Матчі Мілана й Роми – золотий час Шевченка. Він творив шедеври, приносив Скудетто і навіть грав рукою
Чвертьфінал Кубка Італії проти Мілана – гарний шанс для Артема Довбика повернути собі любов фанів Роми. Головне для нього зіграти бодай наполовину так добре, як колись грав ці матчі Андрій Шевченко.
Пенальті для капоканоньєре
7 травня 2000 року, 33-й тур Серії А
Рома – Мілан 1:1
Голи: Заго, 11 – Шевченко, 82 (з пенальті)
То було завершення першого сезону Андрія Шевченка в Італії.
Шева увірвався в Серію А, як метеор. В 1-му турі – гол Лечче, у 2-му – Перуджі, в 5-му – хет-трик Лаціо.
"Та що робить цей хлопець? Він новий Ван Бастен!" – казав Сільвіо Берлусконі, а позаочі пообіцяв Шеві круїз на своїй яхті, якщо той заб'є в чемпіонаті 20 голів.
Якщо коротко – перед 33-м, передостаннім туром Серії А Андрій собі круїз вже забезпечив. Як розповідали потім, на яхту українець взяв Мальдіні, Костакурту, Амброзіні, і це заклало фундамент їхньої дружби на десятиліття.
Ну, і ще в травні Шева сперечався з Ернаном Креспо за звання найкращого бомбардира: українець мав 22 голи, аргентинець – 21.
Тоді на Стадіо Олімпіко це точно не був найкращий матч Андрія за Мілан – він і зникав надовго, і вбивчий момент в ендшпілі втратив. Тим не менш, коли Біргофф картинно впав, а суддя повірив, пенальті доручили бити саме Шеві – усі розуміли, що на кону приз капоканоньєре (найкращого бомбардира чемпіонату Італії).
Авжеж, він реалізував той пенальті.
А потім повторив те саме в останньому турі з Удінезе – і так став найкращим бомбардиром Серії А з першої ж спроби. Креспо на тому ж відтинку забив раз – і теж з пенальті. Батистута, що видав феєричний спурт, зупинився за гол від Шеви.
Для Мілана то була єдина перемога того сезону. Клуб не захистив титул чемпіона, не вийшов з групи в ЛЧ, вибув з Кубка Італії від Інтера. 3-тє місце в Серії А – в першу чергу, заслуга новачка з України, що перехопив у П'єтро Верховода прізвисько "Цар".
Дубль майбутньому чемпіону
21 січня 2001 року, 15-й тур Серії А
Мілан – Рома 3:2
Голи: Леонардо, 2, Шевченко, 22, 44 – Тотті, 40, 86 (з пенальті)
У сезоні-2000/01 все у Мілана пішло шкереберть ще на стадії підготовки. З трансферами відверто не вгадали – Роке Жуніор, Фернандо Редондо, Джанні Командіні не прижилися.
Альберто Дзаккероні в 98-му змотивував ветеранів на ривок, але далі, здається, ідеї теж вичерпав.
І лише Шева сяяв, ніби нічого не відбувається.
Того сезону він наколотив за Мілан 34 голи, з них 24 – у Серії А, поки жоден інший гравець "россонері" навіть 10 голів не спромігся забити. Креспо виграв в українця приз капоканоньєре лише завдяки 6 пенальті.
"Ніхто так легко не приживався в Італії, – казав Деметріо Альбертіні. – Навіть Ван Бастен і Батистута. Коли Шевченко зосереджений на грі, він непереможний".
Ну, і з Ромою Шева був якраз дуже зосередженим.
"Вовки" лідирували в лізі, були явним фаворитом, але Мілан ряснів індивідуальностями, що могли змінити все одним дотиком. Як-от Альбертіні. На 22-й хвилині він віддав геніальний пас на хід Шеві, і той забив, обігравши Крістіано Лупателлі.
Ще 22 хвилини – і Андрій знову святкував; тепер прострілом зліва його нагородив Сержиньйо.
У Роми того вечора приціл геть збився у Батистути й Кафу, і самотужки Тотті не витягнув.
Втім, то був лише бій, а не війна. Скудетто Рома таки взяла – вперше з 1983 року. Мілан же після вильоту із ЛЧ звільнив Дзаккероні і призначив в.о. тренера легенду клубу Чезаре Мальдіні, з яким у травні переміг Інтер 6:0. Вже тоді стало ясно – ця команда багато зможе, якщо додати ще кілька інгредієнтів.
Камбек, що надихнув на перемогу в ЛЧ
20 травня 2003 року, фінал Кубка Італії, 1-й матч
Рома – Мілан 1:4
Голи: Тотті, 28 – Сержиньйо, 62, 73, Амброзіні, 70, Шевченко, 89
За наступні 2 роки "россонері" ці інгредієнти, авжеж, додали. Андреа Пірло, Філіппо Індзагі, Руй Кошта прийшли влітку 2001-го; Кларенс Зеедорф і Алессандро Неста – влітку 2002-го.
Альбертіні та Бобан могли йти спокійно – заміна була навіть якіснішою за оригінал.
Ну, і Карло Анчелотті на лаві запасних – унікальна особистість, що навіть через 22 роки залишається на вершині футболу. Хто ще так може?
У сезоні-2002/03 головним трофеєм Мілана став, авжеж, кубок Ліги чемпіонів, куди команда спрямовувала найбільше зусиль. Кубок Італії був, радше, примхою фортуни. Складно було не проходити далі, коли жереб підкидав Анкону, К'єво й Перуджу.
І от перший матч фіналу – рівно за 8 днів до фіналу Ліги чемпіонів з Юве.
Шева тоді навіть у старт не потрапив – по правді, то був один з найгірших його сезонів на "Сан-Сіро". Андрій забив лише 10 голів у 39 матчах. Для контексту, в Піппо Індзагі було 30. Тим не менш, була в Шеви важлива фішка.
"Він завжди забиває моїм командам! Навіть коли я приїхав сюди, в Англію, Шевченко не зіграв повний матч, але все одно забив", – бідкався Фабіо Капелло в 2009-му.
Так сталося і тоді.
Рома швидко повела завдяки блискучому штрафному Франческо Тотті, але після 60-ї хвилини Мілан влаштував епічний камбек, в якому солював Сержиньйо, а Шева поставив масну крапку. Того вечора ветерана Крістіана Пануччі не розривав хіба лінивий, а наш був і трудягою, і майстром.
Зацініть лише цю красу!
Матч-відповідь запам'ятався найбільше завдяки "рогам" Антоніо Кассано арбітру Розетті, але суті ті 2:2 не змінили. Навіть через 22 роки це й досі останній Кубок Італії, що здобували "россонері".
Шедевр за спину Пеліццолі
6 січня 2004 року, 15-й тур Серії А
Рома – Мілан 1:2
Голи: Кассано, 45+3 – Шевченко, 24, 63
Сезон-2003/04 – мабуть, найвища точка того Мілану. Єдиний раз, коли вони з Анчелотті здобули Скудетто.
Перед стартом сезону склад поповнили Кафу й Кака – чи треба казати, який вони потім мали вплив?
На додачу Шевченко заграв, як в перший рік. 24 голи в Серії А – і він знову став найкращим бомбардиром чемпіонату; цього разу в суперництві з Альберто Джилардіно з Парми.
За якихось два тижні до виїзду в Рим Шева посів 4 місце в опитуванні на Золотий м'яч-2003, а Паоло Мальдіні став 3-м – ось наскільки сильним був той Мілан. У "вовків", по правді, було мало шансів.
Шева знищив Івана Пеліццолі парашутом після закидання Кларенса Зеєдорфа, а під кінець гри розстріляв ворота, коли його на них вивів Руй Кошта.
Міг забити й ще більше, але в деяких моментах надто вірив у себе, як і інші. В підсумку ця самовпевненість обернеться для Мілана шаленою поразкою в Лізі чемпіонів від Депортиво.
Ну, але тоді, в січні, вони були королями.
"Я був лише частиною механізму. Ми грали без кількох важливих гравців, проявили характер", – нахвалював партнерів Шева.
Тим часом преса за підсумками сезону визнала його парашут за спину Пеліццолі найкращим голом всього сезону Серії А – це приз Oscar del calcio.
Чемпіонські гол і сейв рукою
2 травня 2004 року, 32-й тур Серії А
Мілан – Рома – 1:0
Гол: Шевченко, 2
Ну, а це головний гол з усіх, про які ви тут прочитаєте.
Кінець сезону-2003/04, Рома відставала від Мілана на 6 очок, і це був її останній шанс поборотися за титул.
В Римі добре пам'ятали, що вже 18 років не виграють у "россонері" на їхньому полі, тож підтримку привезли потужну, тисячі й тисячі тифозі (вболівальників, – прим.). Але що вони побачили?
Вже 2 хвилина, Кака пролетів правим флангом, навісив на 11 метрів, куди увірвався Шевченко – і це супергол.
Правда кажучи, за наступні 30-40 хвилин Мілан міг забити ще 3-4 рази та вбивати інтригу остаточно, але чи то нерви, чи нефарт, чи просто хтось десь на небі вирішив, що треба цьому матчу більше вогню.
І він настав, ще й який!
На 50-й хвилині інертна загалом Рома, що вже порядно втомилась від диктатури Капелло, заробила штрафний. До м'яча підійшов Тотті, пальнув – і Шева, що стояв у стінці, відбив удар ліктем. Якби існував ВАР – це був би 100% пенальті, але ВАР не було, а рефері Доменіко Мессіна загубився.
Тифозі Роми в ті часи дуріли часто – згадайте хоча б зірваний матч із Динамо із диво-голом Гавранчича.
Ну, і тоді на "Сан-Сіро" вони теж "не розгубилися" – фаєри полетіли в Діду, Гаттузо, просто на поле, де в якийсь момент стало відверто страшно.
Так-так, у такій атмосфері Анчелотті й Шевченко виграли своє єдине Скудетто з Міланом.
"Ми його заслужили. Це був фантастичний сезон. Головним фактором нашого успіху стала стабільність. Ми виграли в усіх прямих конкурентів – Роми, Лаціо, Ювентуса. Ось що я називаю стабільністю", – вихвалявся Карлетто.
Дивні старі часи! В Іспанії тоді ж тріумфувала Валенсія, в Німеччині – Вердер, а в Англії – Арсенал.
Ну, а Шеві той "золотий гол" різко підняв шанси на Золотий м'яч, бо в нульових саме Серія А правила футбольним світом.
Перед Золотим м'ячем
7 листопада, 2004 року, 10-й тур Серії А
Мілан – Рома – 1:1
Голи: Шевченко, 6 – Монтелла, 48
Кажуть, що організатори Золотого м'яча наперед інформують переможця, щоб той був готовим. Якщо так, то Шева у матчі з Ромою уже знав, що отримає.
Та й потім, як не отримати?
Він почав той сезон із хет-трика в Суперкубку з Лаціо; в Лізі чемпіонів приніс перемогу над Барселоною; стабільно й красиво забивав в Серії А.
Матч проти Роми не був його найкращим на тому відтинку, але Андрій був у такій формі, що й так без проблем відкрив рахунок – відкрився під коронний навіс Кафу.
Те, що Мілан тоді не переміг – "заслуга" Йон-Даль Томассона, Руя Кошти, Ернана Креспо, що безбожно мазали з усіх позицій, за що їх зрештою покарав "Аероплан" Вінченцо Монтелла.
За грою – не результатом! – було помітно, що Рома йде на спад. Підсумкове 8-ме місце не стало ні сенсацією, ні випадковістю.
Але хто б міг подумати, що дурно той рік складеться і для Шевченка? Вже в лютому 2005-го з Кальярі у боротьбі з Сімоне Лорією українець мало не загинув на полі:
"Коли мені зламали вилицю, було відчуття, що величезний автобус на повній швидкості врізався просто в обличчя. Було страшно, але на полі болю як слід не відчув – тільки неймовірної сили удар. Підбіг лікар, глянув на мене і аж побілів. Він запропонував: "Давай, зайдемо в роздягальню".
У цей час я помічаю, що всі на мене дивляться, але я все ще не можу нічого зрозуміти. Ми піднімаємося вгору, проходимо повз дзеркало, і, глянувши в нього, я тут же зрозумів, що сталося. Шматок обличчя у мене просто був втиснений в череп і вся ця кістка пішла всередину".
Він встиг відновитися навесні – навіть забив головою в першому ж матчі після повернення, але далі був лише стамбульський фінал.
Ех, клятий Дудек!
По правді, з того епізоду кар'єра Шеви і пішла помалу донизу.
Ромі він більше не забивав, та й грав дедалі менше через травми. А вже влітку 2006-го й поготів опинився в Челсі, де краще б не опинявся взагалі.