Історія дня. Шахтар з українським корінням став призером Мундіаля-1958
Хоча збірна України не мріє про медалі футбольних мундіалів, а найвищим досягненням збірної СРСР було 4-те місце ЧС-1966, історія знає українських футболістів, які ставали призерами ба навіть чемпіонами світу. Щоправда, ані Казимир Гнатов (Франція, 1958, бронза), ані П’єтро Верховод (Італія, 1982, золото) на тих турнірах на поле не виходили, втім статус запасного гравця теж треба заслужити.
П’єтро Верховод ще зіграв три матчі на ЧС-1990, де Італія здобула бронзу. Цей 65-річний захисник добре відомий нам по іграх за збірну Італії, Сампдорію, Ювентус, Мілан. Про нього ми ще поговоримо. А сьогодні у фокусі нашої уваги маловідомий, але поважний гравець – Казимир Гнатов.
Анжуйська легенда
Казимир Гнатов з’явився у Дивізіоні 1 (так до 2002 року звалася Ліга 1) у 1951 році – за рік після того, як вищу лігу французького футболу залишив Олександр Скоцень. 20-річний син українських іммігрантів з Галичини прийшов з аматорського футболу до клубу Мец, який після річної перерви повернувся до Дивізіону 1.
Гнатов не був великою зіркою, тому про його біографію відомо дуже мало. Він народився 1929 року у містечку Крюн у північно-східній Франції, регіоні Лотарингія, біля кордону з Люксембургом. Департамент Мерт-і-Мозель був шахтарським краєм, тож батько футболіста працював у шахті з видобутку залізної руди – як велика кількість польських, українських, італійських мігрантів у Франції.
Батьківським шляхом пішов спочатку і Казимир. Роботу в шахті він так вдало поєднував з футболом, що про нього дізнались у столиці Лотарингії місті Мец. Тренер Меца англієць Елі Роуз шукав економні варіанти підсилення складу та ризикнув запросити дебютанта Гнатова і довірити йому лівий фланг атаки. У сезоні 1952 року клуб несподівано посів високе 5-те місце. Гнатов зіграв 28 матчів та забив 5 голів. Наступний сезон був для Меца не таким вдалим – 12-те місце, в активі Казимира – 32 гри та 6 голів.
Заробивши ім’я та репутацію, Гнатов переїхав до Парижу: клуб Стад Франсе якраз повернувся до Дивізіону 1. Проте, хоча протягом сезону Казимир у 29 матчах забив 9 голів, клуб фінішував на 16-му місці з 18 та вилетів до Дивізіону 2.
Два сезони Гнатов фактично пропустив, а 1956 року перейшов до клубу Анже, який щойно повернувся до Дивізіону 1. Свого часу в Анже розпочинав свою кар’єру великий Раймон Копа.
Гнатова запросив до столиці історичної області Анжу (пам’ятаєте анжуйське вино в "Трьох мушкетерах"?) австрійський тренер Вальтер Преш. Українець, який змінив ігрове амплуа з вінгера на опорного півзахисника, зіграв там сім повноцінних сезонів (понад 30 матчів щороку, загалом 243 гри, 19 голів). У сезоні 1957 року Анже дійшов до фіналу Кубку Франції, де поступився Тулузі з рахунком 3:6. Подібне досягнення клуб повторив лише 2017 року (поразка від ПСЖ – 0:1).
У сезоні 1958 року Анже став четвертим у Дивізіоні 1. Цей показник клуб перевершив єдиний раз, ставши третім у сезоні 2015.
Клас 1958 року
У травні 1958 року двох гравців успішного Анже, 29-річного хавбека Казимира Гнатова та 25-річного форварда Стефана Брюї, викликали до збірної Франції, яка вирушила на чемпіонат світу до Швеції. Гнатов, який отримав 9-й номер, зустрівся у збірній з колишнім одноклубником по Мецу, голкіпером Франсуа Реметтером, який на той час грав у Бордо.
Можна сказати, що декілька гравців того складу дістали "щасливий квиток". Так, можливо, майбутній рекордсмен мундіалів за забитими голами (13) Жюст Фонтен не потрапив би до збірної, якби напередодні турніру не травмувався форвард Расінга Таде Сізовскі (поляк Тадеуш Сізовський), який у кваліфікації забив п’ять м’ячів у ворота Бельгії (6:3).
У збірній водночас з’явилось кілька вакансій – після того, як у квітні 1958-го група футболістів алжирського походження залишили свої клуби та втекли до Тунісу, де вони заснували збірну Фронту національного визволення Алжиру. Серед них, зокрема, були викликані до "Ле Бльо" хавбек Абдельазіз Бен-Тіфур (Монако, учасник ЧС-1954), центральний захисник Мустафа Зітуні (Монако), форвард Рашид Меклуфі (Сент-Етьєн). Не виключено, що саме на місця Бен-Тіфура та Меклуфі тренер Альбер Батте покликав Казимира Гнатова та Стефана Брюї. Чому б не зробити таке красиве припущення?
Проте вийти на поле в матчах мундіалю Гнатову не судилося – як і взагалі зіграти за збірну Франції, так склалась доля. Він у Швеції з лави запасних спостерігав, як французи в групі розтрощили Парагвай (7:3), поступились Югославії (2:3) та здолали Шотландію (2:1). Вийшовши з групи з першого місця, "сині" у чвертьфіналі переїхали Північну Ірландію (4:0). Але у півфіналі вже їх розтрощила (2:5) Бразилія з юним Пеле, який зробив хет-трик. У матчі за бронзу французи познущались з чемпіонів світу ФРН – 6:3.
Поруч із нестримним Фонтеном зірками тієї команди були двоє поляків – великий Раймон Копа (Копачевський), атакувальний хавбек Реала, який того року отримав "Золотий м’яч", та форвард Ланса Маріан Віснескі (Вишневський). Якби Таде Сізовскі потрапив до ЧС-1958, французьких поляків було б троє, а якби він не травмувався перед ЧС-1954 (ото вже нефарт), у складі "Ле-Бльо" на тому турнірі було б аж п’ятеро поляків: тоді у Швейцарії поруч із Копа (Реймс) у складі перебували воротар Сезар Румінскі (Лілль), захисник Гійом Біганскі (Лілль) та форвард Леон Гловацкі (Реймс). А от темношкірих африканців тоді у збірній Франції не було – сьогодні важко уявити собі таку картину.
Фініш на Заході
Після 1958 року прогресу в грі Анже більше не було. Коли в сезоні 1963 Казимир Гнатов залишив клуб, Анже з тренером Антуаном Паскіні фінішував 13-м. 34-річний хавбек подався на футбольну пенсію – до скромного напіваматорського клубу Шамуа Ньорте з містечка Ньор (регіон Аквітанія). Клуб виступав у 3-му Дивізіоні, а Гнатов там став граючим тренером. За його каденції Шамуа (шамуа – це різновид альпійських кіз) або просто Ньор двічі посідали у своїй лізі друге місце та раз були п’ятими. Через шість років, у сезоні 1973, Гнатова ще раз запросили до клубу, де він працював разом із Робером Шарьє. Він став одним з усього трьох фахівців, які тренували Ньор двічі.
Цікавий момент: клубний стадіон Ньора під назвою "Стад Веніз Верт" було відкрито 3 серпня 1974 року товариським матчем між Шамуа Ньорте та Динамо Київ (!) Тобто Казимир Гнатов стовідсотково мав поспілкуватися з Валерієм Лобановським та іншими зірками Динамо. Потім стадіон "Зелена Венеція" (такою є назва вулиці, де він розташований) перейменували на честь Рене Гайяра, колишнього мера Ньору.
Казимир Гнатов пов’язав усе своє подальше життя з західною Францією: він помер 2010 року в селищі Вуйє, розташованому в 10 км від Ньора.
До речі, прізвище Гнатов добре відоме в українському спорті: львівський важкоатлет, заслужений майстер спорту СРСР Адам Гнатов (1944 – 2023) був чемпіоном СРСР (1971) та віцечемпіоном Європи (1972) у вазі до 52 кг. Він був знаменитий унікально маленьким зростом – 130 см. Це не завадило йому поставити низку рекордів світу, СРСР та України. Коли у 1972 році Міжнародна федерація важкої атлетики (IWF) скасувала суму триборства, виключивши з програми жим, Адам Гнатов назавжди залишився в історії як володар останнього світового рекорду в жимі – 120,5 кг. Звали його Адам Казимирович – напевне, якийсь родич нашого футбольного героя.