"Ти гідний свого батька": як жив, грав і помирав Сандро Маццола
Вчора, 19 вересня, не стало 83-річного Сандро Маццоли.
Одна з найбільших легенд Інтера, видатна постать в історії збірної Італії, але передусім син, мабуть, найбільшої футбольної зірки з тих, чиє життя обірвало небо – Валентіно Маццоли.
Авіатроща на пагорбах Суперги в 1949-му залишила Сандро злиденним сиротою, та його новими "батьками" стали найвеличніші гравці епохи.
А що було далі?
Золоті часи Кальчо, які навряд чи коли-небудь повторяться.
***
Пішла епоха.
Позаочі давно говорили, що у Сандро все погано зі здоров'ям. Він дедалі рідше з'являвся в ЗМІ, хоча раніше любив потеревенити. І от місяць тому раптом дав велике інтерв'ю для Gazzetta.
Говорив уже тихо, ледь розбірливо, і ніби підводив підсумки:
"Я й досі бачу сон. Ми йдемо з батьком до "Філадельфії", старого поля Торіно, і я розповідаю йому про своїх дітей – Іларію, Паоло, Валентину й Сандріно. І ще про Інтер. Про два кохання, яким віддав своє серце.
Чи загоїлась рана від Суперги? А хіба таке можливо? Мені було 6 років, 5 місяців та 23 дні..."
Та катастрофа шокувала світ.
4 травня 1949-го Гранде Торіно – мабуть, найкраща команда післявоєнної Європи – зникла за лічені секунди, коли пілот літака не розрахував висоту через туман та врізався в пагорб.
31 труп – і серед них Валентіно Маццола, головна зірка Кальчо свого часу, чиїм ім'ям у Бразилії навіть прозвали Жозе Альтафіні, який і сам-то був феноменом.
Тоді Сандро ще не міг осягнути біду повною мірою.
Він не знав навіть, де його мама Емілія, з якою батько раніше розлучився, та молодший братик Ферруччо.
Натомість подруга Валентіно, коли того не стало, навіть не вдавала турботу, а просто віддала малого знайомим у село, де Сандро лише через місяць знайшли карабінери та розгнівані фани Торіно:
"Усі мене обіймали, а я не розумів нічого. Я шукав і не знаходив знайомих облич".
Пішла-бо епоха.
***
Це зараз еліта футболу заробляє мільйони, а тоді у Сандро, Ферруччо та Емілії не лишилось ні копійки.
Вони бідували, і скоро жінка вдруге вийшла заміж.
Наче добрий маг тоді з'явився на їхньому убогому порозі Беніто Лоренці на прізвисько "Отрута". Валентіно колись допоміг йому в збірній, і нападник Інтера прагнув віддячити – привіз дітям м'ячі, бутси, футболки...
Він же вмовив босів Нерадзуррі зробити хлопців талісманами команди. Ті виходили на "Сан Сіро" перед іграми, і у разі перемоги отримували по 5000 лір, а за нічию – по 2500.
Сандро був вдячний за них до кінця:
"Ті гроші нас врятували, вони були життєво необхідними.
Може, я був занадто малим, щоб вчитися у батька. Але мені пощастило повчитися у тих, хто його знав..."
Взагалі-то він хотів грати за Торіно, як тато, але на перегляді побачив пагорб, де той розбився, і не зміг продовжити.
Отже, лишався тільки Інтер.
Тим паче, у школі Нерадзуррі якраз викладав Джузеппе Меацца – можете таке уявити?
"Якби ж ви знали, яким сильним гравцем він був... Це він сформував мою техніку в юнацьких командах. А в кінці тренувань давав уроки ударів по м'ячу – правою, лівою, з підйому, "шведою"... Він запитував воротарів, у який кут їм забити, а тоді робив це. Скільки гравців сьогодні це повторять?" – риторично питає Маццола.
В Серії А – точно небагато. Золоті часи Кальчо давно позаду, а його Інтер – досі найкращий на Апеннінах – вилітає з ЛЧ від Буде-Глімт.
Пішла епоха.
***
У роки юності Маццоли все було не так.
Італія ще квітнула, сповнена талантів, ідей, життєвої сили. Фелліні й Феррарі, Армані й Челентано писали історію не однієї країни, а цілої західної культури.
А Сандріно, тим часом, готувався до дебюту.
Пару разів він поривався кинути футбол, не витримуючи образи з трибун – мовляв, куди тобі до батька. Його заспокоювали Ферруччо, Меацца і тренер основи Інтера Еленіо Еррера.
"Від долі не втечеш все одно", – повторював брат.
І от у 1961-му настав цей момент. Інтер у "золотому" матчі переміг Ювентус, але фани прорвалися на поле, а власник "Старої синьйори" Умберто Аньєллі був ще й президентом федерації футболу. Він і призначив перегравання.
У знак протесту бос Інтера Анджело Моратті відправив туди молодіжку – і серед інших Маццолу.
Того дня Сандро мав три усні іспити в універі, але вся група попросила викладачів, аби він здав усе першим, бо йому ж на матч!
Він встигнув, само собою.
А далі – забив з пенальті та був лідером молоді Інтера у безнадійному поєдинку, де Юве переміг 9:1.
"Я грав з твоїм батьком. Він був найкращим з усіх. Ти гідний свого батька", – потиснув хлопцю руку Джамп'єро Боніперті, що завершував того року кар'єру. Сандро був надто схвильований, щоб якось відреагувати.
І навіть через три роки, коли його зірка вже сяяла на всю Італію, він лише заплакав, коли до нього після фіналу КЄЧ-1964 підійшов Альфредо Ді Стефано – подарувати футболку й повторити: "Ти гідний свого батька, малий".
Дубль Маццоли на "Пратері" у ворота Реала, де ще догравали Пушкаш, Ді Стефано, Хенто – історичний момент.
Йшла-бо і ще одна епоха.
***
А тим часом Інтер Еленіо Еррери набирав оберти.
Наступного сезону вони знову виграли КЄЧ, а Маццола забив рятівний за сумою двох матчів гол на "Енфілді" у півфіналі.
Він грав чи то центрального, чи атакувального хава. Відпрацьовував у захисті, а в атаці покладався на швидкість, дриблінг, удар. Сандро не вів гру, а включався, коли треба. У нього був навіть фірмовий фінт – серпентин, від якого постраждав, наприклад, Вашаш.
Тим часом навколо свого лідера Еррера проводив цілу революцію.
Широкі повноваження ліберо – вільного захисника – пішли якраз від його Нерадзуррі.
Те ж стосується і фулбеків, як-от Джачінто Факкетті. "Чарівник" першим дозволив їм повноцінно підключатися до атак, претендувати на голи.
Нехай і не Еррера вигадав катеначчо, але це він довів оборонну стратегію до ідеалу – не в останню чергу завдяки працездатності та креативу на просторі від Маццоли:
"Маг змінив мій характер. Зрозумів, як мене використати. У нього я грав навіть центрфорварда, хоча й не хотів. Він першим ввів у нас дієту, а Луїсіто Суарес ховав від нього хамон у номері. І діяли ми навіть вертикальніше, ніж це роблять зараз..."
Ах, які протистояння вони тоді влаштовували з Міланом!
Тактика, стратегія, єдиноборства – усе відходило на другий план за боротьбою двох мозкових центрів. Сандро Маццола проти Джанні Рівери – хто кого?
"Це було здорове суперництво. Ми поважали один одного і були двома половинками одного міста, але дуже різними. Я дуже стриманий; моє життя – сім'я та футбол. Джанні – більше для перших шпальт газет.
Ми не могли товаришувати чи навіть зустрічатися на людях. Мене попереджали: "Тримайся подалі, інакше тебе з'їдять". Але у 1968-му ми разом заснували профспілку футболістів".
І як же їм не пощастило з тренером збірної! Ані на переможному Євро-1968, ані на ЧС-1970 Ферруччо Валькареджі не поєднав Маццолу й Ріверу на полі. В історію це увійшло як "естафета" – один виходив на поле тільки коли його покидав інший.
При тому обидва лідери, капітани; гравці величезного таланту і не менших амбіцій.
Ріверу ледь заспокоїли на Мундіалі, коли він, володар ЗМ, дізнався, що у старті гратиме Маццола. Сандро, в свою чергу, жбурнув бутси майже точно в тренера, почувши про заміну в перерві півфіналу проти ФРН.
Лише разом вони могли протистояти Бразилії Пеле, проте Італію переміг власний тренер:
"Згодом ми перетиналися, звісно, але душевно поговорили раз, після ЧС-1974. Ми сказали один одному речі, які назавжди лишаться між нами. Але ми обоє розуміли, що наша епоха підходить до кінця..."
***
Якраз проти Рівери Маццола провів і останній матч в кар'єрі.
Фінал Кубка Італії-1977, де Мілан переміг Інтер 2:0, а Сандро після гри та спірного суддівства процитував Данте: "Так хочуть там, де все зробити можуть, чого захочуть".
Ви знаєте футболіста, який сьогодні здатен процитувати Божественну комедію?
Пішла і ця епоха теж.
Освічений, грамотний Маццола легко знайшов себе поза полем – став менеджером у Інтері, а там і піонером у коментуванні на ТБ.
Під час ЧС-1982 Сандро вперше в історії долучився до репортажу як співведучий-експерт – і аудиторії так зайшов його гострий язик, що він працював у цій ролі і на ЧС-2006.
"Про що шкодую? Я купив Платіні, а Фраїццолі відмовився. І ще я домовився з Фалькао. У мене й досі лежить в шухляді його контракт, не підписаний через втручання Андреотті.
Але був у мене й шедевр – це Роналдо. Я першим дізнався, що він хоче покинути Барселону, зустрівся з ним, і він пообіцяв мені: "Гаразд, директоре, я переїду до Інтера".
А яке задоволення було, коли Федерація дозволила Саморано футболку з номером 1+8!", – Маццолі боліло, але тут він навіть посміхнувся.
Сандро мав дві каденції на посту директора Інтера. Вперше – на початку 1980-х, але пішов разом з Івано Фраїццолі, який продав клуб, сентиментально заявивши, що вже не може керувати ним, як сім'єю, бо футбол заполонили гроші.
Вдруге ж – у 1990-х, коли Массімо Моратті, син Анджело, об'єднав у клубі легенд, на чиїх матчах зростав. Корсо та Суарес, Жаїр та Анджелілло, Бедін та Доменгіні, Факетті й Маццола отримали кожен свою роль.
Здається, разом з ними Моратті хотів повернути й стару, "їхню" епоху.
Марна спроба. Це так не працює.
***
"Знаєте, я був ще геть юнаком, коли зустрів Грацієллу. Блондинка, блакитні очі, заможна родина, вона їздила на кабріолеті, а я – трамваєм. І вона закохалася у мене, коли я не мав геть нічого", – зізнався він наостанок, ніби не вірячи самому собі.
Удвох з дружиною вони постаралися, щоб епоха залишилася бодай у іменах. Одного з синів Маццоли звуть Сандро. Народила свого Сандро і його донька Валентіна:
"У нашій родині все завжди повертається до нас і до глави родини, що загинув на Суперзі. Для цієї країни він завжди лишиться символом праці, самопожертви, скромності".
А як щодо самого Сандро? Яким бачив себе незадовго до смерті один з головних гравців у історії Інтера?
565 матчів, 158 голів, 4 Скудетто, 2 КЄЧ – і?
"Я б хотів найбільше, щоб мене запам'ятали хорошою людиною, яка не здається навіть тоді, коли перемога неможлива. Як у тому матчі, де ми програли 1:9.
Таке й моє послання молоді. Мрійте! Вірте у свої мрії! Йдіть на жертви заради них!
А для дорослих – обов'язково давайте молодим ті шанси, які колись отримував я".
Телеграм-канал автора: Футбольні історії