Конгрес УАФ: 7 амбітних цілей до 2035 року, питання повернення росіян і головні цифри українського футболу
Не знаю, якими раніше були конгреси УАФ, але про цей хотілося написати.
Трішки деталей: 16–17 квітня в Ужгороді відбувся XXVIII конгрес Української асоціації футболу. При тому самі рішення конгресу не були настільки цікавими, як те, що відбувалося до нього.
Вже на самому старті, зранку 16 квітня, слово взяв Віктор Микита, заступник керівника Офісу Президента України. Він розповів, що за останні 4 роки було збудовано та відновлено 120 футбольних полів. Ще 100 мають відновити у 2026-му.
"З 2022 по 2026 роки зусиллями громад і регіонів побудовано та відновлено 120 футбольних полів та стадіонів різного типу. У 2026 році планується будівництво та відновлення ще 100 полів".
Політичні гасла – це добре, але більш показовими є цифри. І їх показували протягом усього конгресу. Одразу ж після Микити до мікрофону вийшов технічний консультант ФІФА Гайоз Дарсадзе зі звітом AFEA по країні.
Одразу зазначимо, що дані були отримані від української сторони, проте там є про що поговорити. В першу чергу через те, що презентація була порівняльною – Дарсадзе виводив показники України в різноманітних сферах та показував, як вони відрізняються від інших країн.
Порівнювали з іншими країнами зі схожим рівнем ВВП на душу населення, розміром країни або рейтингом ФІФА. І в багатьох моментах ми показували себе краще, як-от за кількістю шкіл, де займаються футболом.
В інших, наприклад, за кількістю зареєстрованих гравців відносно території, наші результати суттєво поступаються іншим.
"Під час презентації порушувалося одне з найпроблемніших питань – кількість зареєстрованих футболістів. На сьогодні в нашій базі даних зареєстровано лише 69,5 тисячі гравців – сюди входять і професіонали, і аматори. За оцінками УЄФА, в Україні налічується близько 309 тисяч гравців.
Але я переконаний, що насправді людей, які регулярно грають у футбол, набагато більше. Якщо брати всіх, то наш потенціал складає близько мільйона осіб. Ми розробляємо нову цифрову платформу – FMS. Наше завдання – зробити так, щоб кожен гравець у кожній регіональній асоціації та в кожному турнірі був зареєстрований", – коментував Дедишин.
За кількістю тренерів на мільйон населення ми також нижчі за середній рівень нашої категорії. Презентація тривала кілька годин, була розбита на три блоки, в одному з яких нам представили графік українського футболу:
Розмір кола передає вплив
Наближеність до центру вказує на взаємозв'язок
Про що говорять цифри? Про майбутнє
Даних було багато, і бачили ми їх вперше. Після презентації Гайоз Дарсадзе передав звіт УАФ, а вони після перекладу роздадуть його регіональним асоціаціям. Я ж намагався обговорити весь масив інформації з людиною, яка його і презентувала.
Дарсадзе відповідав дипломатично, наголошуючи, що це не оцінка теперішньої ситуації, а змога зрозуміти, що потрібно покращити. Та найцікавіше: він поділився амбіціями УАФ – регулярно потрапляти на великі турніри та мати провідні позиції, зокрема, в рейтингу ФІФА.
– Багато даних ви представили. Розкажіть вашу думку, з огляду на них, в якому стані перебуває наш футбол?
– Це дослідження – не оцінка ситуації в Україні, а оцінка того, що ми зараз маємо, і найголовніше – чого ми прагнемо та що можемо виправити. І як все це порівняти з країнами за відповідними показниками. Не можна ж Ліхтенштейн порівнювати з Китаєм.
Тобто завдяки цьому можна порівняти Україну з іншими. Знати свої показники, але також знати, які вони в інших країн. Якщо вам здалося, що у вас непогані показники, то наступне питання таке: чи можна щось покращити. Саме про це йде мова.
Я знаю, що в України доволі амбіційні плани – регулярно потрапляти не те щоб на великі турніри (ЧС, Євро тощо – прим.), а мати провідні позиції, зокрема в рейтингу ФІФА. Для цього які кроки потрібно зробити? У довгостроковому розрізі.
– А чи є країни, в яких показники або ідентичні, або схожі на ситуацію в Україні?
– Я б не сказав, що ідентичні. У кожної країни є своя картина. Але питання в чому. Наприклад, у багатьох школах грають у футбол, і це дуже добре. Але чи можна це покращити? Так, якщо буде більше шкіл.
Немає межі для розвитку. Завжди можна покращуватись – кількість змагань збільшити, а потім підвищити і якість. Простір для покращень завжди є. І все залежить від точки відліку. Для мене це присутність чіткого бачення. В УАФ воно є, або принаймні має бути.
Аби його досягти, потрібен реальний довгостроковий план. Я б з такої точки зору дивився. Щось в Україні є, чогось немає. В чомусь краще ви, в чомусь – інші країни. Треба подивитися, що в них краще працює і що працюватиме тут.
– Розумію, згоден. Але все ж цікаво, з якою країною ми схожі за цими показниками. Щоб можна було порівнювати.
– А в якій країні зараз така воєнна ситуація? Повний рапорт я сьогодні передав УАФ, у найближчому майбутньому отримають ще й країнний рапорт, і буде з чим порівнювати.
Тут в розмову втрутився технічний директор УАФ Ігор Дедишин: "У кожної країни свій рецепт. Не можна взяти те, що в них працює, бо не факт, що в нас воно працюватиме. Треба адаптувати на наш ґрунт".
Після виступу був матч делегатів конгресу УАФ, де Андрій Шевченко пограв за обидві команди та навіть згадав молодість, забивши прямим ударом зі штрафного. Так і завершився перший день.
Що було далі? Ще більше цифр.
Вже наступного ранку Ігор Дедишин презентував український звіт щодо ситуації у футболі. Тем було багато: від тренерів до фінансів, а тому тут ми зупинимося детальніше.
Який стан українського футболу?
Популярність:
Перше і головне: футбол – найпопулярніший вид спорту в Україні – 42%. Зареєстрованих дітей, що займаються футболом – 105-125 тисяч, але мінімальна реальна цифра більша майже вдвічі.
А ось із жінками ситуація гірша – зареєстрованих грачинь трохи більше 10 тисяч, тобто лише 3% від загальної кількості людей, що займаються футболом.
В УПЛ показники переглядів у поточному сезоні дещо гірші у порівнянні з попереднім: 138 тисяч у середньому проти 144 тисяч. Натомість більш популярними стають Перша та Друга ліги – 9 мільйонів переглядів за минулий сезон.
Також зросла популярність Кубку України (понад 4 млн). Очікувано, найбільші перегляди в українському футболі збирають поєдинки Динамо та Шахтаря. Пікові показники – 400-700 тисяч.
І, попри невтішні результати, гарно в плані переглядів показує себе збірна України, яка у 2025-му за 10 ігор зібрала загалом 17,4 млн. Роком раніше було 16,7 за 11 матчів, а у 2023-му – 11,9 млн за 8 поєдинків.
Фінанси:
Українські клуби суттєву частку доходів отримують від власників – 60-70%. Далі йдуть доходи від УЄФА та спонсорство – по 10-15%, трансфери – 5-10%. І менше 5% – це гроші від продажів квитків, мерчу тощо.
Трансфери – болюча тема, хоч і займають не останнє місце у фінансовій піраміді клубів. По суті останніми роками спостерігається тенденція на зниження суми трансферів "на вихід".
60-70% усіх переходів відбуваються в статусі вільного агента, ще 20-25% – це оренди. Наша ліга є "лігою продажу", але тих самих продажів стає все менше, і коштів вони приносять також менше.
А третя проблема, у топ-5 чемпіонатах на всіх рівнях лише 52 українці, при тому, що легіонерів з УПЛ майже стільки ж – 50. Тобто, Україна робить акцент не на продажі власних вихованців, зосереджуючись додатково на вихованні легіонерів.
Гравці та тренери:
По-перше, більшість гравців збірної України була вихована двома клубами – Динамо та Шахтарем. Десь поруч ще Дніпро/Дніпро-1 та львівські, харківські й одеські ДЮСШ, а всі інші регіони разом – на самому дні.
По-друге, наша молодь занадто довго є молоддю. Тобто середній вік переходу гравця у професійний футбол – 24,9 років. Це занадто багато. Для порівняння:
- Португалія – 19-20 років
- Хорватія та Нідерланди – 20-21 рік
- Польща – 21-22 роки
І третє, середній вік першого трансферу – 25-26 років, коли час оптимального переходу вже пройшов. Від того і піковий трансфер також має схожий показник – 26-27 років. В топових моделях це відбувається значно раніше.
З тренерами теж є суттєві проблеми – лише Андрій Шевченко працював у топ-5 чемпіонатах. Також цікаво, що в середньому наставник в Україні працює близько 10 місяців. Менше року… І лише чверть спеціалістів тримається понад 2 роки.
Стадіони:
Їх в Україні загалом 12 819 (тут і мініфутбольні майданчики враховуються, і футзальні). Проте арен рівня УПЛ до 15. Рівня ПФЛ – до 30:
- 4 категорія – 7 стадіонів
- 3 категорія – 9 стадіонів
- 2 категорія – 21 стадіон
- 1 категорія – 64 стадіони
Для чого це все було?
Щоб показати, яка у нас наразі ситуація та, звісно, представити цілі розвитку футболу до 2035 року. А їх сім, і доволі амбітних.
Зокрема, УАФ хоче суттєво покращити позиції збірних в рейтингах ФІФА та УЄФА, збільшити кількість учасників єврокубків на групових стадіях та українських гравців у найсильніших лігах Європи.
Вдвічі збільшити власний бюджет, а також… провести 2 юнацькі чемпіонати Європи на території України.
7 цілей УАФ до 2035 року:
-
Спортивна конкурентоспроможність:
Чоловіча збірна у топ-15 ФІФА та топ-10 УЄФА.
Жіноча збірна у топ-25 УЄФА.
100+ гравців у топ-5 лігах Європи.
3 клуби в групових стадіях єврокубків. -
Масовість і доступність футболу:
500 тисяч дітей у системі футболу.
200 футбольних хабів в ОТГ.
2 000 нових/відновлених футбольних полів.
6 регіональних центрів розвитку. -
Українська футбольна ідентичність:
Офіційна національна футбольна доктрина.
Єдина методологія на всіх рівнях.
Впізнаваний український стиль гри.
20+ сертифікованих академій UEFA Elite. -
Стійка інституційна модель:
Сучасні стандарти управління.
Чіткий розподіл ролей і відповідальності.
Ефективна взаємодія з регіонами.
Висока довіра суспільства (70%+). -
Економічна самодостатність:
Бюджет УАФ х2 порівняно з 2025.
Не більше 30% з одного джерела.
30% доходів — нетрадиційні.
Інвестиційна привабливість футболу. -
Цифровізація та інновації:
Єдина цифрова екосистема УАФ.
Рішення на основі даних та аналітики.
ШІ у ключових процесах.
500+ тис. активних користувачів. -
Міжнародна інтеграція та репутація:
10+ стратегічних угод (MoU).
200 млн євро грантів.
10+ представників в UEFA/FIFA.
2 юнацькі Євро в Україні.
Побачимо, наскільки ці амбіції реалістичні.
Далі слово взяв начальник відділу аматорського та масового футболу УАФ Денис Сухорук, який презентував проєкт популяризації гри серед мас. Він ще в розробці, деталей було небагато, але один момент видався цікавим – сертифікування клубів за кількома рівнями.
Можливо, таку ідею візьме собі в розробку і Міністерство молоді та спорту України, яке також зараз працює над новим законом "Про спорт", що має популяризувати спорт.
Мені стало цікаво, чи враховує проєкт УАФ можливі зміни в законі, щоб не було такого, що його доведеться вже невдовзі перероблювати. Сухорук заперечив мої побоювання та додав, що за основу брали німецько-британську систему.
– Тут більше мова про сертифікацію. І ми сподіваємося, що наш пілот стане аналітикою та прикладом і для міністерства, і для інших видів спорту, як приклад зрозумілої конструкції – як мають працювати клуби.
– А під час розробки проєкту ви комунікували чи радились із Мінмолодьспорту?
– Наразі ні. Ми більше комунікували з іншими країнами – УЄФА, Польська федерація футболу. Брали за приклад німецько-англійську формулу.
– Як вам загалом потенційна реформа закону України "Про спорт"?
– Вона точно має бути, вона точно буде корисною. Я думаю, що вона ще у досить сирому вигляді, тому викликає у більшості або нерозуміння, або обурення. Закон допиляють, трохи змінять акценти і зробиться зрозуміла конструкція.
Ми спілкувалися на тему популізму – хапаються за голову, мовляв, будуть когось реформувати. Насправді нічого страшного в тому немає.
Окремий закон "Про футбол"?
Невдовзі на цю ж тему я поговорив з технічним директором УАФ Дедишиним, який також погодився, що реформа потрібна, проте закон потрібно доопрацювати. Проте він не згоден, що цей закон має регулювати футбол.
Натомість Дедишин запропонував створити окремий закон "Про футбол", адже цей вид спорту є найбільш популярним і може приносити великі гроші та функціонувати самостійно.
– Розкажіть про позицію УАФ щодо проєкту нового закону України "Про спорт".
– Якщо можна, я скажу свою позицію.
Футбол має регулюватись окремим законом. Поясню. Це наймасовіший, найбільш організований вид спорту, який генерує ресурс більш, ніж усі інші види разом.
Футбол – це організована галузь. І нам важливо, щоб ми створили окремий закон, який би дозволив нашій галузі стати індустрією та показати приклад іншим видам. Я переконаний, що ми це можемо зробити. Футбол має створювати цінність, яка має отримувати додану вартість та монетизуватись.
Я вважаю, що український футбол дуже сильно недооцінює свій потенціал. Український футбол з самого початку незалежності для мене був жебраком, який ходив з простягнутою рукою та просив у всіх гроші: у влади, ФІФА, УЄФА, олігархів, бізнесменів, спонсорів теж. Не пропонував себе як продукт, а просив гроші.
Футбол містить у собі величезну авдиторію. Якщо він отримає сферу окремого врегулювання, я впевнений, тоді він отримає незалежність від усіх та зможе бути самодостатнім та розвиватись як окрема галузь індустрії. І стане прикладом для інших видів спорту. Тоді в нас, повірте, буде порядок у спорті.
– А що ви думаєте про сам закон від міністерства?
– Я знайомий з цим проєктом, є багато речей правильних, які я поділяю. Але є такі речі, які вкрай неприйнятні. Я підтримую клубну систему – футбол перший перейшов на неї. Навіть на дитячому рівні всі грають у клубах. Є питання, щоб закон не зруйнував систему.
Я проти того, як функціонують державні комунальні заклади. До того є багато питань. Але їх не можна в один момент вирізати. Треба модифікувати, реформувати та зробити плавний перехід з ДЮСШ у клубну систему. А коли тебе починають законом обмежувати та нагинати – так закон не повинен діяти.
– Цей закон про футбол, про який ви говорили, ви його обговорювали з міністерством?
– Це моя мрія. Ми його ще будемо обговорювати з колегами. Це я наперед озвучив. Я вважаю, що маю аргументи на це, і такий закон дасть можливість вивести футбол з тіні. Але об'єм цього ринку дуже великий, і це велика галузь з точки зору наповнення бюджету.
Якщо створити правила, впорядкувати в законі, повірте, футбол буде самодостатнім та буде генерувати податковий ресурс для держави та виконувати дуже серйозну соціальну та репутаційну функцію.
Я вже зробив проєкт цього закону, а далі хочу його запустити в дискусійні панелі з чиновниками Мінмолодьспорту, держави, футбольною спільнотою.
– Під цю ідею підпадають футзал, пляжний футбол, якими також займається УАФ?
– Звичайно, це ж різновиди футболу. Всі різновиди футболу також будуть підпадати.
А що там збірна?
І ось ми дійшли до головного, чому, власне, і відбулася ця подія – конгрес УАФ. Про рішення говорити не хочеться, там нічого цікавого. Більш цікавим був спіч президента УАФ Андрія Шевченка щодо майбутнього збірної.
"Національна збірна України зупинилася за крок від чемпіонату світу. Лише одного разу за всі роки незалежності, рівно 20 років тому, Україні вдалося потрапити на світовий чемпіонат. Потрапити на турнір через європейську кваліфікацію непросто, але це не знімає відповідальності за результат.
Потрібно зробити зважені кроки, аби покращити його. До кінця квітня ми ухвалимо фінальні рішення на користь майбутнього збірної. Нам потрібно найкраще підготуватися до Ліги націй, аби гідно розпочати відбір на наступний чемпіонат Європи", – сказав він.
Якщо простіше, то головне питання останніх тижнів – чи залишиться Сергій Ребров тренером збірної – буде вирішене до кінця місяця. На жаль, більше говорити про збірну Шевченко відмовився. Проте погодився поговорити на інші теми:
– Зараз росіяни масово повертаються в міжнародний спорт. Яка ситуація з цим у футболі? Чи можуть російські клуби повернутися до змагань невдовзі?
– Дуже просте пояснення. Ми працюємо над стосунками з нашими стейкхолдерами. Ми зараз живемо у світі, де потрібно постійно тримати стосунки, оновлювати їх, працювати над ними.
Наразі повернення росіян не розглядається, і я це проговорив з Джанні Інфантіно, а це означає, що ми робимо правильні речі. Яким буде майбутнє? Ми як всі українці знаємо, як це жити у війні 4 роки, ситуація змінюється і ми також будемо підлаштовуватися.
– А чи є в УАФ план дій, якщо росіяни таки повернуться?
– Якщо росіяни повернуться – у нас є план дій, але давайте не поспішати. Якщо буде ситуація, що нам щось загрожуватиме, то будемо діяти.
– Чи не хотіли б ви повернутися до тренерства?
– А що, я не справляюся зі своєю роботою? (посміхається – прим.) Зараз великі виклики стоять перед нами – підтримувати та будувати стосунки зі стейкхолдерами, розвивати футбол. Ми реформували зараз юнацьку лігу, працюємо у всіх напрямках. Є команда, я бачу в ній потенціал. В такий час, а хто, як не ми?
Як не втратити покоління футболістів?
– Дуже багато молодих футболістів виїхали з України через війну. Що робить УАФ, щоб зберегти їх?
– У нас працює цілий департамент, який веде дуже, дуже плідну роботу. У нас є багато молодих гравців, яких ми вже ідентифікували, з якими проговорили. І дуже важливо вести цю роботу. У нас працюють скаути – ми дивимося за всіма.
Ми хочемо, щоб всі хлопці, які поїхали, заграли. Тоді для збірної України буде набагато більше вибору.
Більш детально про тему молоді поговорив Ігор Дедишин, який і займається цим питанням.
– Ви, зокрема, відповідаєте за молодь, яка виїхала з України. Розкажіть детальніше, як в цьому напрямі працює УАФ?
– Це процес скаутингу, постійний моніторинг, слідкування за гравцями, спілкування з ними та їхніми батьками і так далі. Є багато футболістів, які вже виїхали, або народилися закордоном, і грають там за інші юнацькі збірні. Ми теж з ними продовжуємо комунікацію.
Бо ми розуміємо – можливо, хтось з них не зможе потрапити в національну збірну країни, де тепер живе. І це наш шанс повернути його додому. Вже відбулися певні юридичні зміни, ми вже натуралізували наших етнічних українців. Є боснієць Ігнатков, він уже був у Києві, ми пройшли всі процедури, він отримав громадянство.
– А что, я не справляюсь со своей работой? (улыбается – прим.) Сейчас большие вызовы стоят перед нами – поддерживать и строить отношения со стейкхолдерами, развивать футбол. Мы реформировали сейчас юношескую лигу, работаем во всех направлениях. Есть команда, я вижу в ней потенциал. В такое время, а кто, как не мы?
Зараз така можливість повернути українців додому. Коли я про це говорю, в мене навіть з'являються мурахи. Люди, що там живуть, люблять Україну, слідкують за нею. Їм не байдужа Батьківщина.
– Та чи не ризикуємо ми втратити ціле покоління?
– Звичайно, частина з них втратиться.
Дай бог, щоб війна завершилася пошвидше, щоб ми повернули людей в Україну. Але це теж одна з наших місій – щоб всі українці, які виїхали, не забували про Україну.
Є такий Хоменченко, громадянин Уругваю, який уже заграний за всі збірні та навіть викликався до національної, щоправда, поки не зіграв. Ми до нього теж придивляємося. Але він в усіх інтерв'ю розповідає про своє походження з української сім'ї. Це приємно читати.
Таких історій багато. Є в Австралії. Ми слідкуємо, де тільки можемо, збираємо інформацію. Але це титанічна робота, бо дуже багато наших по всьому світу, база постійно розширюється.
***
Замість висновку, хочеться подякувати УАФ за цей конгрес. Все ж, я люблю вивчати цифри…