Джузеппе Меацца: геній, що став стадіоном
Щороку 23 серпня Італія згадує Джузеппе Меаццу.
Перша велика зірка Кальчо народилася цього дня у 1910 році – перед двома світовими війнами, коли футбол тільки-но здобував популярність на континенті.
Винятково технічний, спритний, нахабний, він грав у нього так, ніби знав, куди еволюціонує футбол через 20-30 років.
Так-так, Меацца був, ймовірно, найкращим гравцем світу 1930-х.
А після смерті – ще й головним стадіоном країни, де проводять домашні матчі Інтер та Мілан.
Легендарніше просто немає куди.
***
Це ж як треба грати футбол, щоб найбільш культовий стадіон країни назвали твоїм ім'ям?
Якою особистістю слід бути?
В чому секрет?
І хоча відповідь дуже складна, існує обов'язкова умова – треба бути сином свого часу. Без цього ніяк.
Джузеппе Меацца втратив батька на фронтах Першої світової, як і ще тисячі італійських хлопчаків.
В унісон з епохою він в'язав із ганчірок імпровізовані м'ячі, які потім ганяв з іншими дітьми кривими вуличками міланського передмістя. Калюжа – і матч завершено. Його дриблінг мав бути акуратним.
Як і у решти хлопців, його матір донна Ерсілія, що торгувала овочами на ринку, не мала грошей сину на взуття.
Та що там – вона й прогодувати його не могла.
Коли в 14 років Меацца прийшов на перегляд до школи Мілана, його відсіяли, бо нагадував скелета.
А от в Інтер дивом прийняли.
Доля.
Навіть 16-річним Джузеппе важив лише 40 кг, зате кожен уболівальник, що приходив на трибуни, бачив у ньому свого сина, друга, сусіда. Він був плоттю від плоті свого побитого народу.
***
Ще для "свого стадіону" дуже бажаний – навіть необхідний – крутий дебют.
Не просто гол, але історія, яку б хотілося переказувати ще і ще.
Так-от Меаццу із молодіжки витягнув Арпад Вейс – "Гвардіола 1930-х", якого нацисти пізніше спалять у концтаборі.
Коли у вересні 1927-го він вперше включив молодого в склад, ветеран Леопольдо Конті розсміявся: "Ми тепер з дитячих садків гравців набираємо? Балілья – на поле?"
Балільєю в ту пору називали дитячу фашистську організацію Італії – щось типу радянських піонерів.
Ну, і до Меацци воно приклеїлося.
У першому ж матчі проти Юніоне Спортіви "Балілья" забив двічі, а всього в сезоні поклав 11 голів, хоча важив все ще 50 кг, і керівництву Інтера довелося перевести його на дієту зі стейків, щоб Меаццу перестало здувати вітром.
Вже у своєму другому сезоні вдячний Джузеппе наколотив 33 м'ячі.
Ну, а в чемпіонаті-1929/30 – дебютному офіційному розіграші Серії А, яку ми знаємо – забив 31 раз і став першим капоканоньєре.
***
Сотню голів за Інтер Меацца забив, коли йому ще й 23 не було.
Рекорд – так! Але для "стадіону" цифри замало.
Емоції, градус матчів – ось що треба.
Меацца забив двічі у своєму дебюті за Італію проти Швейцарії (4:2), коли гра не йшла, і публіка засвистувала своїх.
А ще за 3 місяці – в травні 1930-го – привів Скуадру Адзурру до історичних 5:0 на полі могутньої Угорщини, оформивши хет-трик. Оскільки він був єдиним міланцем у команді, то сходив з поїзда один, а під вокзалом Пепіна – так його тут називали – чекало 20 тисяч народу.
Воєнні поразки, бідність, розруха наклали відбиток. Через футбол Італія компенсовувала свої невдачі, брала реванш.
І так вийшло, що через Меаццу найбільше.
"Його присутність означала, що ми розпочинали матч за рахунку 1:0", – визнав тренер збірної Вітторіо Поццо.
У "Битві при Гайбері" в 1934-му, коли "м'яснику" Луїсу Монті англійці зламали ногу вже на 2-й хвилині, лише два проходи Меацци врятували Скуадру від ганьби (2:3). Жорстоке було видовище. Сам сер Стенлі Меттьюз зізнавався, що іншого такого не бачив.
За кар'єру Меацца забив 284 голи за Інтер і 33 – за Італію, але справа ж не в тому. Зрештою, Джіджі Ріва побив національний рекорд ще за життя Пепіна.
"Молодець, він забив багато голів Туреччині й Кіпру. Мабуть, мої були трішки важливішими", – іронізував той.
***
Ще б пак, він виграв два чемпіонати світу.
І як виграв?
Стиль футболу Меацци нагадував те, що згодом робили Пеле, Ейсебіу, Бест, Марадона, Баджо.
Він жив слаломними проходами крізь захист; чудово бачив поле і віддавав купу гольових; був першим технарем ліги, де ще не вигадали карток, а в складах домінували гренадери.
Коронний прийом – обіграти воротаря й закотити в пусті, як потім Роналдо.
І точно так само, як Феномена, його били.
Пепін став "стадіоном", бо вперто робив вигляд, що не болить.
"Одного разу я бачив, як він зробив неймовірне: вистрибнув метра на два, зупинив у повітрі м'яча і з ним приземлився. М'яч був ніби приклеєний до ноги. Далі він перекинув здивованого захисника і побіг собі далі забивати гол", – не вірив очам інтелектуал Луїджі Веронеллі.
Ба більше, в збірній Італії Меацца демонстрував неможливу в ту пору тактичну зрілість. Тренер Поццо відправив його, центрфорварда, у півзахист – організовувати контроль м'яча.
Всю техніку, бачення, швидкість Пепін вклав у голи інших гравців на двох поспіль Мундіалях.
На ЧС-1934, наприклад, віддав переможні гольові у чвертьфіналі, півфіналі та фіналі.
На ЧС-1938 – і поготів забив лише Бразилії з пенальті. Комедія! У Меацци порвалась резинка в трусах, і він однією рукою встановлював м'яч, а іншою їх притримував. Воротар Селесао Вальтер плакав від сміху...
***
Правда така, що без подібних історій "стадіонами" теж не стають.
Футбол – народна гра, а натовп обожнює анекдоти, а не оперу.
Меацца давав йому їх в надлишку.
Якось у 1933-му воротар Ювентуса Джамп'єро Комбі уклав парі – Джузеппе не заб'є ані "черпачком", ані в пусті ворота, попередньо його обігравши. І що думаєте? Той виконав улюблені маневри за пів години. Вражений Комбі покинув ворота, щоб потиснути Меацці руку.
Або телеграма від Беніто Муссоліні перед фіналом ЧС-1938: "Ви переможете або помрете". Меацца не злякався, а очолив битву Скуадри "за життя".
Ну, і знаменита любов до танго, вечірок і борделів – без них теж не бути б Пепіну "стадіоном".
Поки інші тренувалися, гарували до сьомого поту, він тільки-но прокидався в бозна-чиєму ліжку на іншому кінці міста.
Талант такого масштабу, що підготовка йому навіть не потрібна, уявляєте?
В Gazzetta dello Sport тих літ переповідали, як перед матчем з Юве тренери Інтера ніде не могли знайти Меаццу, аж поки не відправилися в найбільший у місті бордель, де той лежав п'яний і щасливий.
"Це була найкраща ніч! Найкраща! Я почуваюся, як лев", – кричав той, поки його тягнули на стадіон, де от-от мала розпочатися гра.
І що далі? Меацца прийшов до тями, забив двічі, а тоді... повернувся у бордель, звідки його привезли!
Натовп шаленів.
Тренери навіть дозволили йому сигарети, а всім іншим заборонили.
Меацца також став першим футболістом у світі, який підписав низку персональних рекламних контрактів – просував парфуми, модний одяг, стейки.
І, звісно, продовжував гуляти: "Моє щастя, що жив я поруч зі стадіоном. Одного разу на дербі я заявився в останню хвилину. Тренер і партнери дивилися на мене сердито. Я чув, як в коридорі директори говорили: "Ми розберемося з ним після матчу". На щастя, я забив тричі, і вони все забули".
***
Нарешті, трагедія, коли щастя зраджує героя-гульвісу – теж важливий атрибут майбутнього "стадіону".
Меаццу це наздогнало у 1939-му.
Шкідливі звички й важкі травми призвели до важкої закупорки судин в нозі. Пепін не міг нормально ходити й повторював, що у нього "заморожена стопа". Так ЗМІ й написали.
Його лікували більше року і лише в останній момент врятували ногу, але вже не для футболу.
Пепін-то ще бігав 7 років за Юве, Мілан, Варезе, Аталанту, але все було не те. Ноги не слухалися. Новий Меацца більше махав руками, ніж грав.
"Найцікавіше, що він і чути не хотів про тактику. Він був дуже простою людиною, що ставала королем, коли отримувала м'яч. Таку техніку я потім бачив лише у Пеле", – говорив партнер по Мілану Бруно Акарі.
А тоді останній сезон – граючим тренером в Інтері-1946/47, який ледве врятувався від вильоту.
І ось на цьому все, баста.
***
Чи могла така людина стати сильним тренером?
Навіть якщо відповідь очевидна, Меацца й тут додав собі спадщини, взявши під крило Сандро Маццолу – сина видатного капітана Торино, що загинув у авіатрощі.
Сандро потім пішов його, Пепіна, стопами – став кумиром Нерадзуррі на десятиліття.
Тим часом Меацца після травми пережив ще одну зміну, гідну стадіону – він закохався, одружився; Рита народила двох доньок, і більше жоден бордель його ніколи в себе не бачив.
Джузеппе доживав вік ТБ-експертом, навіть якщо офіційно такої професії ще не було. Говорив впевнено і десь нахабно, як буває з легендами. Йому прощали.
"Я був Меаццою. Усі мене знають. Навіть через 10 чи 20 років люди пам'ятатимуть, що був Меацца. Знатимуть, як він грав", – говорив він незадовго до смерті.
І коли Пепіна не стало у 1979-му, не вагалися ні Нерадзуррі, ні Россонері.
Надто вже багато від дав Італії, надто багато означав.
Країна прагнула віддячити за Мундіалі; за світло у загалом-то темну фашистську еру. За мрію про безмежну силу чистого таланту, якою він заразив мільйони дорослих та дітей.
Коментатор золотої епохи Кальчо Джанні Брера був на тих похоронах і плакав: "Може, світ бачив сильніших і послідовніших гравців за Меаццу, але коли він отримував м'яч, нам здавалося, що не буває у футболі нічого кращого за його раптові ривки, за геніальні проходи; за сольні прориви до безправних жертв, на яких перетворювалися воротарі".
Телеграм-канал автора: Футбольні історії