Історія дня. Що спільного у Блохіна, Бекенбауера і Шопенгауера

На початку жовтня 1975-го в Києві говорили, здавалося, тільки про футбол. Люди ночами стояли за квитками біля стадіонних кас, становили довжелезні іменні списки. Ще б пак, на матч-відповідь за Суперкубок Європи чекали Баварію. Подія була такого масштабу, що складалися і анекдоти.

Ну ось, наприклад. Вболівальник запитує у товариша в черзі:

– Який номер у Бекенбауера?

– 5-й, – відповідає той.

– А у Блохіна?

– 11-й.

– Правильно. А у тебе 4392-й, – заглядаючи в список, оголошує уболівальник, і вся черга здригається від реготу.

А ось ще один київський анекдот, що користувався в той час успіхом.

На філософському семінарі:

– Розповім про ідеалістично-песимістичні погляди Бекенбауера, – починає студент.

– Ви маєте на увазі Шопенгауера? – перепитує професор.

– А що, він сьогодні теж грає?

М'ясники і квитки

Динамівських уболівальників пробивало дрібне тремтіння, але, тим не менш, в прохолодному київському повітрі висіло передчуття майбутнього грандіозного щастя – перший-то матч в Мюнхені динамівці після геніального голу Блохіна виграли (1:0). Заявок на квитки надійшло понад півмільйона.

М'ясники за заповітний квиток обіцяли протягом року без черги пропускати в підсобки та відрізати кращі філейні шматки. Футболістів Динамо задовго до гри замкнули на базі, де відключили телефони – щоб друзі та родичі не діставали з "квитковими" проханнями. За кілька годин до гри міліція взяла стадіон у щільне кільце – миша не проскочить!

А я був великим щасливчиком. У мене, 23-річного кореспондента "Спортивної газети" був журналістський пропуск. При чому на полі, до воріт! 5 жовтня – за день до гри – гордо пройшов з ним на баварське тренування. Суперзіркові гості зробили кілька легких вправ на розтяжку, потім трохи покатали м'ячик.

Після тренування, коли баварці попрямували в роздягальню, я, сам не чекаючи від себе такої сміливості, рвонув до Бекенбауера і на ходу поставив йому кілька простеньких банальних питань. Кайзер ввічливо і теж банально відповів: мовляв, Динамо – гут, Блохін з Лобановським – зер гут і так далі. Але я був на сьомому небі – поговорив мало не з першою світовою зіркою! Мій батько, фотокореспондент Йосип Шаїнський, спасибі йому, встиг тоді "клацнути" мене з Бекенбауером. Потім, коли показував це фото, всі мені дуже заздрили.

Трофей і "ширококутник".

Але під час матчу Динамо – Баварія Кайзер і співтовариші різко відійшли на другий план – на тлі літаючої команди Лобановського і Базилевича вони виглядали бліденько. І після двох голів Блохіна Суперкубок абсолютно заслужено дістався динамівцям. Мініатюрний президент УЄФА Артеміо Франкі підняти важкий трофей був не в змозі та попросив киян самим забрати кубок зі столу біля бігової доріжки. Стримуючи почуття, його понесли Коньков, Решко, Фоменко і Веремєєв. Мені в натовпі схвильованих колег пощастило зберегти цей момент. Допоміг ширококутний об'єктив, завдяки якому в кадр все помістилося.

Через кілька днів Суперкубок виставили у вітрині АПН на нинішній Європейській площі. Я з друзями не раз до нього підходив. Сьогодні розумію: це було щастя. У чистому вигляді. Як і аромати маминого яблучного пирога з кухні, як запах батьківського шкіряного кофра, як шепіт при легких поривах вітру верб і тополь у вікні нашої квартири на Солом'янці, як улюблені книги на колись дефіцитних чеських полицях...

Той самий Суперкубок зі мною і сьогодні. Відомо, якщо проблеми, засмучення, поганий настрій, то непогано на якийсь час перемикнутися і думати про щось хороше, приємне. Я особисто часто подумки повертаюся до тих днів восени 1975-го. І, знаєте, приходжу в норму, дивлюся на світ оптимістичніше.

Юхим Шаїнський, заслужений журналіст України, для Чемпіона
Відповідальний редактор – Микола Дендак