"Роб не вбивав себе. Це хвороба вбила": 17 років самогубству воротаря Бундестім Роберта Енке

10 листопада кожного року у німецькому футболі – це час згадати про найтемніші сторони професії.

Тиск, критика, перебування в центрі уваги даються легко, на жаль, не всім.

Про проблеми Роберта Енке його тренери знали давно і, здавалося, вони навчилися їх контролювати. Воротар мав усі шанси поїхати основним на Мундіаль-2010 у складі Бундестім, але тоді...

Був вечір, висока швидкість. Машиністи потяга не могли уникнути трагедії.

Енке було лише 32 роки.

***

Роберт Енке зростав у роздягальні гладбаської Боруссії, де у середині 1990-х зібралися складні характери.

Штефан Еффенберг – геній пасу, який показав середній палець уболівальникам власної збірної.

Легендарні вже шведи Мартін Далін та Патрік Андерсон ніколи не чистили свої бутси – для того в них були молоді.

Уве Кампс на воротах – лайт-версія Олівера Кана, але з тими ж манерами.

Слабкий? Тобі кінець.

Із тієї роздягальні перспективний нападник Марко Вілья поїхав одразу до Австрії, його кар'єра розвалилася на старті. Ще був Себастьян Дайслер, який закінчив з футболом на початку 2000-х через проблеми з психікою.

Ну, і Енке...

На початках він боявся – а що, як не приймуть? Розкусять? Не визнають своїм?

Далі ж, коли старі роз'їхалися і з'явилося місце в основі, як назло розвалилася команда, і Енке попри всі старання виймав з воріт то 7 голів, то 8. Як тут зберігати позитивний настрій?

На додачу, як Борусія посипалася, керівництво шукало способи підзаробити перед вильотом з Бундесліги, а за Робом якраз звернувся Юпп Гайнкес, що тоді очолив Бенфіку. По суті, "Жеребці" самі вламали його підписатися ще до завершення сезону, а тоді здуру оголосили.

Коли Енке вийшов на наступну гру з Баєром, в нього полетіло сміття, монети, усе.

"Що ти забув на нашому полі, запроданцю?!" – верещали трибуни.

"Але ж ви мене зрадили. Ви підставили", – говорив він сам вже приватно власникам клубу.

Та саме так працює професійний футбол. Тут не можна дозволити собі слабкість, як би тобою не грали. Слабкий? Тобі кінець.

***

А Енке, тим часом, нерухомо лежав у готельному номері через годину після презентації у Бенфіці.

"Я не можу! Не можу тут залишатися! Це не спрацює!" – він повторював це, як божевільний.

Що залишалося? Його дівчина та агент розповіли про панічну атаку Гайнкесу, і той дозволив Енке повернутися на тиждень додому, в Німеччину, а сам про всяк випадок підписав аргентинця Карлоса Боссіо.

Як не дивно, поява конкурента заспокоїла Роба.

А ще більше – прихід з молодіжки 17-річного Жозе Морейри, який взяв Енке у наставники, відволікши того від дурних думок.

"Я тренував безліч гравців за свою кар'єру, і як тренер ти завжди особливо добре ладнаєш з тими чи іншими хлопцями. І от якщо мене питають, хто мій ідеальний професіонал, я завжди кажу – це Роберт Енке та Фернандо Редондо. Не просто талановиті гравці, а й особливі люди – виховані, розумні, товариські", – ділився потім Гайнкес. 

Через багато років він теж не міг повірити у все, що сталося.

Тоді, у 1999-му в Бенфіці, вони були щасливі.

Та й потім, коли Юпп переїхав до Більбао, всі наступні тренери "Орлів" цінували Енке та неодмінно ставили до старту – серед інших, наприклад, і Жозе Моурінью.

У 2001-му Роба кликали до своїх суперкоманд одночасно Арсен Венгер та Алекс Фергюсон, проте він відмовився – боявся втратити зону комфорту, яку ледве знайшов.

Хтозна, може, він би й не пішов нікуди, якби Бенфіка вчасно платила зарплату, з чим в ту епоху було туго.

А так...

Одна з багатьох фатальних помилок. 

***

У 2002-му Енке погодився на перехід до найгіршої Барселони у новітній історії.

Рівалдо пішов, Фігу пішов, Гвардіола, а він... прийшов.

А вже з порога Луї ван Гаал оголосив, що "не хотів тебе, парубче, це директори мені тебе підсунули". Він абсолютно не знав новачка й хотів так мотивувати. Яка катастрофа...

Дівчина Енке, Тереза, вже стала йому дружиною, коли вони вперше пішли до психолога.

Це було якраз після Новельди.

Шалена сенсація! Аматори вибили Барселону з Кубку Іспанії, і Роберт, який у Ла Лізі програвав конкуренцію Роберто Бонано, не зіграв на виході, коли було треба. 

Франк де Бур верещав на нього аж від центру поля, і Енке ніби зменшувався на очах. Він не сперечався, дивився в одну точку.

Барселона не підходила йому ні за темпераментом, ні навіть стилістично. Тут вимагали часто вибігати з воріт, а він-то звик грати на стрічці, по-олдскульному. Так, як юний Віктор Вальдес, він не міг.

"Світ рухнув навколо мене. Я дивився на м'яч, що залітав у ворота, і розумів – це кінець. Я всіх підвів. Тепер вони знають, що мені тут не місце. Я не можу дихати", – писав він у щоденник.

Але хто читав? Ні ван Гал, ні його наступник Антич.

Слабкий? Ну, все, тобі кінець.

Енке глибоко засів у запас, і звідти його спробував витягнути аж до Фенербахче Крістоф Даум у 2003-му. Нове середовище, партнери, німецький тренер – ну давай!

Але Роберт завалився вже в дебюті – 0:3 проти Істанбулспора, ключова помилка, і в нього полетіли пивні пляшки він своїх же фанатів:

"Я прокидаюся вранці, і паралізуюча думка: "Це ж знову тренування. Що, як я знову помилюся?" Від неї німіють руки". 

І він втік. Самовільно покинув табір Фенера та повернувся до Барселони, хоча це обернулося для всіх судами й фінансовими втратами.

Енке був на межі.

Барса теж дійшла до важливого роздоріжжя – от-от мала розпочатися епоха Райкарда, Роналдіньйо, Деку; вже дебютував у спарингу юний Мессі.

У оптимальній формі Енке був кращим воротарем за Вальдеса, але як було на нього покластися? А якщо знову зірветься? Тож його віддали у загалом успішну оренду до Тенерифе, а звідти Роб у 2004-му повернувся до Бундесліги, у Ганновер. В його житті нарешті з'явився промінь світла – Тереза завагітніла.

***

Важко осягнути, як жорстоко з ним обійшлася тоді доля.

Ще під час вагітності батькам сказали, що з дитиною все не так; краще зробити аборт.

Вони, повагавшись, відмовилися – і Лара народилася наприкінці 2004-го з пороком серця, який усували кількома операціями, після чого немовля втратило слух. 

Ніби тікаючи від ще гіршої реальності, Енке тренувався, як скажений. У сезоні-2005/06 він виступив так добре, що Kicker визнав його найкращим кіпером Бундесліги. Не у Баварії чи Боруссії, а у Ганновері!

Паралельно вони з дружиною перетворили свою ферму на притулок для бездомних тварин; навіть двох коней врятували.

Та доля не зжалилася все одно. Після ще однієї операції Лара померла, ледь проживши 2 роки.

"Ми думали, що з усім впораємося. Ми думали, що з любов'ю завжди знайдеться вихід. Але іноді просто не вдається впоратися. Розумієте?" – ще й як, Терезо, ще й як.

Вона й досі не любить ходити на стадіони. Каже, що щоразу пригадує ритуали Роба, його "п'ятюню" уболівальникам за воротами.

"Коли людина у важкій депресії – перше, що їй хочеться, це кудись втекти", – каже психолог Ганновера Андреас Марловіц.

Він спостерігав усе зблизька.

Після втрати дочки втечею Енке став футбол. У 2007-му Роб вже офіційно став Воротарем року, дебютував за національну збірну та показував найкращу гру у житті.

Паралельно вони з Терезою вдочерили 3-місячну Лейлу, аби якось заповнити пустоту, що виникла в їхньому домі.

І все йшло ніби добре...

Він заслужив на ще один шанс. Жоден партнер чи навіть суперник Енке не відгукувався про нього погано. Спокійний, інтелігентний, чуйний. У квітні 2008-го, коли 19-річний ще Свен Ульрайх був знищений фанами Штутгарта за провал проти Баєра, він знайшов номер і зателефонував, аби підтримати:

"Коли я поклав слухавку, у мене мурашки по шкірі побігли. На той момент я зіграв лише пару матчів, жив з батьками..."

І, мабуть, Енке поїхав би основним воротарем Німеччини на ЧС-2010, адже Рене Адлер травмувався, а Мануеля Ноєра вважали надто недосвідченим...

Хто ж знав?

***

"Я знову в цій темряві. Знову цей голос каже мені, що я нічого не вартий як батько, як чоловік. Я боюся зробити крок, але мушу йти на тренування. Якщо я не піду, якщо здамся, вони відберуть у нас Лейлу. Психічно хворий не може бути батьком", – за кадром ховалася суцільна пітьма.

17 років тому, 10 листопада 2009-го Енке виїхав з дому нібито на тренування, весь день їздив по місту, а тоді припаркувався біля залізничного переїзду...

"Коли ми дізналися, то були надто шоковані, щоб говорити. Вся команда мовчала 20 хвилин", – зізнається менеджер збірної Олівер Біргофф.

Німеччина тоді якраз готувалася зіграти з Чилі – спаринг, який Енке пропускав через кишковий вірус – і їм зателефонували прямо на стадіон.

Матч, звісно ж, відмінили. 

Потяг не міг загальмувати вчасно на швидкості 160 км/год, і від їхнього друга лишилися хіба спогади – на фото, відео, у пам'яті.

"Коли він був у гострій депресії, я намагалася бути поруч. Я казала, що футбол – ще не все; що є безліч прекрасних речей, і життя небезнадійне. Це я не змогла", – побивалася вдова.

Лише як пройшли роки, вона визнала: "Роббі не вбивав себе. Це хвороба його вбила".

Тереза присвятила решту життя Фонду Енке, що допомагає спортсменам з такими ж проблемами. За статистикою, депресія вражає кожного десятого, а від важкої, клінічної депресії страждає кожен двадцятий дорослий, тож від клієнтів відбою нема.

Внесла вклад і книга Рональда Ренга "Життя, що обірвалося зарано". Написана на основі щоденника Енке, вона зібрала чимало нагород та гучно просигналізувала світу про проблему, яку раніше замовчували; вважали "нечоловічою".

Раптом виявилось, що на полі грають з м'ячем не роботи, не фішки і не бездушні гори м'язів, а живі люди – у тому числі, й слабкі, яким "кінець" без вчасної допомоги.

Так-так, кінець. Буквально. 

Тож будьмо обережніші, панове! Ми, фани, теж частина цієї гри. А що, коли саме ваша лайка підштовхне когось до залізничного переїзду?

Не забувайте бідолашного Роба Енке!

І ще за всяких обставин, навіть у найтемнішу ніч, обов'язково зберігайте надію, яка, за словами великого Вацлава Гавела, не є переконанням, що все закінчиться добре, але є впевненістю, що воно мало сенс незалежно від фіналу.

Телеграм-канал автора: Футбольні історії