьбив тим клуб у 1987-му.

Моурінью у відповів ще раз зманіпулював – обирай, Пересе, або я, або Вальдано!

Авжеж, той вибрав його.

На місце Вальдано підняли Зідана, але Жозе з'їв і його за якихось пів року-рік.

Далі Моур в кращих традиціях інтриг від Макіавеллі позбувся також головного лікаря Ернандеса і навіть шеф-кухаря Чечу. Всюди мали бути лише його люди, вірні до мозку кісток.

***

Його другий сезон розпочався із Суперкубку – і це знову Барса, знову Класіко.

Коли Мессі на "Камп Ноу" вивів своїх вперед за сумою двох матчів 5:4, Марсело врізався в Фабрегаса, почалася бійка. Моурінью підбіг і встромив палець в око Тіто Віланові.

Він верещав при тому: "Pito!" – іспанською це означає "пеніс". 

Це обурило вже не лише каталонців. Мільйони глядачів називали Моу "психопатом", хоча насправді психопатія трохи про інше – відсутність емпатії, каяття у негідних вчинках щодо інших людей.

Після того, як Моур напав на Віланову, який скоро помер від раку, він випустив вражаюче холодну заяву:

"Зі свого поста я не піду нізащо, моя команда голодна до перемог. І я хотів би вибачитися перед мадридцями, і тільки перед ними, за свою поведінку у нашій останній грі".

Тепер розділилися вже й самі столичні.

Найзатятіші фанати Моу вивісили на "Бернабеу" банер: "Моурінью, твій палець вказує нам шлях". А от капітан Реала Ікер Касільяс виявився стійким до пропаганди.

"Я подзвонив Хаві, бо це був мій обов'язок і відповідальність, адже ми робили помилки та псували все".

До цього моменту стратегія Моурінью не завжди працювала на полі, але роздягальня була повністю його.

Після дзвінка Касільяса пелена стала спадати з очей, з'явилися сумніви.

Моур все бачив, сердився, накидався на своїх – як правило, безпричинно.

"Хто злив склад? Хто тут щур? Гранеро, це був ти?!" – цитував тренера Дудек.

При тому позаочі казали, що у всіх зливах Жозе підозрював передусім Касільяса, чия дівчина Сара Карбонеро працювала на ТБ.

Вони стали ніби двома полюсами Мадрида – один виважений, аристократичний; інший – грубий, підштовхуваний темною тріадою.

"Бензема? А як ви думаєте, я вполюю більше здобичі із мисливським псом чи з котом?" – Карім так і не забув ті слова.

Та й хто забув? Вже в грудні 2011-го публіка на "Бернабеу" засвистала свого тренера під час поразки 1:3.

І хоча вони виграли Ла Лігу-2012, набравши рекордні 100 очок, Моур за рік втратив більше, ніж здобув. Він знову не взяв ЛЧ – його вибила Баварія по пенальті. Роздягальня ж дедалі гірше реагувала на війну. Це він ще підстерігав рефері на парковці після Класіко, а от гравці – вже ні. 

Серхіо Рамос першим вступився за Касільяса – і теж потрапив в опалу.

Решта промовчали і не підтримали нікого.

***

"Моурінью даремно лишився на третій сезон. Це не пішло на користь ні йому, ні мені, ні Реалу", – підсумував те, що було потім Касільяс.

Краще й не скажеш.

Після 1 перемоги в 4 стартових турах Жозе оголосив: "Все, у мене немає команди".

Надалі до преси виходив віддуватися його асистент Айтор Каранка.

Тим часом Моурінью остаточно виштовхав з основи Касільяса, поставивши на Дієго Лопеса – якісного, досвідченого голкіпера, чия біда полягала в тому, що він опинився в палаючому місці в поганий час.

Все кругом кипіло.

"Ікер – це величина для цього клубу та Іспанії загалом. До нього слід ставитися з більшою повагою", – отак на бік фронди перейшов Пепе.

Рамос же заговорив прямо: "Важкий час. Моу не розуміє, як можна обійняти суперника після поразки. На щастя, ми це владнали".

Солдатів у Моурінью майже не залишилося – ото хіба ще Арбелоа продовжував і опустився настільки, що зламав... Касільяса у Кубку проти Валенсії.  

Барса за таких обставин відірвалася очок на 20.

Реал лише безглуздо спостерігав – так само, як і за покером Роберта Левандовського на "Вестфаленштадіоні" в ЛЧ. Ви ж не забули той вечір? А перемогу Атлетико у фіналі Кубку короля?

Хоча якщо ви шукаєте ідеальний підсумок ери Моурінью в Реалі, то ще краще підійде гол Кріштіану Роналду Вальядоліду 4 травня 2013-го, після якого той замість звичного "Siuuuu" побіг до лави запасних, аби крикнути Жозе: "Пішов до біса!"

"Я один з небагатьох тренерів, які самі залишили Реал Мадрид, а не були звільнені", – Моурінью маніпулює і тут.

Насправді він таки був звільнений – тільки не Пересом, а командою.

***

І він чудово все розумів.

Всі його наступні коментарі на кшталт "я тренував справжнього Роналдо у Барселоні" – це якраз образа на роздягальню, що його не підтримала.

У своїх очах він ніколи не був винен – Моурінью і далі повторював про суддів, зраду; почав називати Барсу Пепа "найсильнішою командою за 30 років".

Сьогодні видається, що та невдача дуже його підкосила; це з неї почався його вихід у тираж, що остаточно оформився у Тоттенгемі.

Хтозна. 

А от що ясно точно – Реалу знадобився Карло Анчелотті, аби усе поремонтувати, заново зібрати команду і на позитиві повести за її Десімою.

За Моурінью у Вальдебебасі, м'яко кажучи, не скучили. Рамос якось навіть тролив – мовляв, у цього чоловіка хороший піарник, раз ми з ним не виграли ЛЧ, а ви його досі згадуєте.

І от коли зараз, у 2026-му, з'явилися нові чутки...

"Я поважаю Жозе, він великий професіонал, але я не хочу бачити його на чолі Реала", – вже оголосив Касільяс.

"Гвардіола – це Моцарт футболу, а Моурінью – лише його Сальєрі", – повторив коронну фразу Вальдано.

Ці двоє точно не забули темну тріаду, що сталася з ними минулого разу.

Тим часом 79-річний Флорентіно Перес вперто хоче Моура. Лише за годину перед мікрофоном бос Реала оголосив війну всім – Барселоні, Атлетико, мас-медіа, Суддівському комітету, і виглядало це так погано, що за Мадрид аж стало страшнувато.

Реалу б у молоді руки – і в майбутнє. Натомість клуб – у старих, і націлений на те, що вже давним-давно закінчилось.