Клуб прихильника фашизму, грандіозні плани та Довбик як перший українець: все про Рому – суперника Динамо
Вже вдруге з початку сезону київське Динамо зіграє з клубом зі столиці Італії, і тепер не на номінально домашньому полі в Гамбурзі, а у Вічному місті, де кожен квадратний метр просякнутий історією.
Гліб Скрипченко знайомить читачів із минулим та сьогоденням ще одного римського клубу, а Чемпіон продовжує розповідати найцікавіше про суперників українських команд на міжнародній арені.
Динамо та Рому дещо об’єднує. Обидва клуби були засновані у 1927-му році у тоталітарних державах. "Джаллороссі" були засновані Італо Фоскі – відданим прихильником Муссоліні, котрий не відрікся від "дуче" навіть у часи маріонеткової "Італійської Соціальної Республіки", повністю контрольованої Третім Райхом.
Метою об’єднання кількох столичних клубів в один під іменем міста, з вовчицею на емблемі і в жовто-червоних кольорах, було бажання нав’язати боротьбу північним грандам. Сам Муссоліні своїм ідеалом завше вважав Римську Імперію, котру жадав відродити. А ще він дуже любив спорт. Тож такий клуб мав би стати уособленням "великої держави". Єдиним клубом зі столиці, який відмовився від злиття, став Лаціо. А от із Романа, Альба-Аудаче та Фортітудо-Про-Рома постав клуб, який протистоятиме киянам.
Хоча тут варто зауважити, що навіть попри Скудетто-1942, найближчою до диктатора командою була його майже рідна Болонья. Та термін "уболівання" в класичному розумінні й тут використовувати важко.
До слова, існує стереотип, який випливає з уявлень великої кількості людей про інший клуб із Риму. Мовляв, якщо ультрас Лаціо сповідують радикально праві погляди, то ультрас Роми – ліваки, та й сама Рома – клуб, який навіть якщо і мав зв’язки з фашизмом, то точно їх перекреслив. Про Лаціо ми писали і в тексті про "орла"-антифашиста Іво Бітетті, і в представленні цього клубу. А ось по Ромі варто сказати от що.
Курва Суд складається з безлічі різних груп. Серед них дійсно є ліві, подекуди навіть комуністичні ком’юніті. Одне з найвідоміших комуняцьких угрупувань фанатів Роми – Fedayn. Нехай навіть зараз воно існує вже не в тій формі, що у давні часи.
Але є й безліч ультраправих романістів, які на крайньому дербі бажали лаціале опинитися "у вагонах, як євреї", котрі розвісили по всій столиці Італії огидні расистські "порівняння" темношкірих гравців Лаціо з шимпанзе, а ще раніше огидно жартували, що Лаціо та Наполі мають ті самі кольори, що Ізраїль.
Постійні "заклики" повторити сумнозвісний "марш на Рим" і вшанування італійської армії часів Муссоліні трапляються не лише на Курва Суд, але й на мітингах фанів "вовків" проти керівництва клубу.
Та й сам клуб не цурається на офіційних ресурсах вшановувати свого засновника Італо Фоскі та організовувати на його честь турніри. Історії та сучасність обох римських клубів – аж надто важка річ, щоб її охрестити якимсь одним словом (де хтось – тільки фашисти, а хтось – лише антифашисти), навіть якщо комусь це дуже зручно.
Ну а першочергова ціль створення Роми була виконана клубом точно не на всі 100. Якщо мова про "нав’язати боротьбу півночі", то тут без питань. Нав’язують регулярно. Але ж скудетто команда взяла лише тричі – у 1942-му, 1983-му та 2001-му. Останнє з чемпіонств для тифозі "джалороссі" було особливо пам’ятне тим, що титул був здобутий слідом за скудетто Лаціо.
З єврокубками історія теж не на рівні Ювентуса, Інтера та Мілана. У 1984-му романісти програли домашній фінал Кубка чемпіонів Ліверпулю по серії пенальті. Аж у 2022-му за Жозе Моурінью вони здобули титул переможців Ліги конференцій, ставши першою командою, яка виграла цей турнір. За рік "джалороссі" були дуже близько до тріумфу у фіналі Ліги Європи, але з Севільєю в цій справі змагатися марно. Так само фінал другого за престижністю єврокубка (але тоді Кубка УЄФА) вони програли в 1991-му, поступившись у двохматчевому фінальному протистоянні Інтеру.
Був ще в історії Роми Кубок ярмарок-1961 зі звитягою над Бірмінгем Сіті. Цей турнір називають предком Кубка УЄФА, та все ж офіційно він цією організацією таким не визнаний.
Гаразд, давайте вже до сучасності. Підозрюю, більшість читачів вона цікавить більше.
З літа 2020-го Ромою володіє американський мільярдер Ден Фрідкін. Нещодавно він купив ще й Евертон, але заспокоїв і без того напружених після звільнення Де Россі фанів, що Рома залишиться в центрі їхньої уваги. Клубом керує він із сином, тож започаткована ще батьком Дена династія продовжується його нащадком Раяном.
У центрі проєкту – побудова нового стадіону. З енної спроби. Джеймс Палотта не зумів – інші американці постараються це діло добити. Ось навіть відео нещодавньої презентації.
Щодо футбольної складової – питань багато. Призначення Моурінью, а не якогось молодого, перспективного, модного і трендового спеціаліста було розцінено як маркетинговий хід. Це не дало виходу до Ліги чемпіонів, але подарувало, скажемо так, більше уваги. Бо Жозе в будь-який час умів робити шоу хоча би навколо поля. А те, в що Рома грала – було геть кепським для ока нейтрального глядача.
Даніеле Де Россі в минулому сезоні виступив у ролі крутого пожежника, але під кінець команда почала здавати, і до Ліги чемпіонів так і не потрапила. Йому дали новий контракт на три роки, але згодом дуже швидко звільнили. Історія з ексгенеральною директоркою клубу Ліною Сулуку облетіла весь інтернет, хоча повноцінною правдою ту Санта-Барбару з великою кількістю хитрощів не назвеш.
Історію про те, що гречанка поспілкувалися з усіма футболістами, крім Пеллегріні, Манчіні та Паредеса ("людьми Де Россі"), прокрутила домовленість з Юричем, а після викриття сама була відправлена геть – залишається дивною. Придумати таке журналістам не найбільш авторитетних видань від "А" до "Я" було би важко, але й повна реалізація цього задуму виглядає сюжетом із детективу. В цій історії багато дивного, а літній непродаж Дибали, за який так активно виступала Сулуку, наче як виступив першопричиною тряски.
Так, Пауло залишився. Поки без "тоттівської" десятки, але у грі. І в останньому матчі з Інтером ще непогано відпрацьовував позаду, виконуючи настанови Івана Юрича. Хоча виглядало так, що першою "жертвою" вимогливого хорвата стане саме аргентинський затятий індивідуаліст.
Взагалі дуже важко синтезувати думки про трансферне вікно та зміни в складі команди з сучасністю, бо вони, ці зміни, робилися ще за іншого наставника. В Ромелу Лукаку, Расмуса Крістенсена, Діна Гьойсена, Дієго Льйорента і Ренату Санчеша сплили орендні угоди. Вихованець Едоардо Бове неочікувано й сам пішов до оренди у Фіорентину.
Латералі Рік Карсдорп і Леонардо Спінаццола та воротар Руї Патрісіу, який при Де Россі сів під Свіллара – залишили клуб у статусі вільних агентів. На Андреа Белотті знайшовся грошовитий Комо, а на Кріса Смоллінга, Уссема Ауара та навіть 19-річного вихідця з молодіжних команд клубу Жоау Кошту – грошовиті аравійці. Дибалу не забрали, та хоч тут відігралися.
До речі, стався й один зворотній трансфер. З Аль-Хіляля до Вічного Міста приїхав правий захисник Сауд Абдулхамід, котрий поки рівень відверто не тягне і вчисту програє конкуренцію Зекі Челіку. Себто наразі здібності Абдулхаміда оцінюються в рази нижче, ніж здібності Карсдорпа. Але це був трансфер для просування бренду у дуже заможній країні, а не задля якихось ігрових "дрібниць".
До найцікавіших новачків слід віднести Ману Коне з Боруссії Мьонхенгладбах, Енцо Ле Фе з Ренна (обидва – гравці центру, першого з французів поки ми бачили в рази більше, але тут справа й у тому, що Енцо мав травму), мегакреативного Матіаса Соуле з Ювентуса (прекрасно себе показав минулого сезону у Фрозіноне) та, звісно ж, найкращого бомбардира іспанської Ла Ліги сезону 2024/2025, першого українця в історії клубу – Артема Довбика.
Поки з усіх новобранців "вовків" саме наш співвітчизник виглядає найбільш впевнено. Навіть за відсутності ідеальних умов, передусім крутих флангових бігунків, котрі можуть регулярно завантажувати м’яч у карний майданчик, Артем знаходить моменти й забиває. А у воротах Монци він відзначився прям дуже індивідуальним забитим м’ячем, який дуже не в’яжеться з уявленнями про нього як форварда суто штрафного майданчику.
Що цікаво, всі 4 голи Артема відкривали рахунок у матчах, але в трьох із чотирьох випадків Рома не вигравала – підсумковий рахунок був 1:1.
Зазначимо, що й конкуренція в екснападника старого легендарного Дніпра є лише в особі Ельдора Шомуродова, який повернувся з оренди в Кальярі. Теммі Абрахам пішов до Мілану – додаємо до першого списку вище.
Із прикрих втрат "джалороссі" через травми (хоча такі приємними не бувають) можна назвати Алексі Салемакерса. Бельгійський король дриблінгу в складі шаленої Болоньї Тьяго Мотти наразі травмований, та й усі розуміють, що з Іваном Юричем йому прижитися буде важко. У футболі хорвата нема вінгерів, а уявити Алексі латералем – це якось сильно притягнуто за вуха. А ще ж він не повноцінно у клубі – це оренда з Мілану.
Загалом, із латералями Ромі точно треба щось вирішувати. Швидкі фланги – основа футболу Івана Юрича, який називає своїм учителем Джан П’єро Гасперіні. Іноді він виглядає радше його поганою копією, особливо коли мова заходить про вихід з оборони, та й з його Торіно багато плювалися, але загальні принципі – ті самі. А там праворуч Челік з Абдулхамідом, а ліворуч – Анхеліньйо, якого зараз почали ставити ще й лівим центральним, травмований Ель Шаараві та раніше виставлений з клубу Нікола Залевський. Польский вихованець клубу на початку сезону хотів піти, а згодом навіть судитися з Ромою за позбавлення себе тренувального процесу. Прийшов Юрич – усе налагодив. А щодо кадрів – кажуть, старого знайомого по Торо Оле Айну хоче Іван взяти з англійських "лісових" полів.
Прогнозувати склад Роми на Динамо важко через нерозуміння того, чи буде ротація. Іван Юрич перебуває під шаленим тиском, навколоклубні газети змагаються в образливих щодо балканця заголовках, чутки починають ходити вже навіть про повернення Де Россі, Курва Суд продовжує протестувати проти Фрідкінів відсутністю в перші 15-30 хвилин поєдинків. В перших двох турах основного етапу ЛЄ – нічия з Атлетиком із Більбао та поразка 0:1 від скромного шведського Ельфсборга. І от у скандинавській країні "вовки" грали якраз так званим "другим складом". В чемпіонаті наразі – 10-те місце в таблиці. Тож повертаємося до початку абзацу: чи час для масштабних ротацій?
Гадаю, помірно вона використана буде. Точно поки можемо казати лише за Матса Хуммельса, який разом із Маріо Ермосо прийшов до клубу у статусі вільного агента вже після завершення трансферного вікна та анонсував свій дебют саме в грі з киянами.
Тож, щось орієнтовне виглядає отак:
Свіллар – Хуммельс, Н’Діка, Ермосо – Абдулхамід, Паредес, Пізіллі, Анхеліньйо – Соуле, Бальданці – Довбик
Тут певний компроміс. І Довбик поза ротацією та у старті – це фактор розуміння Юричем того, що для Артема це гра проти команди з рідної країни. Та Шомуродов точно може і має отримати мінімум півгодини.
Ну й на Пізіллі увагу зверніть. Римлянин, вихованець "вовків" і людина, яка нещодавно дебютувала у збірній Італії. 20-річний футболіст виглядає цікаво.
Гліб СКРИПЧЕНКО, для Чемпіона