Норвезька історія успіху та ефект плацебо — як це працює, і до чого тут Голанд
Чому довгострокова перспектива – безумовний пріоритет.
У Норвегії понад 1,9 мільйона осіб (більш як 35% населення) зареєстровано у спортивних клубах. Разом із тим, найбільш відчутний внесок у цей показник робить дитячо-юнацький спорт. І це цілком логічно.
Зазвичай участь у спорті вважається сприятливим чинником для досягнення різних адаптивних результатів. Мова про гарне фізичне та психічне здоров'я, позитивний розвиток молоді та високий рівень продуктивності.
Варто відзначити висловлені спеціалістами припущення про адаптивну участь у спорті, яка може бути поділена на три групи:
Розвиток спортивного досвіду (професійний спорт);
фізична активність протягом усього життя (здоров'я);
особистісний розвиток (здоровий психологічний, соціальний та емоційний розвиток).
Втім, однієї участі у спорті недостатньо, щоб пояснити досягнення цих довгострокових адаптивних результатів, оскільки заняття спортом може призвести до дезадаптивних результатів: вигорання, стрес, відсів.
Виявлено, що рівень участі у спорті знижується саме у підлітковому віці, у міру того, як у спортивних організаціях підвищується увага до результатів у змаганнях.
Таким чином, у Норвегії дійшли висновку, що довгострокові цілі вищого рівня майстерності у спорті досягаються ціною отримання задоволення та задоволення від занять спортом, а не від проміжних результатів у дитячо-юнацькому віці.
Іншими словами, мають набагато більший вплив на довгострокове майбутнє дітей, їхню прихильність і любов до справи, ніж короткостроковий успіх у вигляді перемоги в якомусь матчі чи змаганні.
Тут саме час поговорити про спортсмена, на якого в сучасній Норвегії рівняються ледь не всі. Ерлінг Голанд – справжній талант свого покоління.
Нині провідний футболіст чемпіона Англії у своїй країні був продуктом незвичайної дитячо-юнацької програми.
Ерлінг з ранніх років займався з на рік старшими хлопцями у команді Брюне (гравці 1999 року народження). Останній колектив — місцевий клуб із невеликого норвезького містечка з населенням у 12 тисяч осіб.
Аналітики досліджували процес розвитку дітей цієї команди, і ось які факти було отримано:
6 із 40 гравців потрапили у професійний футбол;
35 із 40 гравців продовжили грати після випуску;
5 гравців втратили інтерес до футболу.
Крім того, у розширеному аналізі зазначаються 7 наступних тез:
1. Набір дітей здійснювався із 6 років. До 10 років маленькі атлети мали 1-2 тренування на тиждень. Навчання було побудоване на розвитку не лише футбольних якостей, а й рухових здібностей.
2. У віці від 11 до 13 років гравці тренувалися вже двічі-тричі на тиждень. У віці від 13 до 19 років одна група тренувалася двічі на тиждень, інша — 4-5 разів. Головним орієнтиром було особисте бажання дітей, а не рівень навичок.
3. Пріоритетною формою навчання був формат розваг. Команда не грала у турнірах до 13 років. Юні атлети грали кожні вихідні з початку навчання, проте кожне заняття й матч проходили всередині школи. Проводилося безліч конкурсів та змагань на розвиток індивідуальних навичок.
4. Щовихідних проводилися ігри у форматі "Кубок світу". Команди грали у різних поєднаннях і формувалися рандомно.
5. Тренер завжди ставив людину вище за результат. Він мав великий авторитет, тому що в минулому був професійним гравцем. Але головною проблемою колишніх футболістів є невміння перемикатися на реалії дитячого футболу. Разом із тим, його найбільшою чеснотою було вміння спілкуватися з дітьми та до кожного знаходити свій підхід.
6. У місті було збудовано футбольний манеж через суворий норвезький клімат, у який був доступ будь-якої пори року, а закривалася арена тільки на нічний час. Один із батьків згадував, що більшість дітей проводила там майже весь вільний час.
7. Підростаючому поколінню була надана можливість більше тренуватися лише після 13 років, а головним критерієм було бажання, а не відбір за рівнем гри.
Окремо варто зупинитися на наборі засобів відновлення та підготовки саме Голанда. Кріокамера, датчики температури, крижані ванни, пиття "особливої" води та ананасового соку ("як Роналду"), печінка та "батьківська лазанья" у раціоні — все це та інші методи стали запорукою успіху.
Втім, майже все з переліченого з наукової/доказової точки зору або не працює, або працює мінімально через додавання до основної дії плацебо ефекту. Як і багато чого в спорті загалом. І от чому.
З'являється все більше доказів роботи ефекту плацебо у спорті та у футболі. У десятках досліджень бігуни, що отримали плацебо, бігали швидше, велосипедисти сильніше крутили педалі і т.д. Ефект – від 2 до 4 %;
Мозок постійно веде облік стану тіла та будує прогнози настільки, наскільки в нього вистачить ресурсів. Тому теза "втома – це ілюзія" дійсно має під собою наукову основу;
Ефект плацебо знижує тривогу та поріг сприйняття болю. І мозок під зовнішнім впливом (прийом речовин, почуті слова) може розблокувати доступ до частини ресурсів, які будуть задіяні хіба що у випадку настання крайнього випадку;
Соціальне плацебо. На тренуваннях у команді гравець викладається більше, ніж на самоті;
Щоб отримати ефект плацебо, потрібний ритуал. Важливо, як відбувається зовнішній вплив, хто здійснює, яка довіра до людини. Чим більший ритуал, тим сильніший ефект;
Щоб плацебо працювало сильніше, потрібно, щоб хтось обдурив вас, тому що обдурити себе самого не можна. Ефект може виникнути й тоді, коли спортсмени знають, що вони одержують плацебо;
Ритуали надають упевненості, підказують мозку, що він у знайомій ситуації, й можна розслабитися. Власне, ритуал – це також і компульсія (дія чи ментальний акт), а також відповідь на обсесію (негативні чи нав'язливі думки);
Що ж таке ритуал у футболі? Це можуть бути: вихід на поле з певної ноги, першим чи останнім; "щаслива" футболка під форму або взуття; спущена футболка чи гетри; прослуховування певної пісні перед грою тощо;
Слова – це теж плацебо. Передматчева установка, промова у перерві чи дії тренера біля лави запасних – теж несуть у собі цей ефект. Він залежить від авторитету тренера та віри гравців;
Гравці діють краще, якщо вірять у те, що їх тренує сильний наставник, або їм запропоновано круту систему гри. Є теорія, згідно з якою, ймовірно, всі нормальні методики та тренування працюють приблизно однаково, а визначальним є те, що саме гравці та тренер думають про методику, і як гравці вірять у тренера та ідею;
До слова, важлива харизма наставника, тренери з відповідною зовнішністю. Все це підвищує власний авторитет і значимість. Мова про лисих/голених, з бородою/в окулярах. Є безліч досліджень, що люди з такими рисами зовнішності викликають більше довіри, здаються розумнішими, сильнішими та більш авторитетними. Яскравий приклад – Юрген Клопп та Жузеп Гвардіола.
Впливи та маніпуляції у спорті з ефектом плацебо, що мають суперечливі наукові дані щодо ефективності:
1. Спортивні напої (не набагато більш ефективні за звичайну підсолоджену воду з додаванням натрію);
2. Кінезія, тейпи, компресійні панчохи;
3. Крижані ванни та кріокамери;
4. Масаж. Дія, як і у кріопроцедур, пов'язана з якимось фізіологічним, проте більшою мірою – з психологічним ефектом (виробляється серотонін і дофамін), і стан покращується;
5. Ціла група вітамінів та медичних препаратів також не мають клінічно доведеної ефективності;
6. Деякі фізіопроцедури, вправи.
Велика частка процесів у спорті працюють частково або повністю на ефекті плацебо. За багатьма популярними чи новаторськими методами покращення спортивних результатів стоїть маркетинг, бізнес-інтереси чи фантазії ЗМІ, які насправді не вартують нічого.
А от що гарантовано працює на 100%, так це сон, а також психологічне відновлення та підготовка.
Ефект плацебо важливий, він може допомогти спортсмену почуватися краще як при відновленні, так і у грі. Ба, навіть більше – для окремих спортсменів це часто – половина успіху.
Саме тому, якщо герою цієї праці Голанду важлива татова лазанья та тричі фільтрована вода, гірше від цього точно не буде.