Відродитися з попелу. Як МЮ пережив катастрофу на зльоті – і став тільки сильнішим
На Олд Траффорд є годинник, стрілки якого нерухомі вже багато років.
Ні, справа не в якійсь недбалості імені Глейзерів або Реткліффа. Це пам'ять про страшну трагедію, яка не вкладається в голову і яка спалила на зльоті одну команду, але водночас у вогні якої загартувалася інша, ще сильніша.
До трагедії: команда суперталантів, видатний тренер, великі перемоги
Кого ви вважаєте найвидатнішим тренером в історії Манчестер Юнайтед?
Для цілих поколінь фанатів саме питання виглядає безглуздим. Звичайно ж, це легендарний Алекс Фергюсон – світовий рекордсмен за кількістю титулів, 13-разовий чемпіон Прем'єр-ліги, усіма шановний сер і так далі, і тому подібне.
Проте, в історії клубу є людина, рекорд якої за кількістю матчів на чолі МЮ Фергюсон побив тільки в останні роки роботи – і яку вважають гідним суперником сера Алекса в суперництві за звання найвидатнішого.
Метт Басбі був генієм тренерства – людиною, яка дивилася на гру команди і розуміла, хто допоможе і надалі, а кого треба швидше позбуватися. Він, безумовно, зробив собі славу і як гравець, який виступав за Манчестер Сіті та Ліверпуль, але в історію увійшов як тренер головного ворога цих команд. Після закінчення Другої світової війни (а він служив у Королівському піхотному полку Ліверпуля) Метт прийняв пропозицію Манчестер Юнайтед, який спішно шукав своє місце в історії.
Десятиліттями Манчестер Юнайтед – навіть дуже сильний і титулований – побічно з'являвся в новинах, коли йшлося про якогось невдаху з невдах. У сезоні-1931/32 "червоні дияволи" програли на старті 12 матчів поспіль – і це дуже довго трималося як антирекорд вищої ліги не тільки Англії, а й усіх чемпіонатів "великої п'ятірки". У 2017-му це досягнення "перевершив" італійський Беневенто, але англійський антирекорд досі належить МЮ.
Юнайтед, природно, вилетів у тому сезоні. Більшу частину часу, що залишився до Другої світової війни, клуб провів у Другому дивізіоні – повертався до еліти, але вилітав. А коли не вилітав, посідав дуже низькі місця.
До кінця війни додалася ще одна проблема: Олд Траффорд був зруйнований бомбардуваннями люфтваффе, і грати доводилося на Мейн Роуд – стадіоні Ман Сіті. При цьому історія "дияволів" була багатою вже тоді: два чемпіонства в не такій на той момент і довгій історії англійського футболу були далеко не у всіх.
Саме в такій ситуації клуб із місцем у вищій лізі (останній передвоєнний сезон все-таки закінчили 14-ми), амбіціями, але також зі зруйнованим стадіоном і купою боргів довірився тренеру-початківцю. Басбі був готовий тренувати, але Ліверпуль був готовий надати йому лише місце асистента – а от "дияволи" покликали одразу головним. Цікаво, а як розвивалася б історія футболу, якби Басбі залишився на Енфілді й після Другої світової? Два гранди могли б піти зовсім іншим шляхом...
У реальності ж, при всіх проблемах МЮ з перших післявоєнних сезонів став найстабільнішою командою Англії. Їм сильно не щастило з боротьбою за титул, і з-за їхніх спин регулярно вистрибували то Ліверпуль, то Арсенал, то Портсмут, але не було команди, яка за конкретні шість років перемагала частіше. У 1946-1952 роках "дияволи" посіли чотири других і одне четверте місце, а чемпіонство в останньому з цих сезонів було кульмінацією роботи Басбі.
В останньому турі сезону-1951/52 МЮ приймав Арсенал на "Олд Траффорд". В атаці "дияволи" грали настільки краще, що їхнього суперника влаштовувала тільки перемога з різницею в сім м'ячів – але його самого було розгромлено 6:1. Юнайтед захоплював сміливою і видовищною грою: Артур Роулі, який забив у чемпіонському сезоні 30 м'ячів, встановив рекорд результативності, а фінал Кубку Англії 1948 року, де МЮ обіграв Блекпул з майбутнім володарем Золотого м'яча Стенлі Метьюзом, газети називали найкрасивішим в історії турніру.
Як визнання заслуг, Басбі покликали тренувати збірну Великої Британії на домашній Олімпіаді-1948 (щоправда, без підсумкових медалей). Незабаром після цього МЮ повернувся і на Олд Траффорд, який нарешті відбудували, і справи у клубу йшли все краще. Щоправда, перший постчемпіонський сезон "дияволи" закінчили на восьмому місці – і це стало знаком, що в досвідченому, віковому складі треба щось міняти.
Уже в квітні 1953-го Басбі випустив за першу команду Данкана Едвардса, якому було 16 років і 185 днів. Для того часу, коли футбол був більш жорстким, це виглядало божевіллям – але Басбі вірив у таланта, як і в 17-річного Девіда Пегга. Навіть гроші МЮ викладав за дуже, на ті часи, молодих гравців: наприклад, за Томмі Тейлора заплатили 29999 фунтів, тому що Басбі не хотів, щоб 21-річний хлопець зазнався через те, що за нього заплатили цілих 30 тисяч.
Інші гравці підходили до основи у більш звичному для часів віці. Боббі Чарльтон дебютував за клуб у 18 років, Деніс Вайолет – у 19, Біллі Фоулкс – у 20. Той МЮ прозвали "Малюки Басбі" – спершу це звучало просто як статистична особливість, потім стало другим ім'ям однієї з найсильніших команд світу.
Так, до кінця п'ятдесятих загальною стала думка, що якщо хтось і покладе край домінуванню Реала, так це МЮ. Команда виграла чемпіонати-1956 і -1957, відмінно дебютувала і в єврокубках (про це нижче) – а головне, що таланти підростали, і стелі розвитку у них було не видно.
Гравці "дияволів" стали зірками, найкращими в лізі. Данкан Едвардс просто був найкращим: статистика до епохи всіх цих xA не може цього відобразити, але феноменальне поєднання швидкості та фізичної сили робило його нестримним на лівому фланзі.
Вайолет став найкращим бомбардиром команди в сезоні, який починав 21-річним; здоров'я Фоулкса було настільки позамежним, що він довго поєднував гру в центрі оборони МЮ з роботою в шахті; Чарльтон у першому ж сезоні забив 12 голів у 17 матчах, при тому, що ніколи не був чистим форвардом; Роджер Берн став капітаном збірної Англії, а у Томмі Тейлора так і залишилося 16 голів у 19 матчах за неї.
Залишилося назавжди...
Трагедія: пік слави, воротар, який врятував головну зірку, загроза розформування
Кубок чемпіонів відносно Англії спочатку був під питанням самої участі. Британці, ці сноби-родоначальники, вважали нижчим за свою гідність щось там комусь доводити на міжнародному рівні. Вони і перші чемпіонати світу пропустили – в 1950-му, щоправда, дебютували, дуже боляче програвши аматорам зі США, але це могло тільки примножувати небажання грати з континентальщиками.
У найпершому сезоні, -1955/56, Англію в Кубку чемпіонів мав представляти Челсі – але клуб "отримав рекомендацію" відмовитися від участі від Футбольної асоціації Англії. Чиновники вважали, що турнір відволікає від внутрішніх змагань – з цим, звісно, складно посперечатися, але асоціація чомусь вважала правильним вирішувати за інших.
Щастя, можливо, всього англійського футболу і всіх нас, що сезон-1955/56 виграли "Малюки Басбі", а їхній тренер просто послав асоціацію. Якби ця історія стала нормою, традицією, Англія могла б у стилі НБА не мати жодного стосунку до "Євроліги". А Басбі марив європейськими перемогами: досить сказати, що він плакав після програшу півфіналу ЛЧ Партизану... Але за це право грати в Європі, право для всіх, МЮ довелося дуже дорого заплатити.
Перший же захід у єврокубки подарував легендарні матчі. МЮ розгромив Андерлехт 10:0 (уявіть собі: перший єврокубковий суперник в історії – і одразу рекорд клубу за "крупністю" перемоги, що тримається дотепер), обіграв 3:2 дортмундську Боруссію (голи забивали Пегг і Вайолетт) та видав щось неймовірне з Атлетиком.
Гра в Більбао закінчилася поразкою 3:5, але в матчі-відповіді басків понесли по купинах. Під кінець першого тайму рахунок відкрив Вайолет, на 72-й хвилині Тейлор (він, до речі, в тому сезоні побив рекорд Роулі, забивши 34 за сезон – щоправда, і матчів стало, вочевидь, більше) забив другий м'яч, а на 85-й Джонні Беррі, один з останніх вікових гравців у тому складі, зробив рахунок 3:0. "Дияволи" вийшли до півфіналу, де все-таки програли Реалу – але, звісно, хотіли реваншу.
Тим більше що на наступний сезон і шлях був простішим. Я раніше писав про дуже зоряний дебют "Шемрок Роверс" у єврокубках – і, звичайно, такій команді він протистояти не міг. Як і чеська Дукла на наступній стадії, ірландці отримали розгром у першому ж матчі. Ігри з Црвеною Зіркою на наступній стадії дивували скоріше своєю інтригою (2:1 з переможним голом ще одного "малюка", Едді Колмана, в кінцівці, 3:3 в Сербії) – але дуже скоро МЮ стали турбувати проблеми зовсім іншого плану.
Багатьох може здивувати: чому ж трагедією називають мюнхенською, якщо грали з сербами, а не з Баварією і навіть не з Мюнхеном 1860? Річ у тім, що в одному чиновники все ж мали рацію: єврокубки забирали багато сил. Набагато більше, ніж зараз: авіаіндустрія, особливо цивільна, була на зовсім іншому рівні.
Ще на попередній стадії "дияволи" не змогли повернутися прямим рейсом через туман у Манчестері – довелося летіти до Амстердама і повертатися на острів поромом. Переліт із Сербії вимагав дозаправки 6 лютого в Німеччині.
Дві перші спроби злетіти не увінчалися успіхом – команда покинула літак, Едвардс навіть встиг відправити додому телеграму, що повернення відкладається. Але потім пілоти зробили нову спробу вилетіти вже 6 січня, що стала фатальною. Через сніг і лід на злітно-посадковій смузі літак так і не зміг відірватися від землі та о 15:04 за німецьким часом влетів в один із будинків, які розташовані поблизу.
Мешканці цього будинку встигли вибігти і залишилися неушкодженими – з людьми на борту все було набагато гірше. 21 з них загинув одразу, серед них сім футболістів. Це згадувані вище Тейлор, Пегг, Коулмен, Берн, а також Ліам Вілан, Джефф Бент і Марк Джонс.
Едвардса витягли з палаючого літака живим, але він помер через пошкодження за 2 тижні. Також загинули три члени тренерського штабу, бортпровідник, пара випадкових попутників і 8 журналістів, одним з яких був легендарний Френк Свіфт: воротар збірної Англії 40-их, можливо, найбільший страж воріт в історії Ман Сіті.
Абсолютно сакральна роль в історії МЮ відведена Гаррі Греггу. Воротар, який за якихось два місяці до цього (!) перейшов до МЮ, своїми міцними руками витягнув з уламків Басбі, Чарльтона, Вайоллета і Джонні Бланчфлауера. Беррі, Фоулкс, а також Альберт Сканлон, Рей Вуд і Кенні Морганс вибралися самі.
У подальші роки у цієї трагедії намагалися знайти винуватця. Мюнхенський аеропорт аж до 1968-го судився з пілотом екіпажу, аж доки його невинність, нарешті, не було визнано остаточно. Головним наслідком трагедії стало встановлення експлуатаційних обмежень щодо максимально допустимої кількості снігової сльоти на злітно-посадкових смугах.
З однією з причин нічого не можна вдіяти і зараз: у футболі всі поспішають, дуже насичений календар. Як можна звинувачувати пілотів і авіадиспетчерів п'ятдесятих років, якщо в наш час Еміліано Сала гине над Ла-Маншем?
Людину, за яку заплатили 15 мільйонів фунтів, змушують летіти на одномоторному літаку з віковим пілотом, бо босові Кардіффа дуже важливо закінчити угоду до конкретної гри. МЮ теж дуже сильно поспішав. Ми всі іноді занадто сильно поспішаємо...
Відродження з попелу: Басбі як ікона, тіньовий лідер і просто "Найкращий"
Можливо, найважливішою подією в історії клубу став пропуск поїздки Джиммі Мерфі. Ця людина допомагала Басбі в роботі з молоддю, сам Боббі Чарльтон говорив:
"Я навчився багато чому у Метта Басбі і Альфа Ремзі, але всім, чого досяг, я зобов'язаний одній людині – Джиммі Мерфі".
Зазвичай він їздив і на виїзні матчі, але ігри з сербами пропустив через роботу в збірній Уельсу. ЧС-1958 став першим, на який відібралися "дракони", і тренував їх саме Мерфі.
Перш за все, Мерфі допрацював цей проклятий сезон, поки Басбі приходив до тями в лікарні. На мій погляд, найкращим доказом потенціалу тієї команди був матч півфіналу Кубку чемпіонів. Коли ще сльози не встигли висохнути, а земля на могилах затвердіти, "дияволи"... обіграли Мілан 2:1. У матчі-відповіді, справедливості заради, згоріли 0:4, та й у чемпіонаті опустилися на дев'яте місце.
Постало питання, як жити далі. Бланчфлауер і Беррі, хоч і вижили, з футболом закінчили – взагалі стояло питання про розформування клубу. Басбі відновлювався у Швейцарії і вирішив повернутися в професію, тільки коли дружина сказала, що хлопці сумують за ним. Як Басбі згадував повернення:
"Відпочинок в Інтерлакені — це одне, а стати обличчям перед Олд Траффорд — зовсім інше. Коли я торкнувся землі і рухався мостом, на якому наші вболівальники стиснулися по 50 в ряд, то я ледь наважувався дивитися в той бік. Я знав, що примари малюків все одно ще там, вони нікуди не пішли і завжди будуть тут, доти, доки живі ті, хто як і раніше бачить, як вони йдуть через міст. Молоді, веселі, червоні примари на зеленій траві Олд Траффорд".
Ті, хто вижив, стали лідерами нової команди. Вайолетт, майстер, забив 21 гол у першому сезоні після трагедії і 32 – у другому. Чарльтон, який і за збірну-то дебютував тільки після Мюнхена (лише за два місяці!), тільки розігнався: найрезультативнішим сезоном у його кар'єрі назавжди залишився -58/59, з 29 голами. Грегг влітку 1958-го поїхав на чемпіонат світу зі збірною Північної Ірландії і був визнаний там найкращим воротарем. Цвяхи б робити з цих людей...
Безумовно, МЮ не обійшовся і без підписань. Наприклад, ірландець Тоні Данн, за якого Шелбурну заплатили 8 тисяч фунтів, провів на "Олд Траффорд" 13 сезонів і став легендою нової епохи. Досвідчений форвард Альберт Куіксолл теж допоміг у перші п'ять років після трансферу. Але... Іронічно, що навіть не виходить назвати великий список новачків, а Ерні Тейлор, який перейшов одразу після катастрофи, не протримався в клубі й року.
Мерфі та Басбі знайшли нових малюків, проявивши чудеса селекції та тренерської роботи. У 1959-му з академії клубу перейшов Джонні Джайлз, який доповнив півзахист МЮ; роком пізніше – Ноббі Стайлз, один із найкращих опорників в історії англійського футболу; а незабаром настав час і найкращого.
Джордж Бест говорив:
"У молодіжній команді я не був серед головних талантів. Всі хвалили Баррі Фрая і Емона Данфі, в той час навіть Девіда Седлера вважали більшою надією!".
Еталон футбольної техніки для цілого покоління потрапив в основу МЮ вже в 17 років (як і раніше, неймовірно рано для футболу того часу!) і зробив будні МЮ такими ж безтурботними, як його промениста посмішка.
Незабаром клуб зміг і багато витрачати: Деніс Лоу, топовий бомбардир, який заявив про себе в різних клубах і навіть лігах (Гаддерсфілд, Ман Сіті, Торіно), перейшов до них за рекордні для британського футболу 115 тисяч фунтів у 1962-му. Надалі він поб'є вже рекорд Тейлора, забивши 46 голів за сезон – і цей рекорд тримається досі, не перевершений ні ван Ністелроєм, ні Руні, ні Роналду.
Перший трофей після катастрофи "дияволи" візьмуть із рук королеви: у 1963-му вони виграють Кубок Англії, у фіналі дублем відзначиться Лоу. Наступний чемпіонський титул "червоні дияволи" виграють 1965-му. У 1967-му візьмуть титул ще раз, а через рік виграють і Кубок чемпіонів, розтрощивши у фіналі Бенфіку з великим Ейсебіо. Басбі сказав тоді:
"Це найбільший вечір у моєму житті, виконання мого найпотаємнішого бажання. Я пишаюся командою, пишаюся Боббі Чарльтоном і Біллі Фолксом, які пройшли довгий шлях зі мною за останні 11 років".
Починаючи з 1968-го, МЮ став першою командою в історії футболу, за яку грали одночасно три володарі Золотого м'яча: Лоу, Бест і Чарльтон. Повторити це зміг тільки Мілан у сезоні-1992/93, та й то дуже умовно: атака з Папеном, ван Бастеном і Гуллітом не складалася, зіркам було тісно. А ще Стайлз і Чарльтон зіграли величезну роль у виграші англійцями чемпіонату світу – який досі є єдиним у їхній історії.
У 1969-му Басбі пішов на пенсію. Він міг піти ще після Мюнхена, і його б ніхто не засудив. Але Метт вирішив залишитися – і став автором однієї з найнеймовірніших казок в історії футболу.
Чарльтон, Лоу і Бест назавжди увічнені у вигляді статуї перед стадіоном МЮ – як, звісно, і Мерфі з Басбі. Ім'я Мерфі носить премія найкращому молодому гравцеві Манчестер Юнайтед. Ім'я Басбі – вулиця, на якій стоїть Олд Траффорд. Стрілки годинника на "мюнхенському годиннику" Олд Траффорд назавжди зупинилися на позначці о 15:04.
