Команда з прищепленим менталітетом переможця. Чому суперник збірної України Албанія у змозі шокувати будь-кого
13 листопада 2015 року збірна Албанії зіграла товариський матч з нещодавно зібраною збірною Косова. У грі взяли участь 39 албанців, 30 з яких – косовари. З інших дев’яти виконавців шестеро були вихованцями італійського футболу.
Але повторимося: всі – етнічні албанці. Вони, по суті, є єдиним народом, який має дві національні команди. Звісно ж, із тотальною підтримкою вболівальниками обох як у Косові, так і в Албанії.
Для сьогоднішнього суперника збірної України появу на світ збірної Косова суто зі спортивної точки зору не можна назвати хорошою новиною. Так, із точки зору поваги до боротьби косовських албанців за свободу ця подія стала історичною, але ж тепер сама Албанія могла втратити чимало футболістів, яким дозволили перехід до іншої збірної.
Найцікавішою тут виглядає історія Аміра Ррахмані. У травні 2014-го він дебютував за Косово, у червні – за Албанію. У згаданій вище очній зустрічі він забив за албанців, а у 2020-му відіграв поєдинок цих команд за Косово.
Захисник Наполі – лиш один із тих багатьох гравців, кого "орли" не можуть запросити до своїх рядів після появи на світ нової національної команди – теж албанської. Із топових виконавців сюди додамо, як мінімум, Едона Жегрову з Лілля і Ведата Мурічі з Мальорки.
Майже 10 років тому протистояння Албанії та Косова охрестили як "Косово Б" проти "Косово А". Втім, саме після отримання такого неприємного, нехай і жартівливого статусу дублюючого складу, "орли" зуміли зіграти на двох великих турнірах, хоча до того не виходили туди жодного разу.
Насправді, історія місцевого футболу дуже зав’язана на історії країни в цілому. Протягом 1944-1985 років Албанією керував Енвер Ходжа, країна була частиною соціалістичного табору і була максимально закритою. Це навіть не йде в порівняння з сусідньою Югославією, яка хоч і мала комунізм за державну ідеологію і розвивалася геть хибним чином, але не була відірваною від вільного світу як держава Ходжі. Власне, ця політика режиму й спричинила те, що Албанія навіть не брала участь у відборах на Євро-1972, 1976 і 1980, а також мундіаль-1970, 1978 та 1982.
Та повернемося до сучасності. У відборі на Євро-2016 Албанію тренував італієць Джанні Де Б’язі. На тлі завжди великої кількості в збірній гравців із чемпіонату Італії – цілком логічно. Вже після нього біля керма "червоно-чорних" перебували Крістіан Пануччі та Едоардо Рейя, а в далекому 2002-му невеликий період албанцями керував і Джузеппе Доссена.
На континентальній першості у Франції албанці посіли третє місце в квартеті з господарями турніру, швейцарцями і румунами (їх якраз обіграли в останньому турі), але до числа найкращих третіх команд не увійшли. Втім, нас більше цікавить новітня історія, що проходить під керівництвом бразильця Сільвіньйо, котрому допомагає, зокрема, доволі відомий аргентинець Пабло Сабалета.
"Наша робота в Албанії — це шлюб за обопільною згодою. Проєкт мене дуже зацікавив. Албанська сторона була зацікавлена в нашому технічному штабі, в Доріві та Сабалеті – молодих фахівцях, що горять бажанням себе проявити. В Албанії багато говорять італійською. Я зрозумів, що з італійською та англійською проблем у роботі не буде. Албанці люблять технічний футбол, гравцям до душі фінти та трюки. Вони люблять якісний футбол, тож я сказав собі: "Так, тут можна добре попрацювати".
Ми – південноамериканці, але у нас багато європейського. Пабло 10 років грав у АПЛ, я теж трохи грав в Англії, провів значний час в Іспанії, працював із Роберто Манчіні в Італії, Доріва грав у Італії та Португалії. Ми маємо дуже мультикультурний тренерський штаб.
Ми з Дорівою та Пабло у своєму житті дуже багато боролися. Ми багато зробили, щоби досягти того, що нам вдалося у нашій кар'єрі. Гравці усвідомлюють це. Розуміння має велике значення.
…ми поводимося скромно – у тому сенсі, що розуміємо: ми вже перестали грати у футбол. Гравці – головні герої матчу, адже саме вони на полі. Проте є те, що ми можемо їм передати, а саме менталітет: "Хлопці, треба добре тренуватися, серйозно. Ми не можемо програвати на тренуванні". Потрібно вбити це в голови гравцям, і вони потім скажуть: "Ми приходимо на тренування не для того, щоби тренуватися, ми приходимо, щоби перемагати", — дає настанови Сільвіньйо.
Менталітет переможця – ось що в основі його ідей.
Круті в минулому іноземні футболісти з досвідом гри за клуби на кшталт Арсенала, Барселони і Ман Сіті – в нетоповій збірній. Найчастіше це сприймається як просто варіант заробити кошти. Тим паче, жодних успіхів у Сільвіньйо на тренерському мостику до того не було ні в Ліоні, ні в Корінтіансі. Але тут він вирішив повністю проникнутися роботою і переїхав до Албанії жити, щоби бути в контексті місцевого футболу, культури, цінностей, краще розуміти людей.
"Я народився в Сан-Паулу, й жив там у 80-х та 90-х. Грав у футбол на вулиці. Було нелегко, така гра вимагала значних фізичних зусиль. Головне, що є спільного в Тирані та Сан-Паулу — люди. Ми між собою звикли обійматися з людьми, ми маємо дуже теплі стосунки. Люди кажуть: "Присядь, поїси зі мною. Двері в мій дім для тебе завжди відчинені". Це властиво обом країнам", — казав якось Сільвіньйо. Він бачить паралелі в Албанії з рідними місцевостями.
Також він почав учити мову, і за допомогою колишнього гравця Кривбаса Ервіна Булку організовує передматчеві настанови у тому числі албанською. Це при тому, що абсолютна більшість футболістів знає англійську та італійську, позаяк, наприклад, 18 із 26 футболістів у заявці на минулий Євро народилися поза межами Албанії. І навіть якщо вирахувати звідси людей із Косова – все одно вийде добротна частина футболістів із Греції, Північної Македонії, Швейцарії, Німеччини. Всіх їх відшукати і перехопити як у місцевих збірних, так і у Косова (що часто є боротьбою за серце людини) – теж неабияке завдання місцевого футбольного керівництва. Тим паче, що рівно половина з 26-ти ще й грали за інші команди на молодіжному рівні.
Албанці вийшли на Євро-2024 з першого місця, набравши 15 очок у групі з Чехією, Польщею, Молдовою та Сан-Марино. Так, грандів нема, але одразу дві команди точно зі стартових позицій були потужнішими за нашого суперника. А "орли" ще й примудрилися пропустити лише 4 рази, забивши при цьому 12.
На Євро з цим було важче. Там балканці пропустили 5 за три гри в порівнянні з тими 4-ма за 8. Але їхній футбол як проти Італії, так і проти Хорватії заслуговує на великі оплески.
Міцна оборона – ключ до успіху команди Сільвіньйо. І тут не можна не згадати відсутність через травму на матч з Україною Берата Джимсіті з Аталанти. Та й Ельсеід Хюсай з Лаціо так і не зміг за все літо прилаштуватися деінде, хоч римляни й були готові відпускати його безкоштовно, тож другий в історії гравець за кількістю матчів за збірну Албанії хоч і є в розпорядженні бразильця, але будучи поза заявкою на чемпіонат і Лігу Європи у клубі.
А в атаці, до речі, в ролі гравця ротації можна побачити Тауляна Сефері, який перебрався з полтавської Ворскли до турецького Бодрумспора, новачка місцевої еліти. Хоча в ролях перших скрипок – інші виконавці.
Сільвіньйо не просто так став ледь не національним героєм Албанії. У цій країні дуже великі запити для такого статусу. Вихід на континентальну першість – це одне, інша сторона медалі – його щире бажання стати своїм. Він його продемонстрував.
І ще: не знаю, як у Чехії, а от на полі албанців на нашу збірну чекає в хорошому сенсі пекельний прийом. Та то буде аж 19 листопада.
Гліб СКРИПЧЕНКО, для Чемпіона