Місцевий князьок на селі або як перетворити хайп і піар у трабл та зашквар
Президент ФК Інгулець Петрове Олександр Поворознюк під час нещодавнього інтерв’ю обматюкав журналіста. Як влучно сказав мій колега, вивчивши слова "хайп" та "піар" Поворознюк так і не зрозумів межі, коли вони перевтілюються в "трабл" і "зашквар".
Особисто я завжди вважав цю "футбольну" людину яскравим комічним персонажем. Ми познайомились близько 10 років тому. Поворознюк вже заснував аматорську футбольну команду Агрофірма П’ятихатська, яку у 2015 році перейменував у Інгулець. Всі підлеглі називали Олександра "Папа" і саме на "рара" починалася його електронна скринька.
Олександр Поворознюк
У мене з партнерами був проєкт, пов’язаний з футбольними вишиванками. Ми створювали дизайн і шили оригінальні моделі вишиванок київському Динамо, полтавській Ворсклі та іншим командам. Клуби успішно продавали їх у своїх фан-шопах. Зробили дизайн вишиванок та пошили партію футболок Інгульцю, яку викупив Поворознюк. Зі слів місцевих, ці вишиванки деякий час видавалися "фанам" команди перед домашніми матчами, а відразу після їх закінчення прямо на трибунах футболки забирали. До наступного матчу.
У 2015 році я навіть привіз у гості до Поворознюка олімпійського чемпіона Володимира Лютого. Легенда Дніпра повернувся з Німеччини, шукав роботу і я вирішив йому трохи допомогти. На зустрічі вони повинні були проговорити деталі можливої співпраці — створення футбольної академії на базі клубу. Цю поїздку пам’ятаю і досі.
Коли приїхали на зустріч, Поворознюка не було на місці. Мобільний не відповідав. До "президентського" кабінету стояла черга місцевих — судячи зі всього, без підпису "Папи" тут не вирішувалися навіть дрібні питання. Я присів на лавку біля "офісу". Розговорилися із селянином, який сів поруч.
"Я працюю конюхом, — почав розповідати про себе чоловік. — Яка у мене зарплатня? 2200 гривень, але ніколи більше 1600 на руки не отримував, адже плачу аліменти".
Хід нашої розмови перервав приїзд "Папи" на джипі. "Олександре, як здоров’я?" — трохи грубовато запитав я, розуміючи причину його ранкового запізнення. "Та трохи забухав вчора — примирливим тоном відповів Поворознюк. — Поїхали, покажу стадіон, який будую".
Ми проїхалися на його авто навколо поля. "Витратна частина — 17 мільйонів" — похвалився Олександр. Далі направилися до його "президентського" кабінету. 53-літнього Лютого 44-річний "Папа" називав на "ти". "Володя, для мене у світі авторитеті не існує" — з цієї фрази почалася їхня ділова розмова.
Олександр Поворознюк
Невдовзі після поїздки Поворознюк набрав мене з проханням поговорити з Анатолієм Дем’яненком та Олегом Протасовим. Мовляв, як вони ставляться до пропозиції очолити Інгулець. Я поспілкувався з обома. Чесно розповів їм все, що побачив на власні очі. Безробітних на той час Дем’яненка та Протасова перспектива керувати командою "Папи" відверто не вразила.
Після цього ми майже не спілкувалися. У мене ніколи не виникало думки взяти у Поворознюка інтерв’ю. Для цієї ролі він був мені абсолютно не цікавий. Щиро дивувався, коли йому телефонували колеги.
Комічність цьому персонажу додавали нагороди та звання, які він, підозрюю, купував (або йому дарували друзі). Орден Святого Станислава V ступеня із врученням Лицарського Хреста. Почесний професор Інституту розвитку аграрних ринків. І, мабуть, найцікавіше — занесений на районну Дошку пошани.
Одіозний Поворознюк відповідає всім нашим негативним уявленням про місцевого князька на селі — не освічений, хоча на папері має три (!) вищі освіти. З дуже обмеженим світоглядом, для якого "не існує авторитетів у світі". "Якщо я побив всіх у своєму дворі, то вона — моя" — так, мабуть, думав Майк Тайсон перед походом до в’язниці за зґвалтування. Так, напевно, думає і Поворознюк. Принаймні, поки його не наздогнало власне кримінальне минуле. Сподіваюсь, в українському футболі більше про нього ми не почуємо.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор — Микола Дендак